Розділ 2. Гіпотези генезису мистецтва

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ "МИСТЕЦТВО"

РОЗДІЛ 2. ГІПОТЕЗИ ГЕНЕЗИСУ МИСТЕЦТВА

РОЗДІЛ 3. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТ МИСТЕЦТВА

РОЗДІЛ 4. КРИТЕРІЇ ХУДОЖНОСТІ

РОЗДІЛ 5. КРАСА В РІЗНИХ КУЛЬТУРАХ ТА КУЛЬТУРНИХ ЕПОХАХ

РОЗДІЛ 6. СПЕЦИФІКА ДВОХ РІЗНИХ СПОСОБІВ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ У МИСТЕЦТВІ

РОЗДІЛ 7. МАСОВА КУЛЬТУРА

РОЗДІЛ 8. ВЗАЄМОДІЯ МИСТЕЦТВА З ІНШИМИ СФЕРАМИ КУЛЬТУРИ

РОЗДІЛ 9. ДИНАМІКА ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

В буденному вживанні поняття "мистецтво" та "художня культура" є тотожними. Проте поняття "художня культура" є більш об’ємним, ніж поняття "мистецтво". Воно містить у собі всю систему мистецтв у цілому та кожен їх вид окремо, сам процес створення витворів мистецтва протягом багатьох століть, процес сприйняття мистецтва, спеціалізовані інститути культури (театри, музеї, концертні зали), в яких здійснюється зберігання та трансляція художніх цінностей... Постійно збагачуючи суспільство новими художніми творами, мистецтво створює "предметну основу" художньої культури. Скільки-небудь суттєві зрушення в розвитку мистецтва справляють (прямо чи опосередковано, відразу або з часом) вплив на все художнє життя суспільства.

Мистецтво формує такі якості людини, як уява, творчий підхід до життя. Завдяки мистецтву, людина може зрозуміти, усвідомити те, що не в змозі отримати за допомогою власного життєвого досвіду, оскільки через соціально-просторову та соціально-часову зумовленість досвід окремої людини завжди обмежений.

Сила мистецтва в його цілісному впливі на людину, що пояснюється образною природою художніх витворів. Мистецтво через емоції та переживання змушує задуматися над тим, щоб не просто "розумно", але й критично ставитися до дійсності.

Всю цю складну систему буття мистецтва в художній та духовній культурі вивчають спеціальні дисципліни – мистецтвознавство та естетика, що пропонують матеріал для культурологічного аналізу.

У процесі свого історичного розвитку буття мистецтво виявляє себе як рухливий та гнучкий організм, який виявляє нові творчі грані та аспекти й миттєво вбирає в себе (й передвіщає) ледь помітні зміни в соціальній психології, стереотипах мислення, ієрархії цінностей.

На кожному витворі мистецтва – великому чи просто талановитому, лежить відбиток часу. Воно завжди є дитям своєї епохи, продуктом її глибинного розвитку та певної духовної атмосфери. Великі твори мистецтва долають тяжіння свого часу, стають надбанням наступних поколінь. Це можливо завдяки тому, що справжні шедеври мистецтва, які уособлюють його безкінечне сходження, у історично-часовому осягають загальнолюдське, а в минулому "фіксують" вічне. У такий спосіб вони ніби піднімаються над своєю епохою, над тими соціальними умовами та потребами, які були покликані до життя, й включаються в загальнолюдський фонд художньої культури.

Актуальність теми полягає у відчутті суспільством необхідності гармонійного поєднання матеріального та духовного начал, цивілізації та культури. Саме тут значну роль відіграє мистецтво. Воно допомагає гуманістично орієнтувати всі сфери цивілізації та культури, морально просвітлює й "олюднює" їх. Об’єктом дослідження даної роботи виступає художня культура як складова системи духовності суспільства, що, в свою чергу, починається з мистецтва, однак не зводиться до нього. Предметом дослідження тут є саме мистецтво як ядро художнього життя та культури, її найважливіший елемент, навколо якого створюються інші прошарки та пласти художнього життя. Метою даної роботи має стати здійснення культурологічного аналізу мистецтва, виявлення його специфіки, а саме виявлення його соціокультурного змісту, його типології та динаміки, а також дослідження мистецтва як частини цілісного соціокультурного простору, його взаємодії з іншими феноменами культури.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ "МИСТЕЦТВО"

