Етап глобальних концепцій розвитку суспільства (середина і друга половина XIX ст.)

Історія соціології

1. Етап глобальних концепцій розвитку суспільства

2. Етап ствердження соціології як самостійної науки

3. Бурхливий розвиток емпіричної соціології

4. Сучасна соціологія

5. Розвиток соціології в Росії та Україні.

 

Знання про суспільство існувало давно, але для того, щоб їх було оформлено у науку, потрібен був час. Це сталося лише у XIX ст., коли для цього визріли достатні умови. Соціологія як наука не виникла «ні з чого», потрібні були певні передумови: накопичення суспільством соціально-політичних, економічних та духовних знань, що стало мож­ливим лише у XIX ст. До цього часу людство увійш­ло в епоху бурхливого розвитку промислового виробництва, що було по­в‘язане з використанням парових двигунів та впро­вадженням машинної індустрії. Були зроблені фунда­ментальні відкриття майже в усіх областях природо­знавства, стались вагомі соціально-політичні зміни у Єв­ропі й особливо у Франції. На тлі цього різко позначилось відстава­ння знань людей про самих себе та про суспільство, в якому вони жи­вуть. Так само, як рівень розвитку капіталістичних відносин у Англії був добрим підгрунттям для появи класичної еко­номічної теорії А. Сміта та Д. Рікардо, рівень суспільно-політичних відносин, перш за все у Франції, став підгрунттям для народження соціології.

В історії соціології можна виділити декілька етапів.

 

Суспільство це не просто організм, а система організмів або організм, що складається з певних взаємопов’язаних автономних систем.

Етап ствердження соціології як самостійної науки (кінець XIX – початок ХХст.)

 

Цей етап завершує період так званої класичної соціології. Все, що зародилося і розвивалося тоді в соціології, ви­тримало іспит часом і стало основою розвитку різних шкіл і напрямів, які існують і сьогодні.

На противагу соціологічному позитивізму на другому етапі спочатку виникає напрям соціологічного психо­логізму. Головними його предста­вниками були американець Л. Уорд (1841 – 1913), засновник психологічного еволю­ціонізму, і француз Г. Лєбон (1841 – 1931), засновник пси­хології на­товпу.

Історія соціології

1. Етап глобальних концепцій розвитку суспільства

2. Етап ствердження соціології як самостійної науки

3. Бурхливий розвиток емпіричної соціології

4. Сучасна соціологія

5. Розвиток соціології в Росії та Україні.

 

Знання про суспільство існувало давно, але для того, щоб їх було оформлено у науку, потрібен був час. Це сталося лише у XIX ст., коли для цього визріли достатні умови. Соціологія як наука не виникла «ні з чого», потрібні були певні передумови: накопичення суспільством соціально-політичних, економічних та духовних знань, що стало мож­ливим лише у XIX ст. До цього часу людство увійш­ло в епоху бурхливого розвитку промислового виробництва, що було по­в‘язане з використанням парових двигунів та впро­вадженням машинної індустрії. Були зроблені фунда­ментальні відкриття майже в усіх областях природо­знавства, стались вагомі соціально-політичні зміни у Єв­ропі й особливо у Франції. На тлі цього різко позначилось відстава­ння знань людей про самих себе та про суспільство, в якому вони жи­вуть. Так само, як рівень розвитку капіталістичних відносин у Англії був добрим підгрунттям для появи класичної еко­номічної теорії А. Сміта та Д. Рікардо, рівень суспільно-політичних відносин, перш за все у Франції, став підгрунттям для народження соціології.

В історії соціології можна виділити декілька етапів.

 

Етап глобальних концепцій розвитку суспільства (середина і друга половина XIX ст.)

У 30-40-х роках ХІХ ст. у суспільному житті Європи відчувалась істотна нестабільність. Отже, виникає потреба у стабілізації розвитку суспільства. Визначні відкриття в хімії та біології спону­кали К. Маркса і Ф. Енгельса винайти діалектичний матеріалізм, а О. Конта та його послідовників Г. Спенсера й Е. Дюркгейма – «органічну тео­рію розвитку суспільства». Європа стала тією частиною світу, де най­повніше визріли умови для осягання людським розумом теоретичної та практичної перебудови суспільства. Ствердилася думка, що наука може впливати на розвиток суспільства, спрямовуючи його у потрібному напрямі.

