Завдання до семінарського заняття

· Здійснення заборонених видів підприємницької діяльності та порушення порядку проведення підприємницької діяльності.

· Фіктивне підприємництво.

· Використання або незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, та розголошення комерційної таємниці.

· Протидія законній підприємницькій діяльності.

· Приховування банкрутства та фіктивне банкрутство.

· Перспективи розвитку законодавства щодо відповідальності за правопорушення в галузі підприємницької діяльності.

Теми рефератів

1. Конституційний та інший правовий захист підприємницької діяльності в Україні.

2. Розголошення комерційної таємниці та особливості кваліфікації складу злочину, коли суб’єктом діяння є посадова особа державних органів.

3. Особливості кваліфікації протидії законній підприємницькій діяльності, коли суб’єктом діяння є пересічні громадяни та посадові особи.

Навчальні завдання: розв’язати задачі

Задача 1. Зубний технік Макарова й зубний лікар Бродська за місцем свого проживання здійснювали виготовлення зубних протезів із золота клієнтів. Макарова брала участь у виготовленні зуб­них протезів у чотирьох, а Бродська — у п’яти випадках. Плату за свої послуги вони брали у вільно конвертованій валюті і податки не сплачували.

Кваліфікуйте ситуацію.

Задача 2. Сторожук у себе вдома обладнав майстерню з ремон­ту радіотелевізійної апаратури, в якій тривалий час надавав послуги клієнтам за цінами за домовленістю. Пізніше він почав широко практикувати записи пісень у виконанні популярних зарубіжних і вітчизняних співаків: чисті касети купував у магазинах, записував за допомогою наявної в нього апаратури пісні й продавав касети на речовому ринку.

Чи є дії Сторожука кримінально карними?

Задача 3. Мешканці села Козин, Київської області, Зайчук, Кропивна та Бойченко домовилися з мешканцем Києва Гнатюком, що останній буде продавати молочну продукцію, яку вони будуть постачати.

Під час спроби зайняти місце в торгівельному майданчику, до нього підійшло двоє чоловік і попередило, що Гнатюк може продавати тільки за ціною, нижчою, ніж у інших продавців на ринку, та ще й після щоденної сплати суми, у розмірі 50 грн, ветеринарному лікарю ринку. Один із цих чоловіків і був ветлікарем ринку.

Кваліфікуйте діяння зазначених осіб.

Завдання для перевірки знань

1. Який основний вид диспозицій у нормах, що визначають склад кримінального злочину у сфері господарської діяльності?

2. Проведіть розмежування протиправних діянь, націлених на створення перешкод для проведення законної підприємницької діяльності, коли суб’єктом є пересічний громадянин і коли це посадова особа.

3. Яка різниця між фіктивним підприємництвом і фіктивним банкрутством?

4. Для чого необхідні ліцензії під час започаткування підприємницької діяльності?

Список рекомендованої літератури

1. Андрушко П. Створення, діяльність, реорганізація і ліквідація суб’єктів підприємницької діяльності юридичних осіб // Юридичний віс­ник України. — 1997. — 18—24 вересня; 1997. — 25 вересня — 1 жовтня; 1997. — 2—8 жовтня; 1997. — 27 листопада — 3 грудня; 1997. — 18—24 грудня; 1997. — 25—31 грудня; 1998. — 7 січня.

2. Диденко В. П. Квалификация хищений государственного или общественного имущества путем присвоения, растраты или злоупотребления служебным положением: Учебное пособие. — К., 1992.

3. Емельянов В. П. Защита права собственности уголовным законодательством. — X., 1996.

4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р., у редакції від 2 травня 1997 р. ВВР — 1998. — № 10.

5. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року.

6. Кримінальний кодекс України: Розділ VII. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

7. Литвиненко В. Департамент аналізує, проголошує // Кримінальна хроніка. — 2002. — № 6 (35).

8. Марчук Є. П’ять років української трагедії. — К., 1999.

9. Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності 1994 р. в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 125.

