Виховання читацьких інтересів молодших школярів у процесі оволодіння рідною мовою і читанням

 

Як свідчать результати психолого-педагогічних досліджень, найбільш продуктивним для залучення дітей до книг і читання являється дошкільне дитинство і молодший шкільний вік: 3-5 років при індивідуальних заняттях в сім’ї, 6-7р. в системі всеобучу. Це період так званого дитячого читання. Він завершується до 9-10 р. життя дитини.

Однією із основних закономірностей, які регулюють включення молодших школярів в читання як мовну комунікативну діяльність, є пряма залежність дитячого читання від забезпечення і дотримання в процесі навчання одночасності і органічної єдності трьох аспектів комплексно-системної підготовки учнів до читання книг як творчо-художньої діяльності:

аспекту розкодування тексту;

аспекту осмислення юним читачем змісту прочитаного;

аспекту усвідомлення ним особистісного і суспільного значення книги в його житті і доцільності звернення до самостійного вибору і читання книг.

Завдання школи сьогодні полягає у вихованні кваліфікованого читача, який, читаючи книги, «дивиться, як в дзеркало, в іншу людину» і таким чином усвідомлює дійсну цінність інших людей і самого себе. В такої людини сформований тип правильної читацької діяльності, самостійне читання такого читача — це трьохступінчатий процес цілеспрямованого індивідуального осмислення і засвоєння змісту книг (до читання, по мірі читання і після читання) — для усвідомлення з допомогою книги своїх особистісних особливостей, запитів, можливостей.

Сучасне життя вимагає, щоб таким кваліфікованим читачем ставала кожна дитина, яка закінчила школу. З приходом дитини до школи в її життя входить книга, з якою вона знайомиться на уроках навчання грамоти, класного читання, уроках вивчення мови, на інших предметах, на уроках позакласного читання. За три роки навчання в школі в дитини повинні сформуватись основи необхідної читачу особистісної властивості — читацької самостійності.

Читацька самостійність характеризується наявністю у читача мотивів, які спонукають його звертатись до книг, і системи знань, умінь, навичок, що дають йому можливість з найменшою затратою часу і сил реалізувати свої прагнення у відповідності з суспільною і особистісною необхідністю.

Об’єктивним показником читацької самостійності у дитини і у дорослого слід вважати стійку потребу і здатність читати книги по свідомому вибору, застосовуючи в процесі читання всі знання, уміння, навички з читання. Саме самостійне читання і є проявом любові до читання і до книг [29; 161].

Зовнішнім проявом мінімального рівня сформованості у читача основ читацької самостійності є знання широкого кола доступних книг і — як наслідок — інтерес до книг, здатність вибрати для себе книгу по душі і прочитати її з максимально можливим для неї освітньо-виховним ефектом. [ 58, 9 ].

Таким чином, це є практична діяльність, а будь-якій практичній діяльності можна навчити тільки в одному випадку: організовуючи практичні дії учнів з об’єктами, з якими потрібно діяти, і серед цих об’єктів, починаючи із найпростіших і закінчуючи найскладнішими (з голками, нитками, тканинами — якщо вчимо шити; з книгами різного змісту, видів і структур — якщо вчимо читати).

Таким чином, практична діяльність з книгами із доступного кола читання — це перша умова ефективності і інтенсивності формування у дітей читацьких інтересів. На будь-якому уроці, де це тільки можливо, знайомити дитину з новою книгою, дати можливість її розглянути.

Значну роль у розвитку читацьких інтересів молодших школярів мають відігравати початкові курси української мови і читання. Вони покликані навчити дітей свідомо читати, розмовляти, писати, розвивати і збагачувати їх уявлення про навколишній світ, сприяти розвитку усного і писемного мовлення, виховувати любов до книги.

У практиці роботи вчителів початкових класів особлива увага приділяється початковому періоду навчання грамоти, який, як правило, триває до кінця листопада. За цей період першокласники навчаються читати і писати, вправляються у поділі речень на слова, слів — на склади і звуки, а також в утворенні слів із складів та речень із слів.

Учні поступово оволодівають поскладовим читанням, засвоюють навички правильного написання слів, вчаться відповідати на запитання, висловлювати свої враження і думки. Навчання письма і читання здійснюється у тісному взаємозв’язку.

Найважливіше завдання предмета читання в 1-3 класах — озброїти учнів елементарними знаннями, закріплювати і вдосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, формувати і розвивати вміння працювати з текстом твору, самостійно читати книги. Успішне розв’язання цих складних завдань є запорукою розвитку читацьких інтересів у школярів.

