Удосконалення методології нарахування непрямих податків

Непрямі податки, до яких належить і ПДВ, відіграють значну роль у формуванні доходів бюджету. Однак це зовсім не означає, що вони не вико­нують регулюючої функції. При вмілому використанні непрямі податки мо­жуть бути дієвими фінансовими інструментами регулювання економіки. Як­що здійснювати оцінку ПДВ, який стягується в Україні, слід відзначити його ефективність лише у фіскальному аспекті, оскільки на сьогодні ПДВ є чи не найдеструктивнішим елементом національної економіки.

Світовий досвід переконує, що високий акциз універсального типу, яким є ПДВ, неминуче спричиняє загальне зростання цін. Якщо ж при цьому доходи покупців не зростають, то відбувається спад сукупного по­питу, що означає зниження виручки виробника, а отже, і прибутку. Ця ситуація характерна для економіки України. Проте, проблема дестимулюючого впливу регулюючої функції ПДВ на виробництво полягає не так у розмірі самої ставки, як у механізмі оподаткування і визначенні податко­вої бази. Щодо ПДВ об'єктом оподаткування має бути додана вартість. В Україні база цього податку містить елементи, які не стосуються доданої вартості, — амортизаційні відрахування, акцизний збір, платежі до цільо­вих фондів, приховані податки із заробітної плати. Тобто ПДВ є фактично податком на податок.

Важливе місце у процесі реформування податкової системи посідає вдосконалення і подальший розвиток податку на додану вартість.

Додана вартість створюється на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

По суті додана вартість наближається за своїм обсягом, до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає можливість обчислити всі ті податки, котрі ця господарська ланка заплатила прі купівлі товарів,робіт, послуг. Якщо виходити з того, що додана вартість – це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в даному разі додана вартість визначається шляхом підсумовування її складових елементів -зарплати, процента, ренти, прибутку.

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратам на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівлі від усіх інших господарюючих суб'єктів.

В Комітеті Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності в цей час група економістів працює над принципово новою системою оподаткування, в якій, як передбачається, такої категорії як податок на додану вартість взагалі не буде, тому що цей податок має ефект в тих країнах, де є надвиробництво товарів. Податок на споживання не може бути ефективним там, де є дефіцит споживання, який виявляється в низькій купівельній спроможності.

В листопаді поточного року Комітет Верховної Ради з питань бюджету підготував законопроект “Про антикризові заходи в системі оподаткування”. Про це 9 листопада на пресконференції заявила голова Комітету Юлія Тимошенко. Як вона вважає, в цей час діюча податкова система не відповідає реальній ситуації в країні.

Згідно розробленого проекту, пропонується припинити стягнення податку на прибуток та податку на додану вартість підприємств, а також п’яти цільових податків та зборів. Замість цього передбачається ввести єдиний податок з продажу, що дасть можливість залучити до бюджету країни 10 млрд.гривень додаткових надходжень.

В умовах економічної кризи, яку переживає наша країна, кардинальне рішення проблеми податку на додану вартісь бачиться в тому, що цей податок взагалі не може існувати в діючих економічних умовах.

 

Непрямі податки, до яких належить і ПДВ, відіграють значну роль у формуванні доходів бюджету. Однак це зовсім не означає, що вони не вико­нують регулюючої функції. При вмілому використанні непрямі податки мо­жуть бути дієвими фінансовими інструментами регулювання економіки. Як­що здійснювати оцінку ПДВ, який стягується в Україні, слід відзначити його ефективність лише у фіскальному аспекті, оскільки на сьогодні ПДВ є чи не найдеструктивнішим елементом національної економіки.

Світовий досвід переконує, що високий акциз універсального типу, яким є ПДВ, неминуче спричиняє загальне зростання цін. Якщо ж при цьому доходи покупців не зростають, то відбувається спад сукупного по­питу, що означає зниження виручки виробника, а отже, і прибутку. Ця ситуація характерна для економіки України. Проте, проблема дестимулюючого впливу регулюючої функції ПДВ на виробництво полягає не так у розмірі самої ставки, як у механізмі оподаткування і визначенні податко­вої бази. Щодо ПДВ об'єктом оподаткування має бути додана вартість. В Україні база цього податку містить елементи, які не стосуються доданої вартості, — амортизаційні відрахування, акцизний збір, платежі до цільо­вих фондів, приховані податки із заробітної плати. Тобто ПДВ є фактично податком на податок.

Важливе місце у процесі реформування податкової системи посідає вдосконалення і подальший розвиток податку на додану вартість.

