Поняття,структура системи та види водного транспорту

Реферат

З дисципліни «Транспортне право»

На тему: «Законодавство України про водний транспорт»

 

 

                                                       Виконала:

                                                           Ст.гр. ТС-21

                                                               Ходарєва К.М.

                                                        Перевірив:

                                                            Ст. Викладач

                                                                      Нещеретний Ю.М.

 

 

Харків 2009

 

План

1. Поняття водного транспорту

2. Повноваження суб’єктів управління водним транспортом.

3. Правові основи діяльності водного транспорту.

4. Договірні відносини у сфері водного транспорту.

5. Висновки

6. Список використаних джерел

 

Поняття,структура системи та види водного транспорту

Однією із складових єдиної транспортної системи України є водний транспорт,який, обєднуючи такі потужні ланки, як морський і річковий транспорт, являє собою комплексну галузь,призначену задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях (водою).

Водному транспорту притаманні певні властивості, які мають прояв через основеі категорії водного транспорту, наділені певним юридичним статусом. Як уже зазначалося, водниф транспорт сладається з двох окремих елементів: Морського та річкового транспорту.

Згідно «Закону України про транспорт»

Морський транспорт

До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

До земель морського транспорту належать землі, надані в користування під:

морські порти з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;

гідротехнічні споруди і засоби навігаційної обстановки, судноремонтні заводи, майстерні, бази, склади, радіоцентри, службові та культурно-побутові приміщення та інші споруди, що обслуговують морський транспорт.

 

До земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів.

 

Спорудження на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів, а також спорудження радіосистем у зоні радіонавігаційних об'єктів погоджується з адміністрацією портів.

Технічний нагляд за суднами та їх класифікація незалежно від форм власності судна і його власника здійснюються класифікаційним товариством, обраним за пропозицією судновласника та за погодженням з Міністерством транспорту України.

 

Річковий транспорт і його склад

 

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

 

Землі річкового транспорту

 

До земель річкового транспорту належать землі, надані в користування під:

порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуваннями, що обслуговують річковий транспорт;

пасажирські вокзали, павільйони і причали;

судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні будівлі;

берегоукріплювальні споруди й насадження;

спеціальні насадження для вирощування деревини, в тому числі ділової;

вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції;

будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстійно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові приміщення, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

 

Для робіт, пов'язаних із судноплавством і сплавом на внутрішніх водних шляхах, поза населеними пунктами виділяється у встановленому порядку берегова смуга. Землі берегової смуги не вилучаються у землекористувачів і використовуються відповідно до чинного законодавства України.

 

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами

 

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами здійснюється Українською державною інспекцією Регістру та безпеки судноплавства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

  Згідно Водного кодексу України:

     

Стаття 3. Водний фонд України

 

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її

водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

природні водойми (озера);

водотоки (річки, струмки);

штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

 

Стаття 4. Землі водного фонду

 

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами,

болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо

водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та

каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

   береговими смугами водних шляхів.

 

Стаття 5. Водні об'єкти загальнодержавного і місцевого

          значення

 

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого

водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що

знаходяться і використовуються на території більш як однієї

області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду

загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії

лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах

однієї області і які не віднесені до водних об'єктів

загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом

централізованого водопостачання.

Щодо річкового транспорту:

Обсяги вантажних і пасажирських перевезень річковим транс-
портом незначні, але є найбільш рентабельними за рахунок міжнародних сполучень із використанням басейнів рік Дніпра і Дунаю, а також прибережних вод Чорного моря у напрямку країн Центральної і Південно-Східної Європи. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близько 20 %) у порівнянні з розвинутими країнами Заходу.

Річковий транспорт як галузь народного господарства є одним із найважливіших видів транспорту, який у взаємодії з залізничним та іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва і обігу продукції промисловості, сільського господарства і задовольняє потреби населення в пересуванні по внутрішніх водних шляхах.

Правове регулювання річкового транспорту як підгалузі транс­портного права здійснюється загальним законодавством (Законом України «Про транспорт» і галузевими актами, зокрема, Статутом внутрішнього водного транспорту та законодавством, яке регулює перевезення як морським, так і внутрішнім водним транспортом (Кодекс торговельного мореплавства і т. д.).

