Загальна характеристика вторинних інформаційних ресурсів

 

Інформація (від латинського «information» – роз’яснення), з самого початку означала відомості передані людьми усним, письмовим або іншим способом. А десь із середини ХХ століття стала загально-науковим поняттям. Єдиного загально визначення інформації не існує. У Законі України «Про інформацію» наводиться таке визначення: «Під інформацією розуміються документовані або публічно оголошувані відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі» [1]. Найбільш вираженою властивістю для інформації є здатність вносити зміни. Практична цінність інформації залежить від того, яку роль вона відіграє у прийнятті рішень, а також від уміння її використати.

Інформація може розглядатися, як об’єкт результату творчої (інте-лектуальної) праці людини. Це виходить із співставлення Законів України “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про авторське право та суміжні права”[38, c.118].

Слід зазначити, що інформація є правом власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Вона може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право здійснювати будь - які законні дії [2, с.21]. Інформаційний ресурс (ІР) є об’єктом, який поєднує знання та інформацію. Він формуються на основі початкової та похідної інформації, перш за все як запас ретроспективної інформації. Інформаційні ресурси – це сукупність інформації на традиційних та машинописних носіях, що зберігаються в інформаційних установах. Це документи і масиви документів в таких інформаційних системах, як бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, депозитах, музейних сховищах тощо. В структурі ІР виділяють 2 елементи: первинно-документальні інформаційні ресурси; вторинно-документальні інформаційні ресурси.

Створення, розвиток і використання ІР – дуже складний і багатогранний процес. Інформаційними ресурсами держави є сукупність бібліотечних, в загальному сенсі, фондів інтелектуальної праці людства, поєднана з інформаційною структурою суспільства, включаючи інформаційно-комунікаційні мережі держави. Важливою складовою інформаційних ресурсів є інформаційні документи. Відмінність інформаційних документів від інших документів полягає в тому, що вони є результатом опрацювання інформації, що міститься в інших (первинних) джерелах інформації.

Інформаційний документ має такі властивості: містить інформацію з первинних документів у згорнутому, узагальненому вигляді; містить відомості про сам первинний документ, на основі якого створений; є результатом аналітико-синтетичної обробки первинного документа; є не тільки результатом, але й засобом інформаційної діяльності, за допомогою якого і здійснюється пошук, зберігання і поширення інформаціції [36, с.133].

Людина, створивши інформацію як зв'язок між людиною і простором, використовує її як інструмент для досягнення цілей самих різних видів діяльності, створюючи інформаційні моделі вибірково, співвідносячи їх з тією або іншою діяльністю, відбиває тільки ті явища, які мають для нього цінність. Інформація у вигляді особливого ресурсу присутня практично у всіх видах діяльності [5, c.7].

Слід зазначити, що в роботі з інформацією слід дотримуватися певних правил та вимог. А.М. Яновський проаналізував проблеми отримання достовірної і достатньої для прийняття рішень інформації. Він запропонував чіткий механізм роботи з вихідною інформацією. Навів вимоги щодо роботи з вихідною інформацією:

I. Вимоги до якості інформації:

· Достовірність – наближеність інформації до першоджерела або точність її передачі (відсутність навмисних або випадкових перекручувань).

· Об’єктивність – інформація, очищена від неминучості перекручування, які виникли при передачі, а також від суб’єктивних викривлень (перекручувань) психологічного плану. Слід пам’ятати, що інформація, яка отримана по неформальних каналах, наприклад, розвідувальним шляхом чи шляхом промислового шпигунства, не обов’язково є правильною у кінцевій інстанції.

· Однозначність – полягає в тому, що достовірну і об’єктивну інформацію слід піддавати неодноразовій перевірці і не поспішити з висновками.

· Своєчасність – інформація потрібна в даний час. Змінюється ситуація як в зовнішньому так і в внутрішньому середовищі і інформація стає застарілою.

