Удосконалення амортизаційної політики підприємства

 

Важливим фактором підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств, постійним джерелом фінансування їхнього розвитку є амортизаційні відрахування. Відповідно до чинних законодавчих актів підприємства формують свою амортизаційну політику, яка складається із сукупності способів управління порядком нарахування й використання амортизаційних відрахувань. Ефективність амортизаційної політики залежить від того, наскільки точно визначено терміни експлуатації активів, що вводяться в дію, а також від вибору підприємством методу нарахування амортизації. Конкретна система амортизаційних списань відображає певні економічні закономірності і фактично є результатом балансування економічних інтересів держави і підприємства. Зауважимо, що в Україні існує низка особливостей обліку амортизації. Ці особливості зумовлені відмінностями податкового і бухгалтерського обліку. Амортизаційні відрахування й капіталізація прибутку забезпечують фінансування інвестицій в основний капітал розширеного відтворення підприємства. Тому розмова про чисто розрахункову функцію амортизаційних відрахувань безпредметна. Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні документи, що регламентують механізми побудови ефективної амортизаційної системи, на нашу думку, мають містити такі вихідні положення:

1. Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при посиленні останніх. Це здійснюється на основі послідовної регламентації механізмів лібералізації амортизаційної системи, яка гнучко змінюється залежно від реальних економічних процесів. Мета реформації в цій галузі — активізація інвестиційної діяльності, фінансове оздоровлення підприємств, перехід на інноваційно-технологічний шлях розвитку, підвищення ділової активності суб'єктів господарювання.

Державна амортизаційна політика повинна створювати переваги для зростання власних джерел капіталовкладень відповідно і залежно від стратегії та пріоритетів структурної та науково-технологічної політики у точках економічного зростання, в яких країна має конкурентні переваги, а також в імпортозамінюючому виробництві.

 2. Держава має регламентувати принципи побудови амортизаційної системи спеціальним Законом України «Про амортизацію», в якому амортизація трактується як економічний процес відтворення основного капіталу суб'єктів господарської діяльності. Закон визначає основні правила нарахування і використання амортизації (класифікація основного капіталу, середні нормативні терміни використання та допустимий діапазон відхилень, перелік та порядок застосування різних методів амортизації, умови списання та зарахування активів на баланс, зобов'язання щодо цільового використання амортизації, тощо) і надає певні свободи суб'єктам господарювання у виборі прийнятного для них режиму списання основного капіталу. Відповідний розділ Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» має визначати лише режим вилучення амортизаційних сум з-під оподаткування.

3. Законодавче затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків діючої методології, для цього він повинен передбачати;

• прийняття за базу нарахування амортизації первісної (а не залишкової) вартості основного капіталу;

• відродження пооб'єктного обліку активів на індивідуальних рахунках;

• класифікацію основного капіталу на функціональній основі з урахуванням його галузевої специфіки;

• визначення групових норм згідно з функціональною класифікацією основного капіталу. При нарахуванні амортизації вони мають застосовуватись у визначеному діапазоні коливань (коридорі) залежно від конкретних умов експлуатації;

 • заборону на безповоротне вилучення коштів амортизаційного фонду в будь- якій формі;

 • введення відповідно до стратегії пріоритетів структурної та науково-технологічної політики пільг з податку на прибуток, що спрямовується на реінвестування. Ця пільга прямої дії має активно використовуватися, поки виробництво не вийде на траєкторію сталого економічного зростання, в умовах якого природно набуватимуть розповсюдження прискорені методи амортизації;

 • скорочення обмежень на використання прискореної амортизації, дозвіл підприємствам самостійно обирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні у будь-який час;

 • перехід до відокремлених стандартів обліку для оподаткування і зовнішніх користувачів; для цього систему обліку регламентувати таким чином: у собівартість включаються всі фактичні капітальні витрати, а для цілей оподаткування вони приймаються з урахуванням затверджених норм і у встановлених межах.

