Поняття державного апарату та принципи його організації і діяльності

Поняття державного апарату та принципи його організації і діяльності

 

Основними функціями будь-якої держави в різні історичні часи залишаються ті,напрямки її діяльності,що спрямовані на реалізацію публічної влади в суспільстві,здійснення від імені держави управлінської діяльності. Відповідно головним інститутом,який уособлює та представляє державу,є державний апарат[ 40.с.126]

Поділ державної влади: історія виникнення ідеї,формування теорії,реалізація конституційного принципу

Конституційний принцип поділу державної влади

 

Одним з перших класичних конституційних формулювань принципу поділу державної влади можна вважати Декларацію прав людини і громадянина[ 4.с.33-34], яка стала вступом до французької конституції, розробленої Національними зборами 3 вересня 1791 р. Уст. 16 Декларації було зафіксовано, що суспільство, де не забезпечена гарантія прав і немає поділу влад, не має Конституції. Першим успішним досвідом конституційного закріплення принципу поділу влади є американську конституцію 1787 р., яку Т. Алексєєва називає «першою успішною спробою конституювання ефективної демократичної держави».

Всі сучасні конституції щодо реалізації принципу поділу влади можна розподілити на дві групи:

а)ті, де принцип поділу влади зафіксовано безпосередньо (текстуально) - Азербайджан, Албанія, Білорусь, Вірменія, Болгарія, Грузія, Казахстан, Молдова, Росія, Польща;

б)ті, де принцип поділу влади передбачається контекстуально - США, Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія, Ісландія.

 

 

Характеристика законодавчої, виконавчої і судової гілок державної влади

Законодавча влада

 

Законодавча влада - це відокремлена гілка влади, [29.]делегована народом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони. Парламенти можуть бути двопалатні як у федеративних -США, Росія, так і в унітарних державах Велика Британія, Франція, і однопалатні - Ізраїль, Нова Зеландія, Україна.[37.]

Парламент - єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.

Сьогодні парламенти діють у понад 160 країнах світу.

Кожна держава світу має свою назву парламенту - Верховна Рада в Україні; Федеральні збори - Росія, Швейцарія; Конгрес -США; Генеральні кортеси - Іспанія; Кнесет - Ізраїль; Всекитайські збори народних представників тощо.

Місце і роль парламенту в державному механізмі значною мірою зумовлені формою правління в державі. На підставі цього критерію виділяють чотири вид парламентів:

) парламенти країн з парламентською формою правління (так звана вестмінстерська модель: Велика Британія, Австрія, Італія, Німеччина, Болгарія, Угорщина тощо). За цієї форми правління парламент відіграє вирішальну роль у формуванні уряду. Уряд відповідає перед парламентом. Але і діяльність парламенту може бути достроково припинено через розпуск;

) парламенти країн з президентською формою правління -США, Бразилія, Венесуела, Мексика тощо. Для таких країн характерний жорсткий поділ влади. Відсутні: вотум недовіри уряду, відповідальність уряду перед парламентом, інститут розпуску парламенту. За цієї форми правління законодавча влада часто послаблена та підпорядкована президенту;

) парламенти країн зі змішаною формою правління (Франція, Україна, Росія тощо). За цієї форми правління поєднуються елементи президентської і парламентської систем. Існує інститут парламентської відповідальності уряду, а президенту належить право розпуску та інші права щодо парламенту;

) парламенти держав, де представницькі установи побудовані за так званим радянським зразком (КНР, КНДР, В'єтнам, Куба). Роль вищого законодавчого органу зводиться до схвалення прийнятих за його стінами політичних рішень.

У деяких державах роль парламентів применшується через відведення їм консультативної ролі (як правило, в мусульманських країнах, в яких існує абсолютна монархія: Бахрейн, Бруней, ОАЕ тощо)

За часом виникнення та функціонування сучасні парламенти умовно поділяють на:

) давні (середньовічні) парламенти -парламенти Ісландії, Великої Британії;

) парламенти часів нової історії - це парламенти, виникнення яких пов'язане з буржуазними революціями та прийняттям перших конституцій наприклад, парламенти США, Франції;

) парламенти, що виникли після Другої світової війни (у зв'язку з проголошенням незалежності окремими країнами Азії та Африки, звільненням від фашистської диктатури (Німеччина, Італія, Австрія);

) новітні парламенти держав колишніх республік СРСР та Східної Європи. Здебільшого тут представницькі органи перетворилися на парламенти цих країн. До цієї групи парламентів можна віднести і Верховну Раду України.

