Місце ПДВ в системі непрямих податків

Непрямі податки - це податки у сфері реалізації або на споживання, тобто на товари та послуги. Ці податки перекладаються на споживача продукції.

Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. З підвищенням їх зростають ціни.

Основними видами непрямих податків є акцизи, ПДВ, фіскальні монополії, мита. Акцизи і ПДВ є найголовнішими з непрямих податків.

Акцизом називають різновид непрямих податків на товари і послуги підприємств, що включаються безпосередньо у вигляді надбавки в ціну чи тариф. Акцизи включаються в ціну продукції, яка йде на продаж, і послуг, тому їх кінцевими платниками виступають споживачі. Діапазон дії акцизів невеликий. Акцизом обкладаються такі товари, як тютюн, спиртні напої, ювелірні вироби, делікатеси, легкові автомобілі, бензин, хутряні вироби, високоякісні вироби з порцеляни і кришталю, килими. Подібні товари називають підакцизними. Ставки акцизів диференційовані по товарних групах і видам товарів у широкому діапазоні, від 10 % до 90 %, і можуть періодично переглядатися.

Акцизи поділяються на специфічні та універсальні.

Специфічні акцизи включаються в ціни окремих товарів. Здебільшого, це товари, рівень, споживання яких є мало еластичним щодо рівня цін, а також специфічні товари. Найзначнішими специфічними акцизами? акцизи на спиртне, бензин, тютюнові вироби.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у формуванні доходної частини бюджету зростає, на відміну від специфічних акцизів.

Відповідно до чинного законодавства в Україні акцизний збір - не прямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Ставки цього податку є більш низькими на товари вітчизняного виробництва і більш високими на імпорті товари. Така диференціація ставок зумовлена політикою держави на підтримку вітчизняних виробників.

ПДВ є різновидом універсальних акцизів. У світовій практиці він перетворився в основний податок непрямої дії і замінив у багатьох країнах менш ефективний податок з обороту. З податком з обороту зв'язане виникнення своєрідного кумулятивного ефекту, який складається з того, що об'єкт оподатковування містить податки, що сплачуються на попередніх етапах руху товару. ПДВ не має цього недоліку, але значно впливає на загальний рівень цін, оскільки він включається до складу ціни всіх товарів і послуг і є тягарем стосовно малозабезпечених шарів населення.

Ідея використання податків на споживання (непрямих податків) та їх співвідношення із податками на доходи була і залишається однією з найсуперечливіших у фіскальній науці. Історично опосередкована форма одержавлення національного продукту з'явилась значно пізніше, ніж пряме оподаткування доходів підприємств і громадян, проте поступово перетворилася в найвідчутніший канал поповнення доходів державного бюджету та фінансування державних видатків. Починаючи з XVIII століття розвиток податкових форм ішов одночасно у двох напрямках: прямого та опосередкованого оподаткування, із установленням відповідних співвідношень між ними.

Дискусії з приводу доцільності непрямого оподаткування особливо загостилися на рубежі XIX - XX століть. Із беззастережним засудженням податків на споживання, як податків на бідних, виступив марксизм та інші течії у соціал-демократії. Природно, що з проголошенням радянської влади в 1917 році було взято курс на скасування непрямих податків. Однак час довів хибність цих думок. Наступні дослідження в галузі фіскальної теорії та практики підтвердили, що податки є одним із найконсервативніших елементів державного механізму, які не завжди підкоряються змінам політичної ідеології державності. Отже, така форма оподаткування є об'єктивною економічною необхідністю, оскільки забезпечити постійно зростаючи державні видатки лише за рахунок прямих податків практично неможливо.

Це твердження обгрунтували у своїх працях представники немарксистських течій в економічній теорії - Дж. Мілль, А. Маршалл, А. Пігу, І. Фішер та інші, а родоначальник сучасного позитивізму і фінансовій науці М. Фрідмен дійшов висновку, що доказ про переваги прибуткового податку над акцизом не є таким у загалі. Відомий англійський економіст Н. Калдор стверджував, що податок на споживання не порушує умов на заощадження, не посилює ризик; до того ж він пом'якшує, хоч і не ліквідує остаточно, де стимулюючий вплив прогресивного оподаткування на трудові зусилля. Розвиваючи цю позицію, деякі теоретики вважають питання про перевагу непрямих податків остаточно вирішеним, і залишається тільки визначити, який тип податків на споживання має замінити оподаткування доходів.

