Характеристика функцій фінансового ринку.

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Сутність фінансового ринку

1.1. Складові фінансового ринку

1.2. Економічний зміст поняття «фінансовий ринок»

2. Функції фінансового ринку

2.1. Характеристика функцій фінансового ринку

2.2. Механізм фінансового ринку

3. Структура ринку фінансових ресурсів. Його суб’єкти

3.1. Суб'єкти фінансового ринку та їх класифікація

3.2. Функції суб'єктів (учасників) фінансового ринку

3.3. Інститути інфраструктури фінансового ринку

4. Класифікація фінансових ринків

4.1. Інтеграція фінансових ринків

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

 

Перш ніж вести мову про фінансовий ринок треба дати визначення терміну „фінанси”. Термін finansia виник в 13-15 ст.ст. в торгових містах Італії, і спочатку він являв собою любий грошовий платіж. Подальше вживання – в якості поняття, пов’язаного з ситемою грошових відносин між населенням і державою з приводу створення фондів грошових коштів. Таким чином, цей термін мав такі ознаки:

- по-перше, грошові відносини між двома суб’єктами;

- по-друге, в процесі цих відносин формувався загальнодержавний фонд грошових коштів - бюджет. Як наслідок, ці відносини носили фондовий характер;

- по-третє, постійне надходження коштів до бюджету не було б забезпечене без податків, зборів та інших платежів державно-примусового характеру.

Фінанси – це сукупність грошових відносин, в процесі яких здійснюється формування і використання фондів грошових ресурсів (державних, недержавних) для здійснення економічних, соціальних і політичних задач.

У фінансових відносинах виділяються три, пов’язані між собою, сфери: фінанси господарських суб’єктів, страхових, державних суб’єктів. Формуються фінансові ресурси за рахунок: власних і прирівняних до них засобів (акціонерний капітал, пайові внески, прибуток від основної діяльності, цільові надходження та інше); мобілізовані на фінансовому ринку як результат перерозподілу (бюджетні субсидії, субвенції та ін.). Державні фінанси є засобом перерозподілу вартості суспільного продукту й частки національного багатства. Основу державних фінансів становить бюджет. Окремо в системі державних фінансів виділено позабюджетні фонди для фінансування окремих цільових програм (Пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд зайнятості).

Фінанси – один з важливих інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на економіку підприємства, регіону, країни. Фінансовий механізм являє собою систему організації, планування і використання фінансових ресурсів. До складу фінансового механізму входять:

а) фінансові інструменти;

б) фінансові прийоми і методи;

в) забезпечуючи підсистеми (правове, нормативне, інформаційне, програмне забезпечення).

Фінансові інструменти (грошові кошти, цінні папери, форвардські контракти, фьючери і свопи) – різні форми короткострокового і довгострокового інвестування, торгівля якими здійснюється на фінансових ринках.

Сутність фінансового ринку.

 

Функцiонування ринкової економiки грунтується на функцiо­нуваннi рiзноманiтних ринкiв, якi можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукцiї (товарів та послуг) та ринки трудових i фiнансових pecypcів. На ринку фiнансових pecypciв зу­стрiчаються такi, в яких у процесi господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх дiяльностi, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використанi для iн­вестицiй. Саме на ринку фiнансових pecypciв, або фiнансовому рин­ку, вiдбувається перелив коштiв, при якому вони перемiщуються вiд тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує iнвестицiй. При цьому, як правило, кошти спрямовуються вiд тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тiльки пiдвищенню продуктивностi та ефективностi економiки в цiло­му, а й полiпшенню економiчного добробуту кожного члена суспiльства.

На фiнансовому ринку тi, що мають вiльнi фiнансовi ресурси, пере­дають їх на рiзних умовах iншим учасникам ринку, якi опосередкова­но через суб'ектiв ринку або безпосередньо використовують залученi ресурси для фiнансування рiзних галузей економiки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фiнансовi ресурси надаються на умовах позики або на умовах спiввласностi, коли iнвe­стор набувае прав власностi на придбанi за iнвecтoвaнi кошти мате­рiальнi чи нематерiальнi активи.

Складові фінансового ринку.