10. Положення про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяль­ності / Затв. Постановою Кабінету Міністрів України 17 травня 1994 р., з наступними змінами / Урядовий кур’єр. — 1995. — 7 лютого.

11. Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. — ст. 192 із змінами, внесеними постановами від 27 серпня 1996 р. № 1009 та від 20 січня 1997 р. № 34 // ЗП. — 1996. — № 6.

12. Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення / Затв. Кабінетом Міністрів України 8 лютого 1995 р. // Урядовий кур’єр. — 1995. — 21 лютого.

13. Правила торгівлі на ринках / Затв. Наказом МЗЕЗ і торгівлі України 12 березня 1996 р. № 157 // Закон і бізнес. — 1996. —
30 квітня.

14. Про державне регулювання видобутку, виробництва і викорис­тання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 р. // Голос України. — 1997. — 16 грудня.

15. Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення. Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 23. — Ст. 247.

16. Указ Президента України «Про марки акцизного збору на алкоголь­ні напої і тютюнові вироби» від 12 липня 1995 р. // Урядовий кур’єр. — 1995. — 18 липня.

17. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 211. — Ст. 296.

18. Про права споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р., з наступними змінами // Закони України. Т. 1. С. 392—410; Т. 6. С. 132.

19. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. № 3, з наступними змінами // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України..., С. 120—134; Юридичний вісник України. — 1998. — 15—21 січня.

ТЕМА 4

Види юридичної відповідальності за правопорушення,
що посягають на інтереси внутрішнього ринку України

Питання 1. Випуск або реалізація недоброякісної продукції. Обман покуп­ців та замовників.

Питання 2. Незаконне виготовлення та збут підакцизних товарів.

Питання 3. Штучне підвищення і підтримання високих цін та змова про фіксування цін.

Питання 4. Юридична відповідальність за контрабанду.

Методичні поради

Вивчаючи дану програмну тему, доцільно опрацювати зазначені в переліку джерел і літератури законодавчі акти, що регулюють економічні відносини в суспільстві між виробниками та споживачами, вимоги держави щодо якості продукції та її стандартизації.

Треба враховувати, що вирішення політичного завдання щодо вступу України до Європейської співдружності залежить також від відповідності вироблених в Україні товарів та послуг до вимог світових стандартів.

Доцільно також поновити знання політичної економії щодо ролі конкуренції для розвитку економіки.

Окремим блоком виступають проблеми захисту внутрішнього ринку та вітчизняного виробника від митних правопорушень та контрабанди. Тому студентам треба буде уважно ознайомитися з новим Митним кодексом України, Дисциплінарним статутом Державної митної служби України, Митним тарифом.

Питання 1. Випуск або реалізація недоброякісної продукції. Обман покупців та замовників

Справедливість, порядність та довіра — ці якості все більше поширюються серед учасників ринкових відносин — як підприємців, так і пересічних громадян. Те, що для одних є методом або засобом отримання грошей, збільшення власного капіталу, покращення добробуту, для інших становить засіб або умови для існування. Виробництво існує не для самого виробництва. Основ­на ціль, головне призначення виготовлення будь-якої продукції — це задоволення потреб замовника, покупця, споживача, людини.

Відомий вислів: «Хто тобі повірить, якщо ти вже раз обманув» —все більше стає необхідною умовою нормального бізнесу. Існує безліч прикладів у міжнародному бізнесі, коли фірми, корпорації, інші юридичні особи ставали банкрутами, зникали з бізнесу тільки внаслідок допущеного ними та викритого відповідними органами або засобами масової інформації обману. Так, всесвітньо відома, з мільярдним капіталом, аудиторська фірма «Артур Андерсен» була змушена 2002 року заявити про припинення своєї діяльності та існування після того, як було встановлено її необ’єктивну, а тому протиправну позицію під час аудиторських перевірок декількох потужних американських корпора­цій. Останні були викриті у зв’язку з ухиленням від сплати подат­ків у відповідному розмірі.

Підприємцям для організації нормального бізнесу не потрібні партнери, аудиторські фірми, які несумлінно ставляться до партнерів, замовників, споживачів продукції.

