ТОП 10:

Де Паспарту, напевно, бовкнув зайвого



Н езабаром Фікс знайшов Паспарту, що походжав набережною, роззираючись навсібіч собі на втіху і дивуючись усьому побаченому.

– Ну як, друзяко, – запитав його Фікс, – справу з паспортом уладнали?

– А, це ви, пане! – відповів француз. – Щиро дякую, все гаразд.

– Тепер ви оглядаєте місцевість?

– Так, але ми так швидко їдемо, що здається, ніби подорожуєш уві сні. То ми зараз у Суеці?

– У Суеці.

– У Єгипті?

– У Єгипті, ясна річ.

– Тобто в Африці?

– В Африці.

– В Африці! – повторив Паспарту. – От нізащо б не повірив. Уявляєте, я й не мислив їхати далі Парижа, знаменитої столиці, яку цього разу мені вдалося побачити тільки між сьомою годиною двадцятьма хвилинами й восьмою годиною сорока хвилинами ранку – по дорозі з Північного вокзалу на Ліонський, – та й то крізь мокре від дощу скло карети! А шкода! Мені так кортить ще раз побувати на цвинтарі Пер‑Лашез і в цирку на Єлисейських полях.

– То, виходить, ви поспішали? – запитав поліцейський інспектор.

– Я ні. Це все мій хазяїн. До речі, мені потрібно ще купити сорочки і шкарпетки! Ми ж виїхали без речей, маючи при собі лише ручний саквояж.

– Я можу провести вас на базар, де ви знайдете все потрібне.

– О, ви дуже люб’язні, пане, – відповів Паспарту.

І вони попрямували до базару. Паспарту продовжував базікати.

– Тільки б не спізнитися на пароплав! – занепокоєно мовив слуга.

– У вас достатньо часу, – відповів Фікс, – зараз тільки полудень.

Паспарту витяг свого величезного годинника.

– Як полудень! – вигукнув він. – Зараз тільки дев’ята година п’ятдесят дві хвилини!

– Ваш годинник відстає, – зауважив Фікс.

– Мій годинник! Мій фамільний годинник, який мені лишився від прадіда! Та він не помиляється і на п’ять хвилин за рік! Це справжній хронометр!

– Я розумію, у чому річ, – сказав Фікс. – У вас і досі лондонський час, а він відстає від тутешнього приблизно на дві години. У кожній країні вам належить переводити годинника за місцевим часом.

– Мені! Переводити годинника! – вигукнув Паспарту. – Ніколи!

– Але тоді він не відповідатиме сонцю.

– Тим гірше для сонця! Значить, воно помиляється!

І славний парубок з гордовитим виглядом поклав годинника в кишеню.

Після нетривалої паузи, Фікс знову запитав:

– Виходить, ви поквапом залишили Лондон?

– Ще б пак! Минулої середи містер Фоґґ усупереч своїм звичкам повернувся з клубу о восьмій годині вечора, і за три чверті години ми вирушили в путь.

– Куди ж прямує ваш хазяїн?

– Вперед і вперед! Він їде навколо світу!

– Навколо світу? – вигукнув Фікс.

– Так, за вісімдесят днів! Він каже, що це парі, але, відверто кажучи, я не вірю. Адже це нісенітниця! Тут криється щось інше.

– Він, мабуть, оригінал, ваш містер Фоґґ?

– І я такої думки.

– Імовірно, багатий?

– Напевне. Адже ми веземо з собою кругленьку суму новісінькими банківськими білетами! У витратах не обмежуємося. Міркуйте самі: він обіцяв чималу винагороду механікові «Монголії», за умови, якщо ми раніше прибудемо до Бомбея.

– А давно ви знаєте свого хазяїна?

– Я? – перепитав Паспарту. – Та я служу в нього від самісінького дня від’їзду.

Легко здогадатися, яке враження справили ці відповіді на й без того вже збуджену уяву інспектора поліції.

Цей квапливий від’їзд із Лондона невдовзі після крадіжки, велика сума, яку людина везе з собою, прагнення дістатися віддалених країн під приводом незвичайного парі – все це мало переконати і таки переконало Фікса в його припущеннях. Із подальшої розмови з французом він довідався, що слуга зовсім не знає свого пана, що той жив у Лондоні самотньо і, здається, був багатий, хоча ніхто не знає про джерело його статків, що це потайна людина тощо. З іншого боку, Фікс довідався, що Філеас Фоґґ не висадився в Суеці і справді прямує до Бомбея.