 

Існує багато визначень мистецтва. Назвемо головні підходи щодо розуміння цього явища. По-перше, мистецтво – це специфічний вид духовного відображення та опанування дійсності. Протягом багатьох століть дослідники мистецтва казали: "маючий за мету формування та розвиток здатності людини творчо перетворювати оточуючий світ і саму себе за законами краси". Необхідно зазначити, що той факт наявності мети у мистецтва є суперечливим, а поняття краси – відносним, тому що еталон краси може сильно відрізнятися в різних культурних традиціях (наприклад, у західній та східній культурах), стверджуватись через панування безобразного (І. Босх, А. Дюрер, модернізм та постмодернізм) і навіть зовсім заперечуватись (мистецтво абсурду). По-друге, мистецтво – це один із елементів культури, в якому акумулюються художньо-естетичні цінності. По-третє, це форма чуттєвого сприйняття світу. Можна виділити три способи людського пізнання: раціональний (логічний, абстрактний, заснований на мисленні); чуттєвий (заснований на емоціях, почуттях) та ірраціональний (заснований на інтуїції). У головних проявах духовної культурної діяльності людини, в контексті соціально значущого знання, що є символічним виглядом культури (науки, мистецтва, релігії), наявні усі три, але кожна зі сфер має свої домінанти: наука – раціональну, мистецтво – чуттєву, релігія – інтуїтивну. По-четверте, у мистецтві набувають прояву творчі здібності людини (проблема художника-творця). По-п’яте мистецтво може розглядатися як процес освоєння людиною художніх цінностей, що приносить їй задоволення, насолоду (проблема сприйняття та розуміння мистецтва).

Мистецтво багатоманітне, воно є душею людини. Мистецтво – це багатий світ прекрасних образів, це прояв фантазії, це бажання зрозуміти сенс життя та людського буття, це концентрація творчих сил людини... Мистецтво – це багатоповерхові, напрямлені вгору буддийскі пагоди, вишукана в’язь мусульманських візерунків, скорботний образ Богоматері, що дивиться на нас із руських ікон... Мистецтво – це довершеність античних статуй, величність середньовічної готики, прекрасні образи ренесансних мадонн, буйність вітру, життя у імпресіоністів, це загадки, які нам несе сюрреалізм... Мистецтво – це найвидатніші творіння Данте і Мікеланджело, Шекспіра і Пушкіна, живопис Леонардо і Рубенса, Пікассо і Матісса, геніальна музика Баха і Моцарта, Бетховена і Шопена, Чайковського і Шостаковича, скульптури Фідія і Поликлета, Родена і Майоля, вистави Станіславського й Мейерхольда, Брехта й Брука, кінофільми Фелліні, Бергмана, Тарковського. Мистецтво – це те, що оточує нас у повсякденному житті, приходить у наш дім з екранів телевізорів та відео, лунає на естраді та в аудіо записах.

Якщо спробувати лаконічно пояснити, що таке мистецтво, то можна сказати, що це "образ" - образ світу та людини, перероблений у свідомості художника та викладений ним у звуках, фарбах, формах. В художніх образах відображується не лише дійсність, а й світовідчуття, світобачення культурних епох. Дослідники, намагаючись зрозуміти природу мистецтва, бачили в ньому і реалізацію інстинкту прикрашення та уподібнення природі, а також засіб спілкування між людьми та джерело пізнання світу, своєрідне кодування інформації про історичні періоди та народи, розглядали мистецтво як текст та знакову систему, як гру, задоволення, прояв ірраціонального та несвідомого начала в людині, бачили в ній спосіб самовираження та самосвідомості людства через особистість художника. Всі ці інтерпретації відображають накопичені знання про мистецтво та розкривають різноманітні грані культури.

