Розділ ІІ. Поняття та правова природа недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права

 

Інститут страхування, як уже було зазначено у попередньому розділі, завжди відігравав важливу роль як для самої держави так і для людей. Пенсійне страхування допомагало державі розв’язувати проблему фінансового захисту громадян, та вирішувати різні соціальні труднощі. Протягом тривалого історичного розвитку даний вид страхування змінював різні організаційно правові форми, та по-різному змінювався і правовий режим фондів коштів пенсійного страхування та їхня роль у фінансовій системі держави.

В науковій літературі часто ведуться дискусії стосовно визначення правової природи страхування. Юридична наука поділяє правове поле страхування з позицій цивільного та фінансового права. Якщо цивілістика акцентує увагу здебільшого на договірних умовах страхування, та на комерційній складові діяльності страхових товариств (як сфера господарського права), то фінансове право регулює більш важливіші питання, пов’язані із порядком формування, розподілом та використанням страхових фондів, встановленні правил та стандартів для здійснення страхової діяльності, оподаткування страховиків, інвестування в економіку держави значних фінансових ресурсів, постійний рух яких виникає в сфері страхування.

Для визначення правової природи недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права, визначимо фінансово-правову сторону страхування та з’ясуємо його публічний характер.

Щодо природи самого страхування досі не існує єдиної позиції. З початку ХХ ст. науковці намагаються зрозуміти його складну суть. Тлумачать страхування з економічного, фінансового, соціального, юридичного, соціологічного, математичного, географічного, інформаційного та інших поглядів[43].

З точки зору предмету правового регулювання страхування являє собою одну з найдавніших категорій суспільних відносин. При цьому необхідно відзначити, що страхування - це економічна категорія, так як об’єктом страхування завжди виступає майновий інтерес. Мета страхування - захист майнових інтересів. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано у чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є фінансовими ресурсами для страхових виплат[44]. Оскільки страхування є економічною категорією, то в силу цього, страхування є складовою частиною ще однієї економічної категорії - фінансів, так як страхуванню належать ті ж ознаки, що й категорії фінансів. Перша ознака - це грошовий характер. Всі фінансові відносини є грошовими відносинами. Всі страхові відносини також є грошовими відносинами, оскільки в основі страхування лежить економічний інтерес, виражений в грошовій формі. Друга ознака фінансів - це їх перерозподільчий характер. Категорії страхування також належить перерозподільчий характер, оскільки за допомогою інституту страхування відбувається перерозподіл ризику на всіх учасників страхового фонду, а перерозподільчі відносини, як уже відомо, пов’язані з рухом грошової форми вартості[45].

Фінансова сторона при страхування наявна і при страховому відшкодуванні, яке здійснюється у матеріальній або грошовій формі, що формуються і використовуються в якості грошових засобів в процесі розподілу та перерозподілу грошових фондів та накопичень.

Визначення страхування як сукупності особливих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду, за рахунок грошових внесків до нього, подальше відшкодування збитків та надання грошової допомоги розкриває суть страхування як економічної категорії. Як зазначає В.М. Юрах, - характеризуючи страхування важко об’єднати в єдине формулювання всі його ознаки, тому піддаючи аналізу цю інституцію, треба усвідомлювати багатоаспектність та системність цього явища[46]. Розкривати потрібно і внутрішні взаємозв’язки, що притаманні страховим правовідносинам.

Для фактичного здійснення страхування, та виникнення економічних відносин дані відносини при їх практичній реалізації повинні приймати юридичну форму. Всі правовідносини, пов’язані зі здійсненням страхування, можна поділити на дві великі групи: перша - це правовідносини, що виникають конкретно при страхуванні, тобто процес формування і використання страхового фонду, і, по-друге, правовідносини, які виникають у зв’язку з організацією страхової справи, тобто діяльністю страховиків, їхніх взаємовідносинах з банками, бюджетом, органами державного управління[47].