На уроках читання, як і на уроках навчання грамоти, де діти оволодівають механізмом, а потім і технікою відтворення і розуміння мови через її письмову форму, головним напрямком в навчанні стає робота з текстами творів, спеціально підібраних методистами в книзі для читання. Адже читання — це важлива умова залучення дитини до книги, формування її мислительських здібностей. В.А. Сухомлинський, коли досліджував причини розумової відсталості школярів, правильно відмітив: «Якщо в початковій школі діти мало читали, мало мислили, у них складалась структура малодіяльного мозку». Експерименти, що проводились в останні роки, показали, що швидке читання активізує процеси мислення і є одним із засобів удосконалення навчального процесу для різних рівнів навчання, від початкової до середньої школи [ 73; 28 ].

Читання і розвиток мовлення учнів здійснюється у певній послідовності, у процесі всієї навчально-виховної роботи з дітьми. Програму з читання складено за ідейно-тематичним принципом, що дає можливість розв'язувати завдання всебічного розвитку школярів.

Між навчанням читання і розвитком мовлення існує тісний взаємозв'язок; читання сприяє збагаченню словникового запасу учнів, розвитку у них вміння виражати думки в усній і писемній формі.

Відповідно до програми з української мови 1-3 класів в учнів першого класу виробляють уміння правильно, свідомо читати цілими словами (з елементами поскладового читання важких слів), чітко вимовляти слова, дотримуватися відповідного темпу й інтонації. Одночасно починається робота над текстом: учні відповідають на питання щодо прочитаного, стисло передають зміст твору, знаходять в тексті слова і вирази, які характеризують дійових осіб, картини природи.

У другому класі поглиблюється процес формування навичок свідомого читання. Школярі вчаться правильно, осмислено, виразно і швидко читати текст. Зростають вимоги до роботи над текстом: діти вчаться визначати ідею твору, висловлюють своє ставлення до зображених у ньому подій, розрізняють головне і другорядне, переказують прочитане, вправляються у мовчазному читанні. Читання розкриває перед дітьми безліч нових галузей життя природи і людей у їх сьогоднішньому, минулому і майбутньому. Дослідження Свєтловської Н.Н. показують, що дітей цікавить, насамперед, сюжетний бік літературного твору, передусім дії людей або тварин і випадки, які відбуваються з героями. Необхідність шукати причини вчинків людей і описання подій та встановлювати різноманітні зв’язки між окремими епізодами з життя різних персонажів літературного твору роблять читання цікавим. У дітей виникає живий інтерес до книги.

Свідоміше і виразніше читають доступний їхньому розумінню текст учні третіх класів. Вони більш досконало оволодівають навичками мовчазного читання, пояснюють значення деяких слів, самостійно добирають синоніми, антоніми, знаходять у тексті слова для опису дійових осіб, правильно формують головну думку творів.

Важливу роль V розвитку читацьких інтересів дітей відіграє вміння вибірково, стисло і водночас повно переказувати текст, складати усні оповідання за прочитаним, розповідати про героя твору. Вчителі початкових класів навчають учнів практично розрізняти жанр твору: казка, байка, вірш, оповідання, пісня.

У навчально-виховній роботі в початкових класах учителю слід враховувати, що діти, переступивши шкільний поріг, ще не глибоко усвідомлюють значення для них свідомого читання, навчання грамоти та розвитку мовлення. їх вабить головним чином казковість обстановки, вражає новизною кожне явище і т.д.

У молодших школярів розвивається потреба в самоствердженні, прагнення добитися позитивного ставлення до них класного колективу. Це зумовлює виникнення у дитини поглибленого інтересу до того об’єкта або засобу, з допомогою якого здобуто її визначення в колективі [ 20; 21-22 ]. І якщо таким чинником були прочитані ним художні твори, то інтерес до книги ще більш посилюється.

Практика показує, що читацький інтерес успішно розвивається там, де навчання не зводиться до викладу готових істин, а активізує пізнавальну діяльність дітей, ставить їх перед необхідністю шукати відповідь на певне запитання. Завжди пожвавлюють навчальний процес і активізують клас ігрові моменти на уроках читання. Особливо це стосується першокласників, де гра, як провідний вид діяльності дошкільника, ще не втратила свого значення і в початкових класах. Тому добитися бажаного результату можна через гру. Наприклад, гра «Поміняй місцями».