 

Позика оформляється рiзними видами боргових цiнних паперiв, банкiвського, комерцiйного чи державного кредиту. Платою за ви­користання позичкового капiталу виступає процент, який залежить від структури попиту та пропозицii на позичковий капiтал i може кори­гуватись у той чи iнший бiк, забезпечуючи iнвecтopy вищий або ниж­чий рівень прибутку. 3 одного боку, piвeнь процентної ставки має бути нижчим вiд ставки прибутку від використання залучених pecypciв, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зрос­тання власного капiталу. 3 другого боку, процентна ставка має забез­печити iнвecтopy прибуток від надання коштiв у позику, а також ком­пенсувати втрати від знецiнення pecypciв внаслiдок iнфляцii та ри­зикiв вiд здiйснення конкретних iнвестицiй. Реальна ставка прибутку на позичковий капiтал вiдповiдає середнiм темпам зростання еконо­мiки з поправкою на ризик здiйснення конкретних iнвестицiй. Чим ефективнiше функцiонує ринок позичкового капiталу, тим бiльшою мiрою процентна ставка на позиковий капiтал вiдповiдає ризику iнвестицiй i ефективностi конкретної галузi економiки та eкoнoмi­ки в цiлому.

Рівень прибутку на iнвестицii в акцiонерний капiтал визначаєть­ся piвнeм рентабельностi конкретного виробництва та ринковою кон'юнктурою, що впливає на ринкову капiталiзацiю корпорацii. Рівень прибутку на акцiонерний капiтал значною мiрою вiдповiдає рiвню ефективностi конкретного виробництва i в разi неефективної дiяльностi може забезпечити інвестору нульову або вiд'ємну ставку прибутку. Інв ec т op - власник aкцii подiляє ризик iнвестицiй з iнши­ми акцiонерами пiдприємницької структури i тому прибуток на iнвeстицiї в акції може коливатись у значних межах. На вiдмiну вiд прибутку на акцiонерний капiтал процент на позичковий капiтал у цiлому мeнш пов'язаний iз поточною фiнансово-господарською дiяль­нiстю конкретного суб'єкта господарювання i в основному визначаєть­ся кон'юнктурою ринку.

Передача в користування фiнансових pecypciв на фiнансовому ринку оформляється тим чи iншим фiнансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється вiдповiд­ними iнструментами позики – борговими цiнними паперами (облiга­цiями, векселями, ощадними сертифiкатами тощо) або рiзними вида­ми кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в aкцioнep­ний кaпiтал, така операцiя оформляється iнструментами власностi - акцiями. Платою за нaдaнi в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акцiонерний капiтал - прибуток у виглядi дивiдендiв i капiтaлiзований прибуток, що направляєть­ся на збiльшення власного капiталу корпорацii.

Оскiльки передача в користування капiталу вiдбувається через продаж фiнансових активiв, якi вiдображають права на отримання доходу на вкладений капiтал, фiнансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають i купують фiнансовi акти­ви. Фінансовий ринок являє собою систему економiчних та право­вих вiдносин, пов'язаних iз купiвлею-продажем або випуском та обiгом фiнансових активiв. Суб'єктами цих вiдносин виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вiльнi фiнан­cовi ресурси, ті, якi потребують iнвестицiй, та фiнансовi посередники, якi на стабiльнiй, впорядкованiй основі забезпечують перерозподiл фiнансових pecypciв серед учасникiв ринку. Іншими словами фінансовий ринок – це грошові відносини, що склалися в процесі купівлі – продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позиковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах.

Осiб, якi iнвестують кошти в дiяльнiсть iнших суб'єктiв ринку, купуючи певнi фiнансовi активи, називають інвесторам та власниками фінансових активів - акцiй, облiгaцiй, депозитiв тощо. Тих, хто залучає вiльнi фiнансовi ресурси через випуск та продаж iнвec­торам фiнансових активiв, називають емітентами таких активів. Кожен фiнансовий актив є активом інвестора - власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.