Як бачимо економічну сутність страхування, не можливо дослідити, не застосовуючи правові категорії. Економічні відносини приймають правову форму, внаслідок чого дістають належне підґрунтя для правильної реалізації. Як економічні так і юридичний зміст страхування дістають ознаку подібності та взаємозв’язку, що обумовлено фінансовою стороною.

Таким чином, відмітивши той факт, що страхування як економічна категорія є складовою частиною категорії фінансів, і те, що категорії страхування належать всі ознаки фінансів, а саме: грошовий і перерозподільний характер, можна сказати, що страхування є предмет саме фінансово-правового регулювання як складова частина категорії фінансів[48].

Тому, страхування завжди виступає предметом фінансового правового регулювання, незалежно, чи це: страхування життя, пенсійне, соціальне, ризикове, майнове страхування, страхування банківський вкладів, капіталів, перестрахування, яке виникає або у обов’язковій або у добровільній формі. Незалежно від виду та форми страхування створюється страховий фонд, основою якого є матеріальна (фінансова) складова.

Досліджуючи правову природу страхування, найбільш прискіпливому аналізу піддається саме страховий фонд, матеріальна основа страхування, грамотне організаційно-правове вираження публічних фінансів.

Термін "фонд" (франц. foud від лат. foundus) дослівно означає основу. Фонд - це динамічно-cтатичний запас благ, що виступає як основний фактор створення нових благ, в процесі мікро і макроекономічного виробництва. Загальне розуміння страхового фонду витікає із поглядів К. Маркса, на яких і формувались дослідження більшості сучасних дослідників теоретичних проблем страхування. В праці "Критика Готской программы" К. Маркс, аналізуючи схему сукупного суспільного продукту в натуральній формі, відзначав в якості його обов’язкового елементу "резервний чи страховий фонд, для страхування від нещасних випадків, стихійних лих і т.д. "[49]. Із наведеного визначення К. Маркса зовсім не випливає, що резервні і страхові фонди це одне і те ж. В даному визначенні мова йде саме про різні фонди: страхові, резервні та інші фонди, кожен із яких формується в залежності зі своїми цілями. Спроба розширеного розуміння страхового фонду, в який закладаються всі необхідні державні та суспільні витрати, також приводить до розпливчастого розуміння цієї важливої категорії страхування. Так поняття "резерв" (від франц. reserve) означає запас, характеризує кількість товарної маси, призначеної для її використання в непередбачуваних ситуаціях, які не передбачали використання запасів. Необхідно відзначити, що на практиці під даним поняттям "страхові резерви" розуміють страхові резервні фонди страхових організацій, які формуються з страхових внесків для забезпечення виконання прийнятих страхових зобов’язань. Розглядаючи страховий фонд як об’єм фінансових ресурсів, необхідних страховій організації для виконання страхових зобов’язань, можна констатувати в даному випадку однозначність понять "страхові резерви" і "страхові резервні фонди" страхових компаній[50].

Потрібно зазначити, що при недержавному пенсійному забезпеченні створення резервних фондів є обов’язковим задля формування гарантій виконання суб’єктом недержавного забезпечення своїх зобов’язань.

Основа страхового фонду та страхового резерву складається з матеріальних благ, а точніше фінансових ресурсів, які формуються у визначеному порядку.

Як показав історичний досвід, форми формування страхового фонду можуть бути різними. Сформувались три форми формування страхового фонду - самострахування, централізована форма і власне страхування. Кожна з цих форм в умовах різних суспільних формацій має неоднакове значення як по об’єму своєї дії, так і по своїй соціальній спрямованості[51]. Може бути сформований страховий фонд в залежності від різноплановість суспільних відносин

