Основні психолого-педагогічні умови формування науково-матеріалістичного світогляду учнів

Формування наукового світогляду в учнів - не стихійний, спонтанний процес. Вирішальними факторами цього процесу є виховання демократичної спрямованості особистості, розвиток її інтелектуальної, емоційної і вольової сфери.

Успішне формування в учнів наукового світогляду можливе при забезпеченні належних психолого-педагогічних умов. Спостереження показують, що в шкільній практиці бувають випадки, коли частина вчителів не приділяє достатньої уваги створенню основних умов формування в учнів світоглядних знань.

Формуючи в учнів науковий світогляд, вчитель має враховувати насамперед дві взаємозв'язані і взаємозумовлені сторони: об'єктивні фактори (соціальні умови, серед них - матеріальні, духовні цінності, суспільні відносини, морально-етичні норми і принципи та ін.) і суб'єктивні (ставлення учнів до набуття знань, їх здібності, вікові і психологічні особливості та ін.). Недооцінка однієї з цих сторін може призвести до відставання у формуванні певних ланок і навіть усього процесу формування світогляду.

Спостереження за формуванням в учнів наукового світогляду показують, що одні педагоги розглядають цю роботу в основному як суто навчальну, інші - лише як виховну. Дехто з них штучно звужує багатогранний процес формування в учнів світогляду і фактично зводить його до вироблення матеріалістичного розуміння дійсності, недооцінюючи при цьому моральні погляди, переконання людини. Формування наукового світогляду - це органічне поєднання навчальної і виховної роботи. Цей процес однаковою мірою включає в себе як засвоєння кожним учнем великого обсягу матеріалу, насамперед передбаченого навчальними програмами з усіх предметів, так і виховання всебічно розвиненої особистості.

Шляхи, форми і методи формування в учнів наукового світогляду передбачають, з одного боку, творчу діяльність учителя, з другого активну інтелектуальну, емоційну і вольову діяльність учнів при засвоєнні і практичному застосуванні матеріалу світоглядного характеру.

Успішне розв'язання поставлених завдань, пов'язаних з формуванням в молодших школярів світогляду, ідейних переконань, залежить насамперед від учителя, його ідейно-політичного, теоретичного рівня, загальної ерудиції, ступеня оволодіння ним психологічними, педагогічними, зокрема методичними, прийомами формування світогляду. Підготовка педагога до наукової організації цього процесу включає глибоке вивчення сутності світогляду, його структури, визначення шляхів, методів формування в учнів компонентів світогляду, вивчення рівня їх сформованості.

Важливе завдання вчителів - забезпечення активної участі зорового, слухового і рухового аналізаторів при сприйманні школярами навчального матеріалу світоглядного характеру. Розвиток психологічних процесів (пам'яті, мислення, уваги тощо), збудження певних психологічних станів (піднесення, зацікавленості, спостережливості та ін.) сприяють виділенню істотних ознак предметів і явищ, глибшому оволодінню прийомами класифікації, систематизації виучуваних фактів, тобто активізують пізнавальну діяльність учнів.

Дослідженнями Л.С. Виготського, Л.І. Божович, О.М. Леонтьєва та інших психологів установлено, що формування особистості учня, його світоглядної зрілості визначається, по-перше, тим місцем, яке він займає в системі доступних йому людських відносин; по-друге, співвідношенням вимог, що ставляться до нього дорослими, життям, с тими психологічними особливостями, які йому властиві. Саме з такого співвідношення виникають (а за належних умов і формуються) потреби, мотиви, цілі і прагнення, які сприяють розвитку в учнів нових світоглядних якостей.

Для пробудження і поглиблення потреб, інтересів до пізнання важливих сфер життя слід розвивати емоції учнів. Велике значення має, зокрема, розвиток в учнів так званих інтелектуальних почуттів: захопленості невідомим, бажання відкрити його для себе, подиву перед пізнаною закономірністю, радості від її пізнання тощо. Емоційний фактор - важливий стимул пізнання навколишньої дійсності.