Торгiвля фiнансовими активами мiж учасниками ринку вiдбу­вається за посередництвом рiзноманiтних фiнансових iнститутiв. Саме вони забезпечують неперервне функцiонування ринку, розмi­щення серед інвесторів нових та обiг на ринку емiтованих ранiше активiв. Наявнiсть на фiнансовому ринку великої кiлькостi фiнан­сових посередникiв з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції мiж ними, а отже, зниженню цiн на рiзнi види фiнансо­вих послуг. Чим бiльш розвинений та конкурентний фiнансовий ринок, тим меншою є винагорода фiнансових посередникiв за наданi iншим учасникам ринку послуги. Фiнансовi посередники є необхiд­ними учасниками фiнансового ринку, якi забезпечують iнвecтopaм оперативне вкладення коштiв у фiнансовi активи та вилучення коштiв з процесу iнвестування. Учасникам ринку, якi потребують iнвестицiй, фiнансовi посередники допомагають залучити кошти за вiдповiдну своїй конкурентнiй позицiї плату. Чим вища конкурентна позицiя позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фiнан­совими ресурсами.

1.2. Економічний зміст поняття «фінансовий ринок»

Фінансовий ринок – це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги – фінансові послуги, пов’язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової економіки.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об’єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв’язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб’єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати та брати грошові кошти в борг. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб’єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

Інвестування, як було відзначено вище, забезпечується через якісно розвинений фінансовий ринок. Чим же цей ринок та його сегменти відрізняються від інших? Головна відмінність їх у тому, що товаром на цих ринках виступають фінансові активи.

Фінансові активи в системі національних рахунків класифікуються у семи основних категоріях. До них належать: золото і спеціальні права позики (СПЗ), готівка і депозити, цінні папери, крім акцій, позики, акції та інший акціонерний капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до одержання або до оплати.

Фінансові активи включають також монетарне золото і спеціальні права запозичення (СПЗ) міжнародного валютного фонду, утримувачі яких розглядають їх як фінансові вимоги. Монетарне золото і спеціальні права запозичення відносяться до активів, за якими не буває невиконаних зобов’язань. До монетарного золота відноситься золото у формі монет, злитків або брусків не менше ніж 995 проби. Право власності на монетарне золото належить центральному (Національному) банку і центральному уряду. Отже, фінансові активи складаються з фінансових вимог, що виставляються боржнику і надають право кредитору на одержання від нього платежу.
В інтересах розуміння фінансових активів і зобов’язань доцільно виходити з їхнього загального визначення. У системі національних рахунків активи визначаються як об’єкти, що мають вартість і знаходяться у власності економічних суб’єктів, від яких слід очікувати в майбутньому одержання прибутку або інших доходів.

Фінансові активи відповідають цьому визначенню як засоби накопичення вартості. Володіння акціями та іншими цінними паперами приносять їхнім володарям прибуток від власності, а також холдинговий прибуток. Одержують прибуток від власності власники більшості акцій. Кредиторам виплачується відсоток за вкладами.

Характерною ознакою фінансових активів є обов’язковість вимог до інших інституційних одиниць, які, будучи позичальниками, несуть зобов’язання перед своїми кредиторами. Фінансові зобов’язання – це зобов’язання боржника перед своїм кредитором на оплату вимог, що йому виставляються.

У цілому, фінансовий ринок (ринок фінансових послуг) – це узагальнена назва тих ринків, де проявляється попит і пропозиція на різні фінансові активи (фінансові послуги), це сукупність усіх фінансових активів країни, що є сферою реалізації фінансових активів і фінансових відносин між продавцями та покупцями цих активів. Тобто поняття «фінансовий ринок» – це саморегулююча система ринків, де концентрується попит і пропозиція на різні фінансові активи та послуги, що пов’язані з придбанням активів; це сфера економічних відносин між суб’єктами ринку в процесі формування та реалізації попиту і пропозиції фінансових активів. З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних окремих ринків (сегментів), у кожному з яких виділяються ринки конкретних видів фінансових активів (сегменти).