Найбільш ґрунтовно визначив форми організації страхового фонду Рейхер. Перша форма полягає в тому, що страховий фонд організовується в рамках окремо взятого підприємства або господарства: так зване "самострахування". Це децентралізована форма організації страхового фонду: фін формується і використовується окремими організаціями, незалежними одна від одної, кожною у себе і для себе. Друга форма організації страхового фонду на противагу першій - строго централізована, яка передбачає створення с страхового фонду в централізованому порядку, а саме з централізованих (загальнодержавних і місцевих) ресурсів, а не на основі внесків окремих господарств. На відміну від самострахування обов’язок відшкодування лежить на окремому господарстві, при централізованій формі відбувається перерозподіл між багатьма господарствами. Найбільш важливішою є третя форма. Тут страховий фонд централізований в спеціальних страхових організаціях, але створюється в децентралізованому порядку. Формування страхового фонду відбувається не "зверху", не шляхом безпосереднього виділення його із централізованих загальнодержавних ресурсів, а "знизу", шляхом притоку спеціальних внесків, що надходять на формування даного фонду від відповідних підприємств, господарств, організацій[52].

На основі даних форм можна зрозуміти спосіб організації страхового фонду та його фінансову основу.

На думку А.А. Мамедова в умовах розвитку багатовекторної економіки держави відбулася відповідна трансформація форм організації страхового фонду. Поняття страхового фонду включає в себе: державні фонди, на випадок надзвичайних ситуацій, страхові фонди страхових компаній, соціальні державні позабюджетні фонди, резервні фонди суб’єктів господарської діяльності і громадян на випадок непередбачуваних, неблагополучних ситуацій[53].

З розвитком така сама трансформація відбулася і в пенсійному страхуванні, поряд із централізованим державним пенсійним страхуванням виникла інша форма - недержавне пенсійне страхування, якому притаманні фінансово-правові засади формування страхових фондів.

За допомогою методу страхування формуються відповідні страхові фонди. По-перше, фонди страхових приватних компаній, діяльність яких регламентована Законом України "Про страхування" від 7.03.1996 р. [54]. На підставі цього, базового у галузі страхування нормативно-правового акту страхові компанії можуть створювати різноманітні фонди, які спрямовані на забезпечення платоспроможності страховиків. Так, згідно ст.30 даного Закону, страховики зобов’язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:

1) наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;

2) створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

3) перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

По-друге, страховим методом формуються цільові фонди державного обов’язкового страхування. Фонди державного обов’язкового страхування за своєю суттю мають ту саму природу, що й фонди звичайних страхових організацій, оскільки створюються для захисту майнових та особистих інтересів учасників цих фондів. Але, загальний, обов’язковий та державно регулюючий характер цих фондів надає певних особливостей у їх організацію, функції та умови формування. Специфіка фондів обов’язкового державного страхування полягає к тристоронніх відносинах з їх формування між робітниками, роботодавцями та державою. Основна економічна роль фондів обов’язкового державного страхування полягає у зборі та акумуляції тих коштів, які держава зобов’язує громадян, господарюючих суб’єктів та органи державної влади спрямовувати на страховий захист[55].

Ті ж самі принципи формування страхових фондів притаманні і для суб’єктів недержавного пенсійного страхування. Збоку держави встановлюється вимоги щодо методів формування фондів, щодо формування резервів, задля забезпечення гарантій виконання зобов’язань, принципи подальшого функціонування.

Страхові відносини є багатоманітними, в силу чого вони регулюються не тільки нормами фінансового права, але і нормами цивільного, адміністративного, конституційного права. В силу цього виникає питання, чому ми відносимо страхування до інституту фінансового права. Тут необхідно звернути увагу ще на дві ознаки страхових відносин. Перша ознака (характеристика) страхових відносин полягає в тому, що держава своєю волею, своєю силою строго вимальовує рамки, в межах яких суб’єкти (в тому числі і цивільного права) вступають у взаємовідносини між собою по причині страхування;

