Загальна характеристика лісової та лісопереробної промисловості України

 

Як уже зазначалось вище, лісопереробна промисловість — це галузь лісової промисловості, яка займається обробкою деревини для подальшого використання в інших підгалузях. Особливістю даної промисловості є споживання великої кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки, пластмаси, хімічні волокна та ін.). Як нам відомо, лісопереробна промисловість включає фанерну, деревостружкову, деревоволокнисту, меблеву промисловості.

Фанерна промисловість сконцентрована у Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві, Костополі. Найбільші меблеві фабрики розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях. За виробництвом фанери Україна значно відстає від інших країн.

Меблева промисловість є найбільш розвиненою серед інших деревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у лісопромисловому комплексі країни. Ефективний розвиток сучасного меблевого виробництва як такого, що з одного боку споживає природні ресурси (насамперед лісові — деревину), а з другого — чинить негативні впливи на довкілля, можливий лише за умови врахування екологічної складової шляхом впровадження систем екологічного менеджменту та екоаудиту. Меблева промисловість України, яка формувалася в умовах командно-адміністративної системи, була орієнтована на задоволення потреб планової економіки в уніфікованих, багатофункціональних меблях без врахування смаків потенційних покупців, у той час як меблева промисловість інших країн розвивалася у напрямку задоволення динамічно змінюваних — особливо в останні роки — потреб споживачів, внаслідок чого значних успіхів тут досягнуто у сфері якості та дизайну меблів, які є визначальними чинниками при прийнятті рішення про купівлю[25]. Це і стало однією з найважливіших причин малої конкурентоспроможності меблів, вироблених в Україні.

Виробництво деревостружкових плит виникло в Україні досить недавно — наприкінці 50-х років. Незважаючи на відносно високий рівень виробництва деревостружкових плит, їх ввіз на територію України зріс за період 1970-1990рр. у 4 рази, що пов’язано з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості. Виробництво деревостружкових плит сконцентроване в Костополі, Сваляві, Тересві, Брошневі, Києві та ін.

Виробництво деревостружкових та деревоволокнистих плит тісно пов’язані, оскільки вони виробляються з відходів лісової промисловості[18, c.347].

На даний момент деревообробна промисловість бурхливо розвивається. У великих містах і довкола них постійно створюються все нові підприємства даної галузі. Вони виготовляють за новітніми іноземними технологіями вікна та двері, паркет і вагонку, дерев’яні панелі тощо. Асортимент і якість продукції постійно зростають. Відбувається і подальша територіальна конкуренція виробництва з наближенням його до масового споживача.

Розглядаючи структуру лісопромислового комплексу загалом, не можна оминути таких його важливих складових як целюлозно-паперова, лісохімічна та гідролізна промисловості.

Папір в Україні почали виробляти давно, більш як 400 років тому. Головним компонентом для одержання целюлози є низькоякісна деревина хвойних і листяних порід дерев, відходи лісопиляння і деревообробки. У спеціальному апараті деревину піддають обробці і вона перетворюється в целюлозу. За новими технологіями целюлозу можна виготовляти з очерету та соломи. Її використовують для виробництва паперу і картону в подальшому. Великі підприємства даної промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Корюківці Чернівецької області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика)[18, c.347].

З 2006-2008рр. обсяг виробництва паперу знизився з 369тис. т до 100тис. т внаслідок відсутності коштів на модернізацію виробництва, оновлення продукції та поліпшення її конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках[23]. Тому зараз для підвищення рентабельності функціонування целюлозно-паперової промисловості використовується нова сировина, новітні технології, випускаються шпалери, учнівські зошити, туалетний папір та інша продукція.

Лісохімічний підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість, гідроспергетичне (суха перегінна деревина), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво. Підприємства лісохімії використовують хвойну деревину, кору, гілки дерев, живицю тощо, тому у своєму розміщенні вони орієнтуються на лісопромислові райони.

Лісохімічний підкомплекс об’єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбамідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пне вий сосновий осман, дубову кору.

Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося виробництво потану, який використовувався як мінеральне добриво[13, с.196].

Гідролізна промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза і та ін.). Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості.

Отже, лісопереробна промисловість має досить розгалужену сітку та включає в себе меблеву, фанерну, промисловість деревоволокнистих та деревостружкових плит, целюлозно-паперову промисловість, лісохімічну та гідролізну. Більшість з цих підгалузей залежать одна від одної. Так, промисловість деревостружкових та деревоволокнистих плит використовує вторинну продукцію меблевої промисловості, тобто працює на відходах її виробництва. Саме це є причиною того, що часто підгалузі деревообробної промисловості розташовані поруч. Аналізуючи дані по підгалузям лісової промисловості в цілому, можна сказати, що вони є досить молодими, а отже і перспективними для розвитку. Основною перешкодою для розвитку є застаріле обладнання та нераціональне розміщення підприємств. Поліпшення розміщення в перспективі досягатиметься шляхом ліквідації дрібних відомчих лісопильно-деревообробних виробництв, розширення меблевого виробництва в Подільському, Причорноморському, Придніпровському районах, будівництва нових підприємств відповідно до основних принципів раціонального розміщення.