Структура й зміст творчих здібностей як психолого-педагогічна проблема

 

  Теорія творчості досі

  знаходиться на етапі дитинства

  такою мірою, що суперечливим є

  саме існування теорії творчості.

(П.К. Енгельмейєр)

Проблема творчості, виховання творчої особистості, розвитку її творчих здібностей завжди була у полі зору вчених, та попри це на даному етапі розвитку психолого-педагогічної науки єдиної і чіткої теорії творчості та розвитку творчих здібностей не існує. Приступаючи до розгляду даного питання, ми опиралися на результати вітчизняних та зарубіжних досліджень.

Оскільки концептуальною базою нашого дослідження передбачається осмислення поняття "здібність", розглянемо його.

На сьогоднішній день поняття "здібність" є одним із найбільш загальних у психології та педагогіці. Так, С. Рубінштейн розумів під здібностями складне системне утворення, яке включає в себе цілу низку даних, без яких людина була б нездатна до якої-небудь конкретної діяльності, і властивостей, які виробляються лише у процесі певним чином організованої діяльності [84, c. 7]. Подібні визначення можна знайти і в інших авторів.

Б. Теплов запропонував три емпіричні ознаки здібностей, які лежать в основі визначень, найчастіше використовуваних спеціалістами: 1) здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; 2) здібності - це лише ті особливості, які мають відношення до успішно виконуваної діяльності; 3) здібності не зводяться до знань, умінь і навичок людини, хоча і зумовлюють легкість і швидкість набуття цих знань і навичок [95, с. 67].

Таким чином, що більше розвинена в людині здібність, то легшою для неї є діяльність, а сам процес оволодіння діяльністю дається їй суб'єктивно легше, ніж навчання і робота в тій сфері, де вона не має здібностей.

Нове трактування поняття здібностей запропонував В. Шадриков. Він визначає їх як властивості функціональних систем, які реалізують окремі психічні функції з індивідуальною мірою вираженості і які виявляються в успішності і якісній своєрідності освоєння окремих психічних функцій [101, с. 36].

На сьогодні більшість дослідників пов'язують загальні здібності з інтелектом людини. Так, згідно з Д. Векслером, інтелект трактується як загальна здібність особистості, що проявляється в цілеспрямованій діяльності, правильному розмірковуванні і розумінні, пристосуванні до умов середовища. Розширене тлумачення загальних здібностей дає Н. Лейтес, який вважає, що останні виявляються в першу чергу в особливостях активності і саморегуляції психічної діяльності. До структури загальних здібностей включають також неінтелектуальні чинники, до числа яких входять численні риси особистості, зокрема особливості інтелектуальної сфери і темпераменту (С. Рубінштейн). Психологічні дослідження останніх десятиліть свідчать про наявність генетичного зв'язку між загальними і спеціальними здібностями. Так, доведено, що для оволодіння багатьма видами діяльності, основними масовими професіями, достатньо наявності розвинених загальних здібностей. В умовах жорстких основних факторів діяльності людина спроможна значно розширювати спектр своїх психологічних резервів, що дозволяє досягати найбільших результатів в будь-якій діяльності, а в умовах зміни режиму діяльності загальні здібності проявляють потенціальну можливість перетворюватись на спеціальні професійні.

На наш погляд, найбільш повним є визначення поняття здібностей, яке дає Теплов - здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які виражають готовність особистості до оволодіння певними видами діяльності та успішність виконуваної діяльності [95, с. 89].

Саме таке розуміння здібностей відповідає об’єктові нашого дослідження, оскільки тут інтегровано дві позиції – особливостями здібностей є готовність до діяльності та успішність її виконання.

Щодо природи творчих здібностей, то думки дослідників не є одностайними. На сьогодні можна виділити щонайменше три основних підходи до проблеми творчих здібностей.

