ТОП 10:

У якому Паспарту переконується, що, нарешті, знайшов свій ідеал



С лово честі, – промовив трохи сторопілий Паспарту, – таких живчиків, як мій новий хазяїн, я зустрічав лише в мадам Тюссо!

Тут доречно пояснити, що «живчики» мадам Тюссо – це воскові фігури, досить популярні в Лондоні, яким, далебі, бракує лише дару мовлення, щоб вважатися живими.

За кілька хвилин розмови з Філеасом Фоґґом Паспарту встиг побіжно, проте пильно роздивитися свого майбутнього хазяїна. То був чоловік років сорока, високий на зріст, з гарним шляхетним обличчям, прикрашеним білявими вусами й бакенбардами; на чолі – жодної зморшки, колір обличчя матовий, зуби бездоганні. Його зовнішність навіть не псувала певна огрядність; здавалося, він досконало володів тим, що фізіономісти називають «спокоєм у русі» – особливістю, властивою людям, які діють, а не базікають. Незворушний, флегматичний, з ясним, безпристрасним поглядом, він був уособленням типу холоднокровного англійця: таких людей нерідко зустрічаєш у Сполученому Королівстві, і Анжеліка Кауфман[2]блискавично, хоча й трохи академічно, відтворює їх на своїх малюнках. За будь‑яких життєвих обставин така людина незмінно залишається врівноваженою, всі частини її тіла правильно припасовані, настільки ж точно вивірені, як хронометр фірми «Лерой» або «Ерншоу». І справді, Філеас Фоґґ був уособленням точності, що можна було визначити за його руками й ногами, адже в людини, як і у тварини, кінцівки є кращими виразниками її пристрастей.

Філеас Фоґґ належав до числа тих математично‑точних людей, які ніколи не поспішають, завжди і всюди встигають вчасно, заощаджуючи при цьому кожний рух. Він ніколи не ступив зайвого кроку і завжди йшов найкоротшим шляхом. Не дозволяючи собі роззиратися навсібіч, він не робив жодного непотрібного жесту. Його ніколи не бачили збудженим чи пригніченим. Його можна вважати найнеквапливішою і водночас найакуратнішою людиною в світі. Зрозуміло, що така людина жила самотньо і, якщо можна так висловитися, поза суспільними зв’язками. Він знав, що в житті хоч‑не‑хоч доводиться, як‑то кажуть, тертися поміж людей, а позаяк тертя сповільнює рух, він тримався осторонь від усіх.

Щодо Жана на прізвисько Паспарту, справжнього парижанина аж до кінчиків волосся, то він уже п’ять років жив в Англії на посаді слуги й марно шукав собі в Лондоні хазяїна, до якого міг би звикнути.

Паспарту не був схожий на жодного з тих Фронтенів або Маскарілів із самовпевненим і холодним поглядом, які ходять із задертими носами й розправленими плечима та поводяться, як безсоромні нахаби. Ні! Паспарту був добрий молодий чоловік, з привітним обличчям і повними губами, завжди готовими щось скуштувати або когось поцілувати, лагідний, послужливий, із симпатичною округлою головою, яку хотілося б бачити на плечах друга. У нього були блакитні очі, рум’яні щоки, такі пухкі, що він мав змогу милуватися власними вилицями; високий на зріст, широкі груди й потужна мускулатура, він вирізнявся геркулесовою силою, яку ще змалку розвинув постійними вправами. Його темне волосся завжди було скуйовджене. Якщо античні скульптори знали вісімнадцять способів укладати волосся Мінерви, то Паспарту знав лише один спосіб упорядкувати свою чуприну: два‑три змахи гребінцем – і зачіска готова.

