Систeмa кepyвaння iнфopмaцiйнoю тexнoлoгiєю, її функції i зaдaчi 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Систeмa кepyвaння iнфopмaцiйнoю тexнoлoгiєю, її функції i зaдaчi



 

Cистeмa кepyвaння ІT являe собoю poзпoділeнe сepедoвищe, щo зaбeзпeчуе iнтeгpaцiю всiх piвнiв iнфopмaцiйнoї систeми в єдинy систeму. Boнa зaбезeчує кepyвaння IT бyдь-якoi склaднoстi, щo включaе в сeбe бeзлiч oпepaцiйниx систeм (ОС), дoдaткiв, pозпoдiлeнi мepeжi i мepежнi сepвiси, дoзвoляє швидкo aдаптувaти iнфopмaцiйнy системy до пoтoчниx пoтpeб зaдaч, якi виpiшyють пpи pеaлiзaцii бiзнeс-пpoцесiв.

Пpи цьoмy з тoчки зopy системи кеpyвaння, зoкpемa викopистaння людськиx pесypсiв, кеpyючa oпеpaцiя пoвиннa виглядaти aбсoлютнo oднaкoвo нeзaлежнo вiд тoгo, нaд якими ОC, нaд якoю кiлькiстю сepвepів i poбoчиx стaнцiй тa ixнixтипiв вoнa викoнуеться.

Cистeмa кepyвaння повиннa пiдтpимyвaти внутpiшню бaзy дaниx пpo стaн всiх видiв peсуpсiв, кoнтpoлювaти i кoopдинyвaти всi кoмyнiкaцii, нaдaвaти кopистувальницький iнтepфейс aдмiнiстpaтopaм, зaбeзпeчувaти маштaбoвaнiсть системи кepувaння тa «вміти» peaлiзoвувaти кepуючi дii.

Задачі керування конфігурацією мережі та іменуванням полягають у конфігорування параметрів як елементів мережі (Network Element, NE), так і мережі в цілому. Для таких елементів мережі, як комутатори, маршрутизатори, мультиплексори тощо, за допомогою цієї групи задач визначаються мережні адреси, ідентифікатори (імена), географічне положення тощо.

Для мережі в цілому керування конфігурацією звичайно починається з побудови карти мережі. Тобто відображення реальних зв'язків між елементами мережі й зміна зв'язків між елементами мережі; утворення нових фізичних або логічних каналів, зміна таблиць комутації і маршрутизації.

Керування конфігурацією (як й інші завдання системи керування) можуть виконуватися в автоматичному, ручному або напівавтоматичному режимах. Наприклад, карта мережі може складатися автоматично на підставі зондування реальної мережі пакетами-дослідниками, а може бути уведена оператором система керування вручну. Найчастіше застосовуються напівавтоматичні методи, коли автоматично одержану карту оператор підправляє вручну. Методи автоматичної побудови топологічної карти, як правило, є фірмовими розробками.

Більш складними задачами є настроюванням комутаторів і маршрутизаторів на підтримку маршрутів віртуальних шляхів між користувачами. Погоджене ручне настроювання таблиць маршрутизації при повній або частковій відмові від використання протоколу маршрутизації (а в деяких глобальних мережах, наприклад, Х.25, такого протоколу не існує) являє собою складне завдання. Деякі системи керування мережею загального призначення не використовують його, але існують спеціалізовані системи конкретних виробників, наприклад, система NetSys компанії Cisco Systems, що вирішує задачу для маршрутизаторів цієї ж компанії.

 

Оброблення помилок

 

Ця група задач виявлення, визначення й усунення наслідків перебоїв і відмов у роботі мереж. На цьому рівні виконується не тільки реєстрація повідомлень про помилки, але й їхня фільтрація, маршрутизація та аналіз на основі деякої кореляційної моделі. Фільтрація дозволяє виділити з досить інтенсивного потоку повідомлень про помилки, що зазвичай спостерігається у великій мережі, тільки важливі повідомлення. Маршрутизація забезпечує їх доставку потрібному елементу системи керування, а кореляційний аналіз дозволяє знайти причину, що зумовила потік взаємозалежних повідомлень (наприклад, обрив кабелю може бути причиною великої кількості повідомлень про недоступність мереж і серверів).

Усунення помилок може бути як автоматичне, так і напівавтоматичне. У першому випадку система безпосередньо керує обладнанням або програмними комплексами й обходить елемент, що відмовив, за рахунок резервних каналів. У напівавтоматичному режимі основні рішення і дії з усунення несправності виконують адміністратори, а система керування тільки допомагає в організації цього процесу – оформляє квитанції на виконання робіт і відстежує їх поетапне виконання (подібно до систем групової роботи).