1. Творчих здібностей взагалі не існує як таких. Головну роль в детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні риси (А. Маслоу, Д. Богоявленська, А. Олох та ін.). До переліку основних рис творчої особистості відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність поведінки в невизначених і складних ситуаціях. Інтелект при цьому є необхідною, але недостатньо умовою творчої активності особистості.

2. Творчі здібності є самостійним фактором, незалежним від інтелекту, загальних та спеціальних здібностей (Д. Гілфорд, К. Тейлор, Я. Пономарьов, Е. Торренс). Так, згідно з теорією "Інтелектуального порогу" Торренса, якщо IQ становить нижче 120 балів, інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, якщо ж IQ становить вище 120 - творчі здібності стають незалежною величиною, інакше кажучи, не існує творців з низьким інтелектом, але можуть бути інтелектуали з низькою креативністю.

3. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності не існує. Цієї точки зору дотримуються майже всі спеціалісти в галузі досліджень інтелекту (Д. Векслер. Г. Айзенк, Р. Стернберг, Л. Термен).

Барко В. робить висновок про те, що, незважаючи на різноманітність підходів до проблеми творчості і загальних здібностей, існує досить слабкий зв'язок між креативністю та інтелектом [8, с. 27].

Як бачимо, проблема творчих здібностей дітей є складною для дослідження, але розгляд усіх можливих підходів до неї надзвичайно актуальний сьогодні. Складність цієї проблеми обумовлена наявністю великої кількості різних чинників, які визначають природу творчих здібностей. Ряд авторів вважає, що психофізіологічну основу проявів творчих здібностей складають біологічні, природні, вроджені, природжені, спадкові, надбані, соціальні фактори (Ю. Гільбух, В. Крутецький, А. Ковальов, Н. Лейтес, К. Платонов, С. Рубінштейн, Б. Теплов) [43]. Поряд із цим вчені виділяють велику кількість факторів, що визначають прояв творчих здібностей. В основному, ці чинники можна об'єднати в три загальні групи.

Перша група включає природні задатки та індивідуальні особливості, що визначають формування творчої особистості.

До другої групи входять всі форми впливу соціального середовища на розвиток і прояв творчих здібностей.

Нарешті, третя група - це залежність розвитку креативності (творчих проявів) від характеру і структури діяльності [34, с. 166].

Враховуючи те, що у процесі розгляду даного питання ми часто зустрічаємося з поняттями творчість та креативність (в контексті визначення суті творчих здібностей), вважаємо доцільним уточнити зміст цих понять, що допоможе розумінню творчих здібностей, а це є особливо важливим для нашої роботи.

Донедавна в українській лінгводидактиці відоме було лише одне поняття – творчість - продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою умовою культурного прогресу суспільства й виховання людини. Тому на всіх щаблях школи (початкової, середньої, вищої) слід звертати особливу увагу на формування в учнів різноманітних, глибоких і міцних систем знань, на максимальну стимуляцію самостійної діяльності учнів, на розвиток стійких творчих інтересів, цілеспрямованості творчих пошуків, наполегливості під час виконання творчих завдань [26, с. 326].

На даний час у працях психологів та дидактів поняття творчість проаналізовано в контексті навчального процесу. Творчість у навчальному процесі визначають як форму діяльності, спрямовану на створення якісно нових цінностей, важливих для формування особистості як соціального суб’єкта. Відповідно поняття творчості може бути визначене як «відкриття для інших», так і як «відкриття для себе» [14].

Термін креативність (з англ. “creativity” – творчість) з’явився тільки в 80-90-тих роках під впливом зарубіжної психолінгвістичної школи, яка досліджувала проблему креативності з другої половини ХХ століття (П. Торренс, Дж. Гілфорд, Г. Сельє). Введення в український науковий обіг терміна креативність сприяло виокремленню в самостійну галузь дослідження особистісного аспекту творчості.