Друга ознака (характеристика) полягає в їх публічному характері, який проявляється, як мінімум, в двох моментах: по-перше, сила страхування полягає у його публічному значенні з точки зору компенсації неблагополучних наслідків при настанні подій глобального масштабу (пенсійне страхування також можна вважати в даному випадку своєрідною компенсацію); по-друге, публічність також проявляється в другому моменті: сформуванні страховиком страхові резерви і фонди є недоторканними, незалежними, не підлягають вилученню у вищестоящий бюджет, за рахунок цих засобів і фондів не можуть сплачуватися штрафні санкції, податки, погашатися господарські потреби страховика. Вищевикладене дає змогу стверджувати, що, навіть вступаючи у приватно-правові, цивільно-правові відносини, сторони обмежені строго визначеними рамками, які вже задані самою специфікою діяльності страховика, яка полягає у формуванні страхових резервних фондів[56].

Вступаючи у страхові правовідносини, укладаючи у добровільній формі угоду зі страховиком чи роблячи внески в обов’язковій формі суб’єкти страхових правовідносин діють в межах закону, який регулює дану сферу суспільних відносин, і незважаючи на суворий характер надає суб’єктам право вчиняти суб’єктивні дії. Із самого закону, а саме переліку як обов’язкових так і добровільних видів страхування виникає можливість ними скористатися задля власних ж потреб, а також узаконити конкретний вид страхування який санкціонується державою у договірний спосіб (з державною чи комерційною страховою організацією). Тому, багато науковців характеризують страхування як комплексну галузь права, приписуючи приватні та публічні начала, і пропонують підходити до розуміння страхування в комплексі.

Безумовно, відносини, які виникають в області обов’язкового страхування, при ліцензуванні страхової діяльності, відносини з приводу формування, розміщення і використання страхових резервних фондів, - всі ці відносини строго регламентовані державою. Тут немає тієї диспозитивності, тієї свободи вибору яка притаманна цивільно-правовим, приватно-правовим відносинам. Сторони вільні вибирати міру чи форму своєї поведінки тільки в рамках, строго визначених нормами фінансового права. Тому правове регулювання страхової діяльності як господарської діяльності, це перш за все фінансово-правове регулювання, як по предмету, так і по методу цього регулювання[57]. Фінансове законодавство регулює подальший розвиток даних правовідносин, їх динаміку, контролює рух фінансів, визначає права та обов’язки сторін у страхових правовідносинах.

Однак, виникнення фінансових відносин, як і їх відмирання, не є результатом діяльності держави, її волевиявлення. Фінанси - об’єктивна необхідність, оскільки обумовлені потреби суспільного розвитку. Держава ж може лише враховувати об’єктивну необхідність фінансових відносин і на цій основі, шляхом видання нормативних актів, встановлювати різні форми їх використання. Більше того, конкретні види фінансових відносин, форми організації їх також визначені умовами розвитку економіки. Звичайно, держава своєю діяльністю може активно впливати на фінансові відносини, але вона ні в якій мірі не може вплинути на їх існування, якщо відсутні відповідні об’єктивні передумови. Діалектика взаємозв’язків між базисом і надбудовою полягає в тому, що тільки соціальні та економічні причини породжують необхідність виникнення нових відносин, а держава лише сприймає це "суспільне замовлення" і реалізує його за допомогою відповідних нормативно-правових актів, в результаті чого фінансові відносини приймають форму правовідносин[58].

В силу суспільної необхідності відбулася поява і недержавного пенсійного страхування, а також виникли підстави законодавчого регулювання даних відносин та визначення місця і ролі у фінансовій системі.

Передумовами виникнення страхування, в тому числі і пенсійного є страховий інтерес та страховий ризик. Як зазначають К.А. Граве і Л.А. Лунц, - страховий інтерес одна з необхідних передумов виникнення та існування страхових правовідносин[59]. Інтерес полягає у користі яку може отримати страхувальник за рахунок страхового фонду. При пенсійному страхуванні інтересом виступатиме виплата пенсій. Під страховим ризиком розуміється визначена подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ймовірності і випадковості настання Страховий інтерес багато в чому залежить від наслідків ризику, а страхові правовідносини не можуть виникати при відсутності страхового інтересу[60]. Таким чином при пенсійному страхуванні страховим інтересом вважається бажання отримання в майбутньому виплат із пенсійних фондів, а під страховим ризиком можливість залишитися без фінансового забезпечення при настанні пенсійного віку чи втраті працездатності.

