Вдосконалення системи пакетів акцій та дивідендної політики ВАТ.

 

    В результаті бесплатного розподілу ПМС, серед населення і акцій між членами трудового колективу ВАТ первісно склалась розмита структура акціонерного капіталу з більш ніж тисячею акціонерами компанії. Систему пакетів акцій ВАТ “Надзбруччя” приведено на рис.5.2. Причому, значна частина акціонерів володіє мінімальним пакетом акцій – 21 (0.0097% статутного фонду), отриманих за один ПМС. Мінімальний пакет зумовлює малу зацікавленість та активність акціонера. Такий акціонер має незначний стимул щодо застосування своїх прав, в тому числі в управлінні акціонерним товариством через участь в найвищому органі товариства – загальних зборах акціонерів, це ускладнює ефективність корпоративного управління.

    На мою думку, вихід з цієї ситуації в делегуванні повноважень. Безумовно кожний акціонер може відвідати збори і голосувати персонально, однак він може голосувати також і через представника.           Акціонер, делегує повноваження, оформляючи довіреність - нотаріально завірений документ, який дає право вказаним в ньому особам розпоряджатися голосами інвесторів по питаннях, винесених на річні збори акціонерів. Іноді в заяві обумовлюються конкретні варіанти голосування по тому чи іншому питанні.

    Завдяки делегуванню повноважень структура акціонерного капіталу набуде чіткості, конструктивності, стане можливою потенційна присутність усіх голосуючих на зборах акціонерів.

    Але, як правило, заява про повноваження відображає думку керівництва, а оскільки керівництво контролює більшість голосів за допомогою довіреностей, то реальне голосування нерідко виявляється формальним.

 

ЗАГАЛЬНИЙ ПАКЕТ,                214600 простих іменних акцій; 100%.

 

 

 

Зттлрроавлдавлодцалівоаплоаоао

 

 

 

Рис.5.2. Система пакетів акцій ВАТ “Надзбруччя”.

 

Вибір типу дивідендної політики відповідає фінансовій стратегії підприємства і враховує основні фактори, що визначають передумови формування дивідендної політики.

На практиці у ВАТ “Надзбруччя” застосовують остаточний тип дивідендної політики.

    Для остаточної дивідендної політики характерно: виплата дивідендів залежить тільки від наявності інвестиційних можливостей в поточному році. Дивіденди виділяються із прибутку, лише після того, як підприємство задовільнить свої інвестиційні потреби. Таку політику підприємство може застосовувати на ранніх стадіях життєвого циклу, коли його можливості нестабільні. Це дозволяє акумулювати внутрішні кошти для забезпечення високих темпів розвитку підприємства. Недоліком цієї політики є нестабільність розмірів дивідендів або навіть їх невиплата.

    Як показує практика, значна кількість підприємств України сьогодні дотримується остаточної дивідендної політики, підвищуючи при цьому розмір виплачуваних дивідендів. Так ситуація зумовлена тим, що аналізуючи інвестиційні проекти, підприємство не вважає їх привабливими і, не маючи альтернативних проектів, може прийняти рішеня про виплату дивідендів.

     

 

 

 

Висновки і пропозиції.

    У нас ще не склалися напрацьовані за десятиріччя існування західної демократії механізми участі акціонерів в управлінні компаніями. Відсутність гласності, безконтрольність та непідзвітність виконавчих органів акціонерам часто призводять до вседозвілля, відкритої зневаги до інтересів останніх, та насамперед, дрібних утримувачів акцій, і, як результат, розоренню та банкрутству багатьох підприємств при особистому збагаченні керівництва підприємств. Середньостатистичний акціонер в Україні ще психологічно не став “господарем”, який наймає директора для ефективного управління своєю власністю. Він ще не навчився приймати рішення на основі показників фінансового стану обгрунтованих бізнес – планів, а сподівається більшою мірою на компетентність та чесність керівництва. Цього, як свідчить досвід, недостатньо для виконання акціонерами функцій ефективного власника та ефективного корпоративного управління акціонерними товариствами.