Постійне поглиблення потреб, інтересів, поступове розширення кола об'єктів вивчення - все це сприяє формуванню в учнів мотивів, які стимулюють пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, активну участь у громадсько-політичному житті класу, школи, рідного села чи міста. Велике значення має пробудження і розвиток в учнів духовних потреб, яким належить вирішальна роль у формуванні ідейно-політичної, моральної спрямованості особистості. Чим глибші і різноманітніші духовні потреби, тим багатогранніша практична діяльність учнів, в якій перевіряються і утверджуються погляди і переконання. Формування потреб у нових знаннях, мотивів пізнавальної діяльності є однією з найважливіших умов формування в учнів світоглядних якостей.

Найважливішим мотивом, який спонукає учнів до пізнання минулого і сучасного життя народу, до здійснення справ, корисних для суспільства, є почуття любові до України. Ідейно-політичні, зокрема патріотичні почуття мають яскраво виражений світоглядний характер.

Щоб учні успішно долали стереотипні асоціації, встановлювали нові зв'язки між явищами і подіями, які вони пізнають, треба стимулювати їх висловлювати різноманітні припущення, аргументувати висновки, здійснювати узагальнення. Сумніви, здогадки, уміння дискутувати, критичність мислення - неодмінні ознаки активної пошукової діяльності учнів у процесі пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства.

Самостійне набування учнями знань у процесі пізнавальної діяльності ще не означає повноцінного засвоєння світоглядних положень, ідей, перетворення їх у переконання. Знання і переконання - поняття, які мають багато спільного, але вони не тотожні. Психологи стверджують, що знання можуть нічого не змінювати ні в поведінці школяра, ні в його моральному обличчі. Знання, які не перейшли в переконання, часто стають баластом пам'яті учнів, створюють "моральний формалізм" (Л.І. Божович) у вихованні.

Дослідження Н.О. Менчинської, Г.Є. Залеського та інших психологів переконливо показують, що в справі формування наукового світогляду педагогічна робота буде недостатньою, якщо вона спрямована лише на забезпечення правильного розуміння учнями наукової картини світу, а не ставить своїм завданням виробити певне ставлення до набутих знань. У такому разі знання можуть не переходити у світоглядні переконання.

Знання, та уміння постають перед учнями в двох аспектах: у пізнавальному і ціннісному. У першому випадку знання є об'єктом, який треба пізнати (виявити в ньому певні ознаки, охарактеризувати запам'ятати їх). У другому випадку знання оцінюються з точки зору можливості, необхідності застосування їх у життєвій практиці, тобто розглядаються учнями з ціннісного боку: чи доцільно (якщо так, то якою саме мірою) використати ці знання у власній діяльності. Якщо вчитель уміє переконати учня в тому, що певні знання можна застосовувати у певних життєвих ситуаціях, що вони потрібні для подальшого пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, то в учня виникає установка на глибоке їх усвідомлення. Вони "зігріваються" відповідними почуттями, між ними і раніше набутими знаннями виникають стійкі логічні зв'язки. В учня починає формуватися готовність використати ці знання в життєвій чи навчальній практиці.

Вирішальну роль тут відіграють процеси "ціннісного сприймання знань" (Г.Є. Залеський), які емоційно засвоюються. У школярів виникає стійке емоційне позитивне ставлення до набуття знань, формується потреба при оцінці явищ спиратися на такі знання (норми, принципи тощо), застосовувати їх у теоретичній (мислительний) і практичній діяльності. У цьому разі знання переходять у вищу форму - переконання, які стають невід"ємним компонентом духовного життя і регулятором поведінки учнів.

Велике значення для переходу набутих знань у переконання має самостійна пізнавальна діяльність учнів. В сучасних умовах, коли обсяг необхідних для людини знань різко і швидко зростає, вже неможливо робити головну ставку на засвоєння певної суми фактів. Важливо прищеплювати учням вміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватись у стрімкому потоці наукової і політичної інформації. У процесі самостійного розв'язання пізнавальних завдань в учнів формуються мислительні операції аналізу і синтезу, конкретизації і систематизації фактів, почерпнутих із змісту навчальних програм чи життєвого досвіду, вміння відкривати закономірності розвитку природи і суспільства.