Призначення страхування а також його суспільна сутність найбільш повно виявляються в його функціях Вирізняють такі функції страхування: розподільчу, яка в страхуванні виявляться у формі попередження, відновлення та ощадної, і контрольну[61].

Розподільча (попереджувальна) функція дає змогу здійснювати досить широку систему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів відповідно до програми, здійснювати в даному процесі операції з державними цінними паперами.

Відновлювальна функція дає змогу повністю або частково відшкодувати втрати внаслідок страхового випадку, виплатити обумовлену законодавством або договором грошову суму. При пенсійному страхуванні відновлює право на отримання фінансів при настанні пенсійного віку тощо.

Контрольна функція сприяє надходженню коштів страхового фонду на чітко зазначені цілі, в певних випадках і певному колу суб’єктів. Тому досить важливе значення має фінансовий контроль за цільовим використанням фінансів.

Ощадна функція забезпечує акумулювання грошових коштів за їх цільовим призначенням. Призначенням пенсійних внесків є формування пенсійного фонду, при недержавному пенсійному страхуванні накопичення даних внесків з їх подальшим інвестуванням.

В.В. Шахов зазначає, що акумуляція грошових коштів у страхуванні здійснюється не тільки з метою заощадження (накопичення), як це відбувається у випадках прийому вкладів, наприклад, кредитними установами. Страхування в собі несе ощадно-ризикову основу. Через цю функцію вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних коштів у банківські та інші комерційні структури, вклади грошових коштів в нерухомість, придбання цінних паперів тощо[62].

Фінансово-правовий принцип адекватного правового регулювання різноманітних і швидкозмінних фінансових відносин в сфері страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду, що дозволяє виокремити відповідні структурні елементи системи права для правового регулювання фінансових відносин з урахуванням формування, перерозподілу і використання того чи іншого виду страхового фонду[63].

Потрібно відзначити, що формування страхових фондів відзначається динамічністю, а це потребує швидкого перерозподілу фінансових ресурсів.

Формування страхових фондів, розподіл і використання фінансових ресурсів слід розуміти і як частину системи фінансів, нерозривно пов’язану з іншими формами акумуляції і витрачання фінансових ресурсів в суспільстві. Як відмічає Грачова: "Як складова фінансової системи фонди страхування взаємодіють з іншими складовими системи, і головним чином, із бюджетною системою"[64].

Фінансові форми та методи концентрації частини національного доходу в руках держави, його розподілу та використання зумовлюють існування різних сфер фінансових відносин, які в сукупності утворюють фінансову систему[65].

Сучасне суспільство бурхливо розвивається, відбуваються зміни в економічних і фінансових відносинах, з’являються нові суб’єкти господарювання та нові фінансові інституції (організації), які активно виступають на ринку фінансових послуг, забезпечують обіг фінансових ресурсів. Природно, що це відбувається і на предметі правового регулювання[66]. Свідченням цього є поява інституту недержавного пенсійного страхування.

В сучасних економічних умовах змінюється зміст та мета фінансової діяльності держави. Сьогодні держава, формуючи відповідні фонди, навіть шляхом делегування цих функцій недержавним суб’єктам, повинна виконувати низку соціальних завдань. Страхування якраз і постає елементом фінансової системи, за рахунок якого виконуються зазначені соціально значимі функції держави[67].

Страхові фонди виступають своєрідною продуктивною силою, і створюють додаткові фінансові ресурси для держави. Як зазначає П.С. Пацурківський, - страхування полягає у розвитку продуктивних сил країни, створенні ринкових умов економіки, забезпечення високої якості життя широких верств населення[68].