Відомо, що прибуткові податки і непрямі податки по-різному впливають на виробництво і на економічні процеси. ПДВ, акцизи знижують «прогресивність» податкової системи й збільшують податковий тягар на незаможні шари. У той же час такі податки можуть виглядати більш «справедливими» у порівнянні з прибутковими, котрі за певних умов стають гальмом заощаджень і мотивації до праці, тому що зменшують доходи працівників. Продумане введення споживчих податків поліпшує становище платіжного балансу, підвищує гнучкість усієї фінансової системи. Податки на споживання повсюдно застосовуються в якості основних у Західній Європі.

Недоліки і переваги ПДВ

Податок на додану вартість характеризується рядом суттєвих переваг:

• не спотворює поведінку   платників як учасників господарсько-
комерційного процесу, не змінює економічних рішень під впливом
цього податку;

• дає можливість регулювати фонд заробітної плати і ціну;

• ліквідує "зайві" ланки господарського управління;

• дозволяє відносно точно визначити реальну вартість кожного товару і
на основі цього увійти в основу формування економічних пропорцій;

• завдяки своїй регулюючій здатності ПДВ дозволяє використовувати
даний важіль як засіб стримання кризи надвиробництва і прискореного
витіснення з ринку слабких та неконкурентноздатних виробників;

• через посилений вплив на рівень цін може бути використаний в
антиінфляційних процесах, оскільки дає можливість автоматично
отримувати кон'юнктурний прибуток, породжений інфляцією, і цим
самим стримувати невиправдане збільшення цін.

Проте необхідно також враховувати те, що використання податку на додану вартість характеризується не лише його позитивними сторонами. Цілий ряд спірних, або негативних моментів роблять актуальними дискусії щодо необхідності стягнення даного податку.

Розглянемо деякі моменти:

• податок на додану вартість - це, по суті, податок на кінцеве
споживання, що лягає тягарем на населення і бюджетну сферу. При
досить високій ставці і високих темпах інфляції ПДВ перетворюється
на один із факторів, що стримують розвиток виробництва;

• застосування ставок ПДВ на рівні 20-28% стимулює як інфляційні
процеси в цілому, так і негативно впливає на високотехнологічні і
наукоємкі виробництва;

• є можливість ухилення від його сплати. Тому велике значення мас
досконалий і вичерпний бухгалтерський облік на підприємстві;

• важливою проблемою введення цього податку (як і будь-якого іншого)
є підготовка громадської думки, пояснювальна робота з платниками і
професійна підготовка персоналу податкових органів.

Як бачимо, ПДВ, виконуючи фіскальні функції, одночасно здійснює економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступає як дефлятор, скорочує обсяг споживання, потенційно створює можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. Одночасно ріст податкових поступлень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу в державних позиках, сприяє зниженню рівня відсотку і тим самим стимулює інвестування.

Суспільне необхідні перерозподільчі мікро- і макроекономічні ефекти цього податку виявились найбільш суспільне прийнятними. Ось чому ПДВ привертає увагу країн, які намагаються підвищити темпи економічного росту.

Проте не завжди ПДВ здатний принести успіх. Через свою адміністративну важкість податок на додану вартість малоефективний в тих країнах, які ще не досягли рівня впорядкованої ринкової економіки, високої фіскальної дисципліни, цивілізованої громадської поведінки. Окрім того, високі ставки податку не стимулюють, а навпаки - стримують економічну активність або ховають її у "тінь". Тому, хоча й застосовувана ставка робить податок на додану вартість одним із головних джерел наповнення бюджету, але видимість його бездефіцитності дуже оманлива. В зв'язку з цим оптимальну ставку ПДВ економісти частіше за все пов'язують з рівнем 15-18%.

Розглянемо для порівняння ставки ПДВ в різних країнах світу (Табл.З). Слід зазначити, що оподаткування країн із ринковою економікою враховує конкретні умови розвитку економіки, традиції народу, рівень розвитку внутрішньої і зовнішньої політики. Склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків значно відрізняються. Наприклад, розподіл влади між штатами та федеральним урядом, що склався історично у США, зумовив відсутність ПДВ у більшості штатів. У Швеції високий рівень податків пов'язаний з ефективною системою розподілу коштів на соціальні цілі.

Таблиця З

Ставки податку на додану вартість в країнах із ринковою економікою, % до бази оподаткування

 

№	Країни	Податок на додану вартість
1	Австрія	20
2	Великобританія	17,5
3	Данія	25
4	Канада	7
5	Китай	-
6	Нідерланди	17,5
7	Німеччина	15
8	Польща	22
9	Росія	10-20
10	Словаччина	23
11	США	-
12	Угорщина	-
13	Фінляндія	-
14	Чехія	-
15	Франція	20,6
16	Швеція	25
17	Японія	5
18	Україна (чинні)	20
19	Україна (проект)	17(15+2)