Існує безліч прикладів про проблеми зміни в психології колишніх громадян СРСР, які виїхали на постійне місце проживання за кордон і намагалися продовжити правопорушницьку діяльність, що практикували раніше, в Ізраїлі, США та інших країнах. Однак такі дії там припиняли або звільняли правопорушників із роботи.

Кожний порядний бізнесмен оберігає в бізнесі своє прізвище. Засоби для цього можуть бути різними: від випуску продукції високої якості до викриття недобросовісних конкурентів та осіб, що незаконно використовують товарний знак, моделі, рекламу чи інші реквізити його фірми. Якість продукції завжди була візитною карткою порядного бізнесмена, а як економічна категорія — умова для успішного бізнесу.

Основу правопорушень, пов’язаних із випуском або реалізацією недоброякісної продукції та обманом покупців, замовників, становить корислива мета — незаконне отримання надприбутку. Цим суб’єкт правопорушення свідомо порушує чинне законодавство, що регулює ринкові відносини щодо випуску та реалізації певного виду товарів і послуг та контролю за виготовленням продукції належної якості. Додатковим об’єктом правопорушення є, здебільшого, здоров’я людини. Але випуск недоброякісної продукції може призвести і до інших негативних наслідків. Зокрема, неважко прогнозувати наслідки випуску бракованого озброєння; побудови нафто-газопроводу, високоповерхових будинків із відхиленням від технічних вимог тощо.

Випуск на ринок недоброякісного товару — це явище, притаманне не тільки сучасності. Відомо, як імператор Петро І карав купців за постачання для потреб флоту гнилої парусини, недоброякісних продуктів харчування. Кримінальна відповідальність за такі злочини передбачалась в «Уложении о наказаниях уголовных и исправительных от 1845 года».

В «Уставе благочиния» (підписаним Єкатериною II 1782 року) було визначено кримінальну відповідальність за «продажу испор­ченного припаса пропитания». Заслуговує на увагу підхід законодавця — у нормативному документі зазначалися навіть предмети, застосування яких у роботі може призвести до шкоди здоров’ю людини. Так, в «Уголовном Уложении» 1903 р. були статті, що визначали вид кримінального покарання за виготовлення, зберігання для продажу або продаж «съестных припасов или напитков, вредных для здоровья или испортившихся», «посуды выделанной из вредных материалов», «предметов домашнего обихода, окрашенных ядовитыми красками», «печеного хлеба с примесью пищенепригодных веществ».

1991 року, одним із найперших у суверенній Україні, було ухва­лено Закон «Про захист прав споживачів» (12.05.91). Згідно з положенням Закону, можна визначити, що він захищає здоров’я населення; права споживачів на якість придбаної продукції, її відповідність стандарту та сертифікації; на захист умов договорів на виконання робіт, послуг; а також на охорону майнових прав споживачів — громадян, які купують, замовляють, використовують або мають намір замовити товар для задоволення власних побутових потреб.

Установлення суб’єкта та суб’єктивної сторони правопорушення має суттєве значення для визначення виду та конкретного заходу впливу на винного. Встановлення об’єктивної сторони доз­воляє виявити всіх осіб, причетних до правопорушення.

Зазначене треба враховувати, виходячи з того, що держава створила систему відповідних органів, на яку поклала функцію контролю за якістю продукції та порядком у торговельній діяльності. Зокрема, Держкомстандарт та його структури на місцях наділені широкими повноваженнями щодо контролю за дотриманням вимог стандартизації, технології виробництва, а також запобігання випуску на ринок недоброякісної або некомплектної продукції.

Посадові особи структурних ланок Держкомстандарту мають право ставити питання про притягнення до адміністративної та цивільно-правової відповідальності осіб, винних у порушенні стандартів та метрологічних правил, виносити постанови про конфіскацію виготовленої недоброякісної продукції та накладати штраф на винного. Офіційні висновки посадових осіб системи Держкомстандарту щодо допущених порушень правил стандартизації, сертифікації, технології мають права доказів у криміналь­ній справі.

