Вплив науково-технічного прогресу на економічне зростання

 

Тепер урахуємо в нашому аналізі ще одне джерело економічного зростання — науково-технічний прогрес. Досі в моделі Солоу припускалося, що співвідношення між затратами праці й капіталу є незмінним. Проте модель можна подати так, щоб вона враховувала підвищення продуктивності праці. Для цього запровадимо нову змінну Е — ефективність праці. Виробничу функцію запишемо так: Y = F(K/L * E). Ефективність праці залежить передовсім від обсягу знань суспільства про методи виробництва. Наприклад, запровадження наприкінці ХХ ст. у виробничий процес комп’ютерів сприяло підвищенню ефективності праці.

Підвищення ефективності праці можна розглядати як збільшення чисельності робочої сили. Добуток (L * E) вимірює кількість ефективних працівників. Якщо припустити, що g — темп науково-технічного прогресу, а робоча сила зростає темпом n, то кількість ефективних працівників зростає темпом (n + g).

Для простоти аналізу припустимо, що тепер (k = K/L * E) — капіталоозброєність одного ефективного працівника, а (у = Y/L * E) — обсяг продукту на одного ефективного працівника. Отже, можна знову записати: y = f(k). зміна обсягу капіталу за рік тепер має такий вигляд:

Δk = s * f(k) — (h + n + g)k.

 

Порогові інвестиції мають відшкодувати зношений капітал (hk), забезпечувати капіталом нових працівників і нових ефективних працівників, який створює науково-технічний прогрес. Врахування НТП істотно не змінює аналізу стаціонарного стану. Існує лише один обсяг капіталу на ефективного працівника, позначений (k*), за якого капітал і обсяг продукції на нього є сталими. Оскільки ефективність праці кожного зайнятого зростає темпом g, то обсяг продукції на фактичного працівника (Y/L = y * E) також зростає темпом g. Загальний обсяг продукції [ Y = y(E * L)] також зростає темпом (n + g).

З моделі Солоу випливає, що коли національна економіка досягла стаціонарного стану. То підвищення життєвого рівня можна досягти лише науково-технічним прогресом. Урахування НТП змінює умову досягнення рівня Золотого правила. Оскільки стаціонарне споживання на ефективного працівника становить

с* — f(k) — (h + n + g)k*,

то стаціонарне споживання максимізується, коли

MPK = h + n + g, або MPK — h = n + g.

 

Отже, за обсягу капіталу, що відповідає Золотому правилу, чистий граничний продукт капіталу дорівнює темпам зростання загального обсягу виробництва (n + g).

Модель Солоу виходить із того, що виробничій функції притаманна постійна віддача від масштабу. Інакше кажучи, обсяг продукції на працівника залежить від обсягу капіталу на нього. Однак нині чимало економістів твердять, що припущення про зростаючу віддачу від масштабу є реальнішим. Якщо простежується зростаюча віддача від масштабу. То економічне зростання може відбуватися завжди, а економіка не прямує до стаціонарного стану. Завдяки ж чому забезпечується зростаюча віддача від масштабу? Фахівці вважають, що дальше поглиблення суспільного поділу праці і заощадження людського капіталу є основним напрямом досягнення зростаючої віддачі.

У ХХ ст. простежувалося декілька важливих закономірностей, що стосуються економічного зростання в країнах, що розвиваються.

По-перше, затрати праці, виміряні в людино-годинах. Зростали повільніше, ніж капітал, що означає підвищення капіталоозброєності.

По-друге, відношення обсягу національного продукту до затрат праці (Y/L) також зростало, що свідчить про підвищення продуктивності праці.

По-третє, відношення капіталу до обсягу продукції, тобто капіталомісткість, не виявляло виразної тенденції.

По-четверте, частки праці й капіталу в національному доході були відносно стабільними.

По-п’яте, простежувалася виразна тенденція до зростання реальної заробітної плати, що означає підвищення рівня життя.

По-шосте, протягом минулого століття національний продукт зростав у середньому на 2—3%. В останній ж його чверті ці темпи в розвинутих країнах уповільнились.

По-сьоме, відношення національних заощаджень та інвестицій до ВВП упродовж більшої частини століття було стабільним.