Правобережна україна в Х VIII ст.

Система міжнародних договорів 1711-1724 рр. остаточно визнала права Польщі на володіння Правобережжям

Територія Правобережжя після Північної війни збезлюділа. Щоб залучити селян польські магнати пропонували українським їм селитися, обіцяючи звільнення від панщини на 15 - 20 років. Верховної влади тут не мав ніхто. Правили польські магнати й шляхтичі, кожний у своєму маєтку.

У 30-х рр. ХVIII ст. на Правобережжі розгорнувся масовий рух повсталих українських селян проти польського панування – гайдамацький рух.

 

Слово «гайдамак» тюрського походження та означає «грабіжник» (перші згадки – 1715 р.)

Гайдамацький рух – народний рух на Правобережжі проти шляхетського свавілля, утисків православної церкви тощо

  Були три хвилі гайдамацького руху

· Перше повстання гайдамаків відбулося у 1734 р. під керівництвом сотника Верлана.

·  Друга хвиля гайдамацького руху була в 1750 р.

· Але найбільшим проявом гайдамацького руху була Коліївщина у 1768 р. Повсталі обрали собі керівником (гетьманом) Максима Залізняка. Також повсталих очолював уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина була спровокована діяльністю Барської конфедерації, що виникла у 1768 р.

Барська конфедерація – військово-політичне об’єднання польської шляхти, спрямоване на збереження необмежених своїх прав і привілеїв, а також католицької церкви. Барська конфедерація сприяла насильницькому покатоличенню українців та засиллю кріпацтва. Противники короля С. Потоцького

 

Під час Коліївщини повсталі масово винищували шляхтичів, католицьких священиків і євреїв. Коліївщина була придушена за допомогою російських військ. М. Залізняк був відправлений у Росію, а І. Гонта жорстоко страчений.

 

 

На зразок гайдамацького руху на західній Україні (у Галичині, Буковині та                     Закарпатті) діяв антифеодальний рух опришків. Найбільшого розмаху рух опришків досяг у 1738-1745 рр. під керівництвом Олекси Довбуша.

 

Слово «опришок» походить від латинського oppressor – знищувач, порушник

 

ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ

 

У результаті постійних повстань Річ Посполита ослабла. Як наслідок її сусіди – Росія, Австрія та Пруссія – провели три поділи Речі Посполитої. Перший поділ стався у 1772 р., за яким до Австрійської імперії відійшла Галичина. Також Австрія у 1775 р. окупувала Буковину, яка до цього перебувала під контролем Туреччини. Під час другого поділу Польщі у 1793 р. до Росії відійшла Правобережна Україна. За третім поділом Польщі Росія заволоділа Західною Волинню. Таким чином, Річ Посполита перестала існувати як окрема держава. Всі її землі поділили між собою Росія, Австрія та Прусія.

                                                              I поділ Польщі (1772 p.)

Назва держави	Територія, яку отримала держава
Росія	Частина Східної Білорусі
Австрія	Східна Галичина
Пруссія	Помор'я (без Гданська)
II поділ Польщі (1793 р.)
Росія	Правобережна Україна, Центральна Білорусь
Австрія	Нічого не отримала
Пруссія	Гданськ, значна частина Великої Польщі
III поділ Польщі (1795 р.)
Росія	Західна Білорусь, Західна Волинь, латвійські та литовські землі
Австрія	Галичина, частина Волині, так звані малопольські землі з Краковом і По­знанню
Пруссія	Основна частина Великої Польщі з Варшавою

В результаті цього Росія контролювала 80 % всієї території України.

 Закарпаття, Галичину й Буковину захопила імперія династії Габсбургів - Австрія.

ПІВДЕННА УКРАЇНА ТА КРИМ

Південна Україна та Крим були приєднані до Російської імперії внаслідок двох російсько-турецьких війн. Перша російська турецька війна 1768 – 1774 рр. закінчилася перемогою росіян і підписанням Кючук-Кайнарджійського миру. У результаті до складу Росії відходили українські землі в міжріччі Дніпра та Південного Бугу до узбережжя Чорного моря. Кримське ханство спочатку оголошувалося незалежним від Туреччини, а в 1783 р. було приєднане до Росії. Друга російсько-турецька війна 1787 – 1791 рр. також закінчилася перемогою Росії й підписанням Ясського миру. Росія приєднала українські землі між Південним Бугом та Дніпром. Туреччина визнала приєднання до Росії Криму та Кубані.

 

Роки	Результат	Наслідки
1768-1774 pp.	Кючук-Кайнарджійський мир (1774 р.) · Росія приєднала ук­раїнські землі в ме­жиріччі Дніпра й Півден­ного Бугу до узбережжя Чорного моря, частину морського узбережжя з фортецям Керч, Єніка-ле, Кінбурн, Азов і таким чином здобула вихід до Чорного моря; · Кримське ханство оголо­шене незалежною від Ту­реччини державою; · Туреччина відновила ав­тономію Молдавського князівства та Волощини, які фактично потрапили під протекторат Росії; · російські торгові судна вільно плавають Чорним морем і проходять через протоки Босфор і Дарда­нелли	· Посилена при­сутність Росії на Півдні України; · відпала потре­ба в Запорозькій Січі (ліквідована в 1775 p.); · у 1783 р. Кримське ханство увійшло до складу Російської імперії, внаслідок чого припинили­ся турецько-та­тарські набіги, в Криму ліквідо­вані рабовласниц­тво та работоргівля, Крим приєдна­но до імперського російського рин­ку; · початок утисків та­тар, масові втечі та­тар до Туреччини
1787-1791 pp.	Ясський мир (1791 р.) · Росія приєднала землі між Південним Бугом та Дністром з фортецею Очаків; · новий кордон між Росією та Туреччиною встанов лений по річці Дністер на південному заході, по річці Кубань — на Кав­казі; · Туреччина визнала при­єднання до Росії Криму й Кубані. · Росія повернула Туреч­чині Молдову й Воло­щину	· масове переселення людей на Південь України, засну­вання міст (Оде­са, Катеринослав, Маріуполь, Мико­лаїв, Севастополь); ·  швидкий еконо­мічний розвиток південних україн­ських земель; · у 1796 р. кріпац­тво запроваджено на південних зем­лях України