– А чи далеко звідси до Бомбея? – запитав Паспарту.

– Чимало, – відповів агент. – Вам доведеться ще днів із десять пливти морем.

– А де він, цей Бомбей?

– В Індії.

– В Азії?

– Звичайно.

– Чорт забирай! Знаєте… мене непокоїть одна річ… мій ріжок!

– Який ріжок?

– Та газовий ріжок, якого я забув вимкнути, тепер він горить за мій рахунок. Я й підрахував: за добу газу згоряє на два шилінги, що на шість пенсів більше за мою денну платню. І якщо подорож затягнеться, то, самі розумієте…

Чи зрозумів Фікс усі обставини, пов’язані з газовим ріжком? Навряд чи. Він більше не слухав, адже обмірковував план. Вони прийшли на базар. Паспарту зостався купувати необхідне, Фікс, порадивши йому не спізнюватися до відплиття «Монголії», чимдуж помчав у консульство.

Прийнявши певне рішення, Фікс укотре виявив всю свою холоднокровність.

– Пане консул, – сказав він, – у мене більше немає сумнівів. Молодчик у нас в руках. Він вдає із себе дивака, що має намір об’їхати навколо світу за вісімдесят днів.

– Тоді це спритний пройдисвіт, – зауважив консул, – він розраховує повернутися в Лондон, спантеличивши поліцію обох континентів!

– Ну, це ми ще побачимо, – заперечив Фікс.

– Може, ви припускаєтесь помилки? – перепитав консул.

– Ні.

– Тоді навіщо цей злодій здумав реєструвати свій проїзд через Суец?

– Навіщо?.. Я й сам не знаю, – відповів детектив, – та послухайте…

І кількома словами він переповів консулові свою розмову зі слугою горезвісного містера Фоґґа.

– Справді, – погодився консул, – усе свідчить проти цієї людини. Що ж ви збираєтеся робити?

– Відправити депешу до Лондона, щоб негайно надіслали в Бомбей ордер на його арешт, а самому сісти на «Монголію» і пливти за злодієм до Індії; і там, на британській території, чемно підійти з ордером у руках і взяти його за плече.

Безпристрасно проказавши це, агент попрощався з консулом і пішов на телеграф. Звідти він надіслав начальникові поліції вже відому нам депешу.

За чверть години Фікс із легкою валізою в руках, зате із солідним запасом грошей ступив на палубу «Монголії», і незабаром швидкий пакетбот уже мчав хвилями Червоного моря.

 

Розділ дев’ятий,

 

 

де Червоне море та Індійський океан сприяють планам містера Філеаса Фоґґа

В ідстань між Суецом і Аденом охоплює рівно тисячу триста десять миль; за умовами договору з компанією пароплави повинні проходити цей шлях за сто тридцять вісім годин. «Монголія», котли якої працювали на повну потужність, мала прибути в Аден раніше встановленого терміну.

Більшість пасажирів, що сіли в Бриндизі, пливли в Індію. Хтось прямував до Бомбея, хтось – до Калькутти, але також через Бомбей, бо відтоді як залізниця перетнула півострів Індостан, більше не було потреби огинати Цейлон.

Серед пасажирів «Монголії» було багато цивільних чиновників і офіцерів усіх рангів. Одні з них служили у британській армії, інші командували тубільними військами сипаїв; ті й інші одержувати величезну платню навіть тоді, коли права й обов’язки Ост‑Індійської компанії перейшли до держави. Молодшим лейтенантам платили 7 тисяч франків, бригадирам – 60 тисяч, генералам – 100 тисяч.

Загалом, на «Монголії» було непогано; до товариства чиновників приєдналося кілька власників мільйонних статків – молодих англійців, які задумали вдалині від батьківщини заснувати нові торговельні підприємства. Скарбничий, довірена особа компанії, що за посадою майже прирівнювався до капітана, все влаштував на славу. За сніданком, за ленчем, за обідом і вечерею столи вгиналися від м’ясних страв і закусок, які готували на судновій кухні. Пасажирки – їх було небагато – двічі на день міняли туалети, слухали музику і, коли море сприяло, навіть танцювали.

Та Червоне море, як усі довгі й вузькі затоки, було примхливим і часто неспокійним. Коли вітер дув із боку Азії чи від берегів Африки, «Монголію», що нагадувала довге веретено з ґвинтом, несамовито гойдало. Тоді жінки ховалися в каютах, музика стихала, спів і танці припинялися. Тим часом, попри хитавицю і шквали, пакетбот, не сповільнюючи ходу, мчав до Баб‑ель‑Мандебської протоки.

