Регламентація зовнішньої політики

“Царський уряд став на шлях регламентації зовнішньої торгівлі Української гетьманської держави з іншими країнами. За Петра І почалася примусова переорієнтація торгових шляхів у західні країни. В 1701 р. було видано указ про те, щоб українські купці возили товари до Азова, хоча цей порт практично не мав виходу до європейських країн. Було наказано вивозити прядиво, поташ, юхту, клей, сало, віск, олію, солому та інші товари через Архангельськ на білому морі. В хоіді Північної війни після завоювання Риги ці товари можна було експортувати через названий порт. Було видано кілька указів (1714 р.,1719р), яким заборонялося взагалі вивозити українські товари через чужоземні порти, а тільки через російські (Петербург, Архангельськ).”[4-173с.]

Міжнародні відносини

З самого початку свого правління Петро І розгорнув (то приховану то явну) боротьбу він “… насторожено стежив з всіма міжнародними контактами Запоріжжя … суворо забороняв їм вести будь-які самостійні переговори з іноземними послами. Законодавчо це ще раз затверджували “Коломацькі статті” договірні умови між старшинами і урядом Росії, прийняті на козацькій раді в Коломаку 25 липня 1697 р.”[1-115с.]

Контроль імпортно-експортних операцій

“Контролювався український імпорт і експорт. Заборонялося вивозити за кордон збіжжя і ввозити деякі товари – дорогі тканини, панчохи, цікор, фарби, полотно, білизну, тютюн, карти, сукно. Це було зроблено для того, щоб названі товари не конкурували з продукцією російських мануфактур. Запроваджені обмеження призвели до зниження цін на українські товари на ринку. Уряд і торгові російські компанії скуповавали ці товари за дешевими цінами, а потім продавали за кордон.

Регламентація торгівлі в Україні негативно позначилася на її зв”язках з Західною Європою, на інтересах зарубіжних партнерів. Гетьман Д.Апостол намагався поліпшити умови для українстької торгівлі: захищав місцевих купців від конкуренції московських, зобов”язав українську владу сприяти виїзду останніх з України, заборонив місцівій владі перешкоджати купцям і чумакам у їхній діяльнгості, ввів мораторій на сплату боргів купців…”[4-174с.]

Монетарна політика

“Протягом XVІІ ст. на території Укаїнської козацької держави поширилися російські срібні і в незначній кількості мідні монети. В Московській державі уніфікація грошової системи відбулася після реформи 1534 р. Карбувалася срібна копійка, лічильну функцію виконував рубль, в якому містилося 100 копійок. У середині XVІІ ст. почали карбувати і мідні копійки, які витіснили срібні, проте швидко знецінилися, що призвело до вилучення іх з обігу. Срібні монети – російські таляри або ефімки в грошовому обігу відікравали незначну роль. За Петра І була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка.

Протягом XVІІІ ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, в тому числі лівобережної України. Випускалися мідні (копійка,п”ятаки), срібні (рублі, полтиники, гривеника), золоті (до 1753 р. червонці, з 1755 р. 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети. В грошовому балансі країни значення золотих монет було незначним (2,7%), зростало карбування мідних і на кінець XVІІІ ст. частка срібних і мідних монет зрівнялася. У 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). В Москві та петербурзі було створено асигнаційні банки, що вільно розмінювали асигнації на мідну монету. В 1786 р. банки були об”єднані, асигнації перестали бути розмінними. За рахунок паперових грошей покривався дефіцит державного бюджету, що призвело їх до емісії та знецінення. Російські гроші протягом XVІІІ ст. поширилися на українські землі, витіснивши з обігу польсько-литовську монету. З”явилася назва карбованець, коли протягом кількох десятиріч випускались рублеві монети з косими нарізами (карбами) на ребрі замість написів. Отже відбулося об”єднання грошових системи Росії й України в єдину грошову систему”[4-175с.]. Згодом це привело до наступного. “Однією з негативних економічних санкцій російського уряду було збування на території українських земель “лихих” мідних грошей, щоб срібні й золоті залишались по можливості в обігу в росії і зосереджувались в державній казні”[1-114с.]