Сім'я як основний чинник, що впливає на становлення особистості

 

Серед різних соціальних факторів, що впливають на становлення особистості, одним з найважливіших є сім'я. Традиційно родина - головний інститут виховання. Те, що людина набуває в сім'ї, він зберігає протягом усього подальшого життя. Важливість сім'ї обумовлена ​​тим, що в ній людина знаходиться протягом значної частини свого життя. У сім'ї закладаються основи особистості.

У процесі близьких стосунків з матір'ю, батьком, братами, сестрами, дідусями, бабусями та іншими родичами у дитини з перших днів життя починає формуватися структура особистості.

У сім'ї формується особистість не тільки дитини, але і його батьків. Виховання дітей збагачує особистість дорослої людини, посилює його соціальний досвід. Найчастіше це відбувається у батьків несвідомо, але останнім часом стали зустрічатися молоді батьки, свідомо виховують також і себе. На жаль, ця позиція батьків не стала популярною, не дивлячись на те, що вона заслуговує найпильнішої уваги.

У житті кожної людини батьки відіграють велику і відповідальну роль. Вони дають дитині нові зразки поведінки, з їх допомогою він пізнає навколишній світ, їм він наслідує у всіх своїх діях. Ця тенденція дедалі більше посилюється завдяки позитивним емоційним зв'язкам дитини з батьками і його прагненням бути схожим на матір і батька. Коли батьки усвідомлюють цю закономірність і розуміють, що від них багато в чому залежить формування особистості дитини, то вони ведуть себе так, що всі їхні вчинки та поведінку в цілому сприяють формуванню у дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони хочуть йому передати. Такий процес виховання можна вважати цілком свідомим, тому що постійний контроль за своєю поведінкою, за ставленням до інших людей, увага до організації сімейного життя дозволяє виховувати дітей у найбільш сприятливих умовах, що сприяють їх всебічному і гармонійному розвитку.

Сім'я впливає на особистість дорослих не тільки у зв'язку з вихованням дітей. Велику роль відіграють в сім'ї взаємини між представниками різних поколінь, а також у межах одного і того ж покоління (подружжям, братами, сестрами, дідусями, бабусями). Сім'я як мала соціальна група впливає на своїх членів. Одночасно кожен з них своїми особистими якостями, своєю поведінкою впливає на життя сім'ї. Окремі члени цієї малої групи можуть сприяти формуванню духовних цінностей її членів, впливати на цілі і життєві установки всієї родини.

Всі етапи розвитку вимагають від людини адаптації до нових соціальних умов, що допомагає індивіду збагачуватися новим досвідом, ставати соціально більш зрілим. Багато етапи розвитку сім'ї можна передбачати і навіть підготуватися до них. Проте в житті бувають такі ситуації, які не піддаються передбаченню, тому що виникають миттєво, як би стихійно, наприклад, важка хвороба когось з членів сім'ї, народження хворої дитини, смерть близької людини, неприємності на роботі і т.п. Подібні явища також вимагають від членів сім'ї адаптації, тому що їм доводиться вишукувати нові методи взаємин. Подолання кризової ситуації найчастіше підсилює згуртованість людей. Проте буває, що така ситуація стає поворотним пунктом у житті сім'ї, призводить до її розпаду, дезорганізує її життя.

Сім'я має величезне значення для розвитку особистості. Діти, позбавлені можливості безпосередньо і постійно брати участь в житті малої групи, що складається з рідних і близьких їм людей, багато втрачають. Особливо це помітно у маленьких дітей, що живуть поза сім'єю - у дитбудинках та інших установах цього типу. Розвиток особистості цих дітей нерідко протікає іншим шляхом, ніж у дітей, які виховуються в сім'ї. Розумове і соціальний розвиток цих дітей часом запізнюється, а емоційне - загальмовується. Те ж саме може відбуватися з дорослою людиною, тому що недолік постійних особистих контактів є суттю самотності, стає джерелом багатьох негативних явищ і служить причиною серйозних особистісних порушень.

Відомо, що на поведінку багатьох людей впливає присутність інших осіб. Багато індивіди ведуть себе в присутності інших людей інакше, ніж тоді, коли залишаються одні. Причому якщо людина відчуває доброзичливе, добре ставлення присутніх, то у нього найчастіше з'являється певний стимул до таких дій, які викличуть схвалення оточуючих його людей і допоможуть йому стати в кращому світлі. Якщо ж людина відчуває недоброзичливе ставлення, то в нього з'являється опір, що виявляється самими різними способами. Добре вихована людина долає цей протест усвідомленим зусиллям.