Зазначена мета може бути досягнута державою при здійсненні нею дій у такому напрямку фінансової діяльності, як розподіл та перерозподіл коштів, акумульованих у конкретних фондах. Загальний характер фінансової діяльності викликає до життя необхідність перерозподілу коштів в окремих фондах. Крім того, страхування виконує важливі функції в державі, звільняючи тим самим бюджет від значного навантаження. І хоча на сьогодні обсяги страхового забезпечення в частині відповідного формування коштів фондів по відношенню до грошових ресурсів соціальних фондів держави є незначними, перспективи цієї сфери у фінансовій системі країни необмежені. Вищенаведене дозволяє, по іншому, на відміну від регулювання централізованих фондів, де держава є їх повноправним господарем, з інших позицій поглянути на роль держави та державний вплив в умовах ринкової економіки на формування, перерозподіл та використання децентралізованих страхових резервних фондів страхових організацій. Держава за допомогою публічно-правового регулювання саме норм фінансового права, залучає приватний капітал, акумульований в страхових резервних фондах страхових організацій для виконання своїх завдань та функцій[69].

Тому особливою увагу потрібно надавати страхуванню, як засобу для реалізації публічних потреб. Недержавне пенсійне страхування виступає важливим засобом за допомогою якого можна задовільнити публічні інтереси Варто виділити таку ознаку недержавного пенсійного страхування як публічність.

Оскільки страхові фонди є складовою фінансової системи то їх можна віднести до сфери публічних фінансів.

До правових ознак "публічності" в суспільних явищах модна віднести:

1) право власності на об’єкт дослідження: державна власність або власність комуни,

2) мету використання об’єкта дослідження: чи використовується він в інтересах всього людства, всієї держави, всієї нації, всієї комуни, або усього об’єднання людей, що не створене за класовим принципом[70].

Довгий час про "публічність" у фінансовому праві не говорили, що суперечило радянським стереотипам. За часів СРСР в результаті майже повної націоналізації економіки, знищення приватної власності у виробничій сфері та тотального панування суспільної власності на засоби виробництва сталася ще одна трансформація поняття “публічного”, а саме - відбулася поступова підміна терміна “публічне" на термін “державне”. Це означало повне витіснення всіх можливих різновидів “публічного" лише одним видом “публічного”, а саме - “державним”[71]. Держава володіла монопольним становищем у фінансових правовідносинах.

Потрібно зазначити що в силу розвитку суспільства змінюється і підхід до розуміння "публічності", що зумовлено правовими, економічними та соціальними чинниками. В суспільних відносинах перетинаються як публічні так і приватні начала. Відбулась певна трансформація стосовно суворої визначеності публічних потреб. Під публічними потребами слід розуміти потреби як держави так і суспільства. Для розмежування слід застосовувати категорію інтересу, і чітко розмежовувати суто державні та індивідуальні потреби.

П.М. Годме розмежовуючи державних фінанси від приватних фінансів зазначає, що приватні інтереси орієнтовані на отримання прибутку. Державні фінанси, навпаки, є коштами здійснення так званого спільного інтересу і мають своєрідною метою їхню витрату[72]. Задоволення суспільних потреб повинно бути основним призначенням публічних фінансів.

Савінья і Шталь[73], який підтримав класифікацію Савіньї, запропонували взяти за основу розмежування “публічного" та “приватного" у суспільних відносинах мету виникнення відносин. Вони звернули увагу на те, що одні юридичні відносини мають на меті та визначають своїм завданням задоволення потреб однієї окремої людини. А метою та завданням інших є поєднання людей в одне ціле та регулювання їх життя в цьому єдиному цілому[74].

На основі даного тлумачення цілком логічно підкреслити, що створення система як державного так і недержавного пенсійного страхування, а саме, пенсійні фонди та страхові організації створюються для поєднання цілей людей та служать засобом реалізації їх спільних інтересів. Тобто, інтерес окремого індивіда, в отриманні пенсії, відображається у спільних інтересах людей, які ставлять для себе спільну мету - отримання пенсій.

