Фонові знання з перекладу юридичної термінології

 

Термінологія - сукупність термінів, співвідносних з професійною сферою діяльності та пов’язаних один з одним на понятійному, лексико-семантичному, словотворчому та граматичному рівнях. Проблеми термінології висвітлені у працях таких лінгвістів як Міщенко А.Л., Кияк Т.Р. Огуй О.Д., Білозерська Л.П., Возненко Н.В. та інші. Оскільки терміни виступають мовним вираженням спеціальних понять, вони утворюються відповідно до законів конкретної мови. Термінологія народжується й еволюціонує на ґрунті конкретної мови, і творці термінології є носіями цієї мови. Навіть не дуже глибоке дослідження термінології в галузі медицини, біології, юриспруденції й інших наук показує, що далеко не завжди термін точно виражає спеціальне поняття, не завжди однозначний і виражає тільки одне поняття, не завжди він входить тільки в одну терміносистему, не завжди тільки одне слово - термін [11].

Переклад у галузі права необхідно досліджувати лише накладаючи й узгоджуючи методологію перекладознавства і правознавства. Адже, як доводять представники цих двох дисциплін (Сандріні П., Вайсфлоґ В., Артикуца Н.В., Прадід Ю.Ф. та багато ін.), юридичний переклад є конститутивною складовою діючого права. Відтак адекватний юридичний переклад можна вважати одним із чинників забезпечення принципу правопевності, який, у свою чергу, сприяє функціонуванню правової держави. Як зазначають дослідники цього виду перекладу (Сандріні П., Вайсфлоґ В., Поммер Е., Вісманн Е.), метою перекладу юридичного документа є забезпечення еквівалентної (рівнозначної) юридичної дії тексту перекладу. Однак відповідний юридичний статус, а отже, і відповідну юридичну дію мають не лише самі юридичні документи, але і їхні назви.

Як відомо, юридичний документ є одним із основних інструментів фізичного функціонування кожної правової системи, адже за юридичним документом закріплена юридична сила. Особливо важливу роль він виконує у адміністративному праві та всіх галузях процесуального права. На сьогодні за оцінками дослідників як в Україні, так і у ФРН існує кілька сотень зразків юридичних документів обов'язкової або рекомендованої форми, та рамки цього дослідження не дозволяють охопити усі види юридичних документів, що обмежимося дослідженням назв тих юридичних документів, які містять терміноелементи-латинізми: документ, акт, копія, оригінал [14].

Хоча німецька (ФРН) та українська системи права належать до континентально-європейської моделі, яка, у свою чергу, базується на римському праві, українські та німецькі терміни латинського походження виявляють чимало розбіжностей як юридичного, так і суто мовного характеру [1]. Порівняння вище зазначених формально-аналогічних німецьких та українських латинізмів в одномовних юридичних словниках та чинних українських та німецьких джерелах права, підтверджує те, що відмінною традицією німецької правничої термінології (ФРН) є надання переваги національним варіантам. Так, німецькі правничі латинізми мають питомі німецькі варіанти (здебільшого структурні кальки), які є більш уживаними синонімами-дублетами або навіть нормативними (законодавчо кодифікованими) термінами [9]. Це зокрема стосується і українського латинізма документ у розумінні «складений відповідно до вимог закону акт, що засвідчує факти, які мають юридичне значення», який у правничій мові ФРН має законодавчо закріплений відповідник Urkunde; його синоніма акт у розумінні «офіційний документ, який ухвалюється у межах компетенції об’єктів та суб’єктів державної влади у встановленій законом формі і має законну силу», який у правничій мові ФРН особливо велику варіативність відповідників (нім. GesetzBeschluss, Entscheidung, Vorschrift, Bestimmung, Urkunde, Gutachten, Protokoll тощо); українського латинізма оригінал - нім. Urschrift; українського латинізма копія - нім. Abschrift, Ausfertigung.

Ще однією перекладацькою проблемою є різна за обсягом варіативність термінів та номенклатурних назв на позначення юридичних документів (напр ., укр. документ, акт - нім. Urkunde, Akte, Beleg, Zeugnis, Titel, Schein, Bescheinigung, Bestдtigung, Merkblatt, Schrift, Vorlage, Ausweis, Dokument, Brief, Pass тощо; укр. латинізми копія, дуплікат - нім. Abschrift, Ausfertigung, Doppelausfertigung, Zweitschrift, Kopie, Duplikat). Це пояснюється різним ступенем розвиненості відповідних правових та адміністративних інститутів (мінітерміносистем), так і суто мовними факторами (передусім семантичними та узусно-стилістичними). До того ж, як латинські, так і питомо українські та німецькі слова і словосполучення, які позначають різні види юридичних документів, несуть у собі чимало додаткової (культурно-специфічної інформації), адже кожна національна терміносистема права безпосередньо відображає поняттєві зв’язки щоразу унікальної національної правої культури з її соціально-політичними і культурно-історичними особливостями. Через це кожна правнича мова є національною спеціальною мовою права, у якій, на відміну від більшості інших фахових мов, частка інтернаціонального відносно незначна [9].

Чисельні семантичні розбіжності досліджуваних термінів-назв не враховані у сучасних перекладних джерелах і, як наслідок, вони стали причиною помилок у досліджених перекладах юридичних документів. А неточний або хибний переклад правових понять, юридичні документи та їхніх назв, як відомо, викликає суперечності між змістом відповідного тексту і чинним законодавством, або змінює правову суть цих юридичних документів, що, відповідно, позначається на долі окремих людей або цілих інституцій [1]. Тому досліджувані типи міжмовної термінологічної варіативності необхідно фіксувати на рівні навчальної лексикографії (зокрема у словниках “псевдодрузів перекладача” та їхніх аналогах), у майбутніх перекладних термінологічних словниках та підручниках з перекладу спеціальних текстів [7].