Відповідно до Закону України «Про транспорт» до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-екс-
плуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конст-
рукторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Державне управління річковим транспортом здійснюється галузевим органом державного управління — Міністерством транс-
порту та зв’язку України та спеціальним урядовим органом — Державним департаментом морського і річкового транспорту, який діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку та підпорядковується йому.

Департамент морського і річкового транспорту створено Постановою Кабінету Міністрів України 30 березня 2000 р. на базі Державної адміністрації морського і річкового транспорту, яка ліквідована. Державний департамент морського і річкового транс-
порту діє на підставі Положення, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584.

Згідно з Положенням основними завданнями Укрморріч-
флоту є:

¾ участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;

¾ забезпечення розвитку морського і річкового транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

¾ здійснення державного контролю за додержанням суб’єкта­ми господарювання, що виконують перевезення пасажирів та ван­тажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-пра­вових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;

¾ додержання вимог законодавства щодо гарантування безпеки судноплавства.

З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвестиційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійснює державний нагляд у морських торговельних і річкових портах, територіальних водах України законодавства про судноплавство, а також вимоги міжнародних договорів України усіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належності та прапора держави, під яким плаває судно, тощо.

Інша складова системи управління — спеціалізовані установи та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідрографіч-
ного забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх водних шляхах здійснюється державним підприємством «Укрводшлях», що під-
порядковано Державному департаменту морського і річкового транспорту.

Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового транспорту компетенцію, яка визначається Законом України «Про місцеві державні адміністрації».

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державне управління шляхом здійснення контролю за дотриманням правил транспортного обслуговування, дотриманням гро-
мадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту, залученням під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних транспортних засобів і послуг.

Органи місцевого самоврядування в свою чергу у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування» у галузі річкового транспорту встановлюють у порядку і межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погоджують в установленому порядку ці питання з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відповідно до законодавства контроль за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту.

Основним господарюючим суб’єктом у сфері річкового транс-
порту є пароплавства (ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», Азовське морське пароплавство) та інші перевізники різних форм власності, які отримали у встановленому порядку ліцензію на надання послуг із перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом.

Пароплавства мають особливий правовий статус — статус національних перевізників, отриманий у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668, яким затверджено «Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника». Статус національного перевізника передбачає обов’язкове виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають із міжнародних договорів України.

Основна матеріальна складова річкового транспорту — річкове судно. Річкове судно — це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах). Правове регулювання статусу річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Кодексом торговельного мореплавства України та спеціальним законодавством.

Окремий вид річкового судна — річкове судно «річка—море» — судно змішаного типу, призначене для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море. Судно «річка—море» має особливий статус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у зв’язку з характером використання судна на морських і внутрішніх водних шляхах.

Реєстрація та облік торговельних суден України здійснюється Головною державною інспекцією України з безпеки судноплав­ства (Держфлотінспекція України) під загальним керівництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстратора флоту, яка входить до сфери управління Мінтрансу.

Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до реєстраційного документа — Суднової книги України, що ведеться за встановленою формою.

Зареєстрованому в Судновій книзі України судну присвоюється реєстраційний номер з літерою К (наприклад, 14-К). У разі виключення судна із Суднової книги України його номер для реєстрації нового судна не використовується. Після державної реєстрації у п’ятиденний термін з моменту прийняття заяви судновласникові видаються такі суднові документи:

а) судновий білет, зразок якого затверджується Мінтрансом;

б) довідка про зареєстровані іпотеки за наявності звернення про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.

У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Суднової книги України, орган державної реєстрації судна за місцем його реєстрації видає нові документи та вносить відповідні зміни до Суднової книги України.

Виключення судна з Суднової книги України здійснюється шляхом припинення записів про його реєстрацію і вилучення суднових реєстраційних документів. Виключення може бути постійним (загибель і т.д.) або тимчасовим (передача в користування іноземній особі).

Судно набуває права плавання під Державним прапором Ук-
раїни після його реєстрації у Судновій книзі України та після одержання суднового білета.

Правовий статус екіпажу та капітана визначено Статутом внут­рішнього водного транспорту, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801 з урахуванням наступних змін та доповнень.

Екіпаж самохідних суден складається із капітана, інших старших осіб суднового екіпажу і суднової команди. Встановлено спеціальні умови, яким повинні задовольняти особи, які допускаються до управління суднами і судновими механізмами.