Відомо, що послуги створюються не тільки у виробництві, але й у сфері обміну. Обов’язковою умовою процесу обміну є еквівалентність, що передбачає безумовне отримання блага за певну грошову суму. Фінансовий актив, як і будь-який інший товар, має споживчу та мінову вартість. Згідно з дією законів ринку, ціна на товар формується під впливом попиту та пропозиції, порівняння показників конкуруючих виробників. За умов ринкової конкуренції ціна на фінансовому ринку утримується у певних межах. Мінова вартість проявляється через ціну, яка набуває форми страхового тарифу, відсотка за кредит, дивіденду за цінними паперами тощо. У певному розумінні віднесення фінансового ринку до сфери обміну є питанням досить проблемним. Це означає, що не на всіх сегментах фінансового ринку, наприклад, страховому, передбачається еквівалентність.

Функції фінансового ринку.

 

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

Механізм фінансового ринку.

 

Тимчасово вільний капітал, який перебуває у формі суспільних заощаджень, тобто грошових та інших фінансових ресурсів населення, підприємств, державних органів, не витрачений на споживання і реальне інвестування, залучається через механізм фінансового ринку окремими його учасниками для наступного ефективного використання в економіці країни.
Механізм функціонування фінансового ринку забезпечує виявлення обсягу і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

Функція фінансового ринку, що полягає в організації процесу доведення фінансових активів до споживача, виявляється через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів, страхових компаній і т.п.). Її завдання полягає в створенні нормальних умов для реалізації грошових ресурсів (заощаджень) споживачів (покупців, вкладників) в обмін на фінансові активи, що їх цікавлять.

Задовольняючи значний обсяг і широке коло інвестиційних потреб господарюючих суб’єктів, механізм фінансового ринку через систему ціноутворення на окремі інвестиційні інструменти виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позицій забезпечення високого рівня дохідності капіталу, який використовується із цією метою.
Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу. Процес залучення фінансових ресурсів містить у собі як накопичення капіталу, так і взяття його в борг (позика), у найм (селенг).

Сутність функції впливу на грошовий обіг зводиться до створення фінансовим ринком умов для безупинного переміщення грошей у процесі здійснення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через дану функцію здійснюється реалізація на фінансовому ринку грошової політики держави. Від усталеності грошового обігу залежить усталеність фінансового ринку.

Ринковий механізм ціноутворення на фінансовому ринку протилежний державному, хоча і перебуває під певним впливом державного регулювання. Він дозволяє повністю врахувати поточне співвідношення попиту і пропозиції за різними фінансовими активами, яке формує відповідний рівень цін на них; максимальною мірою задовольнити економічні інтереси продавців і покупців фінансових активів.

Робота з таким специфічним товаром, як фінансовий актив, передбачає наявність каналів, за якими грошові кошти (фінансові активи) переміщуються від власників заощаджень до користувачів коштів. Це переміщення може здійснюватись за двома напрямами: каналами прямого та непрямого інвестування. Можна виділити два види каналів прямого фінансування: дольова участь і фінансування шляхом одержання позик. У першому випадку власник заощаджень шляхом обміну одержує право на дольову участь у власності фірми або на умовах пайовика, або на умовах акціонера. А при позиках фірми одержують грошові кошти у вигляді інвестицій в обмін на зобов’язання виплатити ці гроші у майбутньому з обумовленим відсотком, при цьому правом власності власник грошового внеску не володіє.

При непрямому фінансуванні заощадження населення, пересуваючись до фірм, проходять через так званих фінансових посередників, до числа яких можна віднести: банки, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, позиково-ощадні асоціації, пенсійні фонди та фонди грошового ринку. У США, наприклад, близько 2/3 щорічного обсягу інвестицій проходить саме каналами непрямого фінансування.

Фінансовий ринок пов’язаний із здійсненням кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових активів. Такі фінансові посередники добре обізнані зі станом поточної фінансової кон’юнктури, умовами здійснення угод з різними фінансовими інструментами та в найкоротші терміни можуть забезпечити зв’язок продавців і покупців. Фінансове посередництво сприяє прискоренню не тільки фінансових, але і товарних потоків, забезпечує мінімізацію пов’язаних з цим суспільних витрат.