Дослідження навчально-виховного процесу показує,що сприятливі умови для самостійного оволодіння учнями світоглядними знаннями створюються в процесі проблемного вивчення навчального матеріалу.

Наприклад, під час вивчення в четвертому класі теми "Джерела і ріки" вчителька ставить учням проблемне запитання: чому річки течуть постійно, "вічно"?

Для частини учнів таке запитання здається легким. Один з них відповідає:

- Річки течуть з більш високої місцевості на нижчу. Вода в них поповнюється за рахунок джерел, дощу, снігу. Тому вони течуть постійно, "вічно".

Ця відповідь свідчить про недостатнє розуміння учнем взаємозв'язків у природі, про його конкретне мислення. Щоб дати вичерпну відповідь на поставлене запитання, учні повинні глибоко проаналізувати водну оболонку земної кулі, зрозуміти, чому змінюється погода, усвідомити взаємозв'язки в природі. Ця закономірність істотна у причинно-наслідкових зв'Язках, результатом яких є те, що річки течуть постійно, "вічно". Учні приходять до висновку про кругообіг води в природі. При цьому слід підвести їх до думки,що вода не зникає, а лише переходить з одного стану в інший. Тоді в процесі розв'язання проблеми учні самостійно зроблять висновок світоглядного характеру.

Створення проблемної ситуації - нелегке завдання. Вчитель повинен враховувати при цьому деякі психолого-дидактичні чинники. Для створення проблемної ситуації треба поставити учнів перед необхідністю виконати теоретичне чи практичне завдання. Знання світоглядного характеру і спосіб інтелектуальної дії, які слід засвоїти, мають бути невідомими.

Психологічний аналіз процесу розв'язання проблемного завдання показує, що початковим моментом (а водночас й імпульсом мислення) у створенні проблемної ситуації є розуміння учнями труднощів при сприйманні навчального матеріалу, зумовлених суперечністю між завданням і наявними в учня способами його розв'язання. У процесі осмислення труднощів в учнів з'являється потреба розв'Язати цю суперечність, подолати труднощі за допомогою пошуку знань, способів інтелектуальних і практичних дій.

Отже, механізм включення в розв'язання проблемного завдання такий: виникнення пізнавальної потреби, на основі якої з'являється пізнавальна активність як засіб її задоволення і пізнавальний інтерес як мотив цій активності.

Компонентами проблемної ситуації є усвідомлення учнями пізнавальних труднощів, розуміння поставленої проблеми, потреба в пошуку відповіді, достатній рівень набутих раніше знань, мислительних дій і операцій, які забезпечують розв'язання завдання, і, отже, самостійне відкриття змісту світоглядного характеру. При відсутності хоча б одного с цих компонентів проблемна ситуація, як правило, не виникає. У такому разі учні не можуть розв'Язати пізнавальне завдання.

Якщо вчитель сам показує, як розв'Язати завдання, дає в готовому вигляді певний світоглядний матеріал, користі від цього мало. Завдання без проблемності, як правило, не збагачують учнів глибокими світоглядними знаннями.

В умовах проблемної ситуації увага, пам'Ять, уява та інші психічні процеси ніби "загостряються", "зосереджуються" на об'єктах сприймання, завдяки чому відбувається проникнення в змістову сторону цих об'єктів, у логічні зв'Язки, що існують між подіями і явищами навколишньої дійсності.

Додержання принципу проблемності сприяє розвитку мислительних операцій учнів, формуванню інтересів до знань світоглядного характеру і до процесу їх набування. При цьому забезпечується самостійна пізнавальна діяльність учнів, яка є важливим фактором формування в них світоглядних якостей.

Формуючи в учнів погляди, переконання, ідеали, слід використовувати різноманітні методи і прийоми, що відповідають навчальному змісту світоглядного характеру.

Усі засоби впливу на учнів мають перебувати у взаємодії, доповнювати і поглиблювати один одного. Багатогранна робота, що пов'язана з формуванням в учнів світоглядної зрілості, повинна здійснюватись при додержанні принципів гуманізму, демократизму у викладанні предметів і застосуванні методів виховання.