 

Для освоєння півдня України російська влада заохочувала селян, надаючи їм всілякі пільги та іноземців (німців, сербів, греків, болгар тощо). Так, наприкінці 18 ст. з’являються нові українські міста: Севастополь (1784 р.), Херсон (1778 р.), Миколаїв (1788 р.), Одеса (1795 р.), Катеринослав (1776 р., сучасний Дніпропетровськ) та ін. Офіційна назва південної України – Новоросія.

 

У 1796 р. на південних землях України було запроваджене кріпацтво.

На колишніх землях запорозьких козаків та південної України з’являються такі військово-адміністративні одиниці як Нова Сербія та Словʼяносербія.

Нова Сербія - військово-адміністративна одиниця, створена російським урядом на території сучасної Кіровоградської області, яка заселялась переважно сербськими військовими поселенцями.

Словʼяносербія - військово-адміністративна одиниця, створена російським урядом між річками Бахмутка та Луганка (сучасні Луганська та Донецька області), яку заселяли переважно вихідці з Балканського півострова

 

Таким чином, наприкінці ХVIII ст. усі землі сучасної України опинилися у складі Австрійської та Російської імперій.

• Більшість українських земель (80%) – Слобожанщина, Лівобережжя, Правобережжя, Західна Волинь, Поділля, Південна Україна і Крим – перебували у складі Росії.
• У складі Австрії були Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття.

 

НАСТУП РОСІЇ НА АВТОНОМНІ ПРАВА УКРАЇНИ (др. пол. XVII - XVIII СТ.)

 

Дата, документ	Зміст
Березневі статті 1654 р. Б. Хмельницького	1.Гетьман і старшина обираються козацькою радою. 2.На території Гетьманщини діють власні закони і суд. 3.Податки збираються Генеральною скарбницею. 4.Цар лише затверджує обраного радою гетьмана. 5.Міжнародні стосунки обмежені лише з Туреччиною та Польщею.
Переяславська угода 1659 р. Юрія Хмельницького	1.Обрання гетьмана за згодою російського царя. 2.Гетьман не має права призначати старшину на адміністративні посади. 3.Гетьману заборонено стосунки з іноземними державами. 4.Рос. війська розташовано у Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані.
Московські статті 1665 p. Івана Брюховецького	1.Російським воєводам надано право збирати податки в Україні. 2.Гетьман обирається в присутності московського представника і затвер- джується царем. Призначення митрополіта за згодою з Москвою. 3.Проведення перепису населення для впорядкування податкової системи.
Конотопські стат­ті 1672 р. І Самойловича	Гетьман позбавлений права усувати з посад старшину, карати без згоди старшинської ради або вироку військового суду.
Коломацькі статті 1687 р.Івана Мазепи	1.Гетьман без згоди з царем не міг позбавити старшину керівних посад. 2.Обмежено права гетьмана на управління військовими землями. 3.Накладено обмеження на вживання слова «Гетьманщина».
Решетилівські статті 1709 р. І Скоропадського	Для контролю за діяльністю гетьмана та української адміністрації цар призначив свого постійного резидента, який доповідав царю про порушен­ня і міг навіть приймати іноземних послів.
1720 р.	1.позбавив Генеральну військову канцелярію судових та фінансових прав. 2.Запровадження в державних установах російської мови, заборона ви- дання церковної літератури в Україні.
1722-1727 pp.	Діяльність першої Малоросійської колегії на чолі з бригадиром С. Велья-міновим для управління Лівобережною Україною: - наглядала за діяльністю гетьмана, старшини;                            - встановлювала і стягувала податки до царської казни; - виконувала роль апеляційного суду у справах, що розглядав Гене­ральний військовий суд.
1723 p.	На посади полковників цар Петро І призначив російських офіцерів, а ко­зацьке військо перейшло під командування російського фельдмаршала Голіцина.
Рішительні пункти 1728 р. Данила Апостола	1. До складу Генерального суду включено 3 російських офіцери. 2. Генеральна старшина та полковники призначаються царським указом. 3.З Польщею або Кримом гетьману дозволяється лише обговорення при- кордонних справ. 4.Під час війни гетьман мав підпорядковуватися наказам російського фельдмаршала. 5.Російським дворянам надано право купувати українські землі.
1734-1750 pp.	Діяльність Правління гетьманського уряду в складі трьох росіян і трьох українців, яке перебрало на себе всі повноваження по управлінню Лівобе­режною Україною.
10 листопада 1764	Указ Катерини II про остаточну ліквідацію гетьманства. Для управління Лівобережною Україною створено другу Малоросійську колегію на чолі з П. Рум'янцевим.
3 серпня 1775 р.	Царський маніфест про знищення Запорозької Січі.
16—18 вересня 1781 р.	Царський указ про ліквідацію полкового устрою та утворення Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв.
3 травня 1783 р.	Царський указ про закріпачення селян у Лівобережній і Слобідській Україні.
28 червня 1783 р.	Указ Воєнної колегії про перетворення Лівобережних козацьких полків на регулярні полки російської армії.