Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Держава, органи місцевого самоврядування: реалізація прав і свобод громадян
Головним завданням чинної Конституції України є створення фундаментальних підвалин для державно-правового забезпечення якнайповнішої реалізації прав і свобод громадян. Конституція України створює абсолютні потенційні умови для реалізації правового статусу (прав і свобод людини, їх гарантій) громадян, визначаючи запорукою такої реалізації зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. З Конституції України). Конституція України, не вважаючи органи місцевого самоврядування складовими частинами державного механізму, залишає питання про їх відповідальність щодо реалізації прав і свобод громадян відкритим. Згідно зі ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тобто можна зробити висновок, що органи місцевого самоврядування мають служити здійсненню народом влади, яка іманентне йому належить. З огляду на це очевидно, що вже на рівні Конституції України допущена прогалина щодо врівно- © Крупчан О. Д., 2002 17 важення обсягу відповідальності органів держави і органів місцевого самоврядування за реалізацію прав і свобод громадян. Тобто Конституція України встановлює відповідальність держави в особі всіх органів, що входять до її механізму, за стан реалізації прав і свобод громадян, але такої відповідальності органів місцевого самоврядування не встановлює. Можливо, що не на рівні (процесі) прийняття Конституції України треба було б розвинути цю конституційну норму до її сприйняття у вигляді формули «держава відповідає перед людиною за свою діяльність щодо якнайповнішої реалізації її прав і свобод». Слід погодитись, по-перше, з думкою відомого вітчизняного правознавця, члена-кореспондента Академії правових наук України П. М. Рабіновича, що «основні права людини — це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку...», а по-друге, з його думкою, що «у різних організаціях (зокрема міжнародно-правових) та в національному законодавстві, в науковій, публіцистичній літературі досить часто вживається висловлювання «права і свободи людини». Проте відмінність між правами і свободами як соціальними явищами, а також між відповідними поняттями (якщо не вважати їх тотожними) ще й донині однозначно не з'ясована навіть на загальнотеоретичному рівні. Тому терміни «права» і «свободи» практично використовуються як синоніми. І якщо зміст поняття прав людини розкривається тут через філософську категорію «можливостей», то така його інтерпретація обіймає мабуть також і поняття свобод людини»1.
Конституційна установка про відповідальність держави перед людиною за забезпечення реалізації її прав і свобод має бути найголовнішою методологічною основою дослідження глибинної суті Конституції України. Адже в цій установці, на яку, на жаль, надто мало звертають уваги фахівці, юристи, політологи, соціологи тощо, втілена квінтесенція Основного Закону нашої держави. Варто подивитися на просторову конструкцію тексту ст. З Конституції України під іншим кутом, тобто поза межами тех- 1 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2001. - С.9-10. 18
нології законодавчого конструювання, і визначити спрямованість конституційного регулювання: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Очевидно, що конституційне регулювання цієї статті спрямоване на взаємовідносини людини і держави, причому людина у всьому комплексі її соціального прояву поставлена над державою, держава посідає залежне від людини становище, оскільки відповідальна перед нею за свою діяльність у зв'язку із утвердженням і забезпеченням прав і свобод людини. Зміст і спрямованість діяльності держави мають бути націлені, передусім, на досягнення стану абсолютної реалізації прав і свобод її громадян, як можливостей їх соціального і біологічного розвитку. Держава не існує без такої її складової, як громадяни, вона не може існувати без того, що в такий недалекий від нас час називали людським фактором, оскільки він є наповнювачем всіх її установ і інституцій. Отже, без людини з усім її «багажем» прав і обов'язків не може існувати зв'язок «громадянин— держава», держава насамперед повинна дбати про розвиток правового статусу особи. Тут знову слід підтримати думку П. М. Рабіновича, що особливості і тенденції розвитку правового статусу особи в державі соціально-демократичної орієнтації полягають у збільшенні обсягу (кількості) прав людини, що закріплюються в юридичних нормах, у рівності правового статусу всіх громадян, у відсутності соціальне необгрунтованих юридичних привілеїв та винятків, у збагаченні соціального (зокрема матеріального) змісту юридичних прав особи і, нарешті, у посиленні соціальної та державної захищеності, гарантованості правового статусу особи1.