Дотримання вимог випуску доброякісної продукції та умов укладеної господарської угоди забезпечується низкою статей Цивільного кодексу України. Основний принцип цивільного права — юридична рівність сторін — означає правове забезпечення вартісної рівності сторін у товарно-грошових відносинах, їхній еквівалентно-платний характер. У товарно-грошових відносинах повинен відбуватися обмін рівних вартостей. Отримання неякісного товару, продукції, послуги за гроші — це аспект шахрайства, обману, що порушує принцип еквівалентності в діях сторін і є підставою для цивільно-правової чи кримінальної відповідальності.

Чинне законодавство встановлює, що суб’єктами правопорушення щодо випуску на товарний ринок недоброякісної продукції, товарів, послуг, робіт є посадові особи суб’єктів підприємницької діяльності, на яких покладено обов’язок здійснення контро­лю за дотриманням працівниками їхніх підприємств вимог техніч­них норм, технології, належного виконання робіт, продажу якісних товарів.

Суб’єктами цивільно-правової відповідальності можуть бути і юридичні особи — приватні або державні суб’єкти господарювання, які не дотримали вимог угод і поставили на ринок товару та праці недоброякісну продукцію.

Юридична відповідальність винних осіб може поєднувати адмі­ністративну та цивільно-правову. Відшкодування заподіяних збитків та штраф накладаються і в межах кримінального закону. Захищаючи права громадян і юридичних осіб — учасників ринкових відносин, — Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року встановив кримінальну відповідальність за обман покупців та замовників (стаття 225 ККУ) та за випуск або реалізацію недоброякісної продукції (стаття 227 ККУ).

На жаль, новий кримінальний закон не передбачає захист здоров’я громадян. У ньому йде мова про випуск на товарний ринок продукції неналежної якості у великих розмірах (більше трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян). У свою чергу, статті Кримінального кодексу України 121 та 122, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з умисним заподіянням тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, не можуть захищати здоров’я людини, бо в них не зазна­чені дії щодо виготовлення та реалізації недоброякісної продукції як причина цих злочинних дій. Це суттєвий недолік чинного кримінального законодавства. Він не сприяє формуванню нормаль­них ринкових відносин у державі.

Юридична відповідальність за порушення прав споживачів — громадян та юридичних осіб — унаслідок випуску на ринок недоброякісної продукції повинна бути ефективною, адекватною завданій шкоді. Якщо Україна прагне приєднатися до Європейського Союзу, треба пам’ятати, що там ще з 1987 року діє «Директива про відповідальність фірм за низькоякісну продукцію», дотримання якої забезпечується жорстким контролем із боку держав та громадськості. Для всіх розвинутих країн характерним є потужний, добре організований, забезпечений законодавчою базою рух споживачів за свої права. Діяльність таких громадських організацій спрямована проти реалізації на ринку низькопробної, неякісної, а то і шкідливої для здоров’я людини продукції. Її наявність на ринку за існування численних контролюючих державних органів свідчить про неефективність застосування видів юридичної відповідальності до працівників цих структур. Якби їх було притягнуто до відповідної кримінальної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності за наслідки конкретної діяль­ності, тоді б вони ретельніше ставилися до виконання своїх конт­рольних функцій.

На жаль, сучасний стан економіки занадто залежить від політики. Майже 10 років внутрішній ринок був завантажений «ніжками Буша» — курятиною зі США. Та хоч про якість цієї продук­ції було всім добре відомо, лише у 2002 році санепідемслужба України заборонила ввезення цього товару на підставі його невідповідності якісним показникам, перебільшення хімічних біологічних добавок, шкідливих для здоров’я людини.

Постає питання: якщо майже 10 років така шкідлива продукція постачалась на український ринок, то чи не повинен хтось понести відповідну правову відповідальність? Навіщо було чекати, поки США встановить високі податки на імпорт металопрокату з України?

