Процесуальні строки в цивільному процесі

План.

I. Вступ.

II. Поняття та сутність строків в цивільному процесі як процесуального засобу для правильного та своєчасного розгляду та розв’язання цивільних справ.

ІІІ. Види процесуальних строків в цивільному процесі.

IV. Застосування процесуальних строків в процесі здійснення цивільного судочинства.

V. Процесуальні строки та проблема законної сили судового рішення.

VI. Висновок.

І. Вступ.

 

Як справедливо відмічають фахівці, в останні роки в правовій системі України відбуваються кардинальні зміни.1 Основою цих змін була ще Концепція судово-правової реформи, затверджена постановою Верховної Ради України від 28.04.1992р., а в наступному - Конституція України 1996 року, яка поклала базисні передумови для нової регламентації правосуддя та цивільного судочинства.

Немало важливіших змін в конструкцію майбутньої моделі цивільного процесу було внесено в наступний період. Особливо це стосується змін, внесених Законом України від 21.06.2001 року, пов’язаних з введенням процедури апеляційного та касаційного оскарження та ліквідуванням перегляду судових рішень в надзорному провадженні. Не введення цих змін, спричинило б виведення судової системи України за межи конституційного простору в подальшому.2

Не менш важливою подією стало прийняття Закону України "Про судоустрій" від 7.02.2002 року, який фактично визначив нову структуру судової системи України та спричинив її не тільки правотворче, але й організаційне реформування.

Наприкінець вирішальним та визначальним етапом в реформуванні системи цивільного процесу безумовно повинно стати прийняття нового Цивільного процесуального кодексу, проект якого (внесений Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради ще на початку минулого року), як відомо, зараз готується до третього читання в Верховній Раді України.

Але, поряд з суто практичним підходом (у тому числі й правотворчим) до розв'язання проблем розвитку цивільного процесуального законодавства та цивільного судочинства, не менш уваги слід приділяти й науково-теоретичним засобам аналізу цих питань. Бо, як відомо, люба практична діяльність, а особливо й правозастосувальна діяльність повинна базуватися на чітких,
виважених, справедливих ідеях, концепціях, міркуваннях, поглядах, знаннях (тобто науковій системі), котрі до того ж будуть враховувати досвід не тільки сучасної правової науки України, але й досвід правової науки інших країн та науково-правові дослідження радянського періоду.

Дійсно можно казати, що останнім часом все більш активно відбувається розвиток науки цивільного процесуального права (цивільного процесу) та втілення наукових досліджень у практичну діяльність. У той час неможливо не відмітити, що досить часто важливіші аспекти як правової науки, так и практичної діяльності в галузі цивільного процесу, залишаються поза увагою теоретиків та фахівців-практиків, що суттєво знижує як "якість" проводимих теоретичних досліджень, так й ефективність правозастосувальної практиці (а значить і захисту прав та інтересів учасників цивільного процесу).

Одним з таких важливіших аспектів безумовно є питання, пов’язані з використанням процесуальних строків в цивільному процесі, оскільки, як справедливо відмічається, процесуальні строки є одним з головних засобів забезпечення дисципліни при здійсненні цивільного судочинства та захисту прав учасників цивільних процесуальних правовідносин, своєчасного та "якісного" розв'язання справ1 (визначення важливості дотримання процесуальних строків також можливо відмітити, наприклад, аналізуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1.04.1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ").