Історія вітчизняного та зарубіжного досвіду

 

У різних країнах світу існують два підходи до цього напряму реабілітаційно-соціальної роботи. Соціальні працівники або входять до складу персоналу шкіл, або об'єднані в спеціальні служби соціального забезпечення освіти. Це має місце, зокрема, у Великобританії.

Соціальні працівники, соціальні реабілітологи, будучи співробітниками цієї служби, часто закріпляються до окремих шкіл. Вони регулярно відвідують школи, за які відповідають, і працюють з вчителями і іншими співробітниками школи, допомагаючи їм оцінювати потреби дітей в тих випадках, коли виникають проблеми з їх поведінкою, відвідуваністю, успішністю, матеріальними або соціальними позбавленнями. [5]

Обов'язком працівників є допомога батькам і школярам. Зустрічаючись з батьками в школі і удома, вони заохочують їх максимально використовувати освітні можливості, що пропонуються їх дитині, допомагають сім'ям в налагодженні взаємин, у вирішенні інших проблем, які впливають на освіту їх дітей.

Соціальні служби забезпечення освіти відповідають за організацію регулярних перевірок відвідуваності уроків, що проводяться вчителями. Соціальні працівники з'ясовують причини невідвідування учбових занять. Часта відсутність на уроках може свідчити про те, що дитина стикається з труднощами будинку і в школі, а також про проблеми, які випробовують його батьки. Після з'ясування всіх обставин і консультації з вчителями, соціальні працівники та реабілітологи надають допомогу як дитині, так і його батькам. Якщо дослідження показує, що проблема виходить за рамки компетенції школи або служби соціального забезпечення, соціальної освіти, соціальні працівники та реабілітологи и звертаються у відділення соціальних служб і інші агентства.

Особливою турботою співробітників служби соціального забезпечення освіти є виявлення дітей, що піддаються жорстокому зверненню, страждаючих від материнської або емоційної знедоленості, а також тих, чий фізичний, емоційний або освітній розвиток відстає. Всім їм виявляється допомога із залученням в необхідних випадках психологів, юристів, медичних працівників, поліції і так далі.

Співробітники служби мають зв'язок з медичними працівниками шкіл і через них дізнаються про тривалу хворобу кого-небудь з дітей, що мають відхилення в розвитку. Аби запобігти відставанню в навчанні, служба організовує домашнє або лікарняне навчання.

Велику роль грають співробітники служби соціального забезпечення освіти в інтеграції дітей, що мають відхилення в розвитку, в звичайні школи. Вони несуть особливу відповідальність за надання допомозі таким дітям і їх батькам. [23]

Серед інших функцій цієї служби можна виділити: турботу про дітей, які із-за поведінки тимчасово або остаточно виключені з школи; надання підтримки батькам в оформленні дитини в інший учбовий заклад; допомога дітям з числа національних меншин в адаптації серед інших школярів; створення і збереження нормальних стосунків між ними; виявлення дітей, які незаконно заняті на роботі в учбовий час, вирішення питань про їх нормальне навчання; загальне спостереження за виконанням правових норм відносно дитячої праці; спостереження за відвідинами дітьми дитячих груп і дитячих центрів (аналоги дитячих дошкільних установ, що є у нас); з’ясування причин тривалої відсутності і допомога у випадках якщо воно пов'язане з серйозною хворобою або жорстоким зверненням; підтримка дітей, одержуючих освіту поза школою (консультативно, вдома, в центрах проміжного лікування); сприяння батькам і дітям в користуванні соціальними привілеями, що надаються школярам.