Додана вартість створюється на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

По суті додана вартість наближається за своїм обсягом, до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає можливість обчислити всі ті податки, котрі ця господарська ланка заплатила прі купівлі товарів,робіт, послуг. Якщо виходити з того, що додана вартість – це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в даному разі додана вартість визначається шляхом підсумовування її складових елементів -зарплати, процента, ренти, прибутку.

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратам на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівлі від усіх інших господарюючих суб'єктів.

Створення доданої вартості й нарахування показано у таблиці 3.3.

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартноюставкою, виплачується ж у сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплаченої на попередній стадії (ці величини показані в таблиці 1, графа 8).Кінцевий споживач сплачує за товар ціну, збільшену на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях виробництва і руху товару.

У платника податку (юридичної особи) додана вартість вимірюється різницею між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівлі від усіх інших господарських одиниць, котрі самі виступають платниками ПДВ.

Таблиця 3.3

Створення доданої вартості як об'єкта оподаткування.

Стадії вироб-ництва та прода-жу	Вартість придбан-ня товару з урахуван-ням ПДВ	У т.ч. та, яка відно-ситься на собівартість	Додана вар-тість	Вартість продукції, що реалізу-ється	ПДВ 20%	Виставля-ється рахунок покупцю	Раніше сплачений податок	Вносить-ся до бюджету (гр.6-гр.8)
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1	-	-	40	40	8	48	-	8
2	48	40	12	60	12	72	8	4
3	72	60	8	80	16	96	12	4
4	96	80	4	100	20	120	16	4
5	120	-	-	-	-	-	-	20

Об'єкт оподаткування — додана вартість — створюється всіма незалеж­ними учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі ком­панію як єдине ціле із закінченим виробничо-торговельним циклом (від власної сировини та виготовлення виробничого обладнання до реалізації го­тової продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б ре­зультатом власної діяльності такої компанії, базою ж податку на додану вар­тість вважалася б величина чистої суми продажу. В нашому прикладі через процес послідовних стадій виробництва й реалізації продукції загальна дода­на вартість дорівнює вартості залишкового продажу кінцевому споживачеві без податку на додану вартість.

Однак, проаналізувавши дані, наведені в таблиці 3.3, можна вия­вити певну невідповідність вищевказаного твердження. Так, за логікою, дода­на вартість становить 100 гр.од., нарахований на неї ПДВ (за ставкою 20%) — 20 гр.од. Таким чином, кінцева ціна реалізації товару покупцеві становить 120 гр.од. Однак видно, що на всіх етапах виробничо-комерційного циклу створена додана вартість дорівнює на першій стадії — 40 гр.од. (припускаю­чи, що немає витрат при створенні доданої вартості); на другій стадії - 12 гр.од., на третій — 8 гр.од., на четвертій стадії виробництва товару — 4 гр.од. Сукупна додана вартість дорівнює 64 гр.од. (40 +12+8+4).

Отже, виявляється невідповідність між раніше зафіксованою доданою вартістю (100 гр.од.) і фактичною (64 гр.од.) доданою вартістю на 36 гр.од.

Застосовуючи 20% ставку податку на додану вартість до фактичної вар­тості (64 гр.од.), кінцевий покупець заплатив би суму податку, що дорівнює 12,8 гр.од. (64 х 0,2). Але він заплатив 20 гр.од. Зайві 7,2 гр.од. нарахованого податку одержані в результаті подвійного оподаткування ПДВ на попередніх етапах виробничо-комерційного циклу (8 х 0,2) + (12 х 0,2) + (16 х 0,2) = 7,2 гр.од.

Таким чином, можна дійти висновку, що податок на додану вартість сплачується на кожному етапі виробничо-комерційного циклу не тільки на додану вартість, а й на раніше нарахований податок на додану вартість, тоб­то кінцевий споживач товару сплачує податок на додану вартість, створену на всіх етапах руху товару, та на податок, що був доданий на цих етапах до ціни товару. І чим більше ланок у цьому ланцюгу просування товару до по­купця, тим вищим буде розмір податку в ціні товару, що реалізується кінце­вому споживачеві.