Питання 2. Незаконне виготовлення та збут підакцизних товарів

Ситуацію, яка склалася в Україні після 1991 року у сфері виробництва та реалізації алкогольних напоїв, тютюнових виробів, можна охарактеризувати, м’яко кажучи, складною та мало контрольованою з боку держави. Далеко не всім відомо, що майже 30 % державного бюджету СРСР становили надходження від продажу алкогольних напоїв та тютюну. Після отримання незалежності уряд України з тих чи інших причин не забезпечив контроль над цією сферою виробництва, не перевів поступово цю галузь із-під адміністративного управління до ринкового. Унаслі­док цього в державі почався хаос та кримінальний безлад у сфері виробництва та реалізації підакцизних товарів. Не зрозуміло, з яких причин держава втратила, не забезпечила контроль над цією продукцією, що швидко реалізовується і оборот якої складає 10—12 млрд грн на рік. Державна монополія існувала більше 500 років. Замість встановлення чіткого адміністративного нагляду, контрольні функції було передано більш ніж двадцяти організаціям, що забезпечило відсутність відповідальності винних осіб. У перші роки (1991—1992) у країні переважала низькопробна продукція з-за кордону та так звана гаражна горілка. Контрабанда алкогольними напоями у вигляді бартерних поставок сягала нечуваних розмірів. Закладалися підвалини корупції та втягування в злочинну діяльність представників контролюючих органів, митників. Як підкреслив Президент України Л. Кучма, ринок виробництва та реалізації алкогольної продукції залишається найбільш криміногенним (виступ від 19.02.98).

Для юристів заслуговує на увагу практика нормативного розмивання принципів законодавства, яку запроваджували різні склади урядів України в цей час. Замість забезпечення неухильного дотримання чинного законодавства, ухвалювалося безліч законів та підзаконних актів, нібито націлених на забезпечення порядку в цій галузі господарювання. Тільки уряд П. Лазаренка за 1996 рік прийняв близько 300 документів щодо регулювання виробництва та реалізації алкогольних і тютюнових виробів. Такий підхід остаточно зруйнував систему контролю, реального впливу права на економічні відносини в цій галузі. Одним із на-
слідків цієї анархії і беззаконня стали масові отруєння людей.

Тільки 2000 року Міністерство охорони здоров’я зафіксувало 13 тис. отруєнь, з яких приблизно 3 тис. закінчилися смертю осіб, що вживали неякісні, приватного виготовлення, алкогольні напої. Якщо враховувати, що і до цього часу понад 30 % загалу алкоголь­них та тютюнових виробів перебуває в тіньовому секторі, куди держава, не зрозуміло з яких причин, доступу для контролю не має, можна зробити висновки про низький рівень ефективності цього контролю.

Проте в новий Кримінальний кодекс України було введено статтю 204 «Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів». Заслуговує на увагу той факт, що тільки ця стаття передбачає відповідальність за спричинення або загрозу спричинення шкоди здоров’ю та жит­тю людей (отруєння, інші важкі наслідки).

Відсутність таких санкцій щодо виготовлення інших видів хар­чової продукції низької якості або шкідливої для здоров’я нічим не обґрунтовано. Практика свідчить про постачання на ринок європейських держав м’ясної продукції, виробленої з худоби, що померла або хворіла на сказ, ящур, хворих курей тощо. Відомі факти виявлення на ринках рибної продукції з недопустимою нормою радіоактивних та інших отруйних речовин (країни Прибалтики, Румунії). Усе це свідчить про недосконалість вирішення питання щодо юридичної відповідальності підприємців за випуск на ринок продукції, шкідливої для здоров’я населення.

Підкреслимо, що в Російській Федерації таку відповідальність передбачено Кримінальним кодексом.

Загальні засади щодо контролю за виготовленням та реалізацією алкогольних та тютюнових виробів визначено в Законі України від 15 вересня 1995 року «Про акцизний збір на алкоголь­ні напої та тютюнові вироби». Додатково кримінальну відповідальність може бути встановлено за незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (стаття 216 ККУ).

Такі злочинні діяння пов’язані також із посяганнями на автор­ське право, незаконним використанням товарного знаку тощо.

Покарання передбачає конфіскацію сировини, продукції та обладнання, на якому вона вироблялася.