На дошці записані слова: балка, насос, пора,... Завдання: прочитати слова вголос, поділити їх на склади, назвати перший склад, потім другий. Прочитати знову, починаючи з другого складу, тобто поміняти їх місцями. Які слова утворилися?

Коли дитина починає розмовляти, то в неї розвивається потреба в оволодінні мовою як засобом спілкування. Розширення мовного спілкування учнів з дорослими зумовлює виникнення у них інтересу до мови та читання, що сприяє розвиткові усного і писемного мовлення. Зразком для дітей у цей період має бути бездоганна, правильна, чітка, змістовна і в міру емоційна мова педагога. Адже, щоб виховати любов до книги, потрібно перш за все навчити дітей успішно слухати її, розуміти ідейно-художній зміст твору. Від того, як вчитель прочитає твір, як зуміє розкрити дітям його зміст, залежить їх інтерес до твору. Якщо буде прочитано виразно, захоплено, дитина перейметься настроєм вчителя, то таке читання надовго залишиться в її пам'яті. Ще перед читанням вчитель ознайомлює дітей з новим підручником, його структурою, розповідає, як готують книги до друку, стисло повідомляє цікаві факти з життя письменника. Головним засобом виразного читання є інтонація. Інтонацією голосу вчитель звертає увагу на найважливіше, роблячи паузи, що дає дітям можливість краще осмислити окремі фрази, пережити певну ситуацію. Читати дітям педагог повинен на уроках, прогулянках, екскурсіях. Власне, всюди, де трапляється нагода, щоб діти звикли до пізнання нового, незвіданого в процесі постійного спілкування з книгою. Важливо вміло добирати книжки. Скажімо, під час ознайомлення з природою — вірші про мальовничість рідного краю, про пори року, про творення людських рук. У ході прогулянок — оповідання, казки, легенди. На заняттях у класі, коли школярі ще не вміють читати формується інтерес до книги таким чином. Перед дітьми ставиться завдання відгадати, з якої казки використані ті чи інші вірші, а потім самим розповісти. Шестилітки охоче повторюють, розповідають, уточнюють, якщо хтось помилився, допомагають товаришеві. У колективній роботі кожному хочеться взяти участь — спершу посильну, а далі все активнішу [ 37; 43 ].

Доцільно знайомити з книгою не тільки на уроках, пов’язаних з читанням. Знайомство з книгою можливе і на інших уроках. Так, наприклад, вивчаючи будь-яку тему з природознавства, вчитель може принести цікаву книжку з даної теми. Діти можуть розглянути її, взяти для себе нову інформацію.

Творчо використовуючи пораду В. Сухомлинського можна розвивати читацькі інтереси на «Уроках мислення серед природи». Саме спілкування з навколишнім дивосвітом вчить дітей висловлювати почуття через казки, оповідання, вірші, які вони складають про все, що бачать. На таких уроках діти пригадують знайомі їм книги, вчаться мислити, вільно висловлюватись, опановувати образну літературну мову.

Таким чином, тільки постійним знайомством і вправляннями з книжкою можна, з однієї сторони, викликати в дитини інтерес до книги, а з іншої — навчити усвідомлено і виразно читати. Однак, ніяк не можна змушувати дитину читати більше, ніж вона може. Надмірна вимогливість тільки відбиває бажання вчитися.

Важливе значення на уроці читання має розповідь вчителя, яка повинна бути цікавою, емоційною і зрозумілою для дітей, торкатися до глибини серця, пробуджувати їхні почуття. її не потрібно перенасичувати фактами, складними термінами. Вона не повинна бути великою за об'ємом, причому доцільно чергувати її з бесідою. Цим вчитель може зацікавити дитину, привернути її увагу до нової книжки. Враховуючи психологію молодших школярів, потрібно добиватися активної, свідомої участі кожного на уроці, щоб діти могли як би переживати долю героїв.

Важливим засобом виховання читацьких інтересів є систематичне голосне читання учнів. Чому саме читання вголос? Керуючи навчанням уміння читати вчителеві слід пам'ятати, що у дітей молодшого шкільного віку переважає слухова пам'ять, підкріплена зоровим сприйняттям. І для того, щоб вони усвідомлено сприймали те, про що читають, їм необхідно почути, побачити, проаналізувати, запам'ятати. Стара шкільна приказка «Грамоту вчить, на всю хату кричить» має під собою обґрунтовану психологічну основу, оскільки базується саме на раціональному поєднанні зорово-слухової дитячої пам'яті.

