Характеристики функціонування сім'ї

Таблиця 2

Внутрішньосімейні функції	Соціальні функції
• склад сім'ї та його структура; • сімейна комунікація; • сімейна згуртованість; • здатність сім'ї переживати труднощі та перелік засобів, які вона для цього використовує.	• соціальний статус; • місце проживання; • матеріальний достаток; • рівень освіти; • стан здоров'я; • соціальна інтеграція; • сімейна історія.

 

Функції сім'ї спрямовані як на задоволення потреб своїх членів, так і на виконання замовлення соціального оточення, а отже вони можуть бути соціальними (щодо запитів соціуму) й індивідуальними (стосовно задоволення потреб особистості). [12]

Сім'я, яка гармонійно реалізує свої внутрішньосімейні та соціальні функції, має високу самооцінку, безпосередню та ясну комунікацію, гнучкі та зрозумілі правила поведінки. Члени таких сімей зорієнтовані 1) на соціальний ріст; 2) їхні соціальні зв'язки тяжіють до відкритості; 3) на позитивні установки та надії, незалежно від етнічного чи соціального положення.

Сім'я здатна адекватно реалізувати історично та традиційно закріплені за нею функції та змінювати їх наповнення за потребою. Суспільна та сімейна динаміка функцій проявляється в тому, що їхній перерозподіл відбувається між членами сім'ї відповідного до компетенції останніх та можливостей задоволення їхніх потреб в сім'ї, громаді та суспільстві. [8]

Таблиця З

Назва	Суспільне значення	Індивідуальне значення
Духовна	розвиток особистості членів суспільства; акумулювання соціально-виховного потенціалу.	збереження, розвиток та передача духовних цінностей та родинних традицій; об'єднання сім'ї;
Емоційна	емоційна стабілізація індивідів.	задоволення потреб у психічному комфорті та емоційній підтримці, почуття безпеки, цінності та значимості власного "Я"; відчуття особистого щастя;
Сексуальна	контроль за сексуальними контактами;	задоволення сексуально-еротичних потреб
Соціально-економічного статусу	- відновлення соціальної культури; - відновлення соціальної структури, надання відповідного статусу членам сім'ї.	- задоволення потреби в соціальному зростанні; - надання стартових характеристик для особистісного соціального зростання.
Рекреативна	- організація раціонального відпочинку; - соціальний контроль.	- охорона здоров'я членів сім'ї, організація їх відпочинку, зняття стресового стану; - підтримка та збагачення взаємних інтересів.
Первинного соціального контролю	- соціальний контроль за поведінкою своїх членів у різних сферах життєдіяльності.	- формування та підтримка правових та моральних санкцій за неналежну поведінку у взаємостосунках між членами сімей.
Репродуктивна	- біологічне відтворення суспільства.	- народження дітей та продовження свого роду.
Первинної соціалізації	- відновлення соціальної культури.	- передача дитині моделей сімейних комунікацій та суспільної поведінки.
Виховна	- підтримка культурного розвитку суспільства.	- задоволення потреби в батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні та реалізації в дітях.
Економічна, господарсько-побутова	- економічна підтримка власного життя та непрацездатних членів суспільства; - підтримка фізичного здоров'я.	- спільне ведення господарства, розподіл обов'язків між членами сім'ї; - взаємодопомога та взаємообмін щодо отримання послуг.

 

Набуття сім'єю статусу "прийомної" або "дитячого будинку сімейного типу", влаштування на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дещо змінюють звично діючі в сім'ї функції, надаючи їм іншого забарвлення та розширюючи їхнє соціальне значення. Прийомна сім'я має:

• вести більш відкритий спосіб життя, ніж раніше;

• мати трішки більший внутрішньосімейний запас стресостійкості;

• дещо по-іншому організовувати взаємостосунки в своїй родині та планувати проведення свого вільного часу тощо.