Зрозуміло, що коли неякісна продукція виготовляється з відома власника чи адміністрації підприємства, то питання про дисциплінарну відповідальність не постає.

Питання 3. Штучне підвищення і підтримання високих цін та зговір про фіксування цін

Одним із важливих недоліків командної економіки було порушення основного закону про собівартість продукції та ціно­утворення. Держава регулювала ціни без урахування собівартості продукції (товару, робіт, послуг). Ринкові відносини, що впливають на майнові інтереси власників, вимагають наявності правового забезпечення умов вільної конкуренції. Суперництво суб’єк­тів підприємницької діяльності є необхідною умовою розвитку ринку товарів та послуг, а також економіки держави. Відповідно до конституційного обов’язку держава повинна законодавчо визначити заходи боротьби з монополістичною діяльністю та недобросовісною конкуренцією суб’єктів господарювання. Об’єк­том цих правопорушень є суспільні відносини, які виникають у результаті реалізації принципу суперництва суб’єктів господарювання в межах чинного законодавства. Факультативним, або додатковим, об’єктом правопорушення можуть бути життя, здоров’я людини, її права власності.

Правовою основою регулювання вільної конкуренції в Україні є Закон від 18 лютого 1992 року «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Закон від 26 листопада 1993 року «Про антимонополь­ний комітет України», а також у цілому чинне законодавство, що регулює підприємництво в Україні та захищає від злочинних посягань. Зокрема, Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року поповнився статтею 228 «Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування».

Як відомо, визначальною ознакою підприємця-монополіста є його відповідне становище, яке надає йому можливість встановлювати монопольну ціну на товар, і тим самим впливати на інтереси інших підприємців та споживачів. Критерієм визначення підприємця монополістом є досягнення частки його товару на певному ринку 35 % розміру. Встановлюючи високі або низькі ціни, монополісти впливають на розвиток економіки. Відомо, що політика демпінгових цін на імпортовану курятину призвела майже до знищення птаховиробничої промисловості в Україні. Після декількох років демпінгу, коли імпортований товар посів монопольне становище, його ціна збільшилась у 3—5 разів.

Суб’єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які покликані забезпечити процес демонополізації економіки і розвитку конкуренції, у тому числі: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади. Законодавством також закріплено право робочих колективів та покупців, споживачів продукції конт­ролювати процеси монополізації економіки.

Разом з тим, як можна зробити висновок із наведеного переліку, притягти кого-небудь із зазначених осіб до юридичної відповідальності за незадовільний стан попередження та бороть­би з монополізацією економіки майже неможливо. Постає проблема визначення межі між недбалим виконанням службових контрольних функцій та створенням сприятливих для монополістів умов.

Прикладом може бути ситуація з бензином та іншим паливним матеріалом, що склалася на внутрішньому ринку України влітку 2001 року. Ціни на всі марки бензину та дизельне пальне в одну мить зросли майже удвічі. А погрози та обіцяння Кабінету Міністрів України навести порядок, застосувати санкції до монополістів — нафто-паливних компаній та корпорацій — так і залишаються нереалізованими.

Втрата державного монопольного становища на паливно-енергетичному ринку призвела до підвищення ціни в десятки тисяч разів після 1990 року (враховуючи співвідношення 16 копійок СРСР та 3 гривень України).

Монополії створили і керують ними особи, що входять до складу президентської адміністрації, уряду, Верховної Ради та міс­цевих владних структур. Прокуратура, що покликана контролювати дотримання закону, займає пасивну позицію. Майже 5 років відбувається демонстрування Генеральною прокуратурою України її боротьби з колишнім віце-прем’єром України Ю. Тимошенко, яка, зловживаючи службовим становищем, створила для своєї компанії монополістичні умови реалізації паливно-енергетичних продуктів, і отримала прибуток у розмірі декількох мільярдів гривень. У вересні 2002 року Верховна Рада знову повернула постанову Генеральної прокуратури України про притягнення Ю. Тимо­шенко до кримінальної відповідальності як необґрунтовану.