РОЗДІЛ 7. МАСОВА КУЛЬТУРА

 

Ця проблема зачіпає сьогодні не лише взаємозв’язок мистецтва з економікою, а й саму проблему художності. У ХХ ст. в мистецтві використовуються неіснуючі раніше джерела звуку, світла, кольору. У кожному домі, завдяки телебаченню, відео, радіо, можуть послухати виконання музичної класики Святославом Ріхтером, побачити шедеври найкращих музеїв світу, подивитися кінофільми та театральні постановки видатних режисерів сучасності. Однак масове виробництво та репродукування творів мистецтва обертається проявом стандарту не лише у матеріальній, а й в духовній сфері, а це, в свою чергу, призводить до вироблення усередненого смаку. Чи можете ви відрізнити у тому потоці музики, який обвалюється щоденно на вас, художнє від нехудожнього мистецтво, мистецтво від псевдомистецтва, ерзац-культури? Стандартизація смаків сприяє усередненню рівня художніх витворів. Доволі часто не талант створює імідж тієї чи іншої зірки, а наявність гарного продюсера, реклами. Мистецтва починає підкорюватися законам ринку, де створення художніх творів залежить від попиту та пропозиції. Йде госта конкурентна боротьба за глядача, і не випадково ми кажемо про цілу систему шоу-бізнесу. Одиниці ходять до музеїв, на концерти класичної музики, а на шоу-вистави рок-музикантів – десятки тисяч. У масовій культурі домінують чуттєва експресія, отримання задоволення.

Цю особливість духовної культури помітив культуролог ХХ ст. Х. Ортега-і-Гассет, що запропонував концепцію елітарної та масової культур. Ще у середні віки, коли суспільство було розділено на дві соціальні верстви – знатних та плебеїв, - існувало благородне мистецтво, яке було умовним, ідеалістичним, тобто художнім, і народне – реалістичне та сатиричне. "Нове мистецтво, - вважає Ортега-і-Гассет, - розділяє публіку на два класи – тих, хто розуміє, і тих, хто не розуміє його, тобто на художників і тих, які художниками не є". Інший сучасний мислитель Г.-Г. Гадамер роздумує про походження кіча, "відсутності смаку у мистецтві", що відноситься до найнижчих пластів масової культури: "Людина спроможна чути тільки те, що вона колись вже чула. Вона не хоче слухати нічого іншого та переживає зустріч з мистецтвом не як потрясіння, а як безколірне повторення. Це рівнозначно прагненню людини, що засвоїла мову мистецтва, відчути саме бажаність його впливу. Будь-який кіч містить у собі цей намір, часто благий, та все ж саме він і руйнує мистецтво". Етимологія слова "кіч" походить від англійського "for the kitchen" - для кухні, німецькому музичному жаргону початку ХХ ст. "Kitch" - халтура. Закони "кічевого" мистецтва одні, нехай буде література, музика чи кіно: повторюваність, гонитва за зовнішніми ефектами та примітив з точки зору змісту.

Голландський культуролог Й. Хейзинга, піддаючи критиці сучасну культуру, вважав, що механізація, гонитва за ефектами та прояв ринку в сфері мистецтва призводить до втрати ігрового начала і кризовим явищам у мистецтві.

Безумовно, масова культура має свої позитивні моменти. Розважаючи, доставляючи чуттєве задоволення, вона дає людині можливість забути про свої проблеми, відпочити. Проте витвори масової культури або кіча сьогохвилинні і лише імітують прийоми справжнього мистецтва, розраховані на зовнішній ефект.

ВИСНОВКИ

 

Отже мистецтво – це важливий аспект культури. Це особливий вид творчої діяльності, що створює образні та символічні структури. Мистецтво виконує художні, пізнавальні та комунікаційні функції. Будучи важливою частиною духовної культури, мистецтво з перших сторінок історії людства було засобом усвідомлення світу та духовного розвитку особистості. Кожна історична епоха характеризується своїм розумінням мистецтва та його місця в культурі. Сучасні культурологічні дослідження намагаються витлумачувати мистецтво в системі інших феноменів культури. Так виникають характерні опозиції національної та глобальної культур, високої та низької, масової та елітарної.

Таким чином, розвиток мистецтва відбувається в рамках динамічних процесів змін усієї культури. З’ясування закономірностей динаміки художньої культури – одна з актуальних задач сучасної культурології. Але скільки б не намагались вчені осягнути мистецтво, у ньому завжди буде залишатися якась таємниця, яку неможливо осягнути лише раціональними методами. Як невгамовний "Кастальський ключ", воно дарує художникам "хвилі натхнення", радуючи нас своєю непередбачуваністю.

Мистецтво як унікальна та самобутна форма діяльності не лише відображає в своєму розвитку пануючі уявлення культури, а й саме активно бере участь у становленні нових сторін суспільної свідомості, психології, розширюючи потенціал людини, сприяючи процесу її самовдосконалення.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Борев Ю.Б. Эстетика в 2-х т. – Смоленск, 1997г.