У малій групі, де панують дружні взаємини, колектив робить досить сильний вплив на індивіда. Це особливо проявляється у формуванні духовних цінностей, норм і зразків поведінки, стилю взаємин між людьми. Завдяки своїм особливостям сім'я як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних потреб, які, допомагаючи людині відчувати свою приналежність до суспільства, підсилюють відчуття його безпеки і спокою, викликають бажання надавати допомогу і підтримку іншим людям.

Сім'я має свою структуру, визначену соціальними ролями її членів: чоловіка і дружини, батька і матері, сина і дочки, сестри і брата, дідуся і бабусі. На основі цих ролей складаються міжособистісні відносини в родині. Ступінь участі людини в житті сім'ї може бути найрізноманітнішою, і залежно від цього сім'я може робити на людину більше чи менший вплив.

Сім'я відіграє колосальну роль в житті та діяльності суспільства. Функції сім'ї можна розглядати як з позиції реалізації цілей суспільства, так і з позиції виконання своїх обов'язків по відношенню до суспільства. Сім'я як мікроструктура задовольняє важливі соціальні потреби і виконує важливі соціальні функції.

Завдяки своєї репродуктивної функції сім'я є джерелом продовження людського життя. Це та соціальна група, яка спочатку формує особистість людини. Сім'я сприяє збільшенню творчих і продуктивних сил суспільства. Сім'я вводить в суспільство його нових членів, передаючи їм мову, звичаї і звичаї, основні зразки поведінки, обов'язкові в даному суспільстві, вводить людину у світ духовних цінностей суспільства, контролює поведінку своїх членів. Соціальні функції сім'ї виявляються не тільки у відношенні дітей, а й стосовно подружжя, тому що життя в шлюбі є процесом, що грає велику роль в житті суспільства. Одна з найголовніших функцій сім'ї - створення умов для розвитку особистості всіх своїх членів. Сім'я задовольняє різні потреби людини. У шлюбі чоловік і дружина знаходять щастя інтимного спілкування. Народження дітей викликає радість не тільки від свідомості продовження свого роду, але і дає можливість впевненіше дивитися в майбутнє. У сім'ї люди піклуються один про одного. Також в сім'ї задовольняються різноманітні потреби людини. У подружнього життя людини найбільш яскраво проявляється почуття любові і взаєморозуміння, визнання, повагу, відчуття безпеки. Проте задоволення своїх потреб пов'язано з виконанням певних функцій сім'ї.

На жаль, сім'ї не завжди виконують свої функції. У таких випадках виникає проблема асоціальної ролі сім'ї. Не виконують своїх функцій сім'ї, які не в змозі забезпечити своїм членам безпеку, необхідні умови побуту і взаємодопомога, якщо в сім'ї неправильно піднесені деякі цінності. Крім того, коли сім'я виховує емоційно незрілих людей з ослабленим почуттям небезпеки, з людськими якостями, далекими від суспільних норм, вона завдає шкоди своєму народу.

Розглядаючи роль сім'ї в житті кожної людини, необхідно також відзначити її психологічну функцію, тому що саме в сім'ї формуються всі ті якості особистості, які становлять цінність для суспільства.

Кожна людина протягом свого життя, як правило, є членом двох сімей: батьківської, з якої він походить, і родини, яку він створює сам. На життя в сім'ї батьків припадають періоди приблизно до юнацького віку. У період змужніння людина поступово набуває самостійності. Чим далі, тим більше життєвого, професійного і соціального досвіду накопичує людина, і все більшу роль для нього починає відігравати сім'я.

Для розвитку сім'ї дуже важливим етапом є вступ чоловіки і жінки в подружній союз. Народження первістка відкриває батьківський етап, а після здобуття дітьми самостійності можна говорити про фазу вторинної подружнього життя. Окремим періодам у житті родини відповідають різні відрізки часу і різні потреби. Визначення тривалості окремих періодів життя сім'ї не може через різних термінів вступу партнерів у шлюб. У зв'язку з цим буває досить складно пов'язати розвиток сім'ї з періодами розвитку особистості, проте узгодження насіннєвого і життєвого циклів необхідно.