Читання вголос — це не тільки метод розвитку в учнів пізнавальної активності, але чи не єдиний метод, який допомагає викликати у дітей глибокі переживання, збудити потребу в духовному спілкуванні з іншими. Воно розкриває вміння прислухатись до тексту І запам'ятовувати його, осмислювати зміст прочитаного, образно уявити описувані картини, збагачує мислення і мову дітей. А яка ситуація зустрічається зараз в школі? Спостерігаючи за виконанням домашніх завдань, не важко побачити, що багато молодших школярів ділять завдання на головні і другорядні. Виконання вправ з української мови, розв’язання виразів і задач з математики вони вважають головними і виконують в першу чергу, а інші — другорядні.

І, на жаль, багато батьків зі своєї сторони не приділяють великої уваги перевірці письмових робіт, читанню оповідань, віршів. Тому вчитель повинен переконати батьків, що голосне читання, як і читання про себе, повинно ввійти в повсякденну звичку дитини. При цьому, особливо на перших сходинках грамотного читання, необхідно створити ситуацію зацікавленості дорослих, які слухають читання дитини. Добре, коли батьки проявляють живий, яскраво виражений інтерес до змісту, нехай навіть маленького за обсягом оповідання, вірша. Читання дітей вголос можна записати на магнітофон. Діти люблять слухати, коли звучать, відтворюються їх голоси, і буквально, кожна дитина добивається права запису на магнітофонну стрічку. А на батьківських зборах батьки із задоволенням слухають голоси своїх дітей. Для цього підбираються найбільш цікаві уривки з творів, читання за ролями і т.д.

Пізніше, більше уваги приділяється мовчазному читанню, бо саме воно має стати головним видом читання в майбутньому.

Готуючись до уроку читання, вчитель повинен продумати кожен елемент уроку. Використовуючи різні методи підготовчої роботи учнів до читання, зокрема, бесіди, розповідь, робота з малюнком, картиною, діяльність по збагаченню словникового запасу дітей за кадрами діа- чи кінофільму, вчитель тим самим може зосередити увагу учнів, викликати Інтерес до нового матеріалу, краще ознайомити з лексикою твору.

Вчитель повинен продумати всі види роботи на уроці так, щоб дитина активно, творчо мислила протягом всього уроку. Якщо йде опитування, значить запитання і завдання слід підбирати такі, щоб учневі прийшлось порівнювати. Наприклад: Чий план із написаних на дошці більш вдалий? Який пункт в нашому плані вам здається головним, основним? Доведіть це. А чого можна навчитися із цього оповідання?

В кінці уроку підбивається його підсумок, з'ясовується, чи зрозуміли діти матеріал, про що дізналися, що найбільше сподобалось і вразило, що необхідно ще уточнити, дається інструктаж з виконання домашнього завдання.

Учням пропонуються диференційовані як за часом, так і за формою домашні завдання: вибрати і підготувати таку частину із прочитаного в класі оповідання чи казки, яка особливо сподобалася, і пояснити свій вибір; намалювати словесні картинки до певних частин твору; підготуватись до творчого переказу від першої особи; підібрати прислів'я чи приказки до всього оповідання або дійової особи; провести літературні чи життєві аналогії, пригадати, яких героїв нагадує дійова особа, підготувати свою усну розповідь про головного персонажа; подумати, які запитання за прочитаним можна поставити на наступному уроці своїм товаришам, висловити думку про найголовніше у творі, тощо [ 59; 23 ].

Починаючи з другого класу, доцільно щоб учні мали зошити або блокноти для записів, малюнків, хоча ведення її програмою не передбачено. Проте, записи в зошитах дисциплінують учнів, викликають творчий інтерес до вивчаючого, заставляють бути більш уважним до читання тексту, до речення, словосполучення, самого слова. Узагальнюється словник дітей, так як незнайоме слово не тільки читається, але й записується. Зошити вводяться тоді, коли у дитини появиться бажання зробити якийсь запис або малюнок. Вчитель повинен підтримувати таке починання, демонструючи всьому класу, наприклад, вдалий малюнок, план або словник по даній темі. Так поступово всі діти втягнуться в таку роботу. І під кінець третього року навчання в таких зошитах можна прочитати власні враження про прочитане, побачити малюнки із записами і картинки з улюбленими віршами і байками, приказки і прислів'я, образні висловлювання і навіть власні вірші. Підтримувати такий інтерес допомагають виставки зошитів, малюнків.