Розглядаючи нові суспільні явища, Ю.О. Тихомиров доходить висновку, що сьогодні необхідно по-новому осмислити поняття публічності в суспільстві, не звужуючи його лише до державних інтересів і розуміючи під цим також спільні інтереси людей як інтереси різного виду товариств, об’єднань (у тому числі - територіальних), інтереси колективної самоорганізації та саморегулювання й самоуправління. Основною ознакою “публічності” у Ю.О. Тихомирова виступає наявність публічного інтересуяк сумарного, узагальненого соціального інтересу в кожній із сфер - економічній, соціальній та інших. При цьому виділяються три види публічного інтересу: державний, суспільний та територіальний[75].

Суспільний інтерес, в свою чергу, проявляється в різних формах. Визнані державою суспільні інтереси у загальному вигляді сформовані в конституціях країн, а механізми їх реалізації та захисту встановлюються в законах та інших нормативно-правових актах. Так, одним із основних суспільних інтересів, які захищаються та реалізуються в сучасних державах, стає інтерес громадян в отриманні соціального захисту та соціального забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадян обставин, а також у старості та в інших випадках[76].

Стаття 46 Конституції України встановлює, що право на таке соціальне забезпечення гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними[77].

Таким чином, одним із основних видів публічного суспільного інтересу сьогодні стає інтерес громадян у соціальному страхуванні. І, як видно із Конституції України, цей інтерес не тільки визнається, а й гарантується державою. Останнє означає, що держава має взяти на себе організацію механізмів реалізації цього інтересу та визначити джерела його фінансування[78].

Держава зобов’язана створити належні умови для розвитку усіх форм пенсійного страхування, у тому числі і недержавного пенсійного страхування, встановити вимоги до суб’єктів пенсійного страхування, визначити умови формування фондів коштів, шляхи подальшого їх розподілу та перерозподілу, та встановити належний контроль у цій сфері.

А.А. Нечай у своїй монографії достатньо повно обґрунтувала те, що приватні за своєю організаційно-правовою формою юридичні особи (наприклад, недержавні пенсійні фонди), мають право збирати, накопичувати для виплат державних пенсій з обов’язкової накопичувальної системи (другого рівня пенсійної системи) кошти публічного соціального призначення, тобто публічні фонди коштів. Поява публічних накопичувальних фондів лише розширила систему публічних фінансів, але й поставила питання про розширення меж державної діяльності - появи такої функції держави, як забезпечення управління фондами коштів, що накопичуються у публічних фондах[79]. Тобто, очевидно, що нині вже є достатньо підстав стверджувати про існування публічних фондів коштів, відносини у галузі яких регулюються нормами фінансового права[80].

Під суспільним інтересом як різновидом публічного інтересу треба розуміти спільні інтереси, які можна розглядати як узагальнення особистих та групових інтересів, без задоволення і реалізації яких, з одного боку, неможливо реалізувати приватні інтереси осіб, а з другого - неможливо забезпечити цілісність, стабільність та нормальний розвиток організацій, держав, націй, соціальних прошарків та суспільств у цілому. При цьому закони та інші нормативно-правові акти поступово забезпечують державне визнання, реалізацію та захист будь-яких публічних інтересів, включаючи суспільні інтереси[81].

Суспільні інтереси є неодмінною умовою здійснення недержавного пенсійного страхування, як і інтереси учасників відповідних страхових фондів.

Щоб вдало визначити правову природу недержавного пенсійного страхування варто охарактеризувати державне обов’язкове страхування, з чого виведемо спільні риси.