З точки зору соціальної психології подружжя - особлива група, що складається з двох осіб протилежної статі. Це дві особистості, дві індивідуальності, які вирішили разом провести своє подальше життя. Подружжя взаємно задовольняють емоційні, соціальні, інтимні потреби, допомагають один одному в реалізації особистих цілей, разом прагнуть поліпшити матеріальні умови свого життя, спільно створюють економічну базу сім'ї. Основи сім'ї формуються соціальними позиціями подружжя по відношенню один до одного. Провідна роль в сім'ї зазвичай належить тому чоловікові, який має більший вплив, вміє приймати рішення при виникненні проблем у процесі спільного життя. Зазвичай це чоловік, але в наші дні спостерігається як зсув верховенства в сім'ї у бік жінки, так і рівноправність подружжя. Само собою, що при визначенні сімейних позицій велику роль грають культурні традиції, а також особистісні риси кожного з подружжя. На формування структури, а отже, і на розподіл ролей у сім'ї серйозний вплив роблять зміни, які відбуваються в соціальній мікроструктурі. Розподіл обов'язків у родині пов'язане з тими ролями, які взяли на себе чоловік і дружина.

Після створення сім'ї починається процес взаємного пристосування один до одного. І тут велике значення вміє вміння людей йти на компроміси, проявляти терпимість і стримувати себе в конфліктних ситуаціях. Труднощі, які виникають в сімейному житті, дуже часто стають причиною кризи шлюбу, і в деяких випадках бажана допомога психолога, але в більшості випадків молоді люди справляються самі.

Народження дитини - значна подія в житті подружжя, яке свідчить про вступ сім'ї в новий період розвитку. Це чергове випробування для подружжя. Вони приступають виконання нових соціальних ролей - матері і батька, входження в нову соціальну роль завжди буває важким і вимагає підготовки. У даному випадку такою підготовкою є вагітність. Майбутні батьки поступово у думках і уяві готуються до зміни, яка повинна відбутися у їхньому житті; одночасно вони готують і своє оточення. Їм доводиться серйозно міняти налагоджене життя. У період вагітності у подружжя починають формуватися установки на майбутню дитину. Тут мають значення такі фактори, як бажання або небажання дитини, а також бажання одного з батьків мати дитину певної статі. Все це в подальшому може відбитися на вихованні.

Ролі батьків всеохоплюючі і багатогранні. Батьки несуть відповідальність за вибір дитиною життєвої позиції. Народження дитини та необхідність забезпечення йому умов для розвитку тягнуть за собою певну реорганізацію домашнього життя. Але крім турботи про дітей, ролі батьків поширюються і на формування особистості дитини, світу його думок, почуттів, прагнень, на виховання його власного "Я". Гармонійний розвиток особистості дитини пов'язане не тільки з присутністю і активною діяльністю в родині кожного з батьків, але й узгодженістю їх виховних дій. Розбіжності у виховних методах і міжособистісних відносинах батьків не дають дитині зрозуміти і осмислити, що добре, а що - погано. Крім того, коли згода між батьками порушується, коли найближчі дитині люди особи, які є його опорою, знаходяться у сварці, та до того ж він чує, що це відбувається з причин, що стосуються його, то він не може відчувати себе впевнено і в безпеці. А звідси і дитяча тривога, страхи і навіть невротичні симптоми. Для дитини дуже важливі взаємини між членами сім'ї. І особливо важливо для нього розуміти, як дорослі ставляться до нього.

Характер емоційного ставлення батьків до дитини можна назвати батьківського позицією. Це один з найважливіших факторів, що формують особистість дитини. Існує декілька варіацій цього чинника, від домінування до повної байдужості. І постійне нав'язування контактів, і повна їх відсутність шкідливо дитині. Дуже важливо налагодити контакт з дитиною, щоб згодом можна було говорити про віддачу з боку дитини. До дитини перш за все потрібно підходити без перебільшеною зосередженості уваги, але і без надмірної емоційної дистанції, тобто необхідний контакт вільний, а не напружений або занадто слабкий і випадковий. Мова йде про такий підхід, який можна охарактеризувати як урівноважений, вільний, спрямований до розуму і серця дитини, орієнтований на його дійсні потреби. Це повинен бути підхід, заснований на певній незалежності, в міру категоричний і наполегливий, що є для дитини опорою та авторитетом, а не владним, командним наказом або поступливою, пасивної проханням. Порушення контакту з дитиною проявляються в декількох характерних формах, наприклад, зайвої агресивності або прагненні коригувати поведінку дитини.