Управління суднами і судновими екіпажами повинна здійснювати спеціально призначена особа (капітан), відповідальна за безпеку судноплавства і запобігання забрудненню із суден.

Капітан судна керує судном, управляє судноводінням і застосовує необхідні заходи для забезпечення безпеки плавання, дотримання порядку на судні, охорони життя і здоров’я людей, що знаходяться на судні, і збереження судна і вантажу. Усі розпорядження капітана, у межах його повноважень, повинні беззапереч­но виконуватися всіма особами екіпажу судна, а також пасажирами й іншими особами, що знаходяться на судні. Капітан у разі потреби має право відсторонити від виконання обов’язків осіб суднового екіпажу. Капітан є органом дізнання (ст. 101 КПК), і якщо на судні хто-небудь вчинить злочин, капітан зобов’язаний ужити заходів, щоб не дати особі, що вчинила злочин, ухилитися від відповідальності, скласти акт про подію та передати особу належній владі в найближчому порту (пристані).

Капітан посвідчує заповіт, приймає його на збереження (п. 2. ст. 1252 ЦКУ). Капітан складає акти у випадках народження або смерті, зникнення члена суднового екіпажу чи пасажира при обставинах, що допускають можливість його загибелі; такий акт підлягає поданню до органів реєстрації актів громадянського стану для одержання свідоцтва про народження чи шлюб; капітан складає акт, а також опис майна зниклого пасажира і передає акт і майно належній владі в найближчому порту (пристані). Акти підписуються не менш ніж двома свідками та в разі необхідності посвідчення смерті чи народження — лікарем або фельдшером (ст. 70 Кодексу торговельного мореплавства України).

Якщо судну грозить неминуча загибель, капітан після прийнят-
тя всіх заходів до порятунку пасажирів дозволяє судновому екіпажу залишити судно. Сам капітан залишає судно останнім.

Капітан, що одержав сигнал небезпеки або знайшов на водяному шляху судно, пліт або людину, що знаходиться в небезпеці, зобов’язаний надати допомогу, одночасно приймаючи всі заходи до того, щоб не наразити на небезпеку своє судно.

Важлива складова інфраструктури річкового транспорту — це порти і пристані. Порти і пристані є спеціалізованими підприємст­вами, які обслуговують перевізників у частині виконання комерційних та вантажних операцій. Порти та пристані мають вантажні і пасажирські причали й інші необхідні спорудження і пристрої для навантаження-вивантаження вантажів і обслуговування пасажирів. Порти і пристані здійснюють операції по прийому, навантаженню, вивантаженню, короткостроковому збереженню і видачі вантажів, у тому числі вантажів у контейнерах, а також операції, пов’язані з перевезеннями пасажирів і багажу.

По роду здійснюваних операцій порти і пристані поділяються на пасажирські, вантажні, об’єднані (об’єднують проведення пасажирських і вантажних операцій).

Порти і пристані, відкриті для виконання операцій по пасажирських перевезеннях, мають вокзали для обслуговування пасажирів, прийому і видачі багажу і зберігання ручної поклажі.

У залежності від обсягу і характеру виконуваних робіт порти і пристані підрозділяються на розряди, установлюється спеціальний порядок виконання портами і пристанями відповідних комер­ційних операцій у визначені години, а при необхідності — цілодобово.

Причали і склади пароплавств Державного департаменту морського і річкового транспорту є причалами і складами загального користування, якщо вони не надані у виняткове користування визначеній організації на договірних чи інших засадах.

У населених пунктах по берегах судноплавних шляхів виділяються пристанські ділянки загального безкоштовного користування за погодженням з органами, що регулюють судноплавство. Ці ділянки призначаються для короткочасного причалу суден і плотів, навантаження і вивантаження вантажів.

Підприємства й організації, що систематично відправляють і одержують вантажі при перевезенні по внутрішніх водяних шляхах судновими відправленнями, зобов’язані мати в пунктах наван­таження і розвантаження суден постійні причали з глибинами водяних підходів, що гарантують безпечну постановку до причалу порожніх і навантажених суден при повному осіданні. Ці причали є причалами незагального користування. Власники причалів незагального користування зобов’язані створити умови для здійс­нення відповідних операцій, забезпечити безпеку (обладнати причали механізмами, влаштовувати навіси, освітлення), провести всі інші заходи, передбачені Статутом внутрішнього водного транспорту та правилами.