Починаючи з першого класу потрібно вчити бережливому ставленню до книги як до джерела знань. Тому в процесі уроків читання доцільно ознайомити дітей з висловлюваннями про книгу: Книга — велика сила; 3 книгою жити — вік не тужити; Книга — найкращий друг. Школярі не лише запам'ятовують ці висловлювання, а й беруть участь у розкритті її змісту, вивчають їх напам'ять.

Важливим завданням початкового курсу з мови є формування у молодших школярів навичок зв'язного мовлення. Воно здійснюється в усіх початкових класах з метою успішного засвоєння знань, закріплення та дальшого вдосконалення навичок свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, розвитку вміння працювати з текстом, самостійно читати книги. Початковий курс з української мови є пропедевтичним стосовно систематичних курсів української мови і літератури, які вивчаються в середній ланці школи. У сучасній програмі з мови для початкових класів ставиться вимога, щоб робота по формуванню в учнів правильної вимови, чіткості й виразності усного мовлення, по збагаченню словника, по виробленню вміння правильно і точно вживати слова, словосполучення, речення, по оволодінню орфографічними навичками стала основою кожного уроку.

Великого значення слід надавати педагогам оволодінню школярами технікою мовлення, зокрема, такими її елементами, як постановка голосу, чіткість вимови звуків, складів, правильна літературна вимова. Адже без глибокого засвоєння елементів техніки мовлення не можна досягти виразності читання. Слід приділяти увагу усуненню хиб вимови, виразності і чистоти дикції. Адже відомо, що при неправильній дикції навіть добре поставлений голос і вміле використання засобів виразності не забезпечить успіху читцеві. А це, як правило, буде мати свій негативний відбиток на формуванні читацьких інтересів. З цієї причини ряд вчителів проводять з дітьми вправи з артикуляційної гімнастики, які передбачають формування вміння правильно вимовляти голосні та приголосні [ 22; 19 ].

Вагоме місце у вихованні читацьких інтересів відводиться позакласному читанню.

Позакласне читання — складова частина навчального предмету початкової ланки — читання і розвитку мовлення. Це різновид читання, в якому поряд з класним читанням відведено окреме місце в системі початкової освіти. Слід сказати, що ще до 1970р. хоч в програмах з мов значилось позакласне читання, годин для нього навчальним планом не відводилось. Передбачалось, що класовод разом з бібліотекарем організовують позакласне читання дітей. Для їх заохочення до самостійного читання проголошувалося проводити літературні ігри, вікторини, ранки, конкурси. Позакласне читання контролювалось вчителем. Учень звітувався перед ним читацьким щоденником, в якому занотовував: прізвище автора, назву твору, про що йдеться в ньому, імена героїв. Тобто, основною формою керівництва самостійним читанням була поурочна робота з учнями, яка повинна була стимулювати самостійне спілкування учня з книгою. Спостереження показали, що таке керівництво позакласним читанням молодших школярів не дає бажаних результатів. Проте, самостійне читання, тобто добровільне індивідуальне — без безпосередньої допомоги вчителя або іншої людини (бібліотекаря, батьків, друзів), передбачає звернення дитини в світ доступних книг, щоб, по-перше, здійснити свідомий вибір книги, потрібної і посильної для себе, а по-друге, прочитати вибрану книгу за всіма правилами, засвоєними в класі, до моменту зустрічі з нею, — це результат накопичених молодшими школярами в процесі регулярних навчальних занять під керівництвом вчителя системи знань, умінь і навичок. Ведучою закономірністю успішного і послідовного формування такої системи являється пряма залежність якості дитячого читання і відношення до нього дитини-читача від того, наскільки вчитель забезпечить при підготовці учнів до читацької діяльності одночасність. злитість трьох їх аспектів:

розширення читацького кругозору (постійне впізнавання дітьми все нових і нових книг);

усвідомлення і прийняття дітьми мотиву звернення до книг (зрозумілість, доступність, почуття задоволення, радості від роботи з книгою і серед книг);

вдосконалення техніки читацької діяльності, швидкості і точності орієнтування в доступному колі читання, в змісті будь-якої книги і розкодування тексту [ 55; 17 ].