З самого раннього віку правильний процес розвитку дитини здійснюється в першу чергу завдяки турботам батьків. Маленька дитина вчиться у своїх батьків мислити, говорити, розуміти і контролювати свої реакції. Завдяки особистісним зразкам, якими є для нього батьки, він вчиться тому, як ставитися до інших членів сім'ї, родичам, знайомим: кого любити, кого уникати, з ким більш-менш вважатися, кому висловлювати свою симпатію чи антипатію, коли стримувати свої реакції. Сім'я готує дитину до майбутнього самостійного життя в суспільстві, передає йому духовні цінності, моральні норми, зразки поведінки, традиції, культуру свого суспільства. Напрямні, узгоджені виховні методи батьків вчать дитину розкутості, в той же час він навчається керувати своїми діями і вчинками згідно з моральними нормами. У дитини формується світ цінностей. У цьому багатосторонньому розвитку батьки своєю поведінкою і власним прикладом надають дитині велику допомогу. Однак деякі батьки можуть утрудняти, гальмувати, навіть порушувати поведінку своїх дітей, сприяючи прояву у нього патологічних рис особистості.

Дитина, яка виховується в сім'ї, де особистісними зразками для нього є батьки, отримує підготовку до подальшим соціальним ролям: жінки або чоловіки, дружини або чоловіка, матері чи батька. Крім того, досить сильним є соціальний тиск. Дітей зазвичай хвалять за поведінку, яка відповідає їхнім підлозі, і засуджують за дії, властиві протилежній статі. Правильне статеве виховання дитини, формування почуття приналежності до своєї статі складають одну з основ подальшого розвитку їх особистості.

У результаті розумного застосування заохочень розвиток заохочень розвиток людини як особистості можна прискорити, зробити більш успішним, ніж використовуючи покарання і заборони. Якщо все ж таки виникає потреба в покаранні, то для посилення виховного ефекту покарання по можливості має йти безпосередньо за заслуговує його провиною. Покарання більш ефективно в тому випадку, якщо провина, за який дитина покараний, доступно йому пояснений. Дуже суворе може викликати у дитини страх або збурити його. Будь-яка фізична вплив формує у дитини переконання, що він теж зможе діяти силою, коли його щось не влаштує.

Поведінка дитини багато в чому залежить від виховання в сім'ї. Дошкільнята, наприклад, часто бачать себе очима дорослих. Т.ч., позитивне чи негативне до нього ставлення з боку дорослих формує його самооцінку. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім'ях, де батьки часто лають дитини або ставлять перед ним завищені завдання. Крім того, дитина, що бачить, що батьки не ладнають, часто звинувачує в цьому себе, і в результаті самооцінка знову-таки занижується. Така дитина відчуває, що не відповідає бажанням батьків. Існує й інша крайність - завищена самооцінка. Зазвичай це відбувається в родинах, де дитину заохочують по дрібницях, а система покарань дуже м'яка.

Само собою, що діти з неадекватною самооцінкою згодом створюють проблеми і собі, і своїм близьким. Тому з самого початку батьки повинні намагатися формувати у своєї дитини адекватну самооцінку. Тут потрібна гнучка система покарання і похвали. Виключається захоплення і похвала при дитині, рідко даруються подарунки за вчинки, не використовуються вкрай жорсткі покарання.

Крім самооцінки батьки задають і рівень домагань дитини - те, на що він претендує у своїй діяльності та відносинах. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою і престижною мотивацією розраховують лише на успіх, і у випадку невдачі можуть отримати важку психічну травму. Діти з низьким рівнем домагань і низькою самооцінкою не претендують на багато що ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко миряться з невдачами, але при цьому часто багато чого домагаються.

У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена система виховання. Тут мається на увазі і розуміння цілей виховання, і прийомів виховання, і врахування того, що можна і чого не можна допустити у відношенні дитини. Можуть бути виділені 4 тактики виховання в сім'ї і відповідають їм 4 типи сімейних відносин, які є передумовою і результатом їх виникнення: диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво.

