Дисидентський рух в Україні, його програмні цілі.

Дисидентський рух — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.
За часів Брежнєва відбуваються перші арешти шестидесятників і розгортається дисиденський рух - рух незгодних. Він виник як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень і очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники спочатку виступали проти недоліків існуючої системи, порушення законів, прав людини, свободи слова, друку і т.д. Першим документом цього руху став відкритий лист до ООН, надісланий українськими політв’язнями з Мордовії (1955). Рух дисидентів поділяється на такі напрямки: самостійницький (Л.Лук’яненко); національно-культурницький - вільний культурний розвиток (І.Світличний, І.Дзюба); правозахисний - вимоги дотримання прав і свобод людини (Українська Гельсінська спілка (1959), очолив М.Руденко); релігійний - дотримання свободи віросповідання.

1959 - перша дисиденська організація Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС). Мета - здобуття незалежності України мирним шляхом.

Особливість дисиденського руху - поєднання правозахисних і національно-визвольних ідей.

Відсутність чіткої політичної програми, належної організації, репресії призвели до її поразки.

Учасники: Ю.Литвин, О.Тихий, В.Мороз, Н.Осадчий, М.Мосютко, П.Григоренко, В.Симоненко, І.Дзюба.

 

58. Політика "радянізації" на західноукраїнських землях в 1939-1941 рр.

Причини: Західна Україна відійшла до сфери впливу СРСР, багатовікове прагненняукраїнців до возз’єднання послужило прикриттям геополітичних планів керівництва СРСР.

1період: вересень 1939 - грудень 1939 - формування тимчасових органів влади під безпосереднім контролем військових частин Червоної армії.

2період: грудень 1939 - лютий 1940 - перехід функцій тимчасових органів влади в руки створених органів радянської влади на місцях.

3 період: Лютий 1940 - червень 1941 - розбудова партійних, радянських правоохоронних і господарських структур управління. Репресії, розстріли, порушення законів і прав людини, кардинальні зміни в економіці і соціальній сфері.

У 1939-1941рр на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцніти, тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагалися привести Зх Україну у відповідність з радянською системою на інших територіях. Відразу ж за вступом Червоної армії в Зх Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську та інші сфери областей направлялися працівники різних спеціальностей. Першими заходами нової влади стало створення спочатку тимчасових, а потім постійних органів влади у формі радю Здійснювалися націоналіз. промисловості, реквізиція цінностей у банках, одержавлювалися житловий фонд, сфера торгівлі, школи, оголошувалися державною власністю залізничний транспорт, ліси надра тощо. Великі маєтки булт конфісковані, а їх землі були передані безземельним селянам. Відбувалася депортація власників великих промислових підприємств, господарів хуторів до віддалених районів СРСР. Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізаці. Вона мала підірвати нац.-визвольний рух і духовну опору Зх українців. Найболючішим для краю став процес колективізації. Колективізація мала декілька цілей: зламати приватновласницьку психологію місцевого населення; встановити контроль над селянством; позбавити підтримки збройний рух опору тоталітарній системі.Вона проводилась притаманними рад системі методами: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру, вбиства. Проте радяніз.на Зх землях дала і позитив результат - промисловий рівень розвитку став таким же як і у сх. областях, нова система освіти, яка б охоплювала усіх громадян, відбулася ліквідація неписемності, але поряд з цим і давалася в знаки ідеологізація освіти. Позитивним для розвитку краю стало забезпечення безкоштовного медичного обслуговування.

59. Початки національного відродження в Галичині. "Руська Трійця".

Під впливом політики “просвіченого абсолютизму”, нових європейських течій, політичних, соціальних і культурних змін з’являється перше покоління “будителів” у Галичині. Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де згуртувалось коло представників національно свідомої інтелігенції: І.Могильницький, Й.Левицький, А.Добрянський. Вони створили початкові школи для місцевого населення та перші граматики української мови; виходять перші збірки народної творчості.

«Руська трійця» — галицьке літературне угруповання, очолюване, що з кінця 1820-их років розпочало на Зх землях національно-культурне відродження. Члени «Р. т.» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель. «Русалку Дністровую» австрійський уряд заборонив. Більшість примірників було конфісковано. Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

Особливості зовнішньополітичної діяльності незалежної України

Основні засади зовнішньої політики були закладені ще декларацією про державний суверенітет 16 липня 1990 р. 2 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила “основні напрямки зовнішньої політики України”.

28 червня 1996 р. прийняття конституції. Після проголошення незалежності збільшилася кількість країн, з якими Україна встановила дипломатичні відносини. Зараз дипломатичні відносини встановленні приблизно із 152 країнами.

На 54 сесії Генеральної асамблеї ООН у 1999 Україну обрали непостійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-01.

Протягом 1992-93 років Україна налагодила зв’язки з США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією та ін. У цей період Україна стала членом ОБСЄ, Світового Банку МВФ.

У березні 1997 Україні вдалось збільшити членський внесок до МВФ від 93 до 227 млн. доларів з метою одержання більших кредитів.

14 січня 1994 р. трьохстороння угода між США Росією і Україною про виведення стратегічної ядерної зброї з України.

У лютому 1994 р. Україні першою серед країн СНД підписала в Брюсселі “Партнерство заради миру” (тісні контакти з НАТО).

У березні 1994 Україні було надано статус асоціативного члена Центрально-Європейської ініціативи.

З 1 березня 1998 діє угода про парнерство між Україною і ЄС.

Зовнішня політика Україніи спрямована також на розбудову відносин з державами азіатсько-тихоокеанського регіону.

Основні пріоритети зовнішньої політики України:

-економізація зовнішньої політики;

-розвиток зв’язків зі стратегічними партнерами;

-створення позитивного іміджу України;

-реалізація переваг свого геополітичного положення;

-підтримання відносин зі світовим українством.

 

Український рух опору в роки Другої світової війни.

В Україні найбільш сприятливими були умови для таборів партизан на Волині й Поліссі. Рух набрав організованого характеру у 1942 p., коли було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Тимофій Строкач. У русі Опору брали участь утікачі-військовополонені, партійні і безпартійні, дорослі і діти.

Відомими командирами радянських партизанів стали С Ковпак, О. Федоров, М. Наумов. Зокрема, партизанські з'єднання С Ковпака пройшли бойовий шлях від Путивля до Карпат. Героїзм учасників рейду блискуче змалював у своїй книзі "Люди з чистою совістю" один з командирів Петро Вершигора.

У 1942 р. була сформована Українська Повстанська Армія — УПА. її головнокомандувачем став член проводу ОУН (б) Роман Шухевич. Партизанська армія контролювала частину території Волині, Полісся та Галичини. У своєму складі вона нараховувала близько 30—40 тис. бійців. Конгрес ОУН (б) проголосив своєю метою боротьбу проти більшовизму та нацизму.