Креативність у широкому розумінні слова - сукупність властивостей особистості, що забезпечує її входження у творчий процес. Означений феномен характеризується вченими, як процес виникнення чутливості до проблеми, відчуття дефіциту або дисгармоній наявних знань, визначення проблеми і пошук шляхів її розв’язання [4, с. 6]. Вітчизняні дослідники (Д. Богоявленська, Л. Виготський, І. Волков, О. Леонтьєв, І. Лернер, В. Моляко, Я. Пономарьов, С. Рубінштейн, та ін.) тлумачать креативність як аналог терміну творчі здібності. У своїй роботі ми підтримуємо дану позицію.

Не вважаючи ціллю розгляд усіх визначень креативності (далі творчих здібностей), зупинимось на деяких – найбільш важливих для нашої роботи.

У руслі нашого дослідження особливий інтерес становить підхід до визначення творчих здібностей молодших школярів, запропонований С. Рубінштейном – це можливості, що виявляються в різних видах психічної діяльності людини і характеризують особистість у цілому або її окремі сторони, причому розвиток творчих здібностей повинен органічно поєднуватися із процесом розвитку дитини та із урахуванням особистісного аспекту [84, с. 56].

Ермолаева-Томина, узагальнюючи досвід зарубіжних дослідників творчості, визначає «творчі здібності», як деяку сукупність розумових і особистісних здібностей, що сприяють становленню і прояву творчості [34, с. 170].

При визначенні якостей і властивостей креативності майже кожний дослідник пропонує свій набір найістотніших, на його точку зору, ознак. Проте у всіх цих переліках існують ознаки, які вважаються майже всіма як основні і фундаментальні. Ці основні ознаки виділяються і в розумовій діяльності, і в цілісній структурі творчої індивідуальності. Ермолаева-Томина виділяє наступний ряд ознак творчих здібностей.

Перша ознака, яка відрізняє творчих людей (креативів) від нетворчих людей (інтелектуалів), полягає в їх «відкритості досвіду», чутливості до нового, до нових проблем. В протилежність інтелектуалам, які можуть успішно вирішувати найскладніші, але вже готові, поставлені кимсь проблеми, креативи здатні самі бачити і ставити проблеми. Інтелектуали можуть вирішувати і передбачати ситуацію, креативи створюють її самі.

Таким чином, креативність у першу чергу характеризується наявністю інтелектуальної, творчої ініціативи, виходом за рамки завдань і вимог безпосередньої дійсності. Цей показник є провідним в більшості тестів на креативність.

Друга ознака креативності - «широта категоризації» («широта асоціативного ряду», «віддаленість асоціацій»). Люди, що володіють творчим типом мислення, схильні до широких узагальнень явищ, не зв'язаних між собою наочним очевидним категоріальним зв'язком. Падіння яблука позв'язується не з його стиглістю, а із законом всесвітнього тяжіння. Конвергентне мислення обмежується рамками однієї категоріальної структури. Віддаленість асоціацій, несподіване використання предмета, додання йому нового функціонального або переносного значення - все це показники широти категоризації в тестах на креативність. У текстах на застосування предметів Дж. Гілфорда вказана властивість особливо яскраво виступає, коли піддослідного просять перерахувати можливе застосування ряду предметів (цеглини, скріпки і т. ін.). «Конвергентні мислителі», як правило, перераховують тільки прямі функціональні призначення предметів стосовно однієї сфери (для цеглини - будівництво); «дивергентні мислителі» пропонують використовувати дані предмети самим неочікуваним і оригінальним способом (зробити пудру з цеглини і ін.) і в самих різних сферах.

Третя ознака - «швидкість» мислення. Вона визначається багатством і різноманіттям ідей, асоціацій, що виникають з приводу незначного стимулу. Творча людина може включати предмет в безліч найрізноманітніших і неочікуваних зв'язків, категорій, кількість яких і визначає побіжність мислення. Здатність до вільної «асоціативної гри» елементами ситуації (в широкому значенні цього слова) розглядається як необхідна фаза перед «осяянням». Дж. Гілфорд особливо підкреслює «експресивну побіжність» як чинник креативності вищого рівня.