Зміни у виконанні сімейних функцій пов'язані із включенням у життя сім'ї таких чинників як:

• цільове матеріальне утримання прийомної дитини;

• повноваження батьків та членів сім'ї стосовно прийомної дитини;

• розширення своїх контактів за рахунок родичів прийомної дитини;

• внесення відповідної регламентації життя, зумовленої розширенням соціального компоненту.

Влаштування на виховання двох і більше дітей значно розширює коло соціальних функцій сім'ї. У випадку створення дитячого будинку сімейного типу відбувається перерозподіл не лише соціальних функцій, а й внутрішньосімейних установок - родина є більш орієнтованою на виховну та соціалізуючу функції, що певним чином деформує родинні стосунки.

Зміна звичного способу у виконанні своїх функцій членами родини за рахунок розширення їхнього соціального значення може привести до неочікуваних і небажаних змін, різних викривлень, як-то: гіпертрофічного сприймання нової своєї ролі чи її недооцінки тощо. Така ситуація буде стресогенною для сім'ї, може ініціювати включення механізмів психологічного захисту і тим самим призвести до деформації сімейних стосунків, що негативно впливатиме на розвиток та виховання дитини/дітей.

Перерахуємо ситуації, коли у функціонуванні сімейної системи можуть виникати порушення, що можуть провокуватися влаштуванням на виховання нового члена родини:

1) функціональна цінність члена сім'ї по-різному трактується її членами;

2) функція виконується спотворено чи частково;

3) ігнорується поведінка одного із членів сім'ї;

4) функція нав'язується члену сім'ї і не відповідає його індивідуальним або віковим особливостям;

5) зміни в ситуації зумовлені необхідністю різкої переміни сімейного життя: переїзд, зміна виду діяльності тощо;

6) розуміння внутрішньосімейних функцій вступає в протиріччя із їхнім загальносоціальним тлумаченням, релігією, територіально діючими традиціями тощо.

Сім'я може протидіяти своїм труднощам як еволюційним (що переводить сім'ю на новий етап розвитку), так і стагнаційним способом (що утримує сім'ю на межі її попередніх досягнень). Останній проявляється через надмірне включення сімейних міфів, посилення або послаблення правил та традицій; формування у членів сім'ї різних залежностей (психічна, алкогольна, наркотична) та сімейних "хвороб", посилення жорсткості в розподілі сімейних ролей та включення в сімейне життя родичів; створення сімейних тайн та коаліцій тощо. В різних ситуаціях, залежно від ставлення до них членів сім'ї, будуть обиратися ті чи інші засоби вирішення та шляхи задоволення потреб членів сім'ї. Створення прийомної сім'ї/дитячо^ будинку сімейного типу розширює соціальну сторону всіх сфер функціонування родини, висуває підвищені вимоги до її внутрішньосімейного життя. Одним із завдань соціального працівника є оцінка потреб прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, що складає основу планування соціальної підтримки родини в процесі реалізації соціального супроводження.

Процес вивчення потреб родини є аналогічним вивченню потреб дитини. Першим кроком вивчення ситуації в прийомній родині чи ДБСТ є аналіз різних характеристик сім'ї, ознайомлення з сімейними традиціями, визначення ресурсів її та її найближчого оточення шляхом будь-якого з наведених вище способів. Це дозволить розуміти існуючі й потенційні зміни в сім'ї.

Стан здоров'я членів сім'ї багато в чому є результатом способу життя родини, в першу чергу, відношенням до свого здоров'я. Далі буде описано як впливає влаштування прийомної дитини, дитини-вихованця на членів сім'ї. Тому в плані соціального супроводу (в частині допомоги сім'ї) важливим буде не тільки звернення до лікарів, а й формування здорового способу життя в сім'ї.

Адаптація сім'ї до прийомної дитини/вихованця, взаємостосунки між членами сім'ї (наявність конфліктів, проблем та ін.), готовність членів сім'ї до контактів дитини з біологічними батьками, родичами, створення умови для проживання дитини, взаємостосунки біологічних і прийомних дітей/вихованців, вміння батьків вирішувати проблеми дітей, орієнтованість батьків на підготовку дитини до самостійного життя більш детально буде наведено в наступних розділах і висновки відносно позицій оцінки потреб прийомної сім'ї будуть сформульовані нижче.

