Курсова робота з правознавства

Курсова робота з правознавства

Процесуальні строки в цивільному процесі

План.

I. Вступ.

II. Поняття та сутність строків в цивільному процесі як процесуального засобу для правильного та своєчасного розгляду та розв’язання цивільних справ.

ІІІ. Види процесуальних строків в цивільному процесі.

IV. Застосування процесуальних строків в процесі здійснення цивільного судочинства.

V. Процесуальні строки та проблема законної сили судового рішення.

VI. Висновок.

І. Вступ.

 

Як справедливо відмічають фахівці, в останні роки в правовій системі України відбуваються кардинальні зміни.1 Основою цих змін була ще Концепція судово-правової реформи, затверджена постановою Верховної Ради України від 28.04.1992р., а в наступному - Конституція України 1996 року, яка поклала базисні передумови для нової регламентації правосуддя та цивільного судочинства.

Немало важливіших змін в конструкцію майбутньої моделі цивільного процесу було внесено в наступний період. Особливо це стосується змін, внесених Законом України від 21.06.2001 року, пов’язаних з введенням процедури апеляційного та касаційного оскарження та ліквідуванням перегляду судових рішень в надзорному провадженні. Не введення цих змін, спричинило б виведення судової системи України за межи конституційного простору в подальшому.2

Не менш важливою подією стало прийняття Закону України "Про судоустрій" від 7.02.2002 року, який фактично визначив нову структуру судової системи України та спричинив її не тільки правотворче, але й організаційне реформування.

Наприкінець вирішальним та визначальним етапом в реформуванні системи цивільного процесу безумовно повинно стати прийняття нового Цивільного процесуального кодексу, проект якого (внесений Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради ще на початку минулого року), як відомо, зараз готується до третього читання в Верховній Раді України.

Але, поряд з суто практичним підходом (у тому числі й правотворчим) до розв'язання проблем розвитку цивільного процесуального законодавства та цивільного судочинства, не менш уваги слід приділяти й науково-теоретичним засобам аналізу цих питань. Бо, як відомо, люба практична діяльність, а особливо й правозастосувальна діяльність повинна базуватися на чітких,
виважених, справедливих ідеях, концепціях, міркуваннях, поглядах, знаннях (тобто науковій системі), котрі до того ж будуть враховувати досвід не тільки сучасної правової науки України, але й досвід правової науки інших країн та науково-правові дослідження радянського періоду.

Дійсно можно казати, що останнім часом все більш активно відбувається розвиток науки цивільного процесуального права (цивільного процесу) та втілення наукових досліджень у практичну діяльність. У той час неможливо не відмітити, що досить часто важливіші аспекти як правової науки, так и практичної діяльності в галузі цивільного процесу, залишаються поза увагою теоретиків та фахівців-практиків, що суттєво знижує як "якість" проводимих теоретичних досліджень, так й ефективність правозастосувальної практиці (а значить і захисту прав та інтересів учасників цивільного процесу).

Одним з таких важливіших аспектів безумовно є питання, пов’язані з використанням процесуальних строків в цивільному процесі, оскільки, як справедливо відмічається, процесуальні строки є одним з головних засобів забезпечення дисципліни при здійсненні цивільного судочинства та захисту прав учасників цивільних процесуальних правовідносин, своєчасного та "якісного" розв'язання справ1 (визначення важливості дотримання процесуальних строків також можливо відмітити, наприклад, аналізуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1.04.1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ").

Справ.

 

Згідно діючого законодавства України правосуддя здійснюється тільки судовими органами шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях цивільних справ, пов’язаних із захистом прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, та шляхом розгляду в судових засіданнях кримінальних справ та застосування встановлених законодавством покарань до осіб, винних у скоєні злочинів чи виправдання невинних.