    Такий стан речей, на мій погляд, можна пояснити тим, що значна частина підприємств, які стали АТ у ході приватизації, недостатньо інформовані про те, як їм, взагалі, слід діяти у статусі цінних паперів. На мій погляд, члени керівних органів АТ після обрання повинні проходити обов’язковий курс навчання корпоративним методам управління та менеджменту з цінних паперів. Потреба в таких курсах та в єдиній програмі навчання безперечна (у т.ч. для бухгалтерів АТ).

    Один з основних елементів корпоративного управління – загальні збори акціонерів. Загальні збори акціонерів – вищий орган управління ВАТ. Уся повнота влади у ВАТ належить акціонерам, і вони злійснюють її через голосування на загальних зборах. Важливо, щоб акціонери розуміли, що вони – власники ВАТ і, беручи участь у зборах, здійснюють своє право на участь в управлінні справами товариства і контролі за діяльністю його органів управління.

    Велике значення для формування сучасної моделі корпоративного управління має запровадження механгізму, за допомогою якого акціонер міг би, не відвідуючи зборів акціонерів, брати участь у голосуванні. Необхідно, щоб даний механізм бів простим, об’єктивним і досить захищеним від фальсифікації. Акціонер має бути впевненим, що при підрахуванні голосів його думку буде враховано.

    Надзвичайно важливим елементом корпоративного управління АТ

є формування і активна діяльність спостережних рад.

    На відміну від зборів акціонерів спостережна рада – це постійно діючий елемент корпоративного управління. Її значення в тому, що вона представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, здійснює контроль та регулювання діяльності правління.

    У системі корпоративних відносин важливо правильно підібрати співвідношення членів спостережної ради, які представляють внутрішніх і зовнішніх, крупних і дрібних інвесторів.

    Рішення про створення спостережної ради в акціонерних товариствах має прийматись, на мій погляд, з урахуванням наступних факторів: 1). кількості акціонерів товариства. Чим більше число акціонерів, тим більшою є потреба у створенні такого управлінського органу в ньому; 2). обсягу акціонерного капіталу. У невеликих акціонерних товариствах такий орган управління може не створюватись; 3). обсягу товарообороту. При великих обсягах товарообороту зростає відповідальність рішень по окремих комерційних угодах, що потребує поточного контролю за прийманням таких рішень з боку спостережної ради; 4). рівня диверсифікації діяльності товариства. Чим більш диверсифікована діяльність акціонерного товариства у галузевому, товарному або регіональному плані, тим більш ускладнюється механізм управління ним, тим нагальнішою є потреба у створенні спостережної ради з метою підвищення ефективності управлінських рішень, що приймаються. Рішення про створення спостережної ради, що приймається з урахуванням перелічених факторів, є одночасно рішенням про встановлення триступеневого рівня управління акціонерним товариством.

Однією з найважливіших причин, що стримують ефективне функціонування АТ в Україні, залишається недосконалість правової бази їх діяльності. Проведений аналіз показує, що викладені в законодавчих актах України питання правової регламентації управління акціонерними товариствами не мають чітких рекомендацій щодо функцій окремих органів управління та відповідного їх розподілу, що дозволяє по – різному трактувати їх в конкретній практиці діяльності АТ. Це усладнює та знижує ефективність корпоративного управління акціонерним товариством і в деяких випадках призводить до порушення інтересів акціонерів.

    Потребують вирішення багато питань методичного і організаційного характеру. Одним з таких питань являється вибір типу дивідендної політики, яка би відповідала фінансовій статегії підприємства і враховувала основні фактори, що визначають передумови формування дивідендної політики. У ВАТ “Надзбруччя” застосовують остаточний тип дивідендної політики. При якому дивіденди виплачуються з прибутку, лише після того, як підприємство задовільнить свої інвестиційні потреби.

 

 

 

Перехід до ринкової економіки нерозривно пов’язаний із перетворенням частини державної власності у власність громадян, колективів, організацій, із формуванням суб’єктів ринку і нових організаційних форм господарювання. У цьому процесі особливе місце повинно займати роздержавлення власності у формі створення акціонерних товариств. Тому в 1997 р. в основному приватизація підприємств іде шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства з подальшим продажем акцій.

     Сучасні темпи акціонування в Україні значною мірою залежать від стану економіки, яка характеризується: розривом економічних зв’язків, диспропорцією між грошовими доходами та товарною масою тощо. У цій ситуації акціонування дасть змогу шляхом розміщення акцій серед постачальників і споживачів налагодити втрачені зв’язки, через купівлю акцій компаній, що випускають дефіцитну продукцію, отримати доступ до неї і цим самим залучити кошти у виробництво. Нарешті дивіденди і зростаюча ринкова ціна акцій дадуть змогу частково захистити кошти від інфляції.

    Зараз в Україні розвалюється суспільне розширене відтворення внаслідок браку коштів на підприємствах і в галузях.

    Для подолання багатьох кризових явищ у сфері виробництва необхідно налагодити незалежно від держави ринкове кредитування народного господарства, в результаті чого зміни фінансових стимулів, введення бюджетних обмежень, отримання прибутків від ринку, а не від держави будуть сприяти усуненню затратного иеханізму.

    Акціонування підприємств у ході приватизації обумовлює розвиток інвестиційного ринку і служить основою формування фінансового і фондового ринку в нашій країні. У свою чергу, фінансовий і фондовий ринки в цілому створюють умови для вибору методів фінансування виробничо – господарської діяльності підприємств: самофінансування за рахунок прибутку і амортизаційних відрахувань, отримання банківських позик або отримання коштів за рахунок випуску акцій і облігацій.

    Вибираючи методи фінансування або їх комбінацію, необхідно аналізувати можливість і ефективність використання кожного із них у конкретній ситуації.

    Самофінансування – переважний інвестиційний метод, оскільки наявність значних власних засобів підвищує незалежність підприємства від кредиторів і дає змогу проводити довготривалу господарську стратегію.

    У країнах з розвинутою ринковою економікою 80% валових капітальних вкладень здійснюється за рахунок амортизації і нерозподіленого прибутку і тільки 20% - за рахунок випуску акцій і облігацій (причому кількість останніх в декілька разів перевищує кількість перших).  Велика потреба в інвестиціях практично в усіх галузях народного господарства України, яка набагато перевищує суму амортизації, нерозподіленого і нагромадженого прибутку, - це наочний показник того, наскільки економіка далека від самофінансування.

    Для здійснення значних інвестиційних проектів підприємства вимушені будуть використовувати банківський кредит. При цьому підприємства повинні враховувати, по – перше, переважно короткотерміновий характер кредиту; по – друге, досить високий процент, що платиться за отриману позику; по – третє, можливість опинитися в залежності від банку.

    Таким чином, враховуючи вищезазначене, підприємству вигідніше звертатися до ринку цінних паперів, де можна отримати інвестиції або на довготривалий термін шляхом випуску промислових облігацій, або безтерміново, випускаючи акції.

    Відкриті акціонерні товариства завдяки випуску своїх акцій отримують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів. Оскільки акції мають більш високу ліквідність, ніж промислові облігації, їх набагато простіше перетворити в гроші у випадку виходу з акціонерного товариства, ніж отримати долю в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю. Крім того, придбавши акції, їх власник набуває цілий ряд прав, а саме: участь в управлінні акціонерним товариством, отримання частини прибутків акціонерного товариства у вигляді дивідендів, стає претендентом на частину майна акціонерного товариства в разі його ліквідації.

    Тому, по – перше, інвестори у разі вкладання коштів в акції, в песпективі сподіваються на багаторазове збільшення першочергово авансованих на придбання акцій коштів. У той же час збільшення фінансових активів визначає зростання вартості акцій акціонерного товариства.

Для кількісної оцінки цього процесу повинен використовуватися показник фінансового левереджу, який визначається відношенням між усім капіталом акціонерного товариства і оплаченим капіталом власників акцій даного акціонерного товариства. По – друге, що приваблює інвесторів, - це отримання дивідендів.