Що робив у цей час Філеас Фоґґ? Можливо, схвильований, він стежив за зміною вітрів, що заважали рухові судна, чи за бурхливими хвилями, що загрожували розламати пароплав, чи, зрештою, уявляв собі всілякі аварії, що змусили б «Монголію» зайти в якийсь порт і цим дуже зашкодити його подорожі?

Зовсім ні! У всякому разі, якщо в цього джентльмена й виникали думки про подібні несподіванки, він ніяк цього не виявляв. Він незмінно залишався безпристрасною людиною, таким самим незворушним членом Реформ‑клубу, якого не могли захопити зненацька ніякі події чи нещасні випадки. Він виглядав збудженим не більше за судновий хронометр. Рідко бував на палубі, мало цікавився Червоним морем, прославленим подіями перших століть історії людства. Він не виходив помилуватися прибережними містами, мальовничі силуети яких часом окреслювалися на обрії. Він навіть не думав про небезпеки цієї Арабської затоки, про яку прадавні історики – Страбон, Арриан, Артемідор, Едрисі – згадують із жахом і в яку мореплавці навіть не наважувалися заходити, не убезпечивши себе жертвоприношеннями.

Що ж робив цей оригінал під час свого перебування на «Монголії»? По‑перше, він чотири рази на день їв, причому ні бічна, ні кільова хитавиця не могла завадити роботі його організму – цієї чудово налагодженої машини. По‑друге, грав у віст.

Так! Він знайшов азартних, як і сам, партнерів. То були: збирач податків, що повертався до себе в Ґоа, священик, преподобний Децимус Сміт, який прямував до Бомбея, і бригадний генерал британської армії, що поспішав до свого корпусу в Бенаресі. Троє цих пасажирів мали таку саму пристрасть до вісту, як і містер Фоґґ, і так само мовчазні й зосереджені, вони годинами сиділи за картами.

Щодо Паспарту, то він уявлення не мав, що таке морська хвороба. Він займав окрему каюту в носовій частині судна і достоту, як його хазяїн, нівроку наминав. Не скажеш, що йому не подобалося подорожувати в таких умовах. Він відчув смак цього життя: «Чудова їжа, зручне помешкання, нові країни!» До того ж він був цілком упевнений, що вся ця витівка завершиться в Бомбеї.

Наступного дня після відбуття з Суеца, вранці 10 жовтня, він дуже зрадів, забачивши того ввічливого джентльмена, до якого звернувся на набережній в Єгипті.

– Якщо я не помиляюся, – заговорив до нього Паспарту з люб’язною усмішкою, – це ви, містере, так охоче побули мені за гіда в Суеці?

– І справді! – відповів детектив. – Тепер і я вас упізнав! Ви слуга того дивака‑англійця…

– Саме так, містере…

– Фікс.

– Містере Фікс, радий зустріти вас на кораблі. Далеко їдете?

– Як і ви, – у Бомбей.

– Чудово! А чи доводилося вам колись здійснювати цей маршрут?

– Кілька разів, – відповів Фікс. – Я агент компанії «Пенінсюлер».

– У такому разі, ви знаєте Індію?

– М‑так… – процідив детектив, побоюючись бовкнути зайвого.

– То чи цікава ця країна – Індія?

– Надзвичайно цікава! Мечеті, мінарети, храми, факіри, пагоди, тигри, змії, баядерки! Слід сподіватися, ви матимете вдосталь часу, щоб ознайомитися з цією країною…

– Маю надію, містере Фікс. Міркуйте самі: не стане ж людина при здоровому ґлузді все життя перескакувати з пароплава на поїзд і з поїзда на пароплав під тим приводом, що він здійснює навколосвітню подорож за вісімдесят днів! Ні. Можете не сумніватися: ця шалена гонитва закінчиться в Бомбеї.

– А як почувається містер Фоґґ? – запитав Фікс доволі природним тоном.

– Чудово. Втім, як і я. Їм, наче зголоднілий людожер. От що значить морське повітря!

– Я жодного разу не бачив вашого хазяїна на палубі.

– Він ніколи не виходить – йому нецікаво.

– А чи не здається вам, вельмишановний Паспарту, що за цією горезвісною навколосвітньою подорожжю криється щось… ну, скажімо, дипломатичне?

– Слово честі, містере Фікс, я нічого про це не знаю і, відверто кажучи, не дав би й півкрони, аби довідатися.

