Організація місцевого самоврядування в Україні в контексті форми правління 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організація місцевого самоврядування в Україні в контексті форми правління



У вітчизняному державознавстві форма правління тра­диційно розглядається як «організація держави, що включає в себе порядок утворення вищих і місцевих державних органів та порядок взаємовідносин між ними»1. За такого підходу ор­ганізація місцевого самоврядування залишається за межами наукового аналізу, розглядається у відриві від форми прав­ління. Однак, як справедливо зазначається в новітній літера­турі, більш правильним було б «не протиставляти місцеве са­моврядування місцевому управлінню, а розглядати їх у спів­відношенні як частини з цілим»2. Адже місцеве управління (в широкому розумінні) — складний і гнучкий механізм і мо­же включати в себе як державну адміністрацію на місцях, так і органи територіального самоврядування. З місцевим само­врядуванням пов'язана й реалізація однієї з засад демокра-

© Серьогіна С. Г., 2002

1 Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах /
Отв. ред. М. Н. Марченко. - М.: Зерцало, 1998.- Т. 1: Теория государст­
ва.-С. 180.

2 Сравнительное конституционное право / Ред. кол.: А. И. Ковлер,
В Е. Чиркин (отв. ред.), Ю. А. Юдин. — М.: Манускрипт, 1996. - С. 676.

61

тичної правової держави — принцип «вертикального» поділу влади, що існує поряд з «горизонтальним» поділом законо­давчої, виконавчої і судової влади. Адже чим більше конку­руючих суб'єктів влади — тим більше гарантій Демократії. З цієї точки зору значний науковий інтерес і практичну зна­чущість має дослідження тих взаємозв'язків і співвідношень, які складаються між організацією влади на вищому, політич­ному рівні, і її віддзеркаленням на місцевому рівні.

Аналіз існуючих моделей місцевого самоврядування дає підстави зробити висновок насамперед про те, що визнання і ступінь автономності місцевого самоврядування залежить від форми держави. Місцеве самоврядування визнається як самостійна підсистема публічної влади лише в державах з так званою «полікратичною» формою. У державах, що мають «сег­ментарну» форму, місцеве самоврядування якщо й визнається, то в обмеженому обсязі; воно позбавлене автономії і знахо­диться під повним контролем і опікою державних органів. У монократичних державах місцеве самоврядування взагалі не визнається, а на всіх рівнях територіального устрою публічні функції виконують лише органи державної влади (часто «пе­реплетені» з територіальними підрозділами домінуючої політичної партії)'. З точки зору наведеної класифікації Ук­раїна належить скоріше до сегментарних держав, ніж до полікратичних, оскільки місцеве самоврядування як са­мостійна підсистема публічної влади поки що перебуває на стадії становлення: воно позбавлене надійних матеріально-фінансових гарантій і значною мірою залежить від держави.

Важливо наголосити, що самоврядування як участь грома­дян в управлінні може успішно функціонувати лише в тому разі, коли вже існують елементи громадянського суспільства і самоорганізації. Поки що ці елементи лише формуються, є досить слабкими. Десять років незалежності України, а тим більше п'ять років функціонування існуючої конституційної моделі організації публічної влади на місцях — дуже малий строк для завершення цього процесу.

1 Про поняття «полікратична державна форма» і «сегментарна дер­жавна форма» докладніше див.: Сравнительное конституционное право — С. 451-454.

62

Водночас слід зазначити, що навіть існуюча сегментарна форма держави дає можливість для становлення і розвитку місцевого самоврядування. Юридичною гарантією незворот­ності цього процесу є чинна Конституція України і Закон «Про місцеве самоврядування в Україні».

Інституційна модель місцевого самоврядування, як прави­ло, віддзеркалює певну форму правління.

Зокрема, для президентських республік характерний чіткий розподіл повноважень між представницькими і вико­навчими органами місцевого самоврядування, обрання ви­щої посадової особи місцевого самоврядування безпосередньо громадою і формування виконавчого органу місцевого само­врядування не представницьким органом, а безпосередньо вищою посадовою особою (так звана система «слабка рада — сильний мер»). Наприклад, у 39% всіх міст СІЛА населення обирає міську раду, яка реалізує свої повноваження через періодичні зібрання, а мер, який обирається населенням міста на 2—4 роки, має право накладати вето на рішення ради, при­значати чиновників, складати бюджет міста, виконувати рішення ради. За такої системи місцевого самоврядування са­ме меру належить фактична влада в місті1. У Бразилії, Мек­сиці та багатьох інших іспаномовних країнах Латинської Аме­рики, які є президентськими республіками, лідируючі позиції вищої посадової особи місцевого самоврядування, яка оби­рається громадою, ще більш підсилюються шляхом надання їй статусу представника державної виконавчої влади2.

Парламентарним республікам і монархіям властиве певне «переплетення» повноважень між представницькими і вико­навчими органами місцевого самоврядування, а також обран­ня вищої посадової особи і виконавчого органу місцевого са­моврядування самим представницьким органом (так звана система «сильна рада — слабкий мер»). Наприклад, у Вели­кобританії ради всіх рівнів формуються шляхом прямих ви­борів строком на 4 роки, а їх голови обираються на щорічних

1 Иностранное конституционное право / Под ред. В. В. Маклакова. -М.:Юристь, 1996.-С. 37.

1 Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. — М.: Зерцало, 1998. -С. 427.

63

та місцеве самоуядуаатя^

зборах з числа радників і виконують виключно представницькі функції'. Подібні моделі («рада—магістрат» та «рада—бур­гомістр») існують на території багатьох земель (Гессен, Рей-ланд-Пфальц, Саар, Шлезвіг-Гольштейн) та міст-земель (Берлін, Бремен, Гамбург) у Німеччині2. Обрання одноосібно­го виконавчого органу (глави виконавчого апарату) радою є ха­рактерним і для таких європейських країн з парламентською формою правління, як Австрія, Данія, Іспанія3.

У напівпрезидентських республіках простежується «пере­плетення» повноважень між представницькими і виконавчи­ми органами місцевого самоврядування, обрання вищої поса­дової особи місцевого самоврядування безпосередньо грома­дою і формування виконавчого органу місцевого самовряду­вання за обопільної участі представницького органу і вищої посадової особи (так звана система «сильна рада — сильний мер»). Прикладом такої моделі організації місцевого самовря­дування може слугувати Болгарія, де представницькими орга­нами громад є ради, а виконавчу владу здійснюють кмети, які обираються безпосередньо громадами і координують діяль­ність спеціалізованих виконавчих органів, призначають і усу­вають з посад службовців виконавчого апарату рад4. У такій напівпрезидентській республіці, як Португалія, населенням обираються колегіальні виконавчі органи місцевого самовря­дування — муніципальні палати, а головою палати стає осо­ба, яка очолювала партійний список, що переміг на виборах.

Безумовно, відповідність між обраною в державі формою правління і моделлю організації місцевого самоврядування далеко не завжди є такою жорсткою. Це пояснюється тим, що на обрання певної моделі місцевого самоврядування впливає не тільки форма державного правління, але й низка інших факторів суспільно-політичного, історико-юридичного, ет-

' Конституционное (государственное) право зарубежньїх стран: В 4 т. / Под ред. Б. А. Страшуна. - М.: БЕК, 1998. - Т. 3: Особенная часть. Стра-ньі ЕвропьІ— С. 88.

2 Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежньїх стран. - М.:
Юристь, 1997.-С. 419.

3 Сравнительное Конституционное право. - С. 698.

4 Конституционное (государственное) право зарубежньїх стран. - Т. 3:
Особенная часть. СтраньІ ЕвропьІ. - С. 677-679.

64

 

но-культурного, ідеологічного та соціально-економічного ха­рактеру.

Наприклад, певне виключення із загального правила ста­новить Франція, де на відміну від багатьох інших напівпре-зидентських республік організація місцевого самоврядуван­ня будується за моделлю «сильна рада — слабкий мер». Од­нак це обумовлено значною мірою тим, що існуюча у Франції організація місцевого самоврядування збереглася ще з часів Конституції 1946 року, яка закріплювала парламентарну рес­публіку, та й чинна Конституція 1958 року первісне розробля­лася як конституція парламентського типу. У деяких землях Німеччини, яка за формою правління є парламентською рес­публікою, склалася система місцевого самоврядування, що отримала назву «південнонімецька модель». За цією моделлю представницький орган (рада громади) і виконавчий орган (бургомістр) складають певною мірою єдину колегію; вони обираються населенням окремо, але бургомістр стає за поса­дою головою ради громади. Свої особливості мають і системи місцевого самоврядування, що склалися в Індії, Італії, Японії, Єгипті та багатьох інших країнах.

Однак наявність певних винятків лише підкреслює загаль­не правило: система місцевого самоврядування в країні бу­дується з урахуванням загальних принципів, покладених в ос­нову форми державного правління, закріпленої конституцією.

Співставлення інституційної моделі місцевого самовря­дування в Україні з моделлю напівпрезидентської республіки, закріпленою Конституцією 1996 року, також дає змогу зроби­ти висновок про їхню подібність за багатьма параметрами. Насамперед, впадає в очі прагнення побудувати відносини між вищою посадовою особою і представницьким органом на паритетних засадах і водночас піддати виконавчі органи подвійному контролю з боку органів, що обираються безпо­середньо населенням. Зрештою, Верховна Рада України і місцеві ради всіх рівнів формуються шляхом прямих виборів; глава держави і місцеві (сільські, селищні, міські) голови та­кож отримують мандат довіри безпосередньо від виборців (відповідно від народу чи територіальної громади); Кабінет Міністрів України і виконавчі органи місцевого самовряду-

5 Державне будівництво...                                                                       65

 

вання підзвітні й підконтрольні відповідним представниць­ким органам і водночас відповідальні перед вищою посадо­вою особою (відповідно держави чи територіальної громади).

Єдність принципових підходів до організації публічної влади як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні по­значилася на компетенції вищих і місцевих органів влади. Найбільш яскраво це видно на прикладі співставлення повно­важень глави держави з повноваженнями сільських, селищ­них, міських голів, а повноважень парламенту — з повнова­женнями місцевих рад.

Зокрема, майже аналогічними є повноваження глави дер­жави і місцевого голови у нормотворчій сфері — право вето і право на промульгацію нормативних актів. Президент Укра­їни підписує закони України, прийняті парламентом, а місце­вий голова — рішення відповідної ради. Президент України має право протягом 1 5 днів після отримання закону поверну­ти його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропо­зиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду, а місцевий голова може зупинити рішення відповідної ради у 5-денний строк з моменту його прийняття і внести на по­вторний розгляд із обґрунтуванням зауважень. Вето Прези­дента України може бути подолане двома третинами від кон­ституційного складу парламенту, а вето міського голови — двома третинами від загального складу ради.

Паралелі простежуються і в номінаційних повноважен­нях глави держави і місцевих голів. Зокрема, Президент Укра­їни узгоджує з парламентом кандидатуру на пост Прем'єр-міністра України, а місцеві голови вносять на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчо­го комітету. Крім того, Президент України призначає на поса­ди і звільняє з посад членів уряду, керівників центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, а місцеві голо­ви призначають на посади і звільняють з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до кому­нальної власності.

І Президент України, і місцеві голови отримують мандат довіри безпосередньо від виборців, що обумовлює наявність

66

Збірник науиовмх «радь

у них широких представницьких повноважень. Президент України укладає міжнародні договори від імені України, а місцеві голови укладають відповідно до законодавства дого­вори від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету. Президент України проголошує всеукраїнський ре­ферендум за народною ініціативою, а місцеві голови склика­ють загальні збори громадян за місцем проживання.

Глава держави і місцеві голови посідають провідне місце в механізмі підтримання законності, зокрема виступають ефективною гарантією проти необгрунтованих, незаконних рішень представницьких органів. Президент має право на звернення до Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними правових актів, прийнятих парламентом чи Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а місце­вий голова звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих ор­ганів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а та­кож повноваження ради та її органів.

Для напівпрезидентської республіки характерним є парла­ментський контроль за діяльністю виконавчих органів, відповідальність виконавчих органів перед представницьки­ми. В Україні це правило розповсюджується на всі рівні ор­ганізації публічної влади. Так само як Верховна Рада України може висловити недовіру Кабінету Міністрів України, місце­ва рада може прийняти рішення про недовіру місцевому голові як керівнику виконавчого комітету. В обох випадках вотум не­довіри тягне за собою дострокове припинення повноважень підконтрольного виконавчого органу.

Для республік з президентсько-парламентською формою правління характерним є наявність реальних обопільних ва­желів впливу глави держави і парламенту аж до дострокового припинення повноважень. Верховна Рада України може усу­нути Президента України з посади в порядку імпічменту за скоєння злочину, а Президент України достроково припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть роз­початися. Баланс взаємних повноважень додержано і на місце-

6 Державне будівництво...                                                                       67

Державне будівниц

вому рівні. Місцева рада може достроково припинити повно­важення місцевого голови, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень. І навпаки, місцевий голова може порушити питання про дострокове припинення повноважень відповідної ради за рішенням місцевого рефе­рендуму, а також про призначення Верховною Радою України позачергових виборів відповідної ради у разі порушення радою Конституції і законів України, прав і свобод громадян, а також якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у стро­ки, встановлені законом, або рада не вирішує питань, відне­сених до її відання.

Водночас в організації державної влади і місцевого само­врядування в Україні є й певні особливості як структурного, так і функціонально-компетенційного характеру. Так, на від­міну від сільських, селищних і міських голів, які за посадою очолюють виконавчі комітети відповідних рад, Президент України не є главою уряду (принаймні формально). Якщо місцеві голови головують на засіданнях відповідних рад і пред­ставляють ради у відносинах з іншими органами, то Президент України структурно відокремлений від парламенту, який очо­лює Голова Верховної Ради України. На відміну від Президен­та України, який забезпечує єдність державного механізму, місцеві голови не забезпечують єдності механізму місцевого; самоврядування, оскільки в місцевому самоврядуванні не за- і стосовується принцип поділу влади; місцева рада з формаль­ної точки зору може прийняти до свого розгляду будь-яке пи­тання місцевого значення за винятком тих, які вирішуються тільки місцевим референдумом. Зазначені відмінності не супе­речать принципу цілісності механізму публічної влади, а лише віддзеркалюють сутнісні особливості окремих її підсистем.

У контексті напівпрезидентської форми правління «не­властивим» утворенням є районні та обласні ради у їх нинішньому вигляді. Насамперед, голови цих рад обирають­ся самими радами з числа депутатів, і ними ж усуваються з по­сади, що є більш характерним для парламентарних республік і системи місцевого самоврядування «сильна рада — слабкий мер». Крім того, у цих рад відсутні виконавчі органи, що ро-

68

бить їх «квазіорганами», тобто органами неповноцінними, які для реалізації своїх повноважень повинні їх делегувати місце­вим державним адміністраціям. Та й представницькими ці ор­гани можна назвати тільки з певним застереженням, оскільки вони представляють інтереси не відповідних громад, а спільні Інтереси громад сіл, селищ і міст, розташованих в межах об­ласті чи району. У науковій літературі адміністративно-тери­торіальні одиниці, які не є населеними пунктами, називають «штучними утвореннями» або регіонами. У переважній більшості зарубіжних країн на території «штучних утворень» органи місцевого самоврядування взагалі не створюються, а управління публічними справами там здійснюють місцеві (регіональні) органи державної виконавчої влади (у Польщі — воєводи, у Болгарії — управителі областей, у Таїланді, Туреч­чині, Фінляндії — губернатори тощо). Це й цілком зрозуміло, оскільки на рівні регіонів відсутні громади як спільноти гро­мадян, що об'єднані спільними інтересами, обумовленими єдиним місцем проживання.