У пунктах, не обладнаних постійними причалами, Статут зобов’язує відправників вантажу і вантажоодержувачів мати містки, виведені на глибину, достатню для безпечного навантаження-розвантаження. Відправник вантажу і вантажоодержувачі на при-
чалах незагального користування зобов’язані також мати необхідну кількість вагових приладів.

України

Поняття “українське судно” або “судно України” означає національну належність судна,

на яке поширюється юрисдикція України.

Національна належність судна визначається його державною реєстрацією в Україні і

одержанням права плавання під Державним прапором України.

Право плавання під Державним прапором України має судно, яке є державною власністю

або перебуває у власності фізичної особи-громадянина України, а також юридичної особи в

Україні, заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб

на умовах договору бербоут-чартеру.

Судно одержує право плавання під Державним прапором України з часу реєстрації його у

Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та свідоцтва про

одержання права плавання під цим прапором.

Судно, придбане за кордоном, користується правом плавання під Державним прапором

України з часу видачі консулом України тимчасового свідоцтва, в якому засвідчується

одержання цього права. Тимчасове свідоцтво є дійсним до реєстрації судна у Державному

судновому реєстрі України або Судновій книзі України, але не більше одного року.

За підняття на судні Державного прапора України без одержання права плавання під цим

прапором винні особи несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.

 

Судно повинно мати такі основні суднові документи:

свідоцтво про право плавання під Державним прапором України (судновий патент);

свідоцтво про право власності на судно;

класифікаційне свідоцтво;

обмірне свідоцтво (для суден, що підлягають технічному нагляду класифікаційного

товариства);

свідоцтво про мінімальний склад екіпажу;

список осіб суднового екіпажу (суднова роль);

список пасажирів, що перебувають на судні;

судновий журнал;

машинний журнал (для суден з механічним двигуном);

санітарний журнал;

суднове санітарне свідоцтво;

пасажирське свідоцтво, якщо судно перевозить більше 12 пасажирів;

дозвіл на право користування судновою радіостанцією, журнал (щоденник радіослужби)

та інші документи відповідно до Регламенту радіозв’язку;

свідоцтво про вантажну марку, якщо судно використовується для цілей, передбачених

пунктами 1, 3 частини першої статті 15 цього Кодексу;

журнал реєстрації заходів щодо запобігання забрудненню моря.

Список осіб суднового екіпажу (суднова роль), список пасажирів, судновий радіо- і

машинний журнали ведуться за формою і правилами, встановленими Міністерством транспорту

України, а на риболовних суднах — Міністерством рибного господарства України.

Санітарний журнал ведеться за формою і правилами, встановленими Міністерством

транспорту України за погодженням з Міністерством охорони здоров’я України.

Судна, зареєстровані в Судновій книзі України, замість документів, зазначених у абзацах

другому і третьому частини першої цієї статті, повинні мати судновий білет.

Судно, що плаває за кордон, повинно також мати документи, передбачені міжнародними

договорами України.

(Стаття 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3370-IV від

19.01.2006)

Розглянемо правове становище екіпажу судна,так як він також є субєктом водних транспортних відносин:

Висновок

На закінчення підведемо підсумки.

Зобов'язання по перевезенню може бути визначене як зобов'язання, у силу якого одна особа - перевізник (експлуатант) зобов'язується зробити на користь іншої особи - відправника вантажу, вантажоодержувача, пасажира, власника багажу або вантажобагажу - певні юридичні або фактичні дії по наданню транспортних послуг, пов'язаних з перевезенням, а інша особа - оплатити зроблені послуги в розмірі, установленому законодавством або угодою сторін.

Договір перевезення як базовий транспортний договір має пріоритет перед іншими транспортними договорами. Проте, правовідносини сторін за договором морського перевезення вантажів регулюються не тільки певними нормами законодавства або угодою сторін, але і торговими звичаями і звичаями. Звичайне право при морських перевезеннях не повинне мати пріоритетного значення перед законом або договором.

Існують декілька видів договорів морського перевезення. Уроботі ми розглянули: загальні положення договору морського перевезення, коносамент, договір морського перевезення пасажира, тайм-чартер, бербоут-чартер, деякі аспекти пов'язані з арештом судна і агентство судів.