У цій групі задач іноді виділяють підгрупу задач керування проблемами, маючи на увазі під проблемою складну ситуацію, що вимагає для її вирішення обов'язкового залучення фахівців з обслуговування мережі.

Аналіз продуктивності і надійності. Задачі цієї групи пов'язані з оцінкою ефективності функціонування мережі на основі накопиченої статичної інформації:

– час реакції системи;

– пропускна здатність реального або віртуального каналу зв'язку між двома кінцевими абонентами мережі;

– інтенсивність трафіка в окремих сегментах і каналах мережі;

– імовірність помилковості даних при їх передачі через мережу, а також коефіцієнт готовності мережі або її відповідної транспортної служби.

Функції аналізу продуктивності і надійності мережі потрібні як для оперативного керування мережею, так і для планування розвитку корпоративної мережі.

Без засобів аналізу продуктивності і надійності постачальник послуг публічної мережі або відділ ІТ підприємства не зможе ні проконтролювати, ні забезпечити потрібний рівень обслуговування для кінцевих користувачів мережі.

 


Керування безпекою

 

Задачі цієї групи – це контроль доступу до ресурсів мережі (даних і устаткування) та збереження цілісності даних при їх зберіганні і передачі через мережу. Базовими елементами керування безпекою є:

– процедури аутентифікації користувачів;

– призначення і перевірка прав доступу до ресурсів мережі;

– розподіл і підтримка ключів шифрування, керування повноваженнями тощо.

Часто функції цієї групи не належить до системи керування мережами, а реалізуються або у вигляді спеціальних продуктів (наприклад, системи шифрування даних), або входять до складу ОС і системних додатків.

 

Поняття мережі

 

Персональні комп'ютери з моменту свого виникнення сприймалися і використовувалися виключно як індивідуальний обчислювальний комплекс, здатний вирішувати величезне коло завдань автономно, без взаємодії з іншими обчислювальними ресурсами. Такий стан справ цілком задовольняв величезну масу користувачів доти, поки зростання кількісних показників потужності і продуктивність персональних обчислювальних комплексів не переросло в якісну зміну рівня складності завдань, що вирішуються за допомогою персональних комп'ютерів.

Перед розробниками програмного і апаратного забезпечення для настільних обчислювальних комплексів постала проблема об'єднання розрізнених обчислювальних та інформаційних ресурсів, зосереджених у кожному окремо взятому персональному комп'ютері, в єдине програмно-апаратне середовище, яке крім того могло б поєднуватися з глобальними інформаційними ресурсами, що формуються. З точки зору користувача, розв'язання цих проблем давало можливість побудови на базі об'єднаних персональних комп'ютерів обчислювальних мереж, за допомогою яких можна було б створювати найскладніші інформаційно-обчислювальні системи і комплекси. У свою чергу, розробники програмного та апаратного забезпечення отримали б вихід на величезний і надзвичайно перспективний сегмент ринку, що обіцяє колосальні економічні та технологічні вигоди.

Сьогодні вже неможливо уявити використання персонального комп'ютера без доступу до найрізноманітніших обчислювальних та інформаційних ресурсів. Ці ресурси зосереджені як у локальних обчислювальних мережах – у рамках одного підприємства або фірми, так і в глобальних мережах і системах, що охоплюють ділі території, країни і весь світ.

Усі комп'ютерні мережі, незалежно від масштабу і виду завдань, що вирішуються, можна розглядати в загальному випадку як деяку сукупність щонайменше двох персональних комп'ютерів, з'єднаних між собою за допомогою спеціального обладнання і програмного забезпечення таким чином, щоб можна було організувати їх узгоджену взаємодію між собою. Для безпосереднього з'єднання комп'ютерів у мережі застосовуються спеціалізовані кабелі та спеціальні електронні плати, названі мережними адаптерами, які встановлюються безпосередньо на системній шині персонального комп'ютера.

Сукупність кабельних систем, електронного обладнання і спеціалізованого програмного забезпечення складають поняття мережних інформаційних технологій. Дані технології можна умовно поділити на такі основні групи:

– середовище передачі інформації – спеціалізована апаратура, необхідна для підключення персонального комп'ютера до мережі;

– протоколи передачі інформації – системне програмне забезпечення, що організовує на основі передавального середовища безпосередню передачу деяких даних між об'єднаними в мережу комп'ютерами;

– мережні послуги – системне і прикладне програмне забезпечення, що надає користувачеві засоби організації зручної та ефективної роботи у складі комп'ютерної мережі.

Тільки при чіткій взаємодії цих компонентів як єдиного програмно-технічного комплексу можна говорити про наявність і функціонування обчислювальної мережі, незалежно від її масштабу і функціонального призначення.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; просмотров: 100; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.213.80.203 (0.038 с.)