Заздалегідь прогнозувати, чи уживеться цей моторний парубійко з Філеасом Фоґґом, не дозволяла елементарна розсудливість. Чи стане Паспарту тим бездоганно акуратним слугою, якого потребував його хазяїн? Дати відповідь напевне можна буде лише згодом. Паспарту, провівши, як відомо, досить бурхливу молодість, тепер жадав спокою. Наслухавшись про англійську методичність і безпристрасність, що ввійшла в приказку англійських джентльменів, він вирушив пошукати щастя в Англії. Але дотепер доля йому не усміхалася. Він змінив із десяток місць, однак ніде довго не затримувався. Усюди хазяї були норовливі, погано ставились, шукали пригод або часто переїжджали з місця на місце. Це не задовольняло Паспарту. Його останній хазяїн, член парламенту, молодий лорд Лонґсферрі, після ночей, проведених в «устричних залах» Гай‑Маркета, досить часто повертався додому на плечах полісменів. Паспарту, прагнучи насамперед зберегти повагу до свого хазяїна, ризикнув зробити йому кілька шанобливих зауважень, які були прийняті з осудом, і Паспарту покинув його. Тим часом до нього дійшли чутки, що Філеас Фоґґ, есквайр, шукає слугу. Він розвідав про цього джентльмена. Людина, що веде такий розмірений спосіб життя, завжди ночує вдома, не подорожує, ніколи не залишає будинку навіть на добу, стовідсотково підходила Паспарту. Він вирушив до Філеаса Фоґґа і влаштувався на службу за вже відомих читачеві обставин.

Отже, годинник пробив пів на дванадцяту. Паспарту був сам у будинку на Севіль‑роу. Він одразу ж узявся оглядати нове житло й обдивився його всюди – від горища до підвалу. Йому сподобався цей чистий, добре влаштований, пристойний, суворий, пуританський будинок. Він скидався на равликову черепашку, але на черепашку, що освітлюється й опалюється газом. На третьому поверсі Паспарту легко знайшов відведену йому кімнату. Вона цілком його задовольнила. За допомогою електричних дзвінків і переговірних трубок вона була сполучена з кімнатами другого й першого поверхів. На каміні стояв електричний годинник, з’єднаний з годинником у спальні Філеаса Фоґґа, і обидва маятники вдаряли одночасно – аж до секунди. «Це саме про мене, це саме про мене», – повторював Паспарту.

У своїй кімнаті, над годинником, він помітив пришпилений до стіни аркуш паперу. Це був розклад його щоденних обов’язків. Паспарту прочитав його. Тут було докладно зазначено все, чого вимагали від слуги з восьмої ранку, коли прокидався Філеас Фоґґ, і до пів на дванадцяту, коли він виходив із будинку й вирушав снідати до Реформ‑клубу: чай з підсмаженим хлібом – о восьмій годині двадцять три хвилини, вода для гоління – о дев’ятій годині тридцять сім хвилин, за двадцять хвилин десята – зачіска і т. ін. І далі, з пів на дванадцяту ранку до півночі – пори, коли пунктуальний джентльмен лягав, – усе було розписано, передбачено, впорядковано. Паспарту із задоволенням перечитав цей розклад і став зазубрювати його напам’ять.

Щодо гардеробу джентльмена, то він був прекрасно дібраний і утримувався в чудовому стані. Кожна пара штанів, фрак чи жилет мали порядковий номер, зазначений у вхідному або вихідному реєстрі, із вказівкою дати, коли, залежно від сезону, їх належало вдягати. Так само зразково утримувалося і взуття.

Словом, цей будинок на Севіль‑роу – храм безладу за часів знаного, але непутящого Шеридана – тепер був комфортабельно обставлений і свідчив про статок. У будинку не було бібліотеки і книг, бо містер Фоґґ не мав у них потреби: Реформ‑клуб надавав у розпорядження своїх членів дві бібліотеки, в одній були книжки з красного письменства, в іншій – з питань права й політики. У спальні Філеаса Фоґґа стояла середньої величини вогнетривка шафа, що чудово захищала цінності, які в ній зберігалися, від пожежі та злодіїв. У будинку не тримали зброї – ні мисливської, ні військової, що було свідченням мирного способу життя хазяїна…

Роздивившись до найдрібніших подробиць своє нове житло, Паспарту потер руки, розплився у широкій усмішці й радісно мовив:

– Це мені до вподоби! Це саме про мене! Ми чудово поладнаємо з містером Фоґґом. Який сидень! Справжнє втілення точності! Не людина, а машина! То що ж, я не проти служити машині.

 

Розділ третій,

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.220 (0.004 с.)