Четверта ознака - гнучкість мислення, здатність переходити достатньо швидко з однієї категорії в іншу, від одного способу вирішення до іншого. В поняття «гнучкість» включається також швидкість переходу від свідомості до роботи підсвідомості і навпаки. Дивергентам властива відмінне від конвергентів якість-відсутність зовнішньої і внутрішньої ригідності, тобто «прикованого» до стимулу і способу рішення (так звана «спонтанна гнучкість»). Конвергентам ж іноді приписується так звана «адаптивна гнучкість»; вони достатньо легко, внаслідок своєї великої «прихованості» до стимулу, перебудовують напрямок свого мислення під впливом ситуації, стимулу, «соціального замовлення».

П'ята ознака - оригінальність мислення. Часто пропонуються дуже спірні критерії оригінальності дитячих відповідей при рішенні тестів (наприклад, відповідь, що рідко зустрічається). Проте основний зміст ознаки оригінальності - це самостійність, незвичайність, кмітливість у прийнятті рішення (стосовно до стимулу або традиційних способів вирішення).

Ці перераховані первинні ознаки творчого мислення тісно переплітаються між собою, проте мають свою специфіку і свої одиниці вимірювання (кількість, швидкість, якість, порівняння, відношення) [34, с. 175].

Існують інші варіанти структури творчих здібностей. Вивчаючи дану проблему, Лук О. виділяє такі складові творчих здібностей:

· Інтуїція - здатність не проходити мимо випадкових явищ, не вважати їх прикрою перешкодою, а бачити в них ключ до розгадки таємниць природи. Англійські автори позначають цю свіжість погляду словом «serendipity», яке придумав письменник XVIII століття Хорас Уолпол. Вона пов'язана не з гостротою зору або особливостями сітківки, а є якістю мислення, тому що людина бачить не тільки за допомогою ока, але головним чином за допомогою мозку.

· Здібність до згортання довгого ланцюга міркувань і заміни їх однією узагальнюючою операцією. В процесі мислення потрібен послідовний перехід від однієї ланки в ланцюзі міркувань до іншого. Деколи через це не вдається уявним поглядом охопити всю картину цілком. Ввести новий спосіб символічного позначення — така робота теж носить творчий характер і вимагає нестандартності мислення.

· Уміння відділити специфічний аспект проблеми від не специфічного є досить важливою здатністю. Це, по суті, здібність до вироблення узагальнюючих стратегій.

· Здатність побачити шлях до рішення, використовуючи «сторонню інформацію», яку за аналогією з бічним зором, лікар де Боно назвав бічним мисленням. Широко розподілена увага підвищує шанси на рішення проблеми. «Щоб творити — треба думати про околиці проблеми», - писав французький психолог Сурє.

· Цілісність сприйняття - здатність сприймати дійсність в цілому, не дробивши її (на відміну від сприйняття інформації дрібними незалежними «порціями»). На цю здатність вказав І.П. Павлов в статті «Проба фізіологічного розуміння симптомології істерії», виділивши два основні типи вищої нервової діяльності—художній і розумовий. Але в процесі творчої роботи необхідне уміння відірватися від логічного розгляду фактів. Без цього не вдається поглянути на проблему свіжим оком, побачити нове в старому.

· Кмітливість, як готовність пам'яті «видати» потрібну інформацію в потрібну хвилину - ще одна з важливих умов продуктивного мислення.

· Легкість асоціювання і віддаленість асоційованих понять, «смислова відстань» між ними — наступна складова творчої обдарованості.

· Гнучкість мислення, як здатність швидко і легко переходити від одного класу явищ до іншого, далеких за змістом. Відсутність такої гнучкості називають інертністю, ригідністю, окостенілістю і навіть «застійністю» мислення.

· Гнучкість інтелекту, як здатність вчасно відмовитися від скомпрометованої гіпотези. Потрібно підкреслити тут слово «вчасно». Якщо дуже довго дотримуватися помилкової ідеї, буде упущений час. А дуже рання відмова від гіпотези може привести до того, що буде упущена можливість прийняття правильного рішення.