Виходить, проблема функціонування податку на додану вартість полягає не тільки в тому, що існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до бюджету, і фактичним носієм податку, а й у подвійному (а то і в багато­разовому) оподаткуванні. Як уже наголошувалося, сума ПДВ збільшується, рухаючись від продавця до покупця, і лягає на плечі кінцевого споживача. Однак така універсальна схема перекладання можлива лише тоді, коли не порушується дія закону попиту і пропозиції, що має в ринкових умовах об'єктивний характер, тоді як податкова політика — суб'єктивна. Якщо при­бутки кінцевих споживачів знижуються і не відповідають рівню підвищення цін, це призводить до скорочення суспільного попиту. В такому разі покуп­ці, котрі не є кінцевими споживачами, змушені взяти частину тягаря ПДВ на себе, а це не що інше, як зменшення фактичних прибутків суб'єктів гос­подарювання.

Саме така ситуація й склалася в Україні у середині 90-х рр. Дефіцит бюджету, інфляційні процеси, державний борг, високі темпи падіння вироб­ництва створили умови, коли із зародженням ринкових основ господарюван­ня в Україні рівень підвищення цін відхилився від рівня прибутків кінцевих споживачів і тягар ПДВ відчуло багато учасників господарського процесу.

Отже, вищенаведений механізм нарахування та сплати податку на дода­ну вартість свідчить про його обтяжливий характер не тільки для кінцевого споживача, а й для інших учасників виробниче комерційного циклу.

Для того, щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринко­вої економіки, яка формується в Україні, слід удосконалити механізм опо­даткування, ліквідувати хиби, закладені в законі про ПДВ, оскільки він не відповідає загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних умов пе­реходу України до ринкових відносин.

Пропонуємо змінити методику нарахування даного податку з тим, щоб ліквідувати багаторазове оподаткування ПДВ самого ж податку, нараховано­го на попередніх етапах руху товару до покупця. Тобто ПДВ має нараховува­тися на вартість товару, що реалізується, без ПДВ (графа 5 табл 3.3 або графа 2 табл. 3.4) за мінусом ПДВ, сплаченого на попередніх етапах руху товару (графа 9 табл. 3.3 або графа 3 табл.3.4). Пропонуємо методику розрахунку ПДВ, котра ліквідує багаторазове обкладення ПДВ самого податку (табл 3.4)

Таблиця 3.4

Методика удосконалення нарахування ПДВ

Стадії вироб-ництва та прода-жу	Вартість продук-ції, що реалізу-ється	Податок, сплачений на поперед-ніх етапах	База оподатку-вання	Нарахова-ний ПДВ 20%	Раніше сплаче-ний податок	Відноситься до бюджету
1	2	3	4	5	6	7
1	40	-	40	8	-	8
2	60	8	52	10,4	8	2,4
3	80	12	68	13,6	12	1,6
4	100	16	84	16,8	16	0,8
5	112,8	-	-	-	-	12,8

 

При даній методиці покупець сплатить не 20 гр.од. ПДВ, як раніше, а 12,8. Запропонований механізм розрахунку ПДВ досить простий і водночас дає змогу знизити рівень цін, зменшити рівень податкового тиску на під­приємництво та кінцевого споживача.

У введеному в дію з 01.10.1997 р. новому Законі "Про податок на додану вартість" зроблено спробу дещо урівняти в правах бюджет і платників подат­ку. Так, відповідно до п.7.5.3 від'ємне сальдо сплаченого й отриманого ПДВ підлягає відшкодуванню платникові податку з державного бюджету Ук­раїни протягом місяця, що настає за звітним періодом. Якщо у вказаний термін відшкодування не відбудеться, то ця сума вважається бюджетною заборгованістю і на неї нараховується пеня в розмірі 120% річних від облікової ставки НБУ.

Проте на практиці через відсутність конкретного механізму відшкоду­вання ПДВ практично ніколи не здійснюється. Тому не можна сподіватися, що з виходом нового закону проблема відшкодування ПДВ повністю зникне. А якщо врахувати те, що податкові адміністрації по суті зобов'язалися перед відшкодуванням ПЦВ провести комплексну перевірку платника податку, а останній повинен пред'явити купу підтверджувальних документів, то питан­ня повернення ПДВ в більшосії випадків узагалі напевно перестане турбува­ти товаровиробників.

Ще одним моментом, який посилює фіскальну функцію ПДВ, є ви­никнення податкових зобов'язань від часу відвантаження проданого това­ру незалежно від надходження грошей на рахунок. Однак жодне відванта­ження не гарантує, що не буде повернення чи рекламації, як і жодна пе­редоплата не гарантує, що кчірнт не вимагатиме повернення грошей. До того ж існує небезпека відвантажити товар, а грошей за нього не отрима­ти. Отже, майже неминучим є виникнення переплати ПДВ платником по­датку за певний період, що означає втрату частини власних обігових кош­тів і ставить під сумнів можливість подальшого виробництва продукції. Тому необхідно змінити правила, за якими ПДВ стачусться фактично авансом.

