Третій етап – аналіз проведеної роботи та оцінка послуг, наданих клієнту.

Цей етап включає такі важливі моменти:

Оцінка змін, які відбулися в процесі після отримання соціальних послуг.

Вивчення нових потреб, які з’явились у клієнта і потребують обов’язкового вирішення.

Розробка (у разі потреби) додаткового плану соціальної допомоги, тобто уточнюється, розширюються певною мірою робота першого етапу.

Припинення роботи з певною сім’єю, якщо вона більше не потребує соціально – педагогічної допомоги.

 Звичайно, контроль за процесом і його оцінка передбачаються на всіх проміжних етапах, але соціальний працівник особливу увагу приділяє спостереженню за тим, наскільки успішно просуваються позитивні процеси і чи не має потреби переглянути і підкоректувати план та звернутися до інших, більш дієвих засобів досягнення мети. На заключному етапі соціальний працівник повинен використовувати стабільні системи підтримкам або вибирати оптимальні засоби допомоги. [2]

«Ведення випадку» - це така модель соціально – педагогічних дій, коли соціальний працівник відповідає не тільки за організацію, а й за надання послуг конкретному клієнтові. Самі послуги можуть бути організовані установами, але соціальний працівник після визначення потреб прийомної сім’ї організовує і координує соціальну допомогу. Отже, можна сказати, що «ведення випадку» здійснюється на двох рівнях:

1) Контактний, коли соціальний працівник безпосередньо взаємодіє з прийомною сім’єю.

2) Організаційний або опосередкований, коли взаємодія відбувається за системою: соціальний працівник – інші соціальні інститути – прийомна сім’я.

Проаналізувавши соціально-педагогічну модель «ведення випадку» розкриваємо сутність соціального супроводження прийомних сімей.

В основі соціального супроводження лежить оцінка та планування послуг. Елементом цього процесу є індивідуальна оцінка потреб прийомної сім’ї для визначення потрібного типу та рівня соціальної допомоги.

 Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей від моменту їх утворення, така діяльність передбачає надання прийомним батькам та прийомним дітям психологічних, соціально – педагогічних та інших послуг, здійснення заходів щодо соціальної реабілітації та інтеграції дітей. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку,, як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку – як система дієвої допомоги у вирішені життєвих проблем сімей, які виховують дітей – сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування.

Соціальне супроводження прийомної сім’ї здійснюється постійно, поки на вихованні перебувають діти – сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Підставою припинення соціального супроводження є припинення існування прийомної сім’ї з підстав, що визначено у нормативних документах (Положення про прийомну сім’ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 565).

Технологія здійснення соціального супроводження регламентується Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей, затвердженого наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 31.10.2006 р....Документ визначає нормативну базу, принципи, етичні норми, зміст, завдання, процедури здійснення соціального супроводження від початку до завершення надання соціальної допомоги прийомній сім’ї.

Здійснення соціального супроводження передбачає міжгалузеве співробітництва щодо сприяння розвитку дитини, що відповідає теоретичним принципам «ведення випадку».

Згідно до Порядку соціального супроводження прийомних сімей (додаток 1) соціальне супроводження прийомних сімей – це робота, що передбачає надання фахівцем (або групою фахівців) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у співпраці з фахівцями інших підприємств, установ, організацій комплексу правових, психологічних, соціально – педагогічних, соціально – медичних, інформаційних послуг, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім’ї.

Соціальне супроводження є формою державної підтримки сім’ї в інтересах дитини. Його здійснює ЦСССДМ за місцем проживання/знаходження прийомної сім’ї, а у разі його відсутності – міський або обласний ЦСССДМ.

Безпосередньо соціальне супроводження здійснює соціальний працівник ЦСССДМ, який згідно посадової інструкції відповідає за здійснення соціальної роботи з прийомними сім’ями та пройшов відповідну підготовку. Соціальний працівник закріплюється за прийомною сім’єю наказом директора відповідного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на підставі рішення про створення прийомної сім’ї. [5]

Один соціальний працівник може здійснювати одночасно соціальне супроводження не більше 7 прийомних сімей, у яких загальна кількість прийомних дітей не перевищує 35 осіб. Навантаження на одного соціального працівника щодо соціального супроводження залежить від ряду факторів: новостворена прийомна сім’я, чи з досвідом функціонування, кількість дітей в них, їх вік, стан здоров’я; ступінь складності соціально – психологічних проблем, які підлягають розв’язанню; місце проживання.

Спеціалісти, які здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, мають пройти курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту від 03.01.2006 р. № 2670, і мати відповідний сертифікат.