Загальновизнане визначення правосуддя втілюється в наступному: правосуддя - одна з форм державного управління, засіб виконання внутрішньої функцій охорони правопорядку, власності, прав та свобод громадян шляхом розв'язання спеціальним органом державної влади - судом цивільних та кримінальних справ в порядку, визначеному цивільним та кримінальним процесуальним законодавством.1

Викладене вище визначення дозволяє сформулювати такі загальні ознаки правосуддя:

1. здійснюється його тільки спеціально уповноваженим органом - судом;

2. правосуддя здійснюється шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях цивільних та інших категорій справ;

3. передбачений законодавством порядок  (процесуальна форма здійснення правосуддя);

4. можливість використання заходів державного примусу;

5. наявність спеціальних цілей.2

Вказані ознаки характеризують так звану процесуальну форму діяльності по здійсненню правосуддя. Однією з властивостей цивільної процесуальної форми безумовно є її строковість.

Не випадково відмічається, що ефективність захисту порушених чи оспорюваних прав та законних інтересів організацій та фізичних осіб в цивільному судочинстві залежить від фактору часу.1

Необхідність своєчасного розгляду цивільних справ обумовлена динамікою відповідних правовідносин в умовах становлення громадянського суспільства та формування ринкової економіки. У зв’язку з цим, правове регулювання строків розгляду та розв'язання цивільної справи, здійснення процесуальних строків, виконання судового рішення набуває досить важливе значення. Тому не випадково судова практика вказує на те, що судочинство з кримінальних та цивільних справ повинно здійснюватись без невиправданої затримки в строки, що дозволяють оптимально забезпечити право фізичних та юридичних осіб на судовий захист; що в той же час основними чинниками процесуальних строків розгляду цивільних справ є недоліки в діяльності судових органів, обумовлені, перш за все, незадовільною організацією судового процесу, зниженням виконавчої дисципліни, недостатнім контролем за боку голів відповідних судів; що умисне грубе або ж систематичне порушення суддями процесуального закону, що спричинило невиправдану тяганину при розгляді цивільної справи та суттєво позбавило фізичних та юридичних осіб можливості захищати свої права та законні інтереси - слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як скоєння діяння, що марнує честь та гідність судді чи як неналежне виконання обов'язків судді (див. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1.04.1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ", №9 від 21.12.1990р. "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції", №1 від 05.031997р. "Про підготовку цивільних справ до судового розгляду", а також, наприклад, Лист Верховного Суду України від 1.12.2003р. "Про усунення тяганини при розгляді судами справ" - в якому прямо пропонується невідкладно притягати до встановленої відповідальності суддів та працівників суду, скоєвших подібні вчинки).

Таким чином відмічається, що процесуальний строк - один з найбільш ефективних процесуальних засобів забезпечення своєчасного розв’язання
цивільних справ; це проміжок часу, встановлений діючим процесуальним законодавством (Цивільним процесуальним кодексом) або суддею (судом), на протязі якого суд та особи, що приймають або не приймають участь у розгляді справи, повинні здійснити визначені процесуальні дії.1

При цьому слід відмітити, що далеко не всі фахівці поділяють подібну точку зору відносно визначення поняття та сутності процесуальних строків в цивільному судочинстві. Так досить часто висловлюється точка зору, що вимоги так званих процесуальних строків неможливо розповсюджувати на суддю (склад суду), який розглядає цивільну справу (в тому числі здійснює підготовку справи до судового розгляду) - відповідно до цього змінюється і класифікація процесуальних строків в цивільному процесі2 (це питання буде розглянуто нами нижче).

В цілому можливо відзначити, що окрім своєчасності розгляду та розв'язання цивільних справ значення процесуальних строків (як засобу для перш за все правильного розгляду цивільних справ судом) заключається ще й в тому, що, з одного боку, додержання їх є важливим засобом впливу на несумлінних учасників цивільного процесу, котрі своїми діями чи бездією перешкоджають своєчасному та правильному розв'язанню справи, а з другого боку - процесуальні строки покликані забезпечувати стійкість, ясність та визначеність правовідносин сторін, а цім самим и послідовному перетворенню в життя принципу реальності та гарантування суб’єктивних прав.3

VI. Висновок.

Як вже згадувалося вище, згідно з діючим законодавством України про судоустрій правосуддя здійснюється тільки судовими органами шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях у тому числі цивільних справ, пов’язаних із захистом прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, держави.