Зрозуміло, що в умовах всеобучу основною формою такого навчання являється і може бути тільки урок, причому такий урок, де в якості основного навчального матеріалу виступають дитячі книги у всій різноманітності, доступній школі. По-іншому забезпечити дітям в процесі навчання єдність всіх компонентів діяльності, якими їм треба оволодіти, тобто знання широкого кола доступних книг, усвідомлення мотиву звернення до книг не за примусом, а за внутрішнім покликанням і набування вмінь і навичок власне читацьких дій просто неможливо. Такими заняттями, на яких читацька діяльність виступає для дітей як щось єдине, що має життєву, а не тільки навчальну значимість, на відміну від занять, де діти оволодівають окремими читацькими діями (роботою з різноманітними текстами на уроках класного читання), є уроки позакласного читання. В результаті довготривалого дослідження проблеми з'ясування ефективних форм організації дитячого читання під керівництвом Свєтловської Н.Н. розділ позакласного читання виділився в програмах початкового навчання в окремий, який має чітку мету і завдання. Уроки навчання грамоти і уроки класного читання мають чітко визначені завдання, пов’язані з оволодінням навиками читання, а також прийомами роботи над текстом, вказаним вчителем. Для цього використовуються одні і ті ж книжки, робота за якими здійснюється під керівництвом вчителя. Мета уроків позакласного читання дещо інша. Вона полягає в тому, щоб виробити в учнів стійку потребу самостійно і осмислено вибирати і читати книжки, використовуючи при цьому всі знання, вміння, навички, якими діти оволодівають на уроках навчання грамоти і класного читання. Іншими словами, на уроках позакласного читання відбувається підключення всіх розділів навчання в єдину систему «людина-книга» [ 54; 5].

В даний момент може виникнути питання про те, що якщо діти на уроках класного читання виробляють навички техніки читання, то чи не вчаться вони читати і на уроках позакласного читання. Так, дійсно, на уроках позакласного читання з першого тижня і на протязі всіх років діти теж вчаться читати дитячі книжки, але разом з цим оволодівають прийомами самостійності у їх виборі.

В процесі роботи з дитячими книгами в дітей звичайно удосконалюється і техніка читання, і здатність повноцінно сприймати тексти творів у відповідності з їх жанрово-видовими особливостями. Але специфічні завдання навчально-виховної роботи в позакласному читанні полягають не в цьому, а в тому, щоб забезпечити безперервне знайомство з широким колом дуже різних дитячих книг, допомогти учням засвоїти загальні властивості і ті закономірності, за якими групуються книги, навчити кожну дитину вільно і безпомилково діяти з будь-якого доступного книгою, що гарантує можливість своєчасно зустріти «свої» книги, визначити своє коло читання.

Ніякий інший розділ в системі початкового навчання не ставить собі таких завдань і не може ставити, тому що, по-перше, на всіх інших уроках, крім уроків позакласного читання відсутні обпекти вивчення, а саме дитячі книги із кола читання учнів відповідного віку і читацької підготовки, а по-друге, лише в програмі з позакласного читання передбачено завдання організувати таку діяльність учнів з дитячими книгами, яка б формувала у кожної дитини самостійність у читанні як стійку особистісну властивість.

Таким чином, практична діяльність з книгами — перша умова ефективності формування у дітей інтересу до книг. Це пояснюється тим, що практичні дії з книгами і серед книг дозволяють дітям порівняно швидко впізнавати, мимоволі запам’ятовувати самі книги, впевнитись у їх різноманітності і навчитись вибирати для себе книги потрібні, посильні, а значить, і корисні. Саме практично діючи з книгами і серед книг, діти привчаться при першій необхідності звертатись в світ книг з різною метою.

Типовими помилками в практиці роботи сучасної початкової школи, являється по-перше, все ще широко розповсюджені розмови про любов до читання і до книг замість організації систематичної навчальної діяльності дітей з широким і різноманітним колом дитячих книг, і по-друге, заміна практичної діяльності з дитячими книгами простим розказуванням заданих вчителем текстів з так званих хрестоматій позакласного читання. Адже зрозуміло, що, чого вчили, того і навчили: розмови про книги вчать розмовляти, виразне читання заданих текстів розвиває навички швидкого розкодування, збагачує почуття дітей. Все це потрібно і важливо. Проте, з точки зору формування читацьких інтересів все це не є основними шляхами. Вони не вчать всіх дітей і кожного окремо звертатись до книг постійно, без спеціального завдання і вибирати книги для себе, визначаючи своє коло читання і розвиваючи при цьому свої задатки і можливості.

Зараз науково доведено, що першим гарантом любові до читання і книг являється знання широкого кола книг.

В свій час великий книголюб Н.А. Рубакін порівнював книгу з сокирою, якою можна і побудувати храм, і відрубати голову генію. Це пояснює те, що організовуючи практичну діяльність молодших школярів з дитячими книгами і серед книг, потрібно вибирати безпечну систему навчання, тобто діяти у відповідності з принципами дидактики і правилами методики позакласного читання в початкових класах. Зараз це зробити повністю можливо, так як така система, побудована на основі заповіді «Не нашкодь дитині!» розроблена і давно описана, проте ще не повністю реалізована багатьма вчительськими колективами спочатку по причині недостатнього забезпечення шкіл дитячими книгами. Проте сьогодні вже появились потрібні для навчання дитячі книги на прилавках магазинів і видавництво «Просвіта» випустило ряд матеріалів для учнів, зокрема «Вчимося любити книгу», «Вчимося читати книгу», таблиці «В світі книг». Основи цієї системи полягають в наступному:

1) поки клас в цілому і кожна дитина зокрема не досягне читацького порогу, самостійна робота з книгами і серед книг обов'язкова тільки під керівництвом вчителя.

Прийшовши в школу, молодші школярі як майбутні читачі мають повне право нічого не вміти і не знати. Обов'язок вчителя, підбираючи потрібні книги, вести дітей до знання книг, демонструючи в строго визначеній послідовності читацькі вміння і передаючи їх дітям, вправляючи дітей на уроці у виконанні цих вмінь, поки вони не стануть для них звичними, тобто не будуть виконуватись самостійно - без допомоги зі сторони вчителя.

2) до самостійної діяльності з книгами молодші школярі приступають з першого навчального тижня. Але при цьому дітям задаються не якісь визначені книги для читання, а мотиви звертання до книг, які оточують дитину в класі і вдома, для вправляння дітей в умінні виділяти серед доступних книг за відомими ознаками книги потрібного змісту: на якусь тему, жанр, пізніше - автора;

3) будь-яке завдання опрацьовується колективно, тобто учні разом з учителем засвоюють характер і послідовність дій з книгами і серед них;

4) організовуючи навчальний процес, слід пам'ятати, що кожній дитині віком 6-10р. не так важливо прочитати які-небудь визначені книги, адже хороших книг зараз дуже багато і всіх прочитати неможливо. Дитині потрібно взнати якомога більш хороших книг, щоб усвідомити свої запити і визначити до закінчення початкової школи своє коло читання.

Звужувати рамки доступного дітям світу книг, орієнтуючись на ті, які любив в дитинстві сам вчитель або які названі в посібниках по позакласному читанню - груба педагогічна помилка.

Посібники демонструють принцип відбору книг як навчального матеріалу: від простих (одна книга в типовому оформленні на кожне заняття) до більш складних (4-5 книг в типовому оформленні, що містять твори невеликих об'єктів, і, на кінець, будь-які доступні книги без формального обмеження).

У відповідністю з своєю специфікою, уроки позакласного читання, які спрямовані на формування в учнів читацьких інтересів, починаючи з 1 класу, включають в себе наступний зміст:

знайомство учня з новими для них книгами;

читання літературних творів з цих книг;

засвоєння прийомів і правил самостійного орієнтування в книзі і в колі доступного читання;

4) знайомство з типовими видами загальноприйнятої бібліотечно-бібліографічної допомоги.

Об'єм читацьких знань, умінь, навичок і порядок роботи з навчальним матеріалом - дитячими книгами на уроках позакласного читання залежить не від дітей, а від рівня їх читацької готовності до читання або від етапу навчання. Етапи формування інтересів до дитячих книг наступні:

 

Етапи читацької підготовки	Діти, що навчаються з 7р.	Діти, що навчаються з 6р.
1. Підготовчий	І півріччя -1 клас	І клас
2. Початковий	II півріччя 1 клас	2 клас
3. Основний	2 клас	3 клас
4. Заключний	3 клас	4 клас

 

Мета підготовчого етапу - пробудити і сформувати в дітей інтерес до дитячих книг, зацікавити всіх дітей без виключення. Це можливе лише в тому випадку, якщо кожна дитина привчиться в процесі занять самостійно думати над книгою - і до читання, і в процесі читання, і після читання. На підготовчому етапі такі уроки називаються заняттями по роботі з дитячою книжкою, які проводяться щотижня по 20-25 хвилин під час уроку навчання грамоти.