Залежно від структури розрізняють:

однопалатні парламенти;

двопалатні парламенти, які, у свою чергу, поділяються на парламенти із слабкою верхньою палатою та парламенти з сильною верхньою палатою.

В історії відомі випадки формування шести палатного парламенту - за Конституцією 1963 р. Югославії, три палатного за Конституцією ПАР 1984 р.

Для буржуазних парламентів у період їх виникнення була характерною двопалатна структура, за якої нижня палата формувалася шляхом прямих виборів, а верхня - призначалася главою держави або формувалася за спадковим принципом, або іншим шляхом. Після Другої світової війни від цієї системи відмовилася низка європейських країн - Данія, Швеція тощо через те, що верхня палата стримувала демократичні тенденції, які проявлялися в нижній палаті. Але, у деяких країнах Східної Європи в результаті перебудови там державних інститутів було відновлено двопалатну систему. Але все ж таки наявність такої структури більше обґрунтована для федерацій, де верхня палата представляє інтереси суб'єктів федерації2

Єдині або нижні палати парламентів формуються, як правило, шляхом загальних та прямих виборів. Строк їх повноважень у середньому становить 4-5 років. Верхні палати формуються шляхом прямих або непрямих виборів, призначення главами держав або поєднання цих варіантів. Строк їх повноважень зазвичай більший, ніж нижніх палат. Основною складовою частиною парламенту вважається нижня палата.

Складовими структури парламенту, окрім палат, є:

керівництво парламенту (його палат): спікер, може бути президія та інші керівні органи;

комітети;

парламентська більшість та парламентська опозиція;

депутатські партійні фракції (групи).

Функції парламенту:

представницька - реалізується через обов'язок представляти інтереси народу, його різні шари за допомогою депутатського корпусу (постанови парламенту як представницького органу мають політичний характер),

законодавча - реалізується через право видавати закони (основна діяльність, що має юридичний характер);

фінансова - реалізується через право приймати рішення з фінансових питань (щорічно затверджувати бюджет країни);
становча - реалізується через право брати участь у формуванні вищих виконавчих, а також судових органів;

контрольна - реалізується через право здійснювати контроль за діяльністю уряду, інших вищих органів і посадових осіб;

політична - реалізується через право визначати основи внутрішньої та зовнішньої політики і через обов'язок брати участь у її здійсненні.

Законодавча влада внаслідок свого представницького мандату є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади - виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в органах законодавчої влади - парламентах не виключається, а, навпаки, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо. Представницький характер законодавчої влади дає підстави визначити її «першою серед рівних» у системі поділу державної влади. Це приводить до того, що за певних умов компетенція органів законодавчої влади може тлумачитись дуже широко.[29]

 

Виконавча влада

 

Виконавча влада - підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Загальнотеоретична характеристика цих органів пов'язується з необхідністю визначення їх специфічних ознак:

виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах має неоднакову назву - Рада міністрів у Італії, Адміністрація президента у США, Уряд в Росії, Кабінет Міністрів в Україні, Федеративна рада - у Швейцарії, Кабінет - у Японії;

основною функцією виконавчої влади є виконання законів шляхом конкретизації їх положень у підзаконних актах та їх реалізації;

органи виконавчої влади приймають підзаконні нормативно-правові акти на основі, на виконання і відповідно до законів;

органи виконавчої влади є підзвітними представницьким органам влади;

вони є системою органів, які знаходяться у ієрархічному підпорядкуванні Наприклад,в Україні цю систему складають вищі, відомчі та місцеві органи виконавчої влади;

виконавча влада передбачає чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість та відповідальність;

важливим напрямом діяльності виконавчих органів є здійснення розпорядчих повноважень із визначення внутрішньої структури органів виконавчої влади;

виконавчі органи функціонують за принципами подвійного підпорядкування - органу, що їх створив, та вищестоящому в порядку підлеглості органу і субординації, тобто чіткого підпорядкування;

органи виконавчої влади приймають індивідуальні акти, що конкретизують загальні норми до певного випадку чи суб'єктів та поширюються на управлінську сферу;

універсальний і предметний характер виконавчої влади забезпечує можливість безперервної діяльності цих органів на всій території держави та їх спирання на людські, матеріальні і фінансові ресурси та використання системи службових заохочень і просувань по службі;

наявність у виконавчих органів права на видання актів делегованого законодавства та права законодавчої ініціативи;

наявність у системі виконавчих структур місцевих органів влади, які формуються шляхом призначення центром або ж обираються органами місцевого самоврядування[11.];

 

Судова влада

 

Судова влада - це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя.

Ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом.

Особливість цієї гілки влади полягає в додержанні визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і виваженість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення.

До особливих принципів судочинства належать такі:

законність;[40.с.129]

рівність прав громадян на судовий захист;

— гласність;

— рівноправність сторін;

— змагальність сторін;

- обов'язковість судових рішень;

— оскарження судових;

- забезпечення доведеності вини[40.с.129]Окрім правосуддя суд у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина[29.]

Президентська гілка влади У становленні будь-якої держави провідну роль відіграє система державного управління. Важлива роль у цій системі належить інституту президентства. В Україні цей інститут перебуває ще в стадії становлення та уточнення повноважень і компетенцій.

 

Президентська гілка влади

 

На сьогодні для України основною проблемою є не достатньо чіткий поділ владних повноважень між Верховною Радою України та Президентом, а Конституція дає можливість широкого тлумачення цих повноважень.

Інститут Президента України закріплений в окремому розділі Основного Закону, багато функцій і повноважень Президента України отримали необхідну конкретизацію в чинному законодавстві та нормотворчих указах самого Президента України. З ситуації, яка склалася в Україні сьогодні, можна зробити висновок, що правовий статус Президента України хоча і визначено, але є необхідність більш детального обґрунтування подальшого розвитку цього інституту з урахуванням стану регламентації і функціонування інституту президентства й інших країн.

Зміни, які відбулися після розпаду СРСР, стимулювали поширення інституту президентства і сьогодні це невід’ємним атрибутом політичної системи. Кожна країна при проведенні державних реформ сама визначає роль і місце президента у своїй політичній системі.

Місце інституту президентства в державному механізмі та політичний системі країни визначається його компетенцією у вирішенні головних проблем державотворення, впливом на розв’язання соціально-економічних та політичних проблем.

Статус та повноваження Президента України, а також порядок його обрання визначені Конституцією України. При підготовці Конституції України розглядалися різні моделі державного устрою і інституту президентства. Наступним етапом стало підписання Конституційного договору 1995 р. між Верховною Радою України і Президентом України, який значно посилив повноваження Президента. Чергові зміни у визначенні розмежування компетенція між президентом і парламентом були зумовлені подіями, пов'язаними з помаранчевою революцією та наступними змінами в українському законодавстві.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Згідно з статтею 102 конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Глава держави користуються правом недоторканності на час виконання повноважень.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України,його повноваження достроково в разі відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; усунення з поста в порядку імпічменту; смерті.

Інститут президентства є одним з головних елементів у системі державного управління.

Інститут президентства є гарантом суверенітету, національної незалежності, територіальної цілісності та безпеки держави.

 

 

Висновки

 

Проаналізувавши та дослідивши поняття і сутність державного апарату та принципи його організації і діяльності, формування ідей і теорій поділу державної влади, розглянувши характеристики трьох основних гілок влади- законодавчої, виконавчої та судової, а також системи «стримувань та противаг» і моделей поділу державної влади можна зробити такі висновки:
Головним інститутом,який уособлює та представляє державу,є державний апарат. Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами.

Державний апарат - це сукупність державних органів,їх ланок і підрозділів,уповноважених безпосередньо здійснювати державну владу та управління,що спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.

Важливим і невід'ємним елементом структури державного апарату є орган держави

Державний орган - це структурний первинний елемент апарату держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом внутрішньо організований колектив державних службовців, які наділені державно-владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання завдань і функцій держави
Поділ влади є однією з основних рис сучасної правової демократичної держави. Він є - основоположним принципом, відповідно до якого в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі державної влади - законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю.

Розвиток терії поділу влади розпочали античні мислителі Арістотель, Платон, Полібій.