Загальновизнане визначення правосуддя зводиться до того (про що теж вже згадувалося), що це - одна з форм державного управління, засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав та свобод людини шляхом розв'язання спеціальним органом державної влади різноманітних категорій справ за правилами, встановленими відповідними процесуально-правовими галузями права.1

Виходячи з єдності судової влади та правосуддя можливо стверджувати, що правосуддя - форма реалізації судової влади. Судова влада як влада, перш за все, державна окрім як у правосудді не повинна мати більше свій прояв.

Виключність, як характерна риса судової влади є своєрідним шляхом до розуміння правосуддя у правовій державі.

Як вказують фахівці, правова держава фактично з’являється тоді, коли право центром життя суспільства, коли відносини громадян та держави є відносинами права, а не сили та підкорення, та недоторканість правового статусу громадянина гарантована правосуддям, в якому інституалізується правовий зв’язок між державою та особистістю.2

Суд повинен забезпечувати захист соціально-економічних, політичних, особистих прав та свобод громадян. Судовий захист - найвища гарантія забезпечення прав та свобод фізичних та юридичних осіб, оскільки суд займає визначене місце та положення у системі органів державної влади.

Таким чином, сутність правосуддя перш за все є в тому, що у ньому має прояв виключність судової влади у державі. Звідси зрозуміло, чому демократичні зміни у політичній, економічній, соціальній сферах суспільства
невід’ємно пов’язані з судово-правовою реформою та послідовним здійсненням виключності судової влади.1

Але, крім виключності судової влади, у правосудді повинна втілюватися повнота судової влади. Повнота судової влади – невід’ємна якість правосуддя. Вона має вираз у тому, що в правовій державі правосуддя повинно бути загальнодоступним, інакше кажучи усі громадяни повинні мати рівні можливості у використанні судового захисту своїх прав та охороняємих законом інтересів. Крім того, повнота судової влади розуміє під собою, що усі громадяни без виключення визнаються рівними перед судом. І це не тільки теоретичне положення, це - аксіома, яка підтверджена соціально-історичною практикою та знайшла своє закріплення в міжнародно-правових актах із захисту прав та свобод людини.

Якщо виключність судової влади - це так звана генетична ознака правосуддя, яка характеризує розмежування судової влади та законодавчої і виконавчої, то повноту судової влади слід розуміти як функціональну ознаку правосуддя, визначаючу сферу правосуддя, тобто сферу реалізації судової влади.1

Це повною мірою стосується і здійснення правосуддя у межах цивільного процесу.

В той же час не слід забувати (і це вже згадувалося вище), що здійснення правосуддя у межах цивільного процесу - це, перш за все, формалізована відповідними правовими приписами юридична процедура. Практична реалізація вказаних вище ознак судової влади у правосудді (виключності та повноти) не можлива без належним чином відпрацьованої системи правозастосовчої практики в усіх аспектах цієї юридичної процедури, яка базується на глибокому та систематичному науковому аналізі.

Одним з таких найбільш вагомих аспектів безумовно є застосування процесуальних строків у процесі здійснення цивільного судочинства. Адже застосування процесуальних строків - це дієвий спосіб дисциплінування поведінки не тільки самих сторін цивільного процесу (або ж інших учасників процесу), але й самого суду, це один з небагатої кількість саме процесуальних (за

організаційним змістом) засобів забезпечення своєчасності та правильності розгляду та розв'язання цивільних справ.

Саме тому важливо у подальшому як на правотворчому та правозастосувальному рівні (наприклад, більш чіткіше та прозоріше врегулювати у новому Цивільному процесуальному кодексі процедуру застосування процесуальних строків та наслідків їх пропущення, зробити її гнучкішою; у той же час детальніше регламентувати питання, пов’язані із застосуванням процесуальних строків, призначаємих самим судом, надати учасникам процесу можливість оскаржувати рішення суду з цього питання в окремому порядку тощо), так й на науково-теоретичному рівні (остаточно визначитися із сутністю та класифікацією процесуальних строків, питанням розповсюдження вимог процесуальних строків на суд, співвідношення процесуальних строків із строками позовної давності та іншими юридичне формалізованими строками тощо) приділяти більш детальну увагу цьому безумовно важливому аспекту цивільного судочинства.

Курсова робота з правознавства