Конкурентне середовище: глобальний аспект

 

Глобалізація сьогодні стала вже реальністю. Економічні процеси в країнах Тихоокеанського регіону, нові можливості, що відкриває створення єдиного Європейського ринку, змусять компанії організовувати свою роботу, рахуючись із глобальними стандартами якості, цін, дизайну і послуг.

У 1994 р. на симпозіумі на тему "Схід - прорив і шанси для економіки Європи" вказувалося на величезну важливість створення транснаціональних мереж у широкому значенні цього поняття і на те, який потенціал стимулювання економічного росту і конкурентноздатності, а також виникнення нових ринків і робочих місць закладений у цьому процесі.

Зараз багато говорять про єдиний європейський інформаційний простір. Структурна політика й інформаційне суспільство взаємозалежні. Нові послуги, що виникають у зв'язку з інноваціями в галузі комунікаційних технологій, повинні бути доступні всім громадянам як в індустріально розвинутих, так і в окраїнних регіонах ЄС.

Сьогодні можна стверджувати, що в зв'язку з характером геополітичного розвитку і зміною рамкових економічних умов завершилася епоха локально обмеженої національної економічної політики.

В сучасному світі, де в надлишку є ідеї, виробничі потужності і капітал, правила гри визначає тепер не держава, а міжнародна конкуренція. Вже не допомагає регулювання, що стосується зберігання активів і запобігання ризику. Потрібне таке регулювання, що усуває перешкоди на шляху конкуренції і впровадження інновацій, сприяє формуванню перспективної інфраструктури й організації ефективного державного керування, дозволяє удосконалювати випробувані методи на ринку праці, стимулює розширення ринків товарів і послуг.[27]

Надрегіональне і навіть глобальне господарювання змушує підприємства, у тому числі середні і малі, до послідовного переосмислення своїх позицій.

Поряд із використанням наявних чинників виробництва, які деякою мірою може освоїти кожний, для досягнення господарських успіхів усе більше значення набувають: організація національного і надрегіонального виробництва, що забезпечує конкурентноздатні в глобальному масштабі ціни; готовність до оновлення продукції і процесів, інвестиції у нові види послуг; застосування нових інформаційних засобів.[27]

На участь у міжнародній конкурентній боротьбі мають шанси лише ті, хто найбільш успішно діє в умовах національної конкуренції. Успіху ж може домогтися тільки той, хто відповідає на виклик міжнародної конкуренції.

Тому необхідно усвідомити, виробити розуміння культурних розходжень, набути досвіду використання правил гри в умовах міжнародного суперництва. І тільки тоді з'явиться реальна можливість для успішних відповідних кроків або досягнення синергічного ефекту, тобто для компетентного формування транснаціональних мереж, різного роду альянсів, що протікає на основі конкуренції і суперництва.[22]

У більш інтенсивному науковому і промисловому співробітництві між Західною Європою і країнами Центральної і Східної Європи закладена велика вигода для всіх. З одного боку, для підприємств відкриваються ринки всієї Європи, з іншого - східноєвропейські підприємства й інститути опиняються в ситуації, коли вони швидко можуть витягти користь від своїх попередніх інвестицій, наприклад, у наукові, освітні і дослідницькі організації.

Така магістраль із двостороннім рухом - достатня підстава для зближення інфраструктур, їх зрощування і відповідно формування юридичних і політичних рамкових умов. [35]

При цьому увага повинна бути зосереджена на імпульсах для росту і конкуренції, обумовлених зближенням інфраструктур, на наслідках їх зрощування для співпраці сьогодні і в майбутньому, а також на пристосуванні і лібералізації політичних і юридичних рамок в умовах взаємозв'язку й об'єднання.

Таким чином, на передньому плані знаходяться не технічні аспекти зрощування, а питання, що відносяться до суспільного розвитку. І це не тільки теми для політиків і шанси для великих господарських підприємств; ці питання стосуються малих і середніх підприємств.

Можливості останніх набувають нового виміру. Вони полягають у більш високій спроможності реагувати на зміни завдяки доступу до інформації; більш швидкому в цьому зв'язку освоєнні стандартів ефективності і якості: використанні виникаючого потенціалу попиту (і відповідно одержання замовлень) уздовж так званого коридору росту, тобто регіональних і національних трас. Не великі підприємства будуть здобувати перемогу над малими, а динамічні над повільними.[27]

У цих процесах неабияка роль належить прямим іноземним інвестиціям як одній з форм інвестування (поряд з портфельними).

Прямі інвестиції є різновидом іноземних інвестицій, які супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку придбання незначної частки її акцій (на рівні 10-25%).[28] В Україні контрольний пакет акцій становить 51%.

Володіння контрольним пакетом акцій зарубіжного підприємства є найвищим типом зобов’язань по відношенню до зовнішньоекономічних операцій. Воно не лише передбачає право власності на доход з капіталу, але зазвичай і більш інтенсивний обмін кваліфікованими спеціалістами і новими технологіями між країнами. Часто прямі іноземні інвестиції ідуть за досвідом здійснення експортно-імпортної діяльності.

Основними характеристиками прямих інвестицій є:

1) контроль над ними;

2) високий рівень зобов’язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технології;

3) доступ до зовнішніх ринків;

4) переважання продажів від виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);

5) часткове право власності. [28]

Проблема інвестицій загальновизнана в якості першорядної для української економіки. У цьому зв'язку питання про розмежування прямих і портфельних іноземних інвестицій має дуже істотне практичне значення і повинно одержати досить ясний відбиток у даній роботі. Основні вихідні теоретичні положення поняття прямих іноземних інвестицій можна згрупувати в наступні пункти.

1.Прямі інвестиції справляють безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку (пайова участь у будівництві й організації господарських об'єктів, повне або часткове їх придбання з метою більш ефективного використання).

2.Прямі інвестиції мають на меті одержання не тільки прибутку на капітал, але і повного підприємницького прибутку або основної його частини, а також безпосередніх або непрямих вигод від контролю над фірмою, що включає визначення її виробничої, закупівельно-збутової, інвестиційної, коопераційної, науково-технічної і фінансової політики.

3.Прямі інвестиції припускають більш високу рентабельність, ніж портфельні, і з часом ведуть до помітного відтоку прибутків материнської компанії за кордон або викликають нові капіталовкладення за рахунок реінвестиції прибутків.

4.Прямі інвестиції більшою мірою впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку, ніж портфельні.

5.Прямі інвестиції значніше, ніж портфельні, сприяють зміні місця країни в міжнародному поділі праці, впливають на національну конкурентноздатність.

6.Прямі інвестиції, на відміну від портфельних, впливають на зміну в країні відносин національної власності, викликають її відчуженість на користь іноземців.

7.Прямі інвестиції відчутніше впливають на стан конкуренції в країні, посилюючи її або призводячи до зміцнення на внутрішньому ринку позицій іноземних фірм.[28]

Прямі іноземні інвестиції являють собою сьогодні одну з найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового руху капіталу. Досвід притягнення і використання іноземних прямих інвестицій як розвинутими, так і країнами, що розвиваються, свідчить, що при належній державній політиці вони служать потужним джерелом відновлення виробничого апарату країни-реципієнта (приймаючої країни), одним із важливих генераторів її економічного росту, ефективним засобом підвищення конкурентноздатності експорту, розширення і зміцнення позицій країни у світовій економіці.

Прямі інвестиції вигідні тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості робочих місць, звичайно тягнуть за собою приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів господарського співробітництва національних фірм з іноземними партнерами.[39]

Відомі також і ускладнення, пов'язані з безконтрольним притягненням іноземних інвестицій, що можуть виражатися в спробах закордонних корпорацій "скинути" у приймаючу країну застарілі й екологічно "брудні" виробництва, поставити під контроль національні виробництва конкретної країни з метою зміцнення своїх конкурентних позицій на світовому ринку, одержати невиправданий виграш за рахунок соціальної сфери.

Однак до сьогоднішнього дня у світовому співтоваристві вже накопичений великий досвід протидії цим негативним сторонам іноземного інвестування шляхом прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних корпорацій, зміцнення й удосконалення національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів між країнами, що регулюють порядок інвестування, захист іноземних інвестицій і інші питання, пов'язані з їх притягненням. Одним із свідчень успішного вирішення цих проблем служить помітний ріст притягнення прямих іноземних інвестицій країнами, що розвиваються, а також країнами Східної Європи.

Самим великим центром прогресуючого тяжіння іноземних прямих інвестицій в останні роки став Азіатсько-тихоокеанський регіон (АТР). Тут складається потенційно потужний центр регіональної економіки, пов'язаної каналами активної економічної взаємодії з розвинутими країнами. Створення АТЕС (організація Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва) приводить до утворення в цьому регіоні системи багаторівневої економічної взаємодії на чолі з лідерами світової економіки - США, Японією, країнами ЄС.

Особливе місце в цьому конгломераті займає Китай, що став найбільшим центром тяжіння іноземних інвестицій за межами розвинутого світу. Другим за значенням світовим центром припливу іноземних прямих інвестицій виступає Латинська Америка. Тут також спостерігається ріст щорічних вкладень, які лише в 1994 р. досягли 20 млрд. долл. і продовжують збільшуватися.[43]

Серед країн, що розвиваються, можна виділити першу десятку лідерів по притягненню іноземних інвестицій. При загальному об'ємі в 73,5 млрд. долл. прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, перші десять країн одержали 58 млрд. дол., або 79%: Китай - 27,5 млрд.; Сінгапур - 6,8; Аргентина - 6,3; Малайзія - 5,2; Мексика - 4,9; Індонезія - 2,0; Таїланд - 1,7; Гонконг - 1,67; Колумбія - 0,95; Тайвань - 0,9 млрд. дол. На частку Китаю припало 37% загального потоку інвестицій[1].

Прямі іноземні інвестиції поділяються на декілька основних форм (рисунок 1.1). [40]

Рис.1.1.Систематизація прямих іноземних інвестицій

Кожна з наведених форм має свої особливості функціонування. Але для їх створення або навпаки, припинення, існують відповідно мотиватори та демотиватори, які будуть розглянуті в наступному параграфі роботи.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.