Методичні основи аналізу ліквідності і платоспроможності

    Економічні терміни “ліквідність” і “платоспроможність” у сучасній економічній літературі часто змішуються, часом підміняючи один одного. Дійсно, поняття, що позначаються цими термінами, дуже схожі, але між ними існує і значна різниця. Якщо перше є в більшій мірі внутрішньою функцією суб^’єкта підприємництва, що сам вибирає форми і методи підтримання своєї ліквідності на рівні встановлених або загально прийнятих норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави.

    Згідно міжнародних банківських стандартів активи банку за ступенем їх ліквідності можна поділити на три групи.

Перша група. Ліквідні кошти термінової готовності або першокласні ліквідні кошти (високоліквідні активи). Це – каса, кошти на коррахунках у Центральному та інших банках, першокласні векселі та державні цінні папери. Внаслідок недостатнього розвитку фінансово-кредитного ринку України на даному етапі його становлення векселі та державні цінні папери вважаємо за доцільне віднести до другої групи ліквідних коштів.

Друга група. Це ліквідні кошти в розпорядженні банку, які можуть бути перетворені в грошові кошти. Мова йде про кредити та інші платежі на користь банку з терміном виконання в найближчі 30 діб, умовно реалізовані цінні папери, зареєстровані на біржі та інші цінності, включно з нематеріальними активами.

Третя група – неліквідні активи. Це прострочені кредити і ненадійні борги, будівлі та споруди, які належать банку і відносяться до основних фондів. Певним чином сюди слід віднести й банківські кредити. Для багатьох видів кредиту немає вторинного ринку. Єдиний засіб перетворення цих кредитів у готівку – повернення їх після настання строку погашення. Поступове повернення основної суми боргу шляхом щомісячних платежів значно підвищує ліквідність кредитного портфеля, але досягти його повної ліквідності дуже важко[16].

    Дана методика групування банківських активів в українській банківській системі знайшла відображення в методиці групування активів банківського балансу:

1. До високоліквідних активів відносяться:

· каса і коррахунок в НБУ (в т.ч. в національній валюті та в іноземній валюті);

· коррахунки в інших банках (в т.ч. в національній валюті та в іноземній валюті).

2. До ліквідних активів відносяться:

· кредити, видані банком (в т.ч. короткострокові, довгострокові та в іноземній валюті);

· міжбанківські кредити;

· цінні папери, паї, акції, куплені банком.

3. До низьколіквідних активів відносяться:

· основні засоби і капітальні вкладення;

· дебітори;

· міжфілійні обороти;

· інші активи (в т.ч. валютна позиція банку; кошти, відвернені за рахунок прибутку).

    Ліквідність банку – це його здатність забезпечувати вчасне та повне виконання грошових зобов’язань. Ліквідність банківських установ визначається збалансованістю активів і пасивів та відповідністю строків розміщення активів строкам залучення пасивів згідно з банківським балансом.

    Баланс комерційного банку вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів за активом покривати термінові зобов^{`</sup>язання за пасивом. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання власних зобов<sup>`}язань обумовлена рядом факторів, серед яких головним є саме відповідність термінів та обсягів розміщення фінансових ресурсів термінам та обсягам їх залучення.

    Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його грошових коштів, які можливо швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють вчасно виконувати зобов’язання за пасивом. З метою підтримання своєї стабільності банк повинен мати певний ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов^`язань, які можуть бути викликані змінами стану грошового ринку, фінансового стану клієнтів або банків-партнерів.

    Ліквідність банку оцінюється шляхом розрахунку спеціальних показників. У міжнародній банківській практиці з цією метою використовуються коефіцієнти ліквідності. Це співвідношення різних статей активу балансу кредитної установи з певними статтями пасиву або навпаки – пасив з активами.

    Звичайно для оцінки ліквідності використовуються коефіцієнти короткострокової і середньострокової ліквідності. Вони розраховуються як відношення короткострокових або середньострокових ліквідних активів до відповідних за строками пасивів. Показники ліквідності в різних країнах мають різні назви, залежать від спеціалізації і розміру банків, впроваджуваної політики в галузі кредиту. Показники мають неоднакові методики обрахування.

    З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк встановив у грудні 1993 року економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків. Розглянемо більш детально систему даних економічних нормативів.[5].

Платоспроможність банку

Платоспроможність свідчить про достатність власних коштів банку для захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Для визначення платоспроможності банку застосовуються показники:

– співвідношення власних і залучених коштів банку;

– співвідношення власних коштів і активів з урахуванням коефіцієнтів за ступенем ризику.

    Співвідношення власних і залучених коштів визначає достатність капіталу банку, виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків. Показник має нормативне значення більше ніж 5,0% і розраховується за формулою:

 

Платоспроможність як                Власні кошти банку     х 100     (1.1.)

співвідношення власних     = Залучені кошти банку

і залучених коштів

 

    Власні кошти банку або власний капітал складаються із основного та додаткового капіталу. Основний капітал включає фактично сплачений статутний фонд та інші фонди, які створюються банком за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків і обов’язкових платежів (резервний, спеціальний, основних коштів).

    У разі, коли в статутному фонді банку є внески в іноземній валюті, до основного капіталу включається їх перерахунок у національній валюті на звітну дату. Додатковий капітал складається з:

§ фонду зношення основних коштів;

§ фонду економічного стимулювання;

§ резервів для покриття кредитних і валютних ризиків та ризиків цінних паперів;

§ резервів, створених за рахунок переоцінки фіксованих активів банку;

§ нерозподіленого прибутку.

    При обчисленні платоспроможності додатковий капітал включається до власних коштів банку в сумі, не більшій за основний капітал, а у випадках, коли додатковий капітал має від^`ємний результат, основний капітал зменшується на дану величину.

    Власні кошти для визначення платоспроможності банку зменшуються на суму внесків до статутних фондів інших акціонерних товариств, підприємств та на кошти, перераховані банками підприємствам, установам і організаціям для участі в їхній господарській діяльності.

Залучені банком кошти складаються з:

· коштів на розрахункових поточних рахунках суб^`єктів господарювання;

· коштів на рахунках банків-кореспондентів;

· внесків та депозитів суб^`єктів господарювання;

· внесків та депозитів населення;

· кредитів, отриманих від інших банків;

· коштів, отриманих від інших кредиторів.

    Другий показник платоспроможності, співвідношення власних коштів банку і активів визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності. Нормативне значення показника – більше ніж 8,0%. Розрахунок здійснюється за формулою:

 

Платоспроможність як спів-                 Власні кошти банку х 100 (1.2.)

відношення власних коштів і активів = Активи банку         

з урахуванням коефіцієнтів за ступе-

нем ризику

 

    Активи банку при визначенні його платоспроможності підсумовуються з урахуванням коефіцієнтів їх ризиків згідно методики, наведеної в таблиці 1.1.