Головною задачею перехідної економіки країн, що розвиваються, є створення умов для активізації інвестиційних процесів, підвищення їхньої ефективності. Одним з напрямків рішення цієї проблеми є використання механізму амортизаційних відрахувань. Вони є цільовим ресурсом відтворення основних фондів, а також стабільним джерелом капітальних вкладень, тому що їхня величина не зв'язана з фінансовими результатами діяльності підприємства. Починаючи із середини 90-х рр. в інвестиційній сфері нашої країни спостерігаються кризові явища: знос активної частини основних фондів у всіх галузях народного господарства наближається до 80%. Застаріла техніка не дозволяє випускати продукцію з новими споживчими властивостями, конкурентноздатну на зовнішньому і внутрішньому ринках. Зношене устаткування вимагає випереджального росту витрат на його зміст і експлуатацію, виникають втрати робочого часу через простої. По оцінках фахівців, непродуктивні втрати робочого часу досягають 30 - 40%. Положення погіршується тим, що склалася диспропорція між наростанням зносу основних фондів (у 1,4 рази) і зниженням частки амортизаційних відрахувань у структурі джерел капіталовкладень (у 2,3 рази) при зменшенні коштів у структурі оборотного капіталу більш ніж у 3 рази. Динаміка обсягів і структури інвестицій у 1990 - 2005 р. показує, що негативні тенденції в частині відновлення основних фондів і фінансового забезпечення інвестиційних процесів викликані низкою об'єктивних і суб'єктивних причин. Однієї з них є протиріччя і диспропорції в організації процесів перенесення вартості основних фондів, що зношуються, у відповідні компенсаційні фонди (у першу чергу амортизаційний). Тим часом подібний перелив є найважливішою умовою здійснення інвестиційного процесу як у планової, так і в ринковій економіці. Склалася ситуація, коли на балансі підприємств числяться багатомільйонні амортизаційні фонди, що могли б цілком вирішити проблему забезпечення ресурсами процесів відновлення зношених основних фондів. Але протиріччя складається саме в тім, що такої можливості немає. Викладені вище факти вказують на те, що якщо в частині нарахування амортизаційних відрахувань і списання їх на собівартість виробленої продукції серйозних проблем немає, то на етапі використання амортизаційного фонду, тобто перетворення в реальні інвестиційні ресурси, вони виявляються повною мірою. Така ситуація суперечить положенням Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФО), що визначають створення для суб'єктів господарської діяльності умов для відшкодування вартості основних засобів протягом термінів їхньої служби. Можливості використання амортизаційних відрахувань по цільовому призначенню багато в чому визначаються динамікою відновлення і загальним фінансовим становищем, платоспроможністю підприємства, що забезпечує грошове наповнення інвестицій. Оскільки проблема удосконалювання амортизаційної політики є комплексною й у рамках існуючого правового поля взаємодіє з показниками фінансового стану, платежів і розрахунків, збиранням податків, широкому впровадженню нових підходів повинна передувати їхня попередня апробація. Мова йде про діапазонні норми, методи суми чисел років, що зменшується залишку і продуктивного способу, що дозволяють здійснювати нарахування амортизаційних відрахувань і списання їхній на собівартість виробленої продукції в залежності від фінансового становища підприємства і стану основних фондів. Запропонований варіант нової амортизаційної політики, покликаний оживити відновлення виробничих основних фондів, включає наступні заходи: дозволено нелінійний спосіб нарахування амортизаційних відрахувань (метод прискореної амортизації); затверджені нормативні терміни корисного використання для різних видів основних кошт, а також підприємства можуть проводити власну амортизаційну політику за допомогою встановлення норм амортизації, тобто самостійно регулювати інтенсивність списання вартості основних фондів у рамках терміну їхнього корисного використання. Особливого значення набувають питання стимулювання цільового використання амортизаційних відрахувань як за рахунок твердих мір контролю, так і введення погоджених амортизаційних і податкових пільг. Проблема контролю за цільовим використанням амортизаційних відрахувань широко обговорюється провідними економістами в Україні і країнах ближнього зарубіжжя. Ними пропонується нова концепція макроекономічного регулювання для досягнення економічної стабілізації, як однієї з головних задач по створенню фінансових, юридичних і обліково-контрольних умов для нарахування і збереження використання по цільовому призначенню фондів амортизаційних відрахувань. У сучасній практиці зустрічаються різні пропозиції щодо методів удосконалення використання амортизаційних відрахувань та оптимізації амортизаційної політики. Серед них найбільш цікавими, на нашу думку, є такі:

- Для регулювання інвестиційних процесів пропонується ввести в актив балансу спеціальний інвестиційний субрахунок із зарахуванням на нього амортизаційних відрахувань. При цьому витрата коштів з інвестиційного субрахунку повинне строго контролюватися і допускатися винятково на меті відтворення основних засобів. Функції контролю покладаються на підприємство або на обслуговуючий банк. Дана міра відноситься до облікових методів контролю.

