Механізми переробки уявлень в уявні образи

 

Образи, відтворювані в процесі уяви, не можуть виникнути з нічого. Вони формуються на основі нашого попереднього досвіду, на основі уявлень про предмети і явища об'єктивної реальності. Процес створення образів уяви з вражень, одержаних людиною від реальної дійсності, може протікати в різних формах.

Створення образів уяви проходить два основні етапи. На першому етапі відбувається своєрідне розчленовування вражень, або наявних уявлень, на складові частини. Іншими словами, перший етап формування образів уяви характеризується аналізом одержаних від реальності вражень або сформованих в результаті попереднього досвіду уявлень. В ході такого аналізу відбувається абстрагування об'єкту, тобто він представляється нам ізольованим від інших об'єктів, при цьому також відбувається абстрагування частин об'єкту.

З цими образами далі можуть здійснюватися перетворення двох основних типів. По-перше, ці образи можуть бути поставлені в нові поєднання і зв'язки. По-друге, цим образам може бути додано абсолютно нове значення. В будь-якому випадку з абстрагованими образами проводяться операції, які можуть бути охарактеризовані як синтез. Ці операції, що становлять суть синтезуючої діяльності уяви, є другим етапом формування образів уяви. Причому форми, в яких здійснюється синтезуюча діяльність уяви, украй багатоманітні:

Аглютинація – прийом з'єднання («склеювання») якихось частин від двох або декількох предметів в одне ціле. Аглютинація широко поширена в казкових сюжетах у вигляді образів хатинки на курячих ніжках, русалки – жінки з хвостом риби і ін. Використовується аглютинація і в реальних образах (наприклад, танка-амфібії, акордеона, в якому поєднуються елементи піаніно і баяна).

Аналогія – прийом побудови образу за принципом подібності. Наприклад, за принципом подібності органу орієнтації кажана був створений локатор.

Перебільшення – зменшення – прийом, за допомогою якого прагнуть показати пануючі якості людини (наприклад, доброту могутнього Велетня або розум і м'яке серце Хлопчика-мезинчика).

Акцентування – прийом близький до перебільшення, що виділяє в образі яку-небудь одну яскраво виражену позитивну або негативну межу. Особливо часто він використовується в карикатурах і шаржах.

Типізація – найскладніший прийом творчого створення образів уяви. Характеризується творчість в літературі, М. Горький говорив, що характер героя робиться з багатьох окремих рисок, узятих від різних людей певної соціальної групи. Потрібно придивитися до сотні-другої, скажімо, робітників для того, щоб приблизно вірно описати портрет одного робітника.

Всі описані прийоми можуть бути використані в будь-якій сфері життя і діяльності у зв'язку з пошуком нового, з проявом творчої уяви.

 

Уява і проблемна ситуація

 

Уява тісно пов'язана з мисленням. Подібно мисленню, воно дозволяє передбачати майбутнє.

Що ж спільного між мисленням і фантазією? Так само як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нові рішення; так само як і мислення, воно мотивується потребами особи. Реальному процесу задоволення потреб може передувати ілюзорне, уявне задоволення потреб, тобто живе яскраве представлення тієї ситуації, при якій ці потреби можуть бути задоволені. Але випереджаюче віддзеркалення дійсності, здійснюване в процесах фантазії, відбувається в конкретнообразній формі, у вигляді яскравих уявлень, тоді як випереджаюче віддзеркалення в процесах мислення відбувається шляхом операції поняттями, що дозволяють узагальнено і опосередковано пізнавати мир.

Таким чином, в проблемній ситуації, якій починається діяльність, існують дві системи випередження свідомістю результатів цієї діяльності: організована система образів (уявлень) і організована система понять. Можливість вибору образу лежить в основі уяви, можливість нової комбінації понять лежить в основі мислення. Часто така робота йде відразу в «двох поверхах», оскільки системи образів і понять тісно зв'язані – вибір, наприклад, способу дії, здійснюється шляхом логічних міркувань, з якими органічно з'єднані яскраві представлення того, яка буде здійснюється дія.

Розглядаючи схожість і відмінність мислення і уяви, необхідно помітити, що проблемна ситуація може характеризуватися більшою або меншою невизначеністю. Якщо початкові дані задачі, наприклад наукової проблеми, відомі, то хід її рішення підлеглий переважно законам мислення. Інша картина спостерігається, коли проблемна ситуація відрізняється значною невизначеністю, початкові дані насилу піддаються точному аналізу. В цьому випадку в дію приходять механізми уяви. Наприклад, деяка невизначеність початкових даних позначається в роботі письменника. Недаремно роль фантазії така велика в літературній творчості, коли письменник в уяві простежує долю своїх героїв. Йому доводиться мати справу з набагато більшою мірою невизначеності, ніж конструктору або інженеру, оскільки закони людської психіки і поведінки багато в чому складніші та менш відомі, ніж закони фізики.

Залежно від різних обставин, якими характеризується проблемна ситуація, одна і та ж задача може розв'язуватися як за допомогою уяви, так і за допомогою мислення. Є підстава зробити висновок, що уява працює на тому етапі пізнання, коли невизначеність ситуації вельми велика. Чим більш звичною, точною і визначеною буде ситуація, тим менше простору дає вона фантазії.

Цінність уяви полягає в тому, що, вона дозволяє ухвалити рішення і знайти вихід в проблемній ситуації навіть за відсутності потрібної повноти знань, які необхідні для мислення. Фантазія дозволяє «перестрибнути» через якісь етапи мислення і все-таки уявити собі кінцевий результат. Намічені фантазією шляхи рішення нерідко недостатньо точні, нестрогі, проте необхідність існувати і діяти в середовищі з неповною інформацією привела до виникнення у людини апарату уяви. Оскільки в навколишньому нас світі завжди залишаться невивчені області, цей апарат уяви завжди буде корисний.