Характеристика законодавчої,виконавчої і судової гілок влади згідно з Конституцією України

 

Згідно з ст. 6 Конституції України: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України»[20.ст.6КУ] Таким чином, Конституція України закріп лює не тільки сам принцип розподілу влади, а передбачає також дію системи стримувань і противаг, спрямовану на забезпечення оптимальної діяльності апарату державної влади.

Також, Стаття 5 Конституції визначає, що: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»[20.ст.5КУ][31.]

Згідно Статтею 75. Конституції України: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України[20.ст.75КУ][32.]

До повноважень Верховної Ради України належать:

внесення змін до Конституції України;

визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

призначення виборів Президента України;

усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

затвердження бюджету і внесення змін до нього;

оголошення за поданням Президента стану війни і укладення миру;

прийняття рішення про використання Збройних Сил та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра України.

Верховна Рада здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України входять до її компетенції. Серед них - затвердження загальної структури і визначення функцій Збройних Сил, Служби Безпеки України, інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ. Вона також ухвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення до інших держав підрозділів Збройних Сил України та про допуск військових формувань інших держав на територію України.

Основними організаційно-правовими формами діяльності Верховної Ради є сесії та засідання

Голова Верховної Ради:

- веде її засідання;

організовує підготовку питань на розгляд Верховної Ради;

керує діяльністю апарату Верховної Ради;

представляє парламент у зовнішніх зносинах;

- підписує акти Верховної Ради.

Статті 113 і 114 Конституції України визначають систему виконавчих органів України.

«Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.»[20.ст113.КУ][15.]

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, «Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри»[20.ст.114КУ].

Вищим органом у системі органів виконавчої владиє Кабінет Міністрів України (уряд). Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і Верховною Радою, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених Конституцією.

Кабінет Міністрів забезпечує:

державний суверенітет і економічну самостійність;

здійснення її внутрішньої і зовнішньої політики;

виконання Конституції і законів, актів Президента;

проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

підготовку проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою;

До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем’єр-міністр призначається Президентом за згодою Верховної Ради. Інші члени Уряду призначають Президентом за поданнам Прем’єр-міністра.

Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. [6.1.с.55]

Судова гілка влади визначена статтею 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.[ 33.]

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.[34.]

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.» Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів - судів.

Поняття судової влади містить два основні компоненти:

цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи - суди;

ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через:

здійснення правосуддя;

— конституційний контроль;

- контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;

— формування органів суддівського самоврядування;

- роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

утворення державної судової адміністрації.

Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов’язані з розглядом справ. Це організаційні та інформаційно-аналітичні дії - узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішення скарг позивачів, відповідачів, обвинувачених, адвокатів, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації.

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно - розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.[17.] Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Сучасна модель організації державної влади в Україні пройшла еволюцію від монократичної форми, яка була притаманна радянській моделі державності, транзитом до перехідної змішаної форм, які поєднували в собі парламентаризм і президенціалізм. Після набуття незалежності Україною спорадичні і несистемні зміни до Конституції колишньої УРСР 1978 р. відображали досить дивну суміш елементів радянської та ліберально-демократичної форм організації публічної влади, яка містила в собі значний конфліктний потенціал між Верховною Радою і нововведеним інститутом Президента. Гостре протистояння між Президентом і Верховною Радою та деякі інші політичні фактори стали перепоною для прийняття нової Конституції України, внаслідок чого було досягнуто компроміс у вигляді Конституційного Договору від 1995 р., яким фактично встановлювалося суперпрезидентська форма правління із притаманними їй надмірним перерозподілом владних повноважень на користь глави держави - Президента. Частково проблему легітимності Конституційного Договору було забезпечено прийняттям 28 червня 1996 р. нової Конституції України, яка визначила президентсько-парламентську форму правління.

У контексті організації публічної влади Конституція України 1996 р. запозичила значне число елементів Конституції V Французької республіки: президенту надавалися значні повноваження, він забезпечував належне функціонування органів публічної влади та додержання Конституції і міжнародних договорів.

Задумка засновників Конституції України 1996 р. полягала в тому що президенціалізм дасть змогу мобілізувати інтелектуальну еліту країни для проведення рішучих і корінних реформ, спираючись на професійну бюрократію на засадах безсторонності і наближеності до громадян. Адже сенсом заснування та функціонування будь-якої влади у суспільстві є забезпечення рівного доступу кожного громадянина до суспільних благ.

Водночас Конституція України 1996 р. заклала дуалізм виконавчої влади, за якого Президент загалом домінує у процесі формування Кабінету Міністрів, який несе відповідальність як перед главою держави, так і перед парламентом.[ 27с.3-11]

8 грудня <http://uk.wikipedia.org/wiki/8_%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D1%8F> 2004 <http://uk.wikipedia.org/wiki/2004> року Верховна Рада <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0> ухвалила закон на основі проекту Симоненка <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87>-Медведчука <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%87%D1%83%D0%BA_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> про зміни до Конституції,який передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років[15]. Закон набув чинності самостійно з 1 січня <http://uk.wikipedia.org/wiki/1_%D1%81%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%8F> 2006 <http://uk.wikipedia.org/wiki/2006> року.

Після приходу до влади Віктора Януковича <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> і Партії Регіонів <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%8F_%D0%A0%D0%B5%D0%B3%D1%96%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B2> 1жовтня <http://uk.wikipedia.org/wiki/1_%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D1%8F> 2010 <http://uk.wikipedia.org/wiki/2010> року Конституційний Суд України <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D1%83%D0%B4_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8> визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням КС, відповідний закон № 2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.

Конституційна модернізація, яка була втілена 8 грудня 2004 р. лише розбалансувала систему президенціалізму в Україні, оскільки не зачепила його в істотних елементах, однак поглибила конфліктний потенціал, оскільки було внесено диференціацію у формування уряду як з боку Президента, так з боку парламентської більшості.