Другий підхід, коли реабілітологи і соціальні працівники включаються в штат школи, має місце в Германії. Тут соціальна робота в школі займає в даний час все більше значення. До недавніх пір вона велась в основному лише в зразкових школах. Завдання школи бачили виключно в навчанні і освіті дітей і підлітків, виховання розглядалося як завдання сім'ї. Але навчання і освіту не можна розглядати ізольовано від виховання, вони є єдиний взаємозв'язаний процес. Все більше вчителів вважають, що до них пред'являються надмірні вимоги, коли вони повинні реагувати на відхилення в поведінці учнів. [34]

Саме тому соціальні працівники займаються в школах з учнями, яким поводяться особливо зухвало або мають труднощі в навчанні. Вони проводять в школі профілактичну роботу, пропонуючи учням в позаурочний час цікаві можливості для проведення вільного часу, а, також, вивчаючи умови життя учнів аби потім проводити з ними і з їх батьками бесіди, давати необхідні поради.

"Енциклопедія соціальної роботи" в перекладі з англійської, на наш погляд, обширне джерело проблем і їх освітлення діяльності соціальних працівників в США. Слід згадати, що в більшості зарубіжних країн в школах "немає таких ставок як завуч по виховній роботі. Основна відповідальність за виховання дитяти лежить на сім'ї". [4]

Соціально-педагогічна робота в нашій країні має глибоке історичне коріння. Русь завжди була багата прикладами добродійності, опікування, піклування страждучих. Ці турботи брали на себе державні, суспільні організації, приватних осіб.

Соціально-педагогічний рух активно розвивався в 20-30-і роки XX ст У 60-і роки XX ст. з'являлися працівники, спеціально орієнтовані на виховну діяльність в соціумі (організатор позакласної і позашкільної виховної роботи, працівники позашкільних установ, педагоги-організатори і тому подібне).

На рубежі 70-80-х років XX ст. суспільні потреби, досягнення практиків підняли завдання соціальної роботи на якісно новий рівень. Набули поширення соціально-педагогічні комплекси. У позашкільних установах, клубах по інтересах, різновікових загонах затверджувалася ідея цілеспрямованої соціально-педагогічної роботи з дітьми. А в педагогічній науці багато дослідників звернулися до проблем соціальної педагогіки, намагалися осмислити її кращий досвід.

Проте прогрес в цій сфері стримувався слабким організаційним, кадровим, матеріально-фінансовим, науково-педагогічним забезпеченням, а частіше і зовсім відсутністю такого. Назріла необхідність заснувати інститут соціальних педагогів-фахівців з виховної і соціальної роботи з дітьми і їх батьками, дорослим населенням в родинно-побутовому середовищі, з підлітковими, молодіжними групами і об'єднаннями. У 1990 р. посада соціального педагога була внесена до списку посад робітників і службовців. Отримала таким чином визнання нова професія. В даний час у вищих і середніх спеціальних учбових закладах введені спеціальності “Соціальна педагогіка” і “Соціальна робота”. Більше 50 Вузів Росії приступили до підготовки відповідних фахівців. [12]

Соціальна педагогічна робота дозволяє вносити такі зміни до системи виховання дітей і підлітків, яких забезпечує оптимальні умови для їх особового становлення, соціального захисту, соціалізації відповідно до Конвенції ООН про права дитини. Освітні установи знаходять нову соціальну роль, сприяючу формуванню перспективних культурно-освітніх моделей.

Робота школи як відкритої соціально-педагогічної системи передбачає розширення її виховних і освітніх функцій, турботу про гуманізацію середовища, що оточує дитяти, ініціативу в соціально-педагогічній діяльності в мікрорайоні.

Завдяки сільським експериментальним школам, що працюють як відкриті соціально-педагогічні системи, діти зближуються з дорослими, змінюється на кращий відношення хлопців до фундаментальних соціальних цінностей.

Проте в соціально-педагогічній роботі з дітьми, їх сім'ями немало протиріч, невирішених проблем. У багатьох соціальних педагогів немає достатньої підготовки.

Потреби в практиці і в підготовці фахівців не вивчені. Слабо заохочуються передовий досвід, старання ентузіастів, погано пропагуються їх досягнення. Від практики відстає наука, і виникає небезпека, що цей розрив збільшуватиметься. Тому необхідна підтримка соціально-педагогічних досліджень. Гостро коштує питання підготовки висококваліфікованих фахівців, що готують кадри реабілітогів, соціальних педагогів. Така посада сьогодні потрібна школі. [7]