Готовність батьків до виховання прийомних дітей передбачає розуміння ними власного життя та його усвідомлення, наявність у них певних особистісних якостей¹. Доповнити оцінку рівня готовності батьків до виконання завдань по вихованню дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можливо за використання таких методик як сімейне інтерв'ю; сімейна генограма; сімейна соціограма; лінія часу; сімейна групова нарада; екомапа (рольова карта сім'ї)

Оцінивши потреби дитини та прийомної сім’ї провести аналіз планування, реалізації, завершення соціального супроводження прийомної сім’ї.

Планування, реалізація, завершення соціального супроводження прийомної сім’ї

Планування соціального супроводження

Реалізація соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу передбачає періодичне планування соціальної роботи з дитиною, батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо.

План соціального супроводження містить комплекс послуг щодо забезпечення умов для підвищення виховного потенціалу сім'ї та створення умов для утримання, виховання та розвитку прийомної дитини/дитини-вихованця. Планом передбачаються конкретні заходи щодо надання со-ціально-економічних, соціально-побутових, юридичних, психологічних, соціально-медичних, соціально-педагогічних та інформаційних послуг.

План соціального супроводження формується на кожну дитину персонально на основі Оцінки потреб дитини. Базова інформація щодо розробки плану соціального супроводження при влаштуванні дитини до прийомної сім'ї/ДБСТ міститься в оцінці потреб дитини і сім'ї. Процес планування здійснюється за участю прийомних батьків/батьків-вихователів і дитини, якщо дозволяє вік, стан здоров'я.

Структура плану соціального супроводження

Структура плану соціального супроводу визначена орієнтовно основних проблемних питань: адаптація дитини до умов сімейного життя; здоров'я; контакт з біологічними батьками, родичами; освіта та навчання; особливості характеру; соціальні проблеми; фізичний розвиток; юридичні питання тощо. Планом передбачено: 1) розробка заходів, спрямованих на забезпечення дитини в розвитку та вихованні і 2) створення умов щодо розвитку та виховання дитини в прийомній сім'ї / дитячому будинку сімейного типу.

Забезпечення дитини в розвитку та вихованні передбачає характеристику положень, відносно яких провадилася Оцінка потреб прийомної дитини/дитини-вихованця. Планування заходів щодо створення умов для розвитку й виховання дитини в прийомній сім'ї/ДБСТ базується на пунктах, які попередньо були визначені при Оцінці потреб.

У плані соціального супроводу фіксуються такі положення:

• конкретні потреби - питання, які мають бути вирішені - проведення медичного обстеження дитини, пошук біологічних родичів, організація оздоровлення, влаштування дитини до дитячого садка тощо;

• очікувані зміни - яких результатів планується досягти в процесі надання соціальних послуг;

• зміст послуги - що необхідно зробити для вирішення конкретного питання;

• виконавець - особа, яка відповідає за розв'язання проблеми (со ціальний працівник, батьки, дільничний педіатр, ін.);

• планований термін розв'язання проблеми;

• види послуги відповідно до Порядку здійснення соціального супроводження прийомної сім'ї/ДБСТ, що заповнюється відповідним кодом: 1.1 - правові послуги; 1.2 - психологічні; 1.3 - соціально-педагогічні; 1.4 - соціально-економічні; 1.5 - соціально-медичні; 1.6 - інформаційні; 1.7 - інші (посередництво та представництво сім'ї, проведення супервізії, ін.). [2]

План соціального супроводу розробляється на основі інформації про індивідуальні потреби конкретної дитини і має включати ті позиції, які є актуальними на відповідний термін реалізації соціального супроводження.