2. Дивненко О.В. Хрестоматия по эстетике. – М.: Издательский центр "Аз", 1995.- 247с.

3. Зись А. Искусство и эстетика. – М., 1967г.

4. Золотарева П. Р. История искусств: Художественная картина мира. – Караганда, 1996г.

5. Естетика: Навч. посіб./ І. Є. Волошко, Р. М. Вечірко, Т. С. Пітякова та ін. – КНЕУ, 2006 – 152с.

6. Естетика: Навч. посіб./ М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова, В. О. Лозовой та ін. За ред. В. О. Лозового. – К.: Юрінком Інтер. – 2007. – 208с.

7. Левчук Л., Олещенко О. Основы эстетики: Уч. пос. – К., 2000р.

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ "МИСТЕЦТВО"

РОЗДІЛ 2. ГІПОТЕЗИ ГЕНЕЗИСУ МИСТЕЦТВА

РОЗДІЛ 3. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТ МИСТЕЦТВА

РОЗДІЛ 4. КРИТЕРІЇ ХУДОЖНОСТІ

РОЗДІЛ 5. КРАСА В РІЗНИХ КУЛЬТУРАХ ТА КУЛЬТУРНИХ ЕПОХАХ

РОЗДІЛ 6. СПЕЦИФІКА ДВОХ РІЗНИХ СПОСОБІВ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ У МИСТЕЦТВІ

РОЗДІЛ 7. МАСОВА КУЛЬТУРА

РОЗДІЛ 8. ВЗАЄМОДІЯ МИСТЕЦТВА З ІНШИМИ СФЕРАМИ КУЛЬТУРИ

РОЗДІЛ 9. ДИНАМІКА ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

В буденному вживанні поняття "мистецтво" та "художня культура" є тотожними. Проте поняття "художня культура" є більш об’ємним, ніж поняття "мистецтво". Воно містить у собі всю систему мистецтв у цілому та кожен їх вид окремо, сам процес створення витворів мистецтва протягом багатьох століть, процес сприйняття мистецтва, спеціалізовані інститути культури (театри, музеї, концертні зали), в яких здійснюється зберігання та трансляція художніх цінностей... Постійно збагачуючи суспільство новими художніми творами, мистецтво створює "предметну основу" художньої культури. Скільки-небудь суттєві зрушення в розвитку мистецтва справляють (прямо чи опосередковано, відразу або з часом) вплив на все художнє життя суспільства.

Мистецтво формує такі якості людини, як уява, творчий підхід до життя. Завдяки мистецтву, людина може зрозуміти, усвідомити те, що не в змозі отримати за допомогою власного життєвого досвіду, оскільки через соціально-просторову та соціально-часову зумовленість досвід окремої людини завжди обмежений.

Сила мистецтва в його цілісному впливі на людину, що пояснюється образною природою художніх витворів. Мистецтво через емоції та переживання змушує задуматися над тим, щоб не просто "розумно", але й критично ставитися до дійсності.

Всю цю складну систему буття мистецтва в художній та духовній культурі вивчають спеціальні дисципліни – мистецтвознавство та естетика, що пропонують матеріал для культурологічного аналізу.

У процесі свого історичного розвитку буття мистецтво виявляє себе як рухливий та гнучкий організм, який виявляє нові творчі грані та аспекти й миттєво вбирає в себе (й передвіщає) ледь помітні зміни в соціальній психології, стереотипах мислення, ієрархії цінностей.

На кожному витворі мистецтва – великому чи просто талановитому, лежить відбиток часу. Воно завжди є дитям своєї епохи, продуктом її глибинного розвитку та певної духовної атмосфери. Великі твори мистецтва долають тяжіння свого часу, стають надбанням наступних поколінь. Це можливо завдяки тому, що справжні шедеври мистецтва, які уособлюють його безкінечне сходження, у історично-часовому осягають загальнолюдське, а в минулому "фіксують" вічне. У такий спосіб вони ніби піднімаються над своєю епохою, над тими соціальними умовами та потребами, які були покликані до життя, й включаються в загальнолюдський фонд художньої культури.