    В умовах інфляції дивіденди не можуть бути особливо приваблюючим фактором, оскільки норма дивідендів, як правило, не є високою і є нижчою індексу інфляції. Тому економічно вигідним є такий варіант розподілу ресурсів, при якому отриманий прибуток спрямовується переважно на збільшення статутного капіталу, а не на виплату дивідендів. Тоді акції, як інструмент фінансування оновлення вітчизняної економіки будуть найбільш ефективним засобом нагромадження.

 

 Україні - необхідність збільшення глибини продажу акцій у створених в процесі приватизації ВАТ. Зараз6789090-0

Відповідно до Державної програми приватизації на 1998 рік були введені принципові відмінності в механізмі реалізації акцій ВАТ:

Ø встановлені нові умови формування цін на акції приватизованих підприємств, які виставляються на первинний ринок: вони можуть бути продані як вище, так і нижче номінальної вартості;

Ø введено новий механізм реалізації акцій створених у процесі приватизації ВАТ: акції будуть відразу, а не поетапно напр

Ø

Ø авлятися для пільгового розміщення, на сертифікатні аукціони і на біржові торги;

Ø встановлено новий механізм закріплення пакетів акцій у власності держави: відтепер у держави залишається або 25%, або 50% плюс одна акція. Пакети закріплюються за державою на термін до 5 років. корпор

Ці заходи дають змогу значно прискорити процес продажу акцій і скоротити кількість пакетів акцій у власності держави.

З розвитком процесів приватизації в Украні все більш актуальною стає проблема управління корпоративними правами держави. Під поняттям ”корпоративні права” слід розуміти право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи. Включаючи права на управління, одержання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у випадку її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Проте більшу частину корпоративних прав держави становлять пакети акцій, які ще не реалізовані згідно з планами розміщення акцій. Хоча нереалізовані акції не є державною часткою в майні цих підприємств, фактично вони знаходяться у власності до моменту їх реалізації.

Отже найбільшим акціонером зараз є держава, у зв’язку з цим виникає ціла низка найважливіших проблем, від вирішення яких залежить становлення корпоративного сектора економіки. Серед них такі, як:

-оформлення прав власності на державні пакети акцій;

-управління державними пакетами акцій;

-“правила гри” держави на фондовому ринку;

-розроблення і законодавче оформлення єдиної дивідентної політики держави та ін,

 

 

Велике значення для корпоративного управління має перерозподіл акцій і їх концентрація. Для України в цілому характерна наявність великої кількості держателів дрібних пакетів (“розпорошена” власність - особливість етапу масової сертифікатної приватизації). Світовий досвід показав, що така структура  власності неефективна, постійно відбувається її концентрація в руках крупних акціонерів.

Концентрація пакетів акцій приведе до того, що в корпоративному секторі економіки власники поділяться на 4 основні групи:

1. Відносно крупні власники,які володіють пакетами по 10-20% від усіх 0акцій ВАТ (у цій ситуації важливо знати, як дані акціонери взаємопов’язані між собою і наскільки співпадають або не співпадають їх інтереси);

2.Дрібні інвестори;

2. Держава в особі органів приватизації, які володіють у більшості ВАТ великими пакетами акцій.

 

 

                  Список використаної літератури:

 

 1. Лупенко Ю. О. Формування контрольних пакетів акцій акціонерних товариств. //Фінанси України. – 1997. - №9. – с.98.

     2. Свічкарьова Я. Трудові права працюючих акціонерів. //Право України. – 1998. - № 7. – с. 20.

     3. Суржик В.Г. Акціонування й управління акціонерним капіталом. // Фінанси України. – 1998. – №1. – с. 82.

4. Теория и практика антикризисного управления. / Под.ред. Беляева С.Г. – М.:Закон и право, 1996. – 239с.

     5. Торкановский Е. Акционеры и управление фирмой. //Вопросы экономики. – 1997. - № 9. – с.36.

6. Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Инвестиции. – М.:ИНФРА – М, 1998. – 1028с.