Закон про ПДВ обмежує бартер. Адже згідно з законом податкові зобо­в'язання в разі бартеру виникають під час першого ж відвантаження товару, після чого постачальник повинен сплатити ПДВ на всю суму контракту, то­ді як постачання в межах цьою контракту може тривати не один рік. Особ­ливо це стосується великих підприємств, зокрема сільськогосподарських, які працююгь передусім із бартером. Таким чином, закон про ПДВ може просто "вимити" їх і так невеїикі обігові кошти, що лише посилить спад виробництва

За цим законом підприємство зобов'язане упродовж кваргалу щомісячно сплачувати суму ПДВ авансом із наступним перерахунком за підсумками ро­боти за квартал У результаті за чинною інструкцією обчислення і сплати ПДВ під час тривалого циклу виробництва його сплачує не споживач, а ви­робник, що також призводить ю зменшення його обігових коштів.

Перевчені вади не є підставою для переходу до нижчих форм універ­сального акцизу — податку з продажу чи податку з обігу. На користь ПДВ свідчить хоча б факт його стрімкого поширення у світі. Тридцять років тому тільки Франція та Фінляндія мали у своєму арсеналі податкової політики ПДВ. На сьогодні ж серед 24 країн — учасниць ОЕСР лише Австралія та США ще не запровадили в себе ПДВ й користуються іншими варіантами податків на споживання. З цьою випливає, що необхідно вдосконалювати механізм оподаткування ПДВ і виправити вади його функціонування, біль­шість із яких зумовлена особливостями перехідного періоду.

Бюджет зазнавав відчутних втрат внаслідок дії нульової ставки ПДВ для операцій з продажу вугілля, транспортування і продажу електроенергії, продажу імпортованого газу. Що більше, пільги з ПДВ зумовлювали нерівномірний розподіл податкового навантаження між суб'єктами економічної діяльності, стимулюючи енергоємні підприємства.

Відмова від нульової ставки ПДВ на операції з продажу енергоносіїв матиме такі позитивні наслідки:

• доходи бюджету зростуть. Ризиком для збільшення доходів є недотримання угод: у такому разі нагромаджуватиметься заборгованість споживачів перед постачальниками енергоносіїв, а постачальників — перед бюджетом;

• буде створено рівні умови діяльності і для великих підприємств, що споживають найбільшу кількість енергоносіїв, і для малих та середніх підприємств, де виробництво є менш енергомістким;

• обсяг імпорту газу скорочуватиметься. У довгостроковій перспективі підприємства переорієнтують виробництво, аби зменшити його енергомісткість.

З іншого боку, після скасування нульової, ставки ПДВ на продаж енергоносіїв підвищаться ціни на електроенергію і газ, а отже, зростатимуть видатки на житлові субсидії і соціальний захист. Аби контролювати рівень видатків бюджету, належить забезпечити адресність соціальних виплат.

У 2000 році позабюджетні кошги бюджетних установ і оріанізаши, а також надходження до Фонду соціальною страхування внесено до спеціальною фонду Державного бюджеіу України. Ця обставина сприятиме прозорості утворення доходів і фінансування видатків бюджетною сектору.

Для розширення дохідних джерел бюджету починаючи з 1996 р. введено ширший перелік підакцизних товарів, запроваджено платне ліцензування ви­робництва й реалізації лікеро-горілчаних виробів, вин і тютюнових виробів, уточнено ставки плати за землю, скасовано окремі податкові пільги. Розгля­даючи дохідну частину бюджету останніх двох років, можна сказати, що вона формувалася, як і досі, за рахунок надходжень податків — податку на прибу­ток підприємств, ПДВ, акцизного збору, прибуткового податку з громадян. Ці надходження становлять 45—46 % загального обсягу доходів бюджету. Крім того, за рахунок надходження відрахувань до фондів, які включені до держбюджету, до нього надходять 26—27 % загального обсягу доходів.