Слід мати на увазі, що поділ влади на державну і муніци­пальну має значною мірою умовний характер. Адже обидва різновиди публічної влади мають єдине першоджерело — на­род, а органи, які уособлюють цю владу, вирішують питання, що відображають спільні потреби та інтереси членів суспільства. Відрізняються лише їх територіальні масштаби: державна влада вирішує суспільне значущі питання на загаль­нонаціональному рівні, а муніципальна — на місцевому. Од­нак суспільство є системним явищем, у якому всі проблеми взаємопов'язані, як взаємопов'язані потреби та інтереси всіх членів суспільства. Навіть взяті в сукупності питання, які на перший погляд цікавлять лише членів окремих територіаль­них громад, становлять загальнонаціональний інтерес. Тому й система органів, які здійснюють управління суспільними спра­вами, також має бути якомога більш цілісною. Це зовсім не оз­начає, що вона має бути «кристалічною», на взірець радянсь­кої системи. Як свідчить досвід країн плюралістичної демо­кратії, ефективність управління потребує органічного поєднання вихідних засад організації публічної влади в ме­жах усієї країни з особливостями організації влади на місцях,

6*                                                                                                                  69

Де^тавнебудтнщтво та місцеве самоврядування^

що випливають з національної, географічної, економічної, екологічної, історичної чи іншої самобутності окремих регіонів і навіть окремих населених пунктів. Однак єдність не повин­на призводити до нехтування місцевими особливостями, а місцева специфіка — до сепаратизму і руйнації держави.

Цілісність, системність суспільне значущих питань обу­мовлює необхідність єдності підходів до формування системи органів публічної влади, покликаних ці питання вирішувати, у тому числі до формування координаційних і суборди-наційних зв'язків всередині цієї системи. З точки зору ком-петенційної правотворчості це означає єдність підходів до виз­начення повноважень і підвідомчості органів публічної влади всіх рівнів.

Проведений порівняльно-правовий аналіз дає підстави стверджувати, що існуюча система місцевого самоврядуван­ня в Україні в цілому відповідає закріпленій в Конституції формі державного правління, що забезпечує єдність механізму публічної влади на всіх рівнях адміністративно-територіаль­ного устрою. Однак наявні невідповідності знижують ефек­тивність управління публічними справами на місцях. Зокре­ма, представницькі органи на рівні регіонів (районів та обла­стей) необхідно або доповнити виконавчими органами для самостійної реалізації покладених на них повноважень, або ліквідувати ці ради взагалі, а питання, що становлять спільний інтерес для кількох територіальних громад, вирішувати шля­хом укладення багатосторонніх угод між відповідними рада­ми чи уповноваженими ними органами. У випадку збережен­ня районних і обласних рад їх голови мають також обиратися населенням і за посадою очолювати відповідні виконавчі комі­тети. Принципи взаємовідносин між регіональними (район­ними, обласними) радами, їх головами і виконавчими коміте­тами повинні бути тотожними тим, що закріплені законодав­ством на рівні територіальних громад. Потребує оптимізації система органів публічної влади у містах Києві і Севастополі, оскільки співіснування в межах одного населеного пункту місцевих органів державної виконавчої влади і органів місце­вого самоврядування призводить до дублювання їх функцій і компетенції, а в результаті до конкуренції і навіть відкритого

70

Збірник наукових праць

протистояння між ними. Потребує більш чіткого визначення і статус Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, які мають органічно «вписуватися» у форму Української держави, закріплену Конституцією 1996 року.

Вирішення означених проблем забезпечить оптимальне поєднання цілісності механізму публічної влади в межах усієї країни з її структуруванням «по вертикалі» і «по горизонталі», єдності вихідних засад організації публічної влади з урахуван­ням місцевих особливостей. У підсумку це має стати одним з важелів підвищення ефективності публічної влади на всіх її рівнях, забезпечити досягнення декларованих Конституцією цілей і завдань Українського суспільства.

/. Б. Коліушко, народний депутат України, перший заступник Голови Комітету Вер­ховної Ради України з питань правової полі­тики



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; просмотров: 160; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.57.87 (0.048 с.)