Наявність фінансового ринку та фінансових інститутів, що забезпечують його функціонування, допомагає мобілізувати великий обсяг заощаджень, ефективніше їх розмістити та знизити ризики, ніж це можуть зробити окремі вкладники, а також сприяє скороченню оперативних витрат; об’єднанню та диверсифікації ризиків; розвиткові спеціалізованих консультаційних послуг з управління ризику, перспектив інвестицій, оцінки платоспроможності тих, хто їх залучає; задоволенню потреб вкладників у ліквідності та безпечності; задоволенню потреб інвесторів у терміновому вкладенні вільних коштів.

Фінансовий ринок виробив власний механізм страхування цінового ризику (і відповідно систему спеціальних фінансових інструментів), який в умовах нестабільності економічного розвитку країни та кон’юнктури фінансового і товарного ринків дозволяє знизити до мінімуму фінансовий та комерційний ризик продавців і покупців фінансових активів і реального товару, пов’язаний зі зміною цін на нього. Крім того, в системі фінансового ринку отримала широкого розвитку пропозиція різноманітних страхових послуг.

Вищеназвані функції фінансовий ринок здійснює переважно через: відкриття банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позичок; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави (акціями, облігаціями) тощо.

Забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне використання вільного капіталу, забезпечення в найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб’єктів, фінансовий ринок сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому.

Ці функції і обумовлюють структуру фінансового ринку.

ВИСНОВКИ

 

Фiнансовий ринок є складовою сферою фiнансової системи тіль­ки в умовах ринкової економiки, коли переважна частина фiнансо­вих pecypciв мобiлiзується суб'єктами пiдприємницької дiяльностi на засадах їх купiвлi-продажу. По cyтi, це iнфраструктура фiнансової системи, яка забезпечує функцiонування насамперед базової сфе­ри - фiнансiв суб'єктiв господарювання. В умовах адмiнiстративної економiки фiнансового ринку практично не iснувало, оскiльки фор­мування pecypciв та їх перерозподiл здiйснювалися на директивних засадах через бюджет та банкiвську систему. Haвіть кредитнi ресур­си видiлялися згiдно з планом, а не на засадах торгiвлi ними. За умов централiзованого формування, розподiлу i перерозподiлу фiнансо­вих pecypciв у адмiнiстративному порядку потреби у вiдповiднiй iн­фраструктурi - фiнансовому ринку - просто не було.

У країнах з розвиненою ринковою економiкою функцiонують ви­сокоефективнi фiнансовi ринки, які забезпечують мехaнiзм перерозпо­дiлу фiнансових pecypciв серед учасникiв ринку i сприяють ефектив­ному розмiщенню заощаджень серед галузей економiки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фiнансовi ринки перебувають на рiзних стaдiях формування та розвит­ку. Розвитку фiнансових ринкiв у таких кpaїнax сприяють масова приватизaцiя, подолання кризових явищ та позитивнi зрушення в еко­номiцi. Паралельно з цим, як правило, вiдбувається формування вiдпо­відної законодавчої бази та механiзму, що гарантує ії виконання.

Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкурентності. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку — об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Досконалий фінансовий ринок — це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу.

Фінансовий ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві. Ці умови не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах.

Мають свої особливості й вади процеси формування та функціонування фінансового ринку в країнах із перехідною економікою. Характерним для них є те, що у цих країнах невисокий рівень виробництва, невелика частка ВВП у розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинута економічна інфраструктура, приховане безробіття, високий дефіцит державного бюджету, значні темпи інфляції, нестабільна валюта, величезні обсяги "тіньової" економіки, політична нестабільність. Усе це неминуче призводить до того, що при переході до ринку економіка країни неспроможна залучити коштів іноземних інвесторів, перетворити велику частку внутрішніх заощаджень в інвестиції і спрямувати капіталовкладення у перспективні галузі. Результатом цього є те, що фінансовий ринок в перехідний період слабкий та неефективний. Крім того, у багатьох країнах із перехідною економікою фінансові ринки, і насамперед така їхня складова, як ринки цінних паперів, були побудовані на масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості нових компаній, які одержували фінансування за допомогою надання державних гарантій.