Цивільно-правова відповідальність повинна наступати за укла­дання, точніше за примушення укладання неправомірних та невигідних угод. До них можуть належати угоди щодо перерозподілу ринку за територіальним принципом, асортименту товарів, обсяг їхньої реалізації чи усунення з ринку певної категорії покупців та продавців.

Окрему групу правопорушень становлять дії, пов’язані з недобросовісною конкуренцію. До переліку таких дій належать: використання торговельних знаків, товару іншої фірми, копіювання зовнішнього вигляду виробів тощо.

Споживачі товарів—громадяни України — з такими прикладами зустрічаються щоденно, враховуючи, що підроблена підпіль­ними цехами, китайцями, в’єтнамцями продукція з позначками відомих європейських та американських фірм, заполонила наші речові та харчові ринки.

Проблема незаконного використання та реалізації на внутрішньому ринку України піратської відео- та аудіо продукції стала причиною політичних та економічних ускладнень між Україною, США та Європейським союзом у 2001—2002 рр.

Але поряд із такими масштабними діями щодо захоплення рин­ку, створення монополій, корпорацій та забезпечення їхньої домінуючої позиції серед виробників та реалізаторів товару, практика виділяє протиправну діяльність окремих осіб, пов’язану з застосуванням насильства, заподіянням шкоди здоров’ю та загрозою життю людини чи можливості існування підприємства як юридичної особи.

Законодавець визнав за можливе виділити такі діяння в окремий склад злочину (ч. 2 статті 228 ККУ), а не кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених у розділах 2, 6 та 7 Криміналь­ного кодексу України.

Важливим аспектом є відсутність вказівки на розмір заподіяної шкоди. Тому за конструкцією склад злочину, передбаченого статтею 228 ККУ, є формальним і кваліфікується як закінчений з моменту скоєння винним дій, що утворюють об’єктивну сторону злочину.

Причетність до даних правопорушень посадових осіб передбачено статтею 228 ККУ та кваліфікується як службові злочини. Про факти притягнення таких осіб за окресленим складом злочину в Україні поки що невідомо.

Питання 4. Юридична відповідальність за контрабанду

Кримінальний кодекс України (стаття 201) визначає контрабанду, як переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів, а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Вказівка в додатку до статті 201 ККУ розміру незаконного переміщення товару — вартість у тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян — одночасно встановлює межу між контрабандою, як злочином та як адмініс­тративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачається Митним кодексом.

Контрабанда, як вид правопорушень, була відома ще в давні часи. Зокрема, про неї згадувалось у давньогрецьких і римських правових і літературних джерелах. Слово «контрабандос» вживалось на позначення товарів і предметів, заборонених для ввезення. У цілому це діяльність, що націлена проти (contra-) урядових указів, рішень, постанов (bando), які регулюють порядок імпорту та експорту товарів та транспортних засобів.

Разом з тим, хоч історія контрабандної діяльності налічує епохи, хоч розмір контрабандної діяльності в сучасній Україні досить вражаючий: щороку порушується більше півтисячі кримінальних справ та тисячі адміністративних справ про пору­шення митних правил на загальну суму, що становить 1—1,5 млрд грн — не можна вважати визначення в законі складу злочину вдалим.

Історія боротьби митних органів України з контрабандою за часів суверенної держави має унікальні випадки. Так, 1997 року працівниками Севастопольської митниці було виявлено 624 кілограми чистого (99 %) кокаїну; працівниками Ужгородської митниці затримано контейнер з 6,1 тонною гашишу (вартістю 70 млн доларів); працівниками Ільїчевської митниці 2002 року затримано партію гашишу у 2,5 тонни, виявлено канал поставки в Україну викрадених за кордоном автомобілів високої вартості. Тільки за 1996—1997 рр. затримано близько 290 наркокур’єрів. Державі щорічно повертається культурних та історичних цінностей на значну суму. Великі розміри контрабандного вивезення золота, срібла, платини, іноземної валюти [2].