· Релевантність - ступінь відповідності інформації до запиту користувача.

· Пертинентність – відповідність інформаційній дійсності, інформаційним потребам користувача.

· Актуальність – важливість інформації в даний (конкретний) момент часу, в прийнятті конкретного рішення [52, с.12].

II. Вимоги до кількості інформації:

· Повнота надання інформації – інформація без “інформаційних дір”, тобто має бути виявлена інформація, яка характеризує поставлену проблему в усіх її аспектах.

· Достатність надання інформації – кількість наданої інформації має бути достатньою для розв’язання поставленої задачі, але без надлишкових відомостей.

III. Вимоги до цінності інформації:

· Цінність (значимість)- ціннісна характеристика інформації для вирішення конкретного питання.

· Вартість – включає всі витрати по факту отримання інформації [52, с.12].

Отож, перерахувавши всі характеристики і вимоги до інформації, слід зазначити, що яка б не була інформація, а також неважливо з яких джерел вона виявлялася, її слід перевіряти.

У документальній сфері, по відношенню до інформації, закріпилися терміни: первинна і вторинна. Для забезпечення взаємодії між елементами «інформація – споживач», людина створює інформацію, про інформацію, - так виникає вторинна інформація і працює на всеосяжність інформацією всіх сфер життя. Вторинна інформація - це спосіб відображення факту первинного інформаційного явища в свідомості людини [5, c. 6].

Вторинна інформація виникає на основі первинної інформації, яка й є для неї родовою субстанцією. Вона засвідчує факт існування первинної інформації, як будь-яка інформація, вона - комунікативна, але в неї з'являється й нова функція - ідентифікаційна, яка присутня в усіх різновидів вторинної інформації і формується за рахунок збереження в новій інформації елементів попередньої "старої" інформації. У вторинній інформації збережено від первинної - основні смисли (зміст, семантика) документа або ще й інші його ознаки (знак, формат та ін.) [5, c.7].

В свою чергу вторинна інформація поділяється на вторинну фактографічну і бібліографічну інформацію. Поняття "фактографічна інформація", по відношенню до вторинної інформації, невдале, бо по суті, будь-яка інформація відображає певний факт. Відмінності між різними видами вторинної інформації повинні бути проведені на інших підставах. Виходячи з цього, виділяємо бібліографічну і вторинно-семантичну інформацію, останнім терміном ми замінюємо термін вторинна фактографічна інформація. На основі існування вторинно-семантичної і бібліографічної інформації в документальній комунікації виникають два різновиди вторинних документів:

• ті, які передають тільки зміст (семантику) вихідних первинних документів, ми називаємо їх семантичними

• ті, які відтворюють і змістовні, і формальні характеристики первинних документів, вони отримали назву бібліографічних.

Щодо бібліографічної інформації, то за О.П. Коршуновим, вона є безпосередньо різновидом вторинної інформації. Він вважає, що феномен бібліографічної інформації пов'язаний з документом і без документа існувати не може. О. П. Коршунов називає три сутнісні функції бібліографічної інформації - комунікативну, пошукову, оціночну.

Бібліографічна інформація – це інформація про документ, опублікований шляхом видання чи депонування, яка створюється з метою інформування споживачів про існування документа, його зовнішні ознаки, зміст та інші властивості.

Бібліографічна інформація від своїх попередників, від інформації як такої (первинної інформації) і від вторинної інформації, успадковує комунікативну та ідентифікаційну функції, але виникнення соціального явища "бібліографічна інформація" стало можливим тільки при формуванні у неї власної специфічної функції [5, c.8].

Підсумовуючи перше питання, можна сказати, інформацією є певні достовірні відомості про суспільство, навколишнє середовище тощо. Щодо документальної сфери, то по відношенню до інформації, закріпилися терміни: первинна і вторинна. Вторинна інформація, як одна із різновидів інформації, походить від первинної, а отже вона і є способом відображення факту первинного інформаційного явища вцілому.