Що стосується України, то, крім сказаного вище, слід додати, що вона має не досить ефективну систему захисту заощаджень громадян (також недовіру громадян до фінансових інститутів), обмежений доступ власників капіталів до інформації про певні підприємства, які реалізують цінні папери, недостатній рівень професійних знань учасників фінансового ринку, майже відсутні фінансові посередники. Все це, а також слабке державне регулювання фінансового ринку, зробили привабливими лише обслуговування держави та короткострокових інвестицій спекулятивного змісту. Саме це й визначило невеликий вплив фінансового ринку на ефективний розподіл грошей і капіталу в умовах ринкової трансформації.

Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів. Всі ці принципи були неможливі при функціонуванні планової (адміністративної) економіки. До них належать: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів ринку; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам.

Список використаних джерел:

 

1. Ворипець С.Я.- Мiжнароднi валютно-фiнансовi вiдносини. К., 1999.

2. Мишiп Ф.- Економіка грошей, банкiвсъкої справи i фiнансових ринкiв.К., 1998.

3. Опарін В.М. – Фінанси.Навчальний посібник. К., 2001.

4. Рубцов В. – Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура,

a) механизм функционирования. М., 1996.

5. Шелудько В.М. – Фінансовий ринок. Навчальний посібник.К., 2003.

6. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. – Ринок фінансових послуг. Навчальний

b) посібник. К., 2001.

7. Фастовець А.А. – Економіка підприємства, К., 2000.

8. Економічний аналіз, навчальний посібник за редакцією Ф.Ф. Бутинця, 2003р.

9. Савицька Г.В. – Економічний аналіз діяльності підприємства, К. 2004р.

10. Методичні рекомендації з аналізу фінансового стану підприємства, Укоопспілка К., 2005р.

11. Бланк І.А. Фінансовий менеджмент: Учеб. курс. – К.: Ніка-центр, 1999.-528с.

12. Геблер Й. Макроекономіка: Навч. посіб./Пер.з нім.за ред.. Р.М.Березюка, А.Ф.Мельник. – К.: НМК ВО 1993. – 400с.

13. Глухов В.В., Бахрамов Ю.М. Финансовый менеджмент: Учеб.пособие. – СПб.: Спец. лит., 1995. – 408с.

14. Глущенко В.В., Глущенко И.И. Финансы. Финансовая политика, маркетинг, менеджмент. Финансовый риск – менеджмент. Ценные бумаги. Страхование. – Железнодорожный Моск.обл.: ТОО НПЦ «Крылья», 1998. – 416с.

15. Деньги, кредит, банки: Ученик/ Под ред.. О.И.Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 448с.

16. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. – К.:Т-во «Знання», КОО, 1998.-320с.

17. Ковалев В.В. Управление фінансами: Учеб.пособие. – М.: ФБК-ПРЕСС, 1998. – 160с.

18. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник. – К.:Либідь, 1995. – 160с.

19. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. – М.: ИКЦ «ДИС», 1997. – 224с.

20. Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи та моделі: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1997. – 182с.

21. Корда П.М., Корда В.О. Бізнес – план підприємства: Навч. посіб. – К.: ІСДО, 1995. – 68с.

22. Павлова Л.Н. Финансы предприятий: Учеб. Для вузов. – М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. – 640с.

23. Управление финансовой деятельностью предприятия: Справочник/ В.Ф.Близнец, Т.И.Вуколова, М.И.Ткачук и др.; Под общ. ред. М.И.Ткачук. – Минск: ООО «Мисанта», 1995. – 284с.

24. Финансовый менеджмент: Учеб.для вузов./Г.Б.Поляк, И.А.Акодис, Т.А.Краева и др.; Под ред. Г.Б.Поляка. – М.: Финансы: ЮНИТИ, 1997. – 248с.

25. Финансы / Под ред. В.М. Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 432с.

26. Финансы предприятий: Учебник / Под ред. Проф. А.Н.Поддерегина. – К.: КНЭУ, 1998. – 256с.

27. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. А.М.Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1998. – 368с.

28. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. – М.: ИНФРА – М, 1997. – 344с.

29. Экономика: Учебник / Под ред. доц. А.С.Булатова. – 2-е изд., перераб. И доп. – М.: Изд – во «БЕК», 1997. – 816с.