- Уведення спеціальних інвестиційних рахунків для забезпечення контролю за використанням амортизаційних відрахувань. Амортизаційні відрахування акумулюються на спеціальних рахунках у банках, що здійснюють контроль за цільовим використанням нарахованих сум амортизації.

- Пропонується увести спеціальні інвестиційні рахунки в банках з передачею їх у трастове керування в рамках спеціальних „Об'єднаних фондів амортизації” за умови повного звільнення від оподаткування. Вибір інвестиційних проектів намічалося проводити на конкурсній основі, надаючи перевагу вкладникам фонду.

- Вилучення амортизаційних відрахувань у підприємств в обмін на інвестиційні ваучери. Купівлю-продаж ваучерів запропоновано здійснювати на спеціальних аукціонах.

Деякі автори пропонують ще кілька облікових методів контролю за цільовим використанням амортизаційних відрахувань:

- прирівнювання амортизації, використаної не по цільовому призначенню, до оподатковуваних доходів;

- повне вилучення відповідних сум, збільшених на штрафні санкції, у державний бюджет.

Найбільш істотним внеском у рішення задач посилення ролі амортизаційних відрахувань в активізації інвестиційного процесу може стати популяризація й інших мір амортизаційної політики в Україні. Насамперед мова йде про альтернативні методи нарахування амортизації, способах визначення відновної вартості основних фондів, а також про порядок індексації амортизаційних відрахувань протягом року.

На думку фахівців, в умовах України найбільш прийнятними є три напрямки удосконалювання амортизаційної політики:

1. Списання з активів, що здобуваються з метою заміни, визначеної надбавки до норми амортизації, розрахованої виходячи з нормативного терміну експлуатації, у перший календарний рік експлуатації. Диференціація такої надбавки визначається в залежності від технічного стану активів, що знову вводяться:

· якщо актив, що вводиться, дозволяє підвищити продуктивність праці на 50% і більш або скоротити виробничі витрати на 20% і більш, розмір додаткової надбавки складе 75% розрахункової по нормативному терміну норми амортизації;

· якщо актив, що вводиться, дозволяє підвищити продуктивність праці до 50% або скоротити виробничі витрати до 20%, розмір додаткової надбавки складе 50% розрахункової по нормативному терміну норми амортизації;

· якщо актив, що вводиться, аналогічний замінному і не впливає на рівень продуктивності праці і величину виробничих витрат, додаткова надбавка складе 25% розрахункової по нормативному терміну норми амортизації;

· якщо актив, що вводиться, уже використовувався у виробничому процесі іншими суб'єктами господарювання, додаткова надбавка не надається.

2. У галузях, що володіють великою кількістю недорогих основних засобів, використовувати наступний метод заміни: при заміні устаткування витрати на знос групи основних засобів визначаються виходячи з вартості того з них, що було куплено в останню чергу. Даний метод дозволений до застосування в США для залізничних, телефонних компаній, організацій комунального обслуговування і т.д.

3. У галузях, визнаних пріоритетними, надати право суб'єктам господарювання періодично (щокварталу або щомісяця) збільшувати затверджені норми амортизаційних відрахувань пропорційно росту виручки від реалізації.

Використання подібних методів стимулювання найбільшою мірою відповідає задачам інвестиційної політики в Україні.

В даний час серед напрямків удосконалення амортизаційного механізму найбільшої уваги заслуговує формування на підприємствах ефективної системи фінансового менеджменту, що витікає із середньострокового і стратегічного планування витрат амортизаційного фонду і забезпечує, по-перше, повне надходження амортизаційних відрахувань підприємству в складі виручки від реалізації продукції, по-друге, напрямок ресурсів амортизаційного фонду на фінансування капітальних вкладень, відшкодування і нагромадження основного капіталу, а відповідно, цільове використання амортизаційних відрахувань.