Після цієї зустрічі Паспарту й Фікс частенько спілкувалися. Поліцейський інспектор усіляко прагнув зблизитися зі слугою містера Фоґґа. Це могло стати йому в пригоді. Тому він нерідко запрошував Паспарту в бар «Монголії» і там частував його склянкою віскі чи кухлем елю; наш приятель приймав це без церемоній і, щоб не залишатися в боргу, навзаєм пригощав містера Фікса, якого вважав досить приємним джентльменом.

Тим часом пакетбот швидко рухався вперед. 13 жовтня на горизонті замаячіли околиці міста Мока, оточеного напівзруйнованими стінами, над якими здіймалися зелені фінікові пальми. А вдалині, на схилах гір, розкинулися великі плантації кавових дерев. Паспарту замиловано розглядав це славетне місто: він вважав, що кільце напівзруйнованих стін і руїни вежі робили його подібним до величезної кавової чашки.

Наступної ночі «Монголія» перетнула Баб‑ель‑Мандебську протоку, що з арабської означає «Брама сліз»; а наступного дня, 14 жовтня, судно підійшло до гавані Стимер‑Пойнт, біля північно‑західної частини Аденського рейду. Тут пароплав мав знову поповнити запаси пального. Забезпечення пальним для пароплавних котлів у місцях, віддалених від його видобутку, – важливе і складне завдання. Тільки компанія «Пенінсюлер» щорічно витрачає на це вісімсот тисяч фунтів стерлінґів (двадцять мільйонів франків). Для цього доводиться будувати спеціальні склади в різних далеких портах, і ціна вугілля зростає до вісімдесяти франків за тонну.

«Монголії» до Бомбея залишалося пройти ще тисячу шістсот п’ятдесят миль, і, щоб натопкати свої бункери, їй треба було затриматись у Стимер‑Пойнті на дві години.

Та ця затримка аж ніяк не могла позначитися на планах Філеаса Фоґґа. Вона була передбаченою. До того ж замість ранку 15 жовтня «Монголія» прибула в Аден 14‑го ввечері. Отже, було виграно п’ятнадцять годин.

Містер Фоґґ і його слуга зійшли на берег. Джентльмен пішов візувати свій паспорт. Фікс назирці крався за ним. По виконанні формальності з візою Філеас Фоґґ повернувся на корабель, аби продовжити партію вісту.

Паспарту, як зазвичай, сновигав у юрбі сомалійців, баніанів, парсів, євреїв, арабів і європейців, з яких складалося двадцятип’ятитисячне населення Адена. Він милувався укріпленнями, що уподібнюють це місто до Ґібралтара Індійського океану; оглядав чудові водойми, які обслуговують англійські інженери через дві тисячі років після інженерів царя Соломона.

«Цікаво, цікаво! – думав Паспарту, повертаючись на пароплав. – Я тепер розумію, що подорож – річ недаремна, коли прагнеш побачити щось новеньке».

О шостій годині вечора «Монголія», розтинаючи гвинтовими лопатями хвилі Аденського рейду, вийшла в Індійський океан. За сто шістдесят вісім годин вона мала подолати відстань між Аденом і Бомбеєм. Утім, їй сприяв Індійський океан. Увесь час дув північно‑західний вітер, а вітрила допомагали паровим двигунам.

Судно гойдало менше. Гарно вбрані жінки знову повиходили на палубу. Наново почувся спів, почалися танці.

Словом, подорож тривала за чудових умов. Паспарту був у захваті від люб’язного попутника, якого в особі Фікса послала йому доля.

До полудня в неділю, 20 жовтня, стало видно індійський берег. За дві години на палубу «Монголії» піднявся лоцман. На обрії, на тлі неба, вимальовувалися м’які обриси далеких пагорбів. Згодом виразніше виринули ряди пальм, у яких потопало місто. Пакетбот увійшов на рейд, утворений островами Солсетт, Колаба, Елефанта, Батчер, і пів на п’яту пристав до набережної Бомбея.

Філеас Фоґґ тієї миті закінчував свій тридцять третій робер, під час якого йому і його партнерові завдяки сміливому маневру вдалося взяти тринадцять хабарів і завершити цю прекрасну подорож «великим шоломом».

«Монголія» мала бути в Бомбеї тільки 22 жовтня, а прийшла 20‑го. Отже, з моменту від’їзду з Лондона, Філеас Фоґґ зекономив два дні, що він методично занотував у свій маршрут, у графу виграшів.

 

Розділ десятий,

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.217.242 (0.012 с.)