· Здатність до оцінки, до вибору однієї з багатьох альтернатив, до її перевірки є також надзвичайно важлива. Оцінні дії проводяться не тільки після закінчення роботи, але і неодноразово в її процесі, вони служать віхами на шляху творчих шукань, відділяючими різні етапи і стадії творчого процесу.

· Здатність індивіда об'єднувати сприйняті подразники, а також швидко пов'язувати нові відомості з колишнім досвідом, без чого сприйнята інформація не перетворюється на знання, не стає частиною інтелекту.

· Легкість генерації ідей - ще одна складова творчої обдарованості. і не обов'язково, щоб кожна ідея була правильною.

· Здібність до доопрацювання деталей, до «доведення», до вдосконалення первинного задуму.

Таким чином, перераховані складові творчої обдарованості, по суті, не відрізняються від звичайних розумових здібностей [56, с. 67-78].

Гілфорд, який вперше розглянув творчі здібності в контексті дивергентного мислення, вважає гнучкість, швидкість та оригінальність мислення основними структурними компонентами творчих здібностей.

Г. Костюк наголошує на тому, що структурними компонентами творчих здібностей виступають знання, вміння, навички, які реалізуються в конкретній діяльності [21, с. 387]. Л. Виготський та С. Рубінштейн вважають такою складовою уяву.

Деякі дослідники до структурних компонентів творчих здібностей відносять інтерес до парадоксів, почуття новизни, «гостроту» думки, творчу уяву, схильність до сумнівів [74].

Відомий дослідник дитячої творчості О. Савченко виокремила такі: вміння переносити знання в нову ситуацію; гнучкість мислення; розвинена уява; вміння створювати нові образи: вміння знаходити багатоваріантність розв'язків [85].

У рамках даної роботи буде доцільним проаналізувати структуру творчих здібностей з погляду психофізіології. Що є причиною вказаних відмінностей у стилі розумової діяльності? У пошуках відповіді на це питання ведуться дослідження в різних напрямках: робляться спроби знайти психологічні, фізіологічні, особові та соціальні кореляти креативності.

На думку ряду зарубіжних авторів, різні типи розумової діяльності формуються завдяки тому, що їх «обслуговують» різні за своїми якостями психічні процеси.

Головним психічним процесом, який регулює творчу діяльність, багато дослідників вважає сприймання.

Звідси робляться спроби вичленувати специфічні особливості всієї сфери перцепції людей з вираженими показниками креативності.

У них наголошуються наступні особливості сенсорної сфери:

а) Незвичайна чутливість до субсенсорних підказок;

б) Уміння бачити неточність, дефекти, незвичність і унікальні властивості в самих об'єктах;

в) Здатність бачити частковий збіг ознак предметів, які формально ізольовані і між якими немає очевидного зв'язку. Ця якість базується на своєрідній «комплексності», «синтетичності сприйняття», що дозволяє віднайти схожість між об'єктами там, де для іншого, «аналітичного типу» сприйняття, вони абсолютно відсутні. Для людей з аналітичним типом сприйняття в об'єктах повинна бути велика схожість, щоб воно було помічено.

г) Творчим людям приписується особливе інтуїтивне бачення головного, суттєвого, «майбутнього перетворення» об’єкта або явища; творча людина не просто бачить, наприклад, пень або обрубок дерева як частину дерева, а відразу трансформує його, наприклад, у майбутню скульптурну групу або химерні меблі; бачення суті об'єкту дозволяє сприймати «нові функціональні сфери застосування об'єкта», «передбачати» всі його потенційні призначення і зміни.