Скоєння контрабанди далеко не завжди відбувається без участі, злочинної домовленості зі співробітниками митних структур. Так, начальник Волинської митниці О. Чернишов відомий як єдиний у світі митний генерал, що відбував 1998 року покарання у в’язниці Німеччини за скоєння контрабанди з конфіскацією його зарубіжних банківських рахунків.

На сьогодні відомі різноманітні способи здійснення контрабан­ди, у тому числі й ті, що не потребують переміщення товару через митний кордон.

На відміну від вітчизняного, кримінальний закон Російської Федерації передбачає відповідальність за обманне використання документів чи засобів митної ідентифікації, за дії, пов’язані з недекларуванням або недостовірним декларуванням предметів зовнішньоекономічної діяльності, перевезенням предметів у спеці­ально сконструйованих сховищах (тайниках).

Недосконалість чинного кримінального та митного законодавства, його надмірна нестабільність (щороку вводиться в дію та скасовується близько 2 тис. підзаконних актів. Їх перелік, що здійснюється у формі друкованого збірника «Таможенное дело Украины», авторами видання якого є два перших заступника Голови Держмитслужби О. Єгоров та О. Шейко, вже нараховує
14 томів, обсягом до 800 сторінок) створили сприятливі умови для розквіту службової, організованої злочинності в галузі митної справи. У вересні 2002 року було порушено кримінальну справу відносно всіх співробітників митного поста Бачівськ з обвинуваченням у зловживанні службовим становищем та сприяння контрабандній діяльності.

За статистикою, кожного року з Митної служби звільняється 15—20 % особового складу. Застосування цього занадто м’якого виду юридичної відповідальності до працівників митної служби може викликати сумнів щодо урахування стану контрабандної діяльності.

За порушеною 2002 року кримінальною справою з факту недотримання правил митного оформлення привезених на продаж автомобілів злочинним угрупованням співробітників Рівненської митниці та підрозділу УВС Рівненської області було виявлено факт незаконної реалізації 282 автомобілів. Поряд із завданням моральної шкоди авторитету ДМСУ, державі було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі приблизно 1 млн грн.

Зауважимо, що більшовикам вистачило і року для розуміння того, що якщо не припинити масове вивезення за кордон викрадених історичних та культурних цінностей, держава може опинитися ні з чим, без історії. Декрет Раднаркому від
19 вересня 1918 року «Про заборону вивезення і продажу за кордон предметів особливого художнього і історичного значення» було ухвалено через 11 місяців після проголошення Радянської влади.

Україна майже 9 років регулювала митні питання щодо вивезення культурної спадщини старим законом СРСР ще від 23 березня 1987 року. Тільки 21 вересня 1999 року було затверджено Закон «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Реєстрація пам’ятників мистецтва, історичних цінностей, що перебували в приватній та державній власності (музеях, приватних колекціях) розпочалася ще в жовтні 1918 року, тобто в розпалі громадянської війни. А в Україні до цього часу перед урядом чи в парламенті навіть не поставлено питання щодо перепису та випуску реєстру історичних і національних пам’яток культури. Таке правове становище створює занадто сприятливі умови для безкарного вивезення предметів національної культури, історичної спадщини за кордон.

Виявити злочинців чи правопорушників за відсутності такого реєстру неможливо або дуже тяжко правильно кваліфікувати їхні діяння — чи як контрабандні, чи як адміністративне правопорушення. Дозвіл на вивезення культурних цінностей оформлюють працівники відділів Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України при Міністерстві культури й мистецтв України. Такі підрозділи створено зараз майже в кожному обласному центрі. До 1997 року вони були лише в Києві, Харкові, Львові та Одесі. Це забезпечувало їхній професійний рівень.

Підкреслимо, що в галузі митної справи кримінальна відповідальність настає тільки за контрабанду. За всі інші порушення митних правил до юридичних або фізичних осіб застосовується адміністративна відповідальність. Заходами адміністративного впливу можуть бути:

· штраф;

· адміністративний арешт;

· конфіскація майна (оплата або безоплатна);

· перевірка діяльності суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності;

· відмова в ліцензії на вивезення товару.