У період Середньовіччя цією теорією займався Марсилій Падуанський. У період Нового часу свої концепції теорії поділу влади висували такі відомі вчен, як Д. Локк,Ш. Монтеск*є, Ж.Ж. Руссо, І.Кант, Ф.Гегель. Свого практичного втілення Теорія поділу влади набула в Конституції США 1787року.

За системою,яка була закріплена в Конституції США законодавча,виконавча і судова влада розділені не тільки організаційно,але й формально і повністю незалежні одна від одної. В той же час кожна з гілок влади наділена повноваженнями, що надають їй можливість контролювати і обмежувати інші гілки.

Законодавча влада - це відокремлена гілка влади, делегована народом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони.

Парламент - єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.

Виконавча влада - підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Виконавча влада здійснюється урядом.

Судова влада - це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя.

Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною,оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі приципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг. Ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом

Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною,оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі приципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг

Система стримувань і противаг озброєна власними засобами і містить складові,що відповідають різним формам правління. Існує три моделі механізму поділу влади- «жорстка», що притаманна президентським республікам,»м*яка»,що притаманна парламентським республікам, і «змішана» -що,притаманна республікам зі змішаними формами правління. Модель організації державної влади в Україні пройшла еволюцію від монократичної форми, яка була притаманна радянській моделі державності, транзитом до перехідної змішаної форм, які поєднували в собі парламентаризм і президенціалізм.

Будь-який орган влади представляє Україну як державу як всередині країни, так і ззовні. Державний орган діє за дорученням держави, яка законодавчо визначає правовий статус кожного з цих органів. Державно-владні повноваження, що закріплюються у компетенції відповідних державних органів, визначаються на основі встановлених законом чи іншим правовим актом предметів відання, прав і обов'язків, які необхідні їм для виконання їхньої діяльності. Компетенція цих органів визначається Конституцією України, законами України, нормативними указами Президента України, окремими постановами Кабінету.

Система органів державної влади побудованою за принципом розподілу влади, єдина система органів державної влади складається передусім із органів трьох видів. Згідно із ст. 6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади.

Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада України, яка формується шляхом вільних і демократичних виборів. Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

- Виконавчу владою в Україні є Президент України і Кабінет Міністрів. Основні функції і повноваження Президента визначаються Конституцією України. За Конституцією Президент є главою держави і виступає від її імені. Згідно з Конституцією, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи і контролюючи їх діяльність. Функціонування та вибори членів Кабінету Міністрів регулюється відповідно до закону України «Про Кабінет Міністрів».

- Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами згідно із Конституцією України.Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Проект Концепції судово-правової реформи, розроблений на підставі нової Конституції України, передбачає таку систему судів загальної юрисдикції: місцеві суди - районні суди, апеляційні суди, вищі суди, Веровний Суд України. Діяльність органів правосуддя регулюється законом України «Про судоустрій та статус суддів» Задумка засновників Конституції України 1996 р. полягала в тому що президенціалізм дасть змогу мобілізувати інтелектуальну еліту країни для проведення рішучих і корінних реформ, спираючись на професійну бюрократію на засадах безсторонності і наближеності до громадян. Адже сенсом заснування та функціонування будь-якої влади у суспільстві є забезпечення рівного доступу кожного громадянина до суспільних благ. Водночас Конституція України 1996 р. заклала дуалізм виконавчої влади, за якого Президент загалом домінує у процесі формування Кабінету Міністрів, який несе відповідальність як перед главою держави, так і перед парламентом.

Визначення та закріплення в Конституції України системи стримувань і противаг як засобу організації державної влади ще не означає, що існує вироблений та випробуваний на практиці дійовий механізм функціонування цієї системи.

Через складний економічний, політичний та соціальний стан в країні; протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади; боротьба у між численними політичними партіями; малий досвід діяльності вперше створених державних органів та недосконалість правової системи України і невідповідність значної кількості законів Конституції 1996 року на сьогодні є актуальною є проблема ретельного аналізу норм Конституції, які визначають стримування і противаги державної влади в Україні.

повноваження державний апарат розділення влада

 

Поняття державного апарату та принципи його організації і діяльності

 

Основними функціями будь-якої держави в різні історичні часи залишаються ті,напрямки її діяльності,що спрямовані на реалізацію публічної влади в суспільстві,здійснення від імені держави управлінської діяльності. Відповідно головним інститутом,який уособлює та представляє державу,є державний апарат[ 40.с.126]