30. Ющенко В. Банківська система України // Бізнес. – 1997. - №8(215). – С.4

31. Періодична преса: «Фінанси України», «Економіка України», «Урядовий кур’єр», «Фінансова консультація», «Налоги и бухгалтерський учет» та ін.

ДОДАТКИ

 

Додаток 1.

 

«Внутрішня будова національної фінансової системи».

 

Додаток 2.

 

«Структура фінансового ринку»

 

Додаток 3.

 

«Класифікація суб’єктів фінансового ринку».

 

Додаток 4.

 

«Представники фінансових інститутів»

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Сутність фінансового ринку

1.1. Складові фінансового ринку

1.2. Економічний зміст поняття «фінансовий ринок»

2. Функції фінансового ринку

2.1. Характеристика функцій фінансового ринку

2.2. Механізм фінансового ринку

3. Структура ринку фінансових ресурсів. Його суб’єкти

3.1. Суб'єкти фінансового ринку та їх класифікація

3.2. Функції суб'єктів (учасників) фінансового ринку

3.3. Інститути інфраструктури фінансового ринку

4. Класифікація фінансових ринків

4.1. Інтеграція фінансових ринків

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

 

Перш ніж вести мову про фінансовий ринок треба дати визначення терміну „фінанси”. Термін finansia виник в 13-15 ст.ст. в торгових містах Італії, і спочатку він являв собою любий грошовий платіж. Подальше вживання – в якості поняття, пов’язаного з ситемою грошових відносин між населенням і державою з приводу створення фондів грошових коштів. Таким чином, цей термін мав такі ознаки:

- по-перше, грошові відносини між двома суб’єктами;

- по-друге, в процесі цих відносин формувався загальнодержавний фонд грошових коштів - бюджет. Як наслідок, ці відносини носили фондовий характер;

- по-третє, постійне надходження коштів до бюджету не було б забезпечене без податків, зборів та інших платежів державно-примусового характеру.

Фінанси – це сукупність грошових відносин, в процесі яких здійснюється формування і використання фондів грошових ресурсів (державних, недержавних) для здійснення економічних, соціальних і політичних задач.

У фінансових відносинах виділяються три, пов’язані між собою, сфери: фінанси господарських суб’єктів, страхових, державних суб’єктів. Формуються фінансові ресурси за рахунок: власних і прирівняних до них засобів (акціонерний капітал, пайові внески, прибуток від основної діяльності, цільові надходження та інше); мобілізовані на фінансовому ринку як результат перерозподілу (бюджетні субсидії, субвенції та ін.). Державні фінанси є засобом перерозподілу вартості суспільного продукту й частки національного багатства. Основу державних фінансів становить бюджет. Окремо в системі державних фінансів виділено позабюджетні фонди для фінансування окремих цільових програм (Пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд зайнятості).

Фінанси – один з важливих інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на економіку підприємства, регіону, країни. Фінансовий механізм являє собою систему організації, планування і використання фінансових ресурсів. До складу фінансового механізму входять:

а) фінансові інструменти;

б) фінансові прийоми і методи;

в) забезпечуючи підсистеми (правове, нормативне, інформаційне, програмне забезпечення).

Фінансові інструменти (грошові кошти, цінні папери, форвардські контракти, фьючери і свопи) – різні форми короткострокового і довгострокового інвестування, торгівля якими здійснюється на фінансових ринках.

Сутність фінансового ринку.

 

Функцiонування ринкової економiки грунтується на функцiо­нуваннi рiзноманiтних ринкiв, якi можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукцiї (товарів та послуг) та ринки трудових i фiнансових pecypcів. На ринку фiнансових pecypciв зу­стрiчаються такi, в яких у процесi господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх дiяльностi, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використанi для iн­вестицiй. Саме на ринку фiнансових pecypciв, або фiнансовому рин­ку, вiдбувається перелив коштiв, при якому вони перемiщуються вiд тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує iнвестицiй. При цьому, як правило, кошти спрямовуються вiд тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тiльки пiдвищенню продуктивностi та ефективностi економiки в цiло­му, а й полiпшенню економiчного добробуту кожного члена суспiльства.