ґ) Дуже часто говориться про спонтанність сприймання творчих людей; про свободу від фіксованої установки і константності. Вони сприймають світ таким, який він є в даний конкретний момент, а не тільки через «ярлики слів і понять». Наприклад вони бачать траву не взагалі зеленою, а зі всіма її відтінками в сонячний або похмурий день. Така особливість сприйняття дозволяє встановлювати своєрідний контакт з середовищем, «пізнати об'єкти в їх новій суті, відмінній від звичайної».

д) Для людей з творчим стилем мислення найбільш привабливими є невизначені, безладні, асиметричні, складні об'єкти, які вони, силою своєї уяви, приводять в «вищий і більш гармонійний порядок. В самому сприйнятті «готується» матеріал для майбутньої роботи мислення, і саме сприйняття володіє всіма первинними ознаками креативності. Тому деякі дослідники вважають, що дітей перш за все треба навчати сприйняттю і баченню світу. Значущість сприймання для творчості підкреслюється і при розгляді сприйняття як джерела отримання і зберігання інформації, необхідної для будь-якого виду творчої діяльності. Щоб створити щось нове, необхідно опиратися на щось відоме, мати достатньо матеріалу, що зберігається в пам'яті, щоб вільно ним оперувати. При цьому деякі автори підкреслюють, що тільки пасивно накопичений матеріал не завжди виконує свої «творчі функції» і зберігається в підсвідомості як баласт. Для того, щоб цього не відбулося з відображеним матеріалом, необхідно орієнтувати дітей на активне, мисляче сприйняття, тобто таке, яке б відразу пов'язувалося з цільовою установкою на наступне відтворення, на актуалізацію отриманого матеріалу при виконанні якої-небудь конкретної діяльності.

Другий психічний процес, найбільш тісно зв'язаний, і який багато в чому переплітається з процесом творчості та відрізняє креативну індивідуальність - це процес уяви і фантазії. Творчі люди відрізняються багатством фантазії, силою уяви. Відомо, що процес „фантазування” є незвичайним комбінуванням елементів реальної дійсності, додання нових функцій предмету, створення нових конструкцій, які до цього не мали ніяких прямих еквівалентів. Тому часто фантазія розглядається як природна основа будь-якої творчої діяльності, її називають «королівською дорогою в підсвідомість», яка працює згідно того ж принципу.

 Уява і фантазія властива кожній людині, але відрізняються люди за спрямованістю цієї фантазії, її силою і яскравістю. Особливо чітко виражено ці два процеси в дитинстві, проте поступово вони втрачають свою силу і природно виникає питання, що є причиною цього. На думку деяких авторів, це відбувається за рахунок того, що в період шкільного навчання ця функція інтелекту втрачає свою значущість і не тренується. Щоб запам'ятати деяке правило або інформацію, фантазія не потрібна. З Країни Чудес, в якій діти жили з Алісою в дошкільні роки, вони переходять в світ реальності, пов'язаний з учбовою діяльністю, а разом з тим в світ фантазій відходить те, що ніяк не пов’язано з конкретною діяльністю дитини. Крім тісного зв'язку з творчою функцією інтелекту, уява розглядається як неодмінна умова розширення знань та інтересів дітей, оскільки воно не «має» меж і проникає в історію, в майбутнє, в космос» [34, с. 186].

На відміну від мислення, що оперує поняттями, уява оперує образами, і її основне призначення в перетворенні образів відбувається таким чином, щоб у кінцевому результаті забезпечити створення нової, раніше не існуючої ситуації. Уява включається тоді, коли проблемна ситуація характеризується відсутністю потрібної повноти знань і неможливістю передбачити результати діяльності з допомогою організованої системи понять (мислення). Уява забезпечує побудову образів продуктів праці, створення програми поведінки в невизначених проблемних ситуаціях, моделювання процесів або об’єктів. Створювані уявою вербальні образи стають основою креативного мовлення індивіда [4, с. 16].