Актуальність теми полягає у відчутті суспільством необхідності гармонійного поєднання матеріального та духовного начал, цивілізації та культури. Саме тут значну роль відіграє мистецтво. Воно допомагає гуманістично орієнтувати всі сфери цивілізації та культури, морально просвітлює й "олюднює" їх. Об’єктом дослідження даної роботи виступає художня культура як складова системи духовності суспільства, що, в свою чергу, починається з мистецтва, однак не зводиться до нього. Предметом дослідження тут є саме мистецтво як ядро художнього життя та культури, її найважливіший елемент, навколо якого створюються інші прошарки та пласти художнього життя. Метою даної роботи має стати здійснення культурологічного аналізу мистецтва, виявлення його специфіки, а саме виявлення його соціокультурного змісту, його типології та динаміки, а також дослідження мистецтва як частини цілісного соціокультурного простору, його взаємодії з іншими феноменами культури.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ "МИСТЕЦТВО"

 

Існує багато визначень мистецтва. Назвемо головні підходи щодо розуміння цього явища. По-перше, мистецтво – це специфічний вид духовного відображення та опанування дійсності. Протягом багатьох століть дослідники мистецтва казали: "маючий за мету формування та розвиток здатності людини творчо перетворювати оточуючий світ і саму себе за законами краси". Необхідно зазначити, що той факт наявності мети у мистецтва є суперечливим, а поняття краси – відносним, тому що еталон краси може сильно відрізнятися в різних культурних традиціях (наприклад, у західній та східній культурах), стверджуватись через панування безобразного (І. Босх, А. Дюрер, модернізм та постмодернізм) і навіть зовсім заперечуватись (мистецтво абсурду). По-друге, мистецтво – це один із елементів культури, в якому акумулюються художньо-естетичні цінності. По-третє, це форма чуттєвого сприйняття світу. Можна виділити три способи людського пізнання: раціональний (логічний, абстрактний, заснований на мисленні); чуттєвий (заснований на емоціях, почуттях) та ірраціональний (заснований на інтуїції). У головних проявах духовної культурної діяльності людини, в контексті соціально значущого знання, що є символічним виглядом культури (науки, мистецтва, релігії), наявні усі три, але кожна зі сфер має свої домінанти: наука – раціональну, мистецтво – чуттєву, релігія – інтуїтивну. По-четверте, у мистецтві набувають прояву творчі здібності людини (проблема художника-творця). По-п’яте мистецтво може розглядатися як процес освоєння людиною художніх цінностей, що приносить їй задоволення, насолоду (проблема сприйняття та розуміння мистецтва).

Мистецтво багатоманітне, воно є душею людини. Мистецтво – це багатий світ прекрасних образів, це прояв фантазії, це бажання зрозуміти сенс життя та людського буття, це концентрація творчих сил людини... Мистецтво – це багатоповерхові, напрямлені вгору буддийскі пагоди, вишукана в’язь мусульманських візерунків, скорботний образ Богоматері, що дивиться на нас із руських ікон... Мистецтво – це довершеність античних статуй, величність середньовічної готики, прекрасні образи ренесансних мадонн, буйність вітру, життя у імпресіоністів, це загадки, які нам несе сюрреалізм... Мистецтво – це найвидатніші творіння Данте і Мікеланджело, Шекспіра і Пушкіна, живопис Леонардо і Рубенса, Пікассо і Матісса, геніальна музика Баха і Моцарта, Бетховена і Шопена, Чайковського і Шостаковича, скульптури Фідія і Поликлета, Родена і Майоля, вистави Станіславського й Мейерхольда, Брехта й Брука, кінофільми Фелліні, Бергмана, Тарковського. Мистецтво – це те, що оточує нас у повсякденному житті, приходить у наш дім з екранів телевізорів та відео, лунає на естраді та в аудіо записах.

Якщо спробувати лаконічно пояснити, що таке мистецтво, то можна сказати, що це "образ" - образ світу та людини, перероблений у свідомості художника та викладений ним у звуках, фарбах, формах. В художніх образах відображується не лише дійсність, а й світовідчуття, світобачення культурних епох. Дослідники, намагаючись зрозуміти природу мистецтва, бачили в ньому і реалізацію інстинкту прикрашення та уподібнення природі, а також засіб спілкування між людьми та джерело пізнання світу, своєрідне кодування інформації про історичні періоди та народи, розглядали мистецтво як текст та знакову систему