Навчальна програма передбачає оволодіння теоретичними знаннями щодо причин та наслідків поширення в Україні соціального сирітства; форм сімейного влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; етапів роботи з прийомними сім'ями; технології соціального супроводження сімей, які виховують дитину-сироту; принципів та механізмів оцінювання ефективності функціонування; функціональних обов'язків та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Спеціалісти опановують вміннями реалізації державної програми розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; налагодження співпраці спеціалістів, які здійснюють захист прав дітей; здійснення рекрутування та попередньої роботи з кандидатами на створення прийомної сім'ї; юридичного оформлення та соціального супроводження прийомних сімей. [8]

Якщо спеціалісти здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей, в яких виховуються діти, уражені ВІЛ-інфекцією, то вони мають пройти додатково курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою спільним наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту та Міністерства охорони здоров'я. Окрім основних положень щодо роботи з прийомною сім'єю, курс підготовки вміщує інформацію про специфіку ВІЛ-інфекції, соціально-медичні аспекти роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми, специфічні вимоги та потреби сімей, які приймають на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією.

Умовою ефективної роботи соціальних працівників, що здійснюють соціальне супроводження, є вимога підвищення їхньої професійної кваліфікації, що здійснюється не рідше ніж один раз на п'ять років.

Організація підготовки спеціалістів, що здійснюють соціальне супроводження, та підвищення їхньої кваліфікації покладається на обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

До здійснення соціального супроводження на різних етапах можуть залучатися спеціалісти з різних сфер діяльності, які є працівниками ЦССС ДМ, служб у справах неповнолітніх або інших підприємств, установ, організацій (лікарі, юристи, психологи та ін.). Рішення про залучення фахівців приймається директором ЦСССДМ за поданням соціального працівника. У здійсненні соціального супроводження можуть брати участь волонтери. Соціальні працівники можуть взаємодіяти з об'єднаннями громадян, які мають досвід роботи у сфері захисту прав дитини відповідно до укладених з ними угод про співробітництво.

Метою соціального супроводження є захист та забезпечення дотримання прав та інтересів дитини, оптимальних умов її життя та розвитку з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини шляхом надання соціальних послуг прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу.

Реалізація соціального супроводження спрямована на вирішення певних завдань залежно від терміну влаштування дитини у сім'ю та її основних потреб. Зокрема соціальне супроводження зорієнтоване на:

- адаптацію дитини в новій сім'ї;

- створення позитивного психологічного клімату у родині;

- забезпечення оптимальних умов життя;

- забезпечення захисту прав дитини;

- створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання комплексу якісних соціальних послуг.

Виходячи із забезпечення найкращих інтересів дитини, яка приходить на виховання у сім'ю, до сфери соціального супроводження залучаються не лише прийомні діти, діти-вихованці, прийомні батьки та батьки-вихователі. Об'єктами соціальної роботи визначено і найближче оточення дитини та сім'ї, що забезпечує нормальні умови адаптації та розвитку вихованців. Соціальний працівник у процесі соціального супроводження прийомної сім'ї взаємодіє з рідними дітьми прийомних батьків; біологічними батьками дитини чи особами, які їх замінюють; рідними прийомних дітей; найближчим оточенням прийомних батьків; найближчим оточенням прийомних дітей; членами громад, до складу яких входить прийомна сім'я.

Тобто допомога надається не тільки дитині, не тільки прийомній сім'ї, а усьому оточенню для того, щоб потім сім'я, оточення дитини, громада могли створювати умови для правильного розвитку дитини. Отже, допомога для самодопомоги - головний принцип соціального супроводження. Реалізація соціального супроводження базується на дотриманні таких основних принципів:

-гарантований захист прав дитини, пріоритетність її інтересів, врахування її думки;

- реалізація першочергового права дитини на зростання та виховання в сім'ї;

- цілісний підхід до виховання та догляду за дитиною, що передбачає підтримку її психофізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального та духовного розвитку;

- індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім'ї з урахуванням їх потреб та особливостей;

- забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм виховання;

- важливість відновлення та розвиток сімейних зв'язків, збереження етнічної, культурної спадщини дитини;

- пріоритетність повернення дитини до біологічної сім'ї, усиновлення, встановлення опіки як форми виходу з прийомної сім'ї;

- врахування результатів наукових досліджень, досвіду та кращої світової практики;

- системність, комплексність, безоплатність, доступність соціальних послуг;

- взаємодія соціальних працівників з прийомними батьками, батьками-вихователями та постійне підвищення їх професійної компетентності;

Супроводжуючи прийомну сім'ю, соціальний працівник керується положеннями Етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи України.

Вирішення поставлених перед соціальним супроводженням завдань здійснюється шляхом надання прийомній сім’ї комплексу соціальних послуг, які можна умовно розділити на такі сфери: соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні, інформаційні.

Соціально-економічні послуги:

- допомога у залученні додаткових ресурсів для задоволення потреб прийомної сім'ї на лікування, оздоровлення тощо;

- допомога у своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини;

- допомога у вирішенні побутових проблем, працевлаштування прийомних дітей, після досягнення ними повноліття чи закінчення навчання. Юридичні (правові) послуги:

- консультування з питань застосування чинного законодавства;

- представлення та захист прав і законних інтересів прийомної сім'ї, та дітей, що в них виховуються, в органах державної влади й інших установах, організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування;

- допомога в оформленні документів, необхідних для розв'язання проблем клієнтів;

- здійснення правової освіти прийомних батьків та дітей, що виховуються в їх сім'ях;

- співпраця з різними установами та фахівцями для надання фахової юридичної допомоги.