Про проекцію правового статусу особи на державотворчу практику, діяльність держави в особі всіх її органів треба завжди пам'ятати, оскільки ця проекція відтворює глибинний зміст взаємовідносин людини і держави. Людина зі своїми правами і обов'язками є основним об'єктом діяльності дер- 1 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. - С. 80. 19 _ __._JSSE Іви, яка здійснює цю діяльність всією системою органів зьох гілок влади), що складають її механізм. Людина всім обсягом належних їй прав і обов'язків, своїм •авовим статусом «проявляє» державу, робить її такою, яку і відчувають у повному розумінні цього слова. Питання про Іршорядність людини перед державою не існує. Людина як гота завжди першорядна. А це значить, що закріплення дер-ібою її правового статусу в юридичних нормах, як і сама дер-Іва, є другорядним. Тому при філософсько-правовому аналізі цносин «людина— держава» зрозумілим стає, що першо-Ідність людини є визначальним чинником для розуміння іх процесів, які відбуваються в державі. І це, на наш погляд, кож є фундаментальною методологічною основою для всіх масних досліджень у галузі права і держави. Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самовряду-иня є правом територіальної громади — жителів села чи до-ювільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох л, селища та міста — самостійно вирішувати питання місце-)го значення в межах Конституції і законів України. А кому не зрозуміло, що абсолютна більшість цих питань Ісцевого значення так чи інакше стосується реалізації прав:вобод громадян? Адже основоположні права громадян — а освіту, на працю, на відпочинок, на медичне обслуговуван-я тощо — реалізуються у відносинах, що виникають в основ-ому на місцевому рівні. Чинне законодавство про місцеве самоврядування, зок-гма Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21 трав-я 1997 року, захищає в абсолютній більшості своїх норм «інте-еси територіальних громад», від порушення яких встанов-ює відповідальність перед територіальними громадами ор-шів та посадових осіб місцевого самоврядування. Проте, ок-еслюючи цю відповідальність перед територіальними гро-Іадами, закон поширює її і на обмеження прав і свобод гро-Іадян. Згідно зі ст. 75 цього Закону органи та посадові особи [Ісцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і ідповідальними перед територіальними громадами і тери-оріальна громада у будь-який час може достроково припини -и повноваження органів та посадових осіб місцевого самовря-ування, якщо вони порушують Конституцію або закони Ук-
0 раїни, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень. Треба погодитись з тим, що конституційна конструкція «держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» за своїм юридичним обсягом значно ширша за конструкцію Закону України «Про місцеве самоврядування» про обмеження прав і свобод громадян. На нашу думку, слід внести відповідні зміни до чинного законодавства про місцеве самоврядування з метою більш предметного регулювання відповідальності і участі органів місцевого самоврядування в реалізації прав і свобод громадян. Можливо була б доцільною розробка законопроекту про реалізацію прав і свобод людини, в якому відповідальність держави і органів місцевого самоврядування за реалізацію прав і свобод громадян могла бути закріпленою у більш врівноваженому стані, з певним визначенням видів діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування щодо цього. З урахуванням викладеного можна дійти висновку, що стан реалізації прав і свобод людини прямо залежить від ефективності діяльності системи органів держави і системи органів місцевого самоврядування. Тобто наскільки ці системи відповідають у своїй статиці і динаміці завданню якнайповнішої реалізації правового статусу людини. З огляду на це можна стверджувати, що стан реалізації прав громадян є визначальним чинником оцінки побудови і ефективності діяльності системи органів державної влади, передусім, органів виконавчої влади і системи органів місцевого самоврядування. Більш того, стан реалізації прав громадян визначає також оп-тимальність внутрішньої структури кожного окремого органу держави і органу місцевого самоврядування. А оскільки, на нашу думку, компетенція органів держави і органів місцевого самоврядування є визначальною підвалиною для побудови їх зовнішньої і внутрішньої структури, слід врегулювати питання цього взаємозв'язку на законодавчому рівні або принаймні на рівні нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України. На нашу думку, при прийнятті і внесенні змін до нормативних актів, що визначають правове положення органів дер-
21 Іви (законодавчого органу, органів виконавчої, судової вла-. тощо), органів місцевого самоврядування слід приділяти агу і розробляти норми, що стосуються місця і ролі кожно-окремого такого органу в реалізації прав і свобод громадян, юнституційні основи і вимоги теорії і практики право- і дер-шотворення в Україні вимагають свідомого ставлення до ре-ізації правового статусу особи, якнайповнішої деталізації їтодів, способів, видів реалізації прав і свобод громадян. Оскільки правова система України і зараз багато в чому не-тягар спадщини правової системи Радянського Союзу, в якій зіоритетом були інтереси не особи, а держави, слід було, І нашу думку, на законодавчому рівні означити і внормувати рантії реалізації прав людини, тобто розробити і прийняти за->н «Про гарантії реалізації прав і свобод людини». Ми не вважаємо, що пропозиції стосовно розробки і прий-їття вищенаведених законів можуть істотно змінити стан галізації прав і свобод громадян, проте вони як юридичні га-Інтії можуть допомогти забезпечити реалізацію цих прав. Але у зв'язку з цим варто навести позицію Конституційно-> Суду України, викладену в його рішенні у справі за кон-гитуційним поданням 55 народних депутатів України щодо дповідності Конституції України (конституційності) поло-ень статей 58, 60 Закону України «Про державний бюджет країни на 2001 рік» та Верховного Суду України щодо ідповідності Конституції України (конституційності) поло-ень пунктів 2,3,4,5,8,9 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про дер-:авний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 акону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних оштів» (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) від 20 бе-езня 2002 року № 5-рп/2002 (справа № 1-15/2002), яка по-ягає в тому що, Конституція України проголосила країну оціальною, правовою державою, в якій людина, її життя і цоров'я визнаються найвищою соціальною цінністю, а пра-а людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість іяльності держави. Тому утвердження і забезпечення прав і вобод людини є головним обов'язком держави1. 1 Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року по праві № 1-15/2002. Електронний інформаційний бюлетень. О. В. Петришин, член-кореспондентАПрН України, головний вчений секретар АПрН України; Т. В. Кучеренко, молодший науковий співробітник Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; просмотров: 148; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.207.178.236 (0.011 с.) |