Тренувати уяву, пише Джонс, треба, як «мозок або тіло, і воно повинне мати постійне, а не спорадичне застосування». Початковим елементом для розвитку уяви повинна бути направлена активність, тобто включення фантазії дітей в розв’язання якоїсь конкретної проблеми, задачі. Таким чином, два процеси, які забезпечують контакт з дійсністю і відхід від дійсності, є двома взаємозв'язаними процесами, що визначають головні риси креативності - уміння бачити і ставити проблеми, гнучкість, багатство асоціативного ряду, але вони все ж таки не вичерпують усіх чинників, що визначають креативність.

Велике місце в структурі креативного таланту відводиться регуляторним процесам - емоціям і відчуттям, а також сфері саморегуляції і самоконтролю.

Мотиви і потреби в творчості, на думку ряду авторів, формуються під впливом домінуючих емоцій людини. Перелік якостей творчих людей, які були зібрані П. Торренсом, містить велике число емоційних і особистісних якостей, які можуть базуватися тільки на домінуванні емоції агресії. До числа таких якостей відноситься прагнення до домінування, прагнення до ризику, порушення звичного порядку, тяжіння до незалежності, радикалізму і т. ін. Разом з тим у творчих людей виокремлюється оптимізм готовність приходити на допомогу, відчуття прекрасного, гумор. Найбільш часто наголошується дві якості: прагнення до домінування і оптимізм.

Якщо ці емоції сприяють формуванню потреби в творчості (хоча ієрархія цих відносин ще далека від розуміння), то домінування емоції страху, на думку ряду дослідників, є природною перешкодою для формування рис креативності. На думку психологів психоаналітичного напряму, саме страх, боязнь фрустрації, робить мислення людини ригідним, визначає прив’язаність до традиційних форм, обмежує прагнення до самостійних пошуків і способів рішень. У людей конвергентного типу мислення визначаються і такі особові характеристики, які базуються головним чином на домінуванні емоції страху – конформність, прагнення до здобуття авторитету, надійності, зайвий педантизм, прагнення до порядку і визначеності. Емоція страху розглядається, як повністю протипоказана творчому процесу.

В одному з досліджень, наприклад, піддослідним пропонували тести на інтелект і креативність в спокійній, «розслаблюючій» ситуації (коли повідомлялося, що йде просто апробація тестів) і, навпаки, в ситуації напруги (коли повідомлялося, що від результатів тестування залежатиме вступ в університет), виявилося, що тести на креативність успішніше за все розв'язуються в ситуації розслаблення, в той час як тести на інтелект - в ситуації напруги. Вся дієвість так званого «мозкового штурму» при рішенні творчих проблем полягає в тому, що в учасників «знімається страх оцінки» неправильної відповіді. При побудові педагогічних рекомендацій по розвитку креативності, зняттю моментів фрустрації в навчанні приділяється головна увага.

 Наступна якість, яка входить в структуру творчої індивідуальності, - це саморегуляція, що включає спрямованість на рішення якої-небудь „великої” ідеї, спрямованість до певного виду діяльності. Сюди ж відноситься і велика працьовитість і «послідовність, концентрація уваги». «Без регуляції потоку асоціацій і спонтанної гри фантазії певною направленою метою», на думку ряду дослідників, «достовірно творчого продукту не може вийти». Спонтанність, гнучкість, широта асоціативного потоку і спрямованість його - дві діалектично зв'язані між собою сторони творчого процесу. Вони можуть проходити як на рівні свідомості, так і несвідомого. Правильна і чітка постановка проблеми і питання на рівні свідомості «організовує і направляє» роботу підсвідомості і робить можливою фазу «осяяння», «відкриття».

Тому підкреслюється необхідність виховання у дітей цілеспрямованості в будь-якій інтелектуальній діяльності. Разом з тим застерігають від надмірного захоплення стимулюванням спонтанності прояву дитячої фантазії і думок «взагалі» [34, с. 176].