Засновником соціології вважають французького вченого, філософа-позитивіста О. Конта (1798 – 1857). У 1839 р. вийшов третій том його «Ку­рсу позитивної філософії», де вперше використано термін «соціологія». Розглядаючи історію суспільства, О. Конт дійшов висновку про існуван­ня трьох стадій розвитку людського інтелекту в історії людства:

– тео­логічна (до 1300 р.) – панує релігійний світогляд, тому першоджерелами усього, що робиться у суспільстві, є над­природні істоти або трансцендентні сили (духи, Боги);

– метафізична (1300-1800 рр.) – панує абстрактно-умоглядне тлумачення речей, замість богів на арену вихо­дять абстрактні причини і сутності, які сприймає розум (ідеї сувере­нітету, права, легітимність уряду у політиці тощо). Зароджується кри­тика існуючого суспільства, суспільного ладу;

 – позитивна або наукова (з 1800 р.), коли стає відчутним вплив науки на суспільство, – вчені стають у центрі його духовного життя. Люди звертаються до законів, заснованих на емпіричній очевидності, експерименті. Розвиток стає відкритим, завдяки науці людина все більше пізнає реальність.

О. Конт, як і більшість тогочасних вчених, визнавав еволюцію і прогрес, який, на його думку, полягав у еволюції методів отримання і накопичення знань. Він розробив свою класифікацію наук відповідно до їх ускладнення й утворив такий ряд: математика – ас­трономія – фізика – хімія – біологія – соціологія. При цьому Конт вказував, що розповсюдження позитивного підходу починається з менш складних наук і закінчується найскладнішими. Тому соціологія, як найбільш складна наука - вершина позитивного знання.

Спочатку він наз­вав соціологію соціальною фізикою і поділив її на дві частини: соці­альну статику і соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає умови існу­вання, закони функціонування соціальної системи, її структуру й елементи. Результатом цих знань є теорія суспільного по­рядку. Соціальний порядок базується на трьох чинниках: сім’ї як ба­зовому елементі суспільства, державі – органі соціальної солідарнос­ті, гаранту порядку та на релігії – регулятору соціальної поведінки. Со­ціальна динаміка вивчає і фіксує закони розвитку і зміни соціальних систем. На виході тут маємо теорію суспільного прогресу (прогресу розуму).

Соціологія повинна використовувати, по Конту, наступні методи:

Ø спостереження за ходом за ходом суспільних процесів;

Ø експеримент, тобто спостереження за змінами, викликаними навмисно;

Ø співставлення життя людства з тваринним світом;

Ø порівняння життя різних країн та народів по окремим показникам;

Ø історичний аналіз, тобто співставлення різних станів людства чи окремих народів в різні історичні часи.

Головне завдання соціології, за О. Контом, – вироб­лення позитив­ної політики наукового реформування сус­пільства. Цей шлях повинен бути оптимальним, у ньому не повинно бути ні застою, ні рево­люційної анархії.

Г. Спенсер (1820 – 1903), послідовник О. Конта, мав своє особисте бачення соціології та її завдань. Він так багато зробив для впровадження цієї науки, що деякі дослідники вважають його засно­вником соціології нарівні з О. Контом.

Суспільство є соціальним організмом, який за анало­гією з організмом біологічним народжується, збільшує масу, що й ускла­днює його структуру. Ускладнення структури відбивається у створенні суспільствам соціальних інститутів (домашніх або сімейних, обрядових, політичних, церковних і професійно-промислових) і веде до дифе­ренціації функцій соціальних інститутів, від чого частини тісніше пов’язуються між собою.

Разом з фіксацією подібності соціального і біоло­гічного організмів Г. Спенсер відмітив і їх принципову різницю: якщо у біологічному організмі частини служать для цілого, то в соціально­му ціле існує для частин. Однією з функцій цього цілого, за Г. Спенсером, є соціаль­ний контроль, який тримається на двох страхах: страх перед живими створює державу, страх перед мертвими – церкву.

Хоча суспільство і має колективістські форми - його сутність індивідуалістична. Одним з основних принципів суспільного життя Спенсер вважав «закон рівної свободи», згідно з яким кожна людина вільна робити все що хоче, якщо при цьому не порушує рівної свободи іншої людини. «Колективізм згубний з біологічної точки зору і абсурдний психологічно. Він – заохочення гірших за рахунок кращих».