Досить вдало ідентифікував інститут державного обов’язкового страхування В.В. Колосюк, визначаючи державне обов’язкове страхування, як окрему гілку фінансової системи і як самостійний інститут фінансового права, приходить до висновку, що на правовідносини з державного обов’язкового страхування поширюються загальногалузеві принципи фінансового права. Основний зміст цих принципів визначається Конституцією України і конкретизується у нормах фінансового права. Серед них можна виділити, прийняті для страхування галузеві принципи.1. Принцип пріоритету публічних інтересів у правовому регулюванні відносин у сфері обов’язкового страхування. Цей принцип дозволяє використання фінансово-правових інститутів з метою державного регулювання економіки в цілому, виходячи з необхідності у задоволенні загальносуспільних потреб. У кінцевому результаті реалізація даного принципу відображається на приватних інтересах особи.2. Соціальне спрямування правовідносин з державного обов’язкового страхування. Страховій охороні підлягають найбільш пріоритетні сфери суспільного життя. Для реалізації даного принципу державі необхідна фінансових ресурсів і спрямування їх на відповідні цілі, тобто здійснення фінансової діяльності з певним цілеспрямуванням.3. Принцип гласності. Його основи закладені в Конституції України, якою передбачене обов’язкове оприлюднення будь-яких нормативно-правових актів, які регулюють права, свободи й обов’язки людини та громадянина.4. Принцип плановості виражається в тому, що діяльність держави та органів місцевого самоврядування з формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, необхідних для організації державного обов’язкового страхування, здійснюється на підставі фінансових планів, розроблених у відповідності з державними цільовими програмами, а також іншими формами фінансового планування, до яких відносяться розробка та затвердження бюджетів різних рівнів.5. Принцип законності означає необхідність суворого дотримання вимог фінансово-правових норм усіма учасниками правовідносин при державному обов’язковому страхуванні, включаючи органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадян. Даний принцип випливає з Конституції України, яка визначає Україну як правову державу. За порушення фінансово-правових норм у сфері державного обов’язкового страхування застосовується юридична відповідальність[82].

Вищенаведені принципи цілком відповідають принципам недержавного пенсійного страхування. Дані принципи можна визначити як публічні принципи недержавного пенсійного страхування.1. Принцип пріоритету публічний інтересів у правовому регулюванні недержавного пенсійного страхування, можна охарактеризувати як задоволення потреб суспільства у пенсійному страхуванні, а також участь суб’єктів недержавного пенсійного страхування (недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, банків) у здійсненні інвестицій в економіку України. Таким чином суспільний інтерес реалізується також у формуванні валового внутрішнього продукту.2. Принцип соціальної спрямованості розкривається через формування спеціальних фондів для реалізації пенсійних виплат. Недержавне пенсійне страхування покликане допомогти громадянам у формуванні пенсійних накопичень, забезпечити надійний фінансовий захист, який не може гарантувати держава 3. Принцип гласності реалізується через відповідну законодавчу базу, яку можливо застосовувати в сфері недержавного пенсійного страхування. А також відповідними державними органами здійснюється постійний фінансовий моніторинг, відповідно до якого суб’єкти недержавного пенсійного страхування звітують про свою діяльність та формують відповідний рейтинг показників платоспроможності, для того щоб суспільство було ознайомлене з їхніми фінансовими результатами.4. Принцип плановості розкривається у відповідних планах діяльності суб’єктів недержавного пенсійного страхування, а також у відповідному виконанні нормативів стосовно розміщення страхових резервів, сплата планових ставок оподаткування, надання планової звітності, планові перевірки з боку контролюючих органів 5. Принцип законності характеризує дотримання фінансово законодавства у цій сфері, законного укладанні страхових угод, своєчасного здійснення пенсійних виплат, недопущення шахрайства та недобросовісної конкуренції. А також встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства в системі недержавного пенсійного страхування.

Таким чином можливо визначити правову природу недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права, виходячи із загально-правових положень, характерних рисах та функцій страхування, дослідивши фінансовий зміст страхування. На основі проаналізованих принципів, які притаманні інституту обов’язкового державного страхування цілком логічно можна віднести ці принци до недержавного пенсійного страхування, як інституту фінансового права.

Висновки д