Стає зрозумілим, що немає конкретного уявлення про систему структурних компонентів творчих здібностей. З огляду на це, одним з важливих завдань нашого дослідження є спроба не лише чітко сформулювати структуру даного поняття, але й запропонувати власне авторське визначення складових творчих здібностей учнів, які потрібно розвивати на уроках української мови в площині початкової школи. Оскільки діти ще не включені в суспільно корисну діяльність, продукти їх творчості не можуть оцінюватися з позиції «об'єктивної» значущості. Ермолаева-Томина для дослідження дітей пропонує використовувати так звані «суб’єктивні показники» творчих здібностей. Вони спрямовані на оцінку самого процесу стилю мислительної діяльності, а не на результат творчої діяльності.

Оскільки нами розглядається питання розвитку творчих здібностей у роботі над текстом, тобто у мовленнєвій діяльності, вважаємо логічним навести результати дослідження М. Пузанкової, присвяченої розвитку мовної здібності на уроках російської мови.

Вона визначила її структуру, згідно якої сюди входить інтелектуальний компонент (логічне та образне мислення); мовний компонент (осмислення мовної теорії, сприйнятливість до семантики мовних одиниць); мовленнєвий (творчий) компонент (здібність до звуко- і словотворення, володіння умінням побудови зв'язного лінгвістичного висловлювання (тексту)) [80, с. 295]. Детальніше це відображено в схемі «Структура мовної здібності» (див. Додаток Б).

У створенні цілісної системи структури компонентів творчих здібностей цінним для нашого дослідження є ідеї сучасної східної філософії (Жива Етика), яка наголошує на тому, що творчість (творчі здібності) полягає в оформленні думки [10, с. 161], яка повинна бути «відчута» [65, с. 102] і якою людина творить[10, с. 160]. Напружена думка в поєднанні з почуттями дає найвищу творчу силу[65, с. 162]. «Усі тонкі почуття створюють тонкі форми»[ 10, с. 163].

Тому, на нашу думку, найдоцільнішим способом виділення структурних компонентів творчих здібностей буде врахування не лише показників творчості, які в основному пов’язані з психічними процесами мислення та пам’яті, але й взаємозв’язку з психологічними, фізіологічними та соціальними корелятами творчості, підкреслюючи беззаперечну важливість розвитку емоційної сфери молодшого школяра у розвитку його творчих здібностей.

Таким чином, ми виділяємо три блоки структурних компонентів творчих здібностей:

§ Інтелектуальний (пов’язаний з творчим (дивергентним) мисленням);

§ Когнітивний (пов’язаний з психічними процесами сприймання, уваги, пам’яті, уяви та мовлення);

§ Емотивний (пов’язаний з регуляторними процесами - емоціями і почуттями, а також саморегуляцією і самоконтролем).

 На основі проведеного аналізу сформулюємо ключові положення, які визначать подальший хід нашої роботи:

1. Виховання творчої особистості та процес розвитку її творчих здібностей завжди була в полі зору вчених, та попри це на даному етапі розвитку психолого-педагогічної науки єдиної і чіткої теорії творчості та розвитку творчих здібностей не існує. Проаналізувавши погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників стосовно розуміння суті творчих здібностей, ми дотримуємося позиції, сформульованої С.Л. Рубінштейном, згідно якої творчі здібності – це можливості, що виявляються в різних видах психічної діяльності людини, і характеризують особистість вцілому або її окремі сторони, причому розвиток творчих здібностей повинен органічно поєднуватися із процесом розвитку дитини та із урахуванням особистісного аспекту. На нашу думку, творчі здібності - це інтегрована якість особистості молодшого школяра, яку потрібно цілеспрямовано формувати (розвивати) в процесі початкового навчання.

2. Ми згідні з думкою вчених про відсутність прямої залежності творчих здібностей від розумових, тобто кореляції між коефіцієнтом інтелекту і здатністю створювати нове.

3. Ми виділяємо інтелектуальний, когнітивний та емотивний блоки структурних компонентів творчих здібностей молодших школярів. Для нашого дослідження вони є основою у розробці вправ для розвитку творчих здібностей молодших школярів у роботі над текстом у початковій школі.