Отже, аналіз структури дохідної частини бюджету за 1998—1998 рр. свідчить про те, що основна маса надходжень до бюджету здійснюється у формі непрямих податків і відрахувань у фонди; частка прямих податків за­лишається низькою, хоч саме прямі податки залежать від розміру одержува­ного доходу юридичних і фізичних осіб та від ефективності господарювання. Для зміни цієї тенденції необхідне регулювання податкової системи в нап­рямку перш за все збільшення питомої ваги прямих податків і зменшення непрямих, як це має місце в країнах із розвиненою ринковою економікою. Одним із джерел наповнення бюджетів може стати введення імпортного ми­та на цілий ряд товарів широкого вжитку, що може давати щорічно до мільярда доларів США. Крім того, доцільно спрямовувати в дохід бюджету дивіденди по акціях акціонерних товариств.                        

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Податкова політика - це політика держави у сфері оподаткування, яка передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей - збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції. Податкова політика передбачає встановлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них у формуванні доходів деожавного бюджету); визначення податкових ставок, їх диференціацію; надання податкових пільг; визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.

За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньоекономічні зв’язки, рівень життя населення, рівень споживання певних товарів тощо. Для того, щоб стимулююча податкова політика сприяла суттєвому зростанню попиту підприємств на інвестиційні товари і на цій основі-розширенню їх виробництва, вона має поєднуватися з:

- комплексом заходів, в тому числі податкових, які забезпечили б активізацію інвестиційної діяльності;

- активізацією приватизаційних процесів, а також чітким визначенням і гарантуванням прав власності;

- демонополізацією економіки, яка змусить підприємства реагувати на зростання сукупного попиту не підвищенням цін, розширенням виробництва;

- стабілізацією інфляційних процесів, що посилить привабливість інвестицій;

- політичною і правовою стабілізвцією, що сприятиме посиленню впевненості інвесторів.

При написанні даної роботи було проаналізовано діяльність ЧМДПІ та виявлено, що більшість правопорушень податкового законодавства припадає на податок на додану вартість та податок на прибуток, при чому більше правопорушень у підприємств, які перебувають у колективній формі власності. Вказані податки складають найбільшу частину надходжень до податкової адміністрації.

Взагалі діяльність ЧМДПІ в порівнянні з аналогічним періодом минулого року покращилась, про що свідчить розмір донарахованих сум по суб’єктах підприємницької діяльності та по підприємствах, збільшення загальної суми надходжень внаслідок збільшення перевірок. В 1999 році ДПІ згідно звіту про виконання кошторису використовувала бюджетні кошти ефективніше, ніж в 1998: фактичне виконання видатків було на 70,1 тис.грн. (26,6%) менше затверджених бюджетних асигнувань. Зменшення відбулось за рахунок зниження витрат на оплату праці та, відповідно, нарахувань на заробітну плату.

В даній роботі за допомогою економетричних, стохастичних та екстраполяційних моделей було спрогнозовано надходження непрямих податків до бюджету. Так, збільшення податкових платежів на 7,3 тис.грн. призведе до щоквартального збільшення загальної суми податкових надходжень на 133,83 тис.грн. По даних передбачення на кінець 2001 року обсяг ПДВ при інших незмінних умовах збільшиться до 1275 тис.грн. Відповідно, загальна сума податків збільшиться до рівня 7840 тис.грн.

Оскільки основна функція податкової інспекції – забезпечення надходження до бюджету податків та інших платежів, основна проблема, яку потрібно вирішити на сучасному етапі – оптимізація податкової системи, зокрема, непрямих податків.

Для цього в третій частині роботи були розроблені пропозиції щодо удосконалення нарахування непрямих податків.

Для того, щоб ПДВ, як один з непрямих податків, став універсальним фінансовим інструментом ринко­вої економіки, яка формується в Україні, слід удосконалити механізм опо­даткування, ліквідувати хиби, закладені в законі про ПДВ, оскільки він не відповідає загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних умов пе­реходу України до ринкових відносин.

Пропонується змінити методику нарахування даного податку з тим, щоб ліквідувати багаторазове оподаткування ПДВ самого ж податку, нараховано­го на попередніх етапах руху товару до покупця. Тобто ПДВ має нараховува­тися на вартість товару, що реалізується, без ПДВ за мінусом ПДВ, сплаченого на попередніх етапах руху товару.

Деякими економістами пропонується навіть припинити стягнення податку на прибуток та податку на додану вартість підприємств, а також п’яти цільових податків та зборів. Замість цього передбачається ввести єдиний податок з продажу, що дасть можливість залучити до бюджету країни 10 млрд.гривень додаткових надходжень.

На нашу точку зору, це недоцільно з таких причин:

1. Така пропозиція приведе до дисбалансу бюджетної системи;

2. В силу невідпрацьованості законодавчих актів може викликати недонадходження коштів.