Диктат у родині виявляється в систематичному придушенні батьками ініціативи та почуття власної гідності у дітей. Зрозуміло, батьки можуть і повинні пред'являти вимоги своїй дитині, виходячи з цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, в яких необхідно приймати педагогічно і морально виправдані рішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам дії наказ і насильство, зіштовхуються з опором дитини, який відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством, обманом, спалахами гніву, а інколи і відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним відбувається ломка багатьох якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе і свої можливості, все це - гарантія невдалого формування особистості.

Опіка в родині - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають його від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їх дітей до реальності за порогом рідної хати. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім його життям, заснований на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона призводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття - гіпоопека, що припускає під собою поєднання байдужого ставлення батьківського відносини з повною відсутністю контролю. Діти можуть робити все, що їм заманеться. У результаті, подорослішавши, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують на повагу, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх забаганок.

Система міжособистісних відносин у родині, яка будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою "невтручання". При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі і діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену таким чином лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів.

Співробітництво як тип взаємин у сім'ї передбачає опосередкованість міжособистісних стосунків у сім'ї загальними цілями і завданнями спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації долається егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім'я, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку - колективом.

Багато батьків з завмиранням серця чекають так званого перехідного віку у своїх дітей. У кого-то цей перехід від дитинства до дорослості відбувається абсолютно непомітно, для кого-то стає справжньою катастрофою. Ще недавно слухняний і спокійна дитина раптом стає "колючим", роздратованим, він раз у раз вступає в конфлікт з оточуючими. Це нерідко викликає непродуману негативну реакцію батьків, вчителів. Їх помилка полягає в тому, що вони намагаються підпорядкувати підлітка своїй волі, а це тільки озлоблює, відштовхує його від дорослих і, що найстрашніше, - ламає зростаючої людини, роблячи його нещирим пристосуванцем або як і раніше слухняним аж до втрати свого "Я". Підлітковий самостійність виражається в основному в прагненні до емансипації від дорослих, звільнення від їх опіки, контролю. Маючи потребу в батьках, в їх любові і турботі, в їх думці, вони відчувають сильне бажання бути самостійними, рівними з ними. Те, як складуться відносини в цей важкий для обох сторін період і після нього, залежить, головним чином, від стилю виховання, що склався в сім'ї, і можливостей батьків перебудуватися - прийняти почуття дорослості своєї дитини. Існує 3 стилю батьківської поведінки - авторитарний, демократичний і попустительский.

При авторитарному стилі бажання батька - закон для дитини. Такі батьки пригнічують своїх дітей. Вони вимагають від підлітка беззаперечного підпорядкування і не вважають за потрібне пояснювати йому причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють усі сфери життя підлітка, причому роблять це не завжди коректно. Діти в таких сім'ях зазвичай замикаються, їх спілкування з батьками порушується. Частина підлітків йде на конфлікт, але частіше діти, які ростуть в подібній сім'ї, пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненими у собі, менш самостійними.

Демократичний стиль сімейних відносин є найоптимальнішим для виховання. Демократичні батьки цінують у поведінці підлітка і самостійність, і дисципліну. Вони самі надають йому право бути самостійним у якихось сферах його життя, не обмежуючи прав, одночасно вимагають виконання обов'язків; вони поважають його думку і радяться з ним. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумної турботі зазвичай не дуже дратує підлітка, він часто прислухається до поясненням, чому не варто робити одного і варто зробити інше. Формування дорослості за таких обставин відбувається без особливих переживань і конфліктів.

При попустітельское стилі батьки майже не звертають уваги на своїх дітей, ні в чому їх не обмежують, нічого не забороняють. Підлітки з таких сімей часто потрапляють під поганий вплив, можуть підняти руку на своїх батьків, у них майже немає цінностей.

Як би гладко не проходив підлітковий період, конфліктів не уникнути. Конфлікти найчастіше виникають при відношенні батьків до підлітка як до маленької дитини, а також будь-яка дрібниця - від манери підлітка одягатися до питання про годині, до якого йому дозволено перебувати поза домом. Для того, щоб знайти спільну мову з підлітком, потрібно постаратися сприймати його як рівноправного партнера, який просто поки володіє меншим життєвий досвідом, цікавитися його проблемами, вникати у всі виникаючі в його житті складності і допомагати йому. У такому випадку підліток обов'язково відплатить своїм батькам увагою і турботою зі свого боку.