Як вже мовилося предметом договору морського перевезення вантажу служить діяльність перевізника по переміщенню вантажу морем з порту відправлення в порт назначенния. Ця діяльність направлена на досягнення корисного ефекту, який неотделім від процесу перевезення і не може мати відчутної (речовинною) форми. Результативний характер діяльності перевізника відображений в самому визначенні договору: йдеться не об здійснення рейса або плаванні судна, а про доставку вантажу в порт призначення. Договір вважається виконаним, лише коли вантаж виданий одержувачеві.

В більшості випадків договором перевезення в лінійному судноплавстві є коносамент. Особливе значення коносамент має у відносинах між судновласником і одержувачем вантажу, будучи, по суті, єдиним документом, регулюючим ці відносини. Коносамент є цінним папером, який виражає право власності на конкретний вказаний в ній товар. Коносамент - це транспортний документ, що містить умови договору морського перевезення. Коносамент є документ, утримувач якого отримує право розпоряджатися вантажем. Коносамент видається перевізником відправникові після прийому вантажу і засвідчує факт укладення договору. Коносамент видається на будь-який вантаж незалежно від того, яким чином здійснюється перевезення: з наданням всього судна, окремих суднових приміщень або без такої умови.

За договором морського перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира в пункт призначення і у разі здачі пасажиром багажу також доставити в пункт призначення багаж і видати його управомоченному на отримання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену за проїзд плату, при здачі багажу і плату за провезення багажу.

Суб'єктний склад договору морського перевезення пасажира представлений перевізником і пасажиром.

Під терміном «перевізник» позначається будь-яке морське пароплавство або порт, яким або від імені якого поміщений договір перевезення. В ролі перевізника може також виступати як власник судна, так і фрахтувальник, арендуючий судно з екіпажем або без екіпажа.

Як ми бачимо на відміну від залізничного транспорту, перевезення на якому виконуються державним публічним перевізником, на морському транспорті перевезення здійснюються перевізниками різних организационно-правовых форм. Судновласник, систематично, самостійно на свій риск занимающийся перевізною діяльністю з метою витягання прибули, є підприємцем і в такій якості повинен пройти необхідну регістрацію у формі індивідуального підприємця або засновника підприємства відповідної організаційно-правової форми.

Тайм чартер – це договір фрахтування судна і послуг членів екіпажа на певний термін для перевозок вантажів, пасажирів або для інших цілей торгового мореплавання. Договір фрахтування судна на якийсь час є одним з видів договору майнового найму (оренда) - оренда транспортного засобу з екіпажем.

Слід зазначити, що до фрахтувальника на якийсь час переходить також правомочність володіння судном. У питаннях комерційної эксплуатації йому підпорядкований екіпаж судна. Але судно в цьому випадку не виходить і з володіння судновласника. Члени екіпажа остаються його працівниками, його розпорядження, що відносяться до управління судном, обов'язкові для всіх членів екіпажа.

Тому є всі підстави говорити про тимчасове подвійне володіння (або співволодінні) судном.

Бербоут-чартер – це надання фрахтувальнику в користування і у володіння на певний термін не укомплектоване екіпажем і не споряджене судно для перевезень вантажів, пасажирів або для інших цілей торгового мореплавання. Можна сказати що це різновид оренда транспортного засобу, оренда без надання послуг з управління транспортним засобом і його технічної експлуатації.

Вимоги, що пред'являються до мореплавства судна, зафрахтованного в бербоут-чартер, вужчий, ніж до судна, переданого фрахтувальника на основі тайм-чартера. Через бербоут-чартер від судновласника не можна, наприклад, вимагати, щоб передаване фрахтувальникові судно було укомплектоване екіпажем і споряджене. Тому обов'язок по приведенню зафрахтованого в бербоут-чартер судна в морехідний стан сформульований як ухвалення судновласником заходів по забезпеченню придатності судна (його корпусу, двигуна і устаткування). Цей обов'язок судновласник повинен виконати до моменту передачі судна фрахтувальникові.

Встановлюється обов'язок фрахтувальника протягом терміну дії договору підтримувати судно в стані мореплавства. У цьому полягає одна з відмінностей бербоут-чартеру від тайм-чартера, де такий обов'язок несе судновласник.