Оскільки діти ще не вміють читати, заняття починається з того, що вчитель читає вголос невеликий художній твір (казку, вірш), а діти вчаться слухати і уявити прочитане. Потім, перевіривши як діти зрозуміли і запам'ятали твір, вчитель показує книгу, в якій він розміщений [ 52; 8 ].

Для успішного проведення занять з дитячою книгою на підготовчому етапі необхідно створити мінімальну навчально-матеріальну базу, яка б забезпечувала роботу вчителя і учнів з книгою і в світі книг. У зв'язку з цим до початку навчального/у фондах кожної бібліотеки, як мінімум, мають бути дитячі книги таких типів:

30-35 великоформатних книг для читання вчителем на підготовчому етапі;

15 комплектів книжок;

добірки книжок провідних дитячих письменників;

набори книжок довідкового характеру (2-4 класи).

Підібрана для роботи з дітьми книжка повинна бути доступною за змістом, близькою за своєю темою до життєвого досвіду дітей.

Після прочитання вчителем твору йде розгляд книги, який відбувається за певними правилами:

дотримуватись порядку розгляду книжки в цілому (спочатку розглянути всі чотири сторінки обкладинки, потім переглянути інші);

привчити дітей обдумувати те, що зображено на обкладинці. Навчити дітей розглядати ілюстрації і надписи, визначати одна чи декілька ілюстрацій зображено, які і чому такі;

демонструвати дітям порядок читання надписів зверху вниз, виділяти на обкладинці прізвище автора і назву твору.

Таким чином, розглядаючи книжку діти думають над нею: встановлюють зв'язок між змістом книги і її зовнішніми ознаками, які виражаються через ілюстрації, заголовок книги, прізвище автора. З часом діти легко встановлюють знайома їм ця книга чи ні, про що вона може розказати. Книга перестає бути просто об’єктом, вона стає джерелом інтересу, тобто засобом збудження і задоволення емоційних переживань і пізнавальних потреб. Це — з однієї сторони. З іншої сторони, коли діти за допомогою вчителя знаходять в книзі прочитаний їм твір, вони колективно дуже детально і уважно розглядають всі ілюстрації до нього. Розгляд ілюстрацій дає можливість думати про прочитане, спираючись на зорові образи. В процесі співставлення тексту і ілюстрацій діти легко запам’ятовують прочитані твори і книги в єдності форми і змісту, цікавляться змістом книг. Про роль ілюстрацій наголошував в свій час К.Д. Ушинський: «Попробуйте один і той самий твір дати прочитати двом однаково здібним учням: одному за картинкою, іншому просто так — і тоді ви оціните все значення картинок для дитини» [72; 78]. Ілюстрації допомагають зрозуміти і запам’ятати прочитане. Більшість ілюстрацій дають можливість уявити собі ті явища природи і предмети, які дитина не може побачити безпосередньо. Дивлячись на картинки, можна побувати на півночі і в тропічних країнах, дізнатись як живуть діти в різних країнах. Важливо навчити дітей розглядати ілюстрації в книзі, відмічати цікаві деталі, запам’ятовувати прізвища художників [19; 71-72].

В якості провідного методу при формуванні читацької самостійності учнів 1-І 11 класів повинен бути прийнятий метод читання-розгляд книг — такий спосіб взаємодії вчителя і учнів з дитячою книгою і колом доступних книг, який спрямований на усвідомлення дітьми діалектичної єдності форми і змісту, тобто текстової і позатекстової інформації, які складають сутність книги. За словами Поваріна СІ. попереднє знайомство з книгою перед читанням дасть нам велике збереження часу і праці і, звичайно, кращі результати [42; 36], оскільки сприйняття предмета йде від загального до конкретного.

Будучи безпосередньо пов'язаним з специфікою пізнавальної діяльності учнів-читачів 7-10 років, метод читання-розгляд — це основа для виникнення в дітей інтересу до книги-об'єкту, для диференціації і запам'ятання дітьми широкого кола книг. Цей метод допомагає дітям перебороти труднощі, пов'язані з недосконалістю техніки читання: активізує потрібний словниковий запас і уявлення, збуджує уяву, спрямовує і зосереджує думку, дозволить виділити своє коло читання. Не читаючи книги, а тільки розглядаючи її за зовнішніми ознаками, дитина може сказати про що в цій книзі йдеться, скільки творів поміщено, і які жанри, їх тематика і разом з тим, вона знає чи потрібна їй ця книга чи ні.