Доволі часто в практиці реалізації соціального супроводження прийомної сім'ї/ДБСТ при плануванні певних заходів надання соціальної допомоги соціальні працівники зміщують акценти щодо обов'язків по вирішенню окремих потреб та проблем, беручи на себе ряд повноважень, які мають вирішувати прийомні батьки та батьки-вихователі. В процесі налагодження взаємодії з батьками соціальний працівник має чітко усвідомлювати, що прийомні батьки та батьки-вихователі є законними представниками інтересів дитини і при влаштуванні прийомної дитини в сім'ю саме батьки беруть на себе основні обов'язки щодо виховання, розвитку, забезпечення дитини.

Соціальне супроводження виступає не як заміна піклування про прийомну дитину або дитину-вихованця, а як організація соціальної підтримки та допомоги прийомним батькам та батькам-вихователям у розв'язанні тих питань, які вони самостійно не можуть ефективно виконати.

Мова йде про те, що соціальний працівник у розробці плану соціального супроводження за умови потреби розвитку ігрових навиків дитини не буде щоденно приходити і гратися з вихованцем, а акцентує увагу батьків на необхідності проведення з дитиною певних ігрових методик, проконсультує або надасть методичну пораду щодо того, яким чином це робити. У випадку необхідності проходження медичного огляду дитини соціальний працівник налагодить контакти з медичною установою щодо можливості проходження огляду всіх спеціалістів за один день і скерує батьків щодо того, коли і де це буде відбуватися.

Виходячи із обов'язків прийомних батьків, батьків-вихователів більша частина пунктів плану соціального супроводження має включати їх як безпосередніх виконавців. Знову таки, залучення соціального працівника та фахових спеціалістів доцільно планувати у тих випадках, коли батьки не в змозі самостійно забезпечувати рішення проблем: юридичне оформлення документів, налагодження взаємодії між представниками різних структур, захист інтересів дитини на рівні органів місцевого самоврядування тощо.

Якщо розглянути розподіл зобов'язань прийомних батьків/батьків-вихователів та соціальних працівників щодо забезпечення основних життєво необхідних потреб вихованців, то переважна більшість пунктів буде визначена як спільна взаємодія. Проте процес соціального супроводження не повинен перетворюватися на постійну інтенсивну опіку прийомної сім'ї. Основне завдання - досягнення максимальної самостійності сім'ї виконувати внутрішньосімейні та соціальні функції. [2]

 План соціального супроводження затверджується директором центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та зберігається у особовій справі прийомної сім'ї. Протягом першого півріччя функціонування прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу план соціального супроводу складається на кожний місяць, потім - на півріччя, у подальшому - щорічно.

У випадку, якщо дитина, яка виховується у прийомній сім'ї, має суттєві розлади здоров'я (інвалідність, ВІЛ-інфікована, хронічні захворювання, травми) і потребує постійного медичного нагляду, соціальний працівник спільно з дільничним педіатром розробляє план медичного супроводження дитини, що фіксує медичні заходи, що є необхідними для забезпечення здоров'я та розвитку дитини, та термін їхнього виконання. План медичного супроводження підписується завідувачем відділення медичного закладу і визначає медичні показання, яких мають дотримуватися прийомні батьки, дільничний педіатр та соціальний працівник. План медичного супроводження переглядається раз на рік при проходженні прийомною дитиною/дитиною-вихованцем обов'язкового медичного обстеження або ж корегується за потребою.

Корегування плану соціального супроводження

План соціального супроводження, за потребою, але не рідше ніж раз на рік, аналізується та корегується за участю прийомних батьків/батьків-вихователів та дитини з урахуванням її віку та стану здоров'я. При цьому беруться до уваги результати супервізії соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, щорічна інформація про ефективність функціонування прийомної сім'ї/ дитячого будинку сімейного типу. [14]

У разі необхідності, при виникненні обставин, які потребують термінового вирішення (необхідність медичного консультування, корекція стосунків між членами родини тощо), може бути проведено корегування плану соціального супроводження. Соціальний працівник оформлює відповідну пояснювальну записку щодо обставин, що потребують корегування плану, та переоформлює план відповідно до нагальних потреб дитини.