Інакше повинне бути вирішене питання про немореходну судна, викликаній його прихованими недоліками. За немореходний стан судна, викликаний прихованими недоліками, судновласник не несе відповідальності, хоч би вони виникли ще до передачі судна фрахтувальникові. Але усунення прихованих недостатків, що виникли до переходу судна в експлуатацію фрахтувальника, лежить на обов'язку судновласника. У разі, коли приховані недоліки виникли після переходу судна у володіння і користування фрахтувальника, їх усунення стає його обов'язком.

Судно може бути арештоване. Арештом є будь-яке задержання або обмеження в пересуванні судна незалежно від того, яка формуліровка використовується при винесенні ухвали (визначення) суду. Арешт здійснюється для забезпечення морської вимоги. Голова Морської арбітражної комісії при торговельно-промисловій палаті може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення вимоги і, зокрема, винести ухвалу про накладення арешту на судно, що знаходиться в порту.

При виникненні між сторонами суперечки щодо дотримання претензійного порядку позовна заява приймається до виробництва юрисдикційним органом. Проте якщо в ході розгляду цієї заяви буде встановлено, що претензійний порядок не був дотриманий, наступають визначені наслідки. На вимоги, витікаючі з перевезення вантажу в змішаному повідомленні, претензії повинні пред'являтися до перевізника, що доставив грузнув в кінцевий пункт перевезення.

Претензія повинна містити найменування особи, до якої адресуеться вимога, найменування заявника претензії і його поштова адреса, а також вимога, з якою заявник претензії звертається до боржника, основання для його пред'явлення, суму, яку вимагає заявник претензії, і при необхідності розрахунок цієї суми. У претензії указується номер расчетного або іншого рахунку заявника претензії, найменування і адреса банку, в якому відкритий цей рахунок, перелік прикладених до претензії документів.

Окрім вже розглянутих договорів існує договір морського агентства. За договором морського агентства морський агент зобов'язується за винагороду здійснювати за дорученням і за рахунок судновласника юридичні і інші дії від свого імені або від імені судновласника в певному порту або на певній території.

Таким чином, договір морського агентства є різновидом агентського договору. Особливості договору морського агентства визначаються тим, що він використовується при наданні як послуг із здійснення операцій, так і інших послуг у сфері підприємницької і іншій діяльності в області торгівельного мореплавання в порту або на певній території.

 

 

Список використаних джерел

1. Кодекс торгового мореплавання України

2. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договірне право: Підручник. У 2 Т. – М.: Статус,2000.

3. Цивільне право. У 2-х т. Т. 2/ Під ред. Е. А. Суханова. М., 1993.

4. Кодекс про адміністративні правопорушення.- М.: Юріст', 2001..

5. Тараса М. А. Договор перевезення. - Ростов-на-Дону, 1965.

7. Форма операції окремих питань здійснення підприємницької діяльності // Російська газета.- 1997.- 21 сент

8. Черепахин Б. Б. Ответственность вантажоодержувача за Договором перевезення.- Іркутськ, 1997.

9. Вітрянській В. В. Перевозка (гл. 40). Транспортна експедиція (гл. 41)/. Частина друга. Текст, коментарі,

алфавітно-наочний покажчик.

10. Закон про транспорт України

11. Договір перевезення морським транспортом

12. Водний кодекс України

13. Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В.; За заг. ред. В.К. Гіжевського, Е.Ф. Демського – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 202-220.

 

 

Реферат

З дисципліни «Транспортне право»

На тему: «Законодавство України про водний транспорт»

 

 

                                                       Виконала:

                                                           Ст.гр. ТС-21

                                                               Ходарєва К.М.

                                                        Перевірив:

                                                            Ст. Викладач

                                                                      Нещеретний Ю.М.

 

 

Харків 2009

 

План

1. Поняття водного транспорту

2. Повноваження суб’єктів управління водним транспортом.

3. Правові основи діяльності водного транспорту.

4. Договірні відносини у сфері водного транспорту.

5. Висновки

6. Список використаних джерел

 

Поняття,структура системи та види водного транспорту

Однією із складових єдиної транспортної системи України є водний транспорт,який, обєднуючи такі потужні ланки, як морський і річковий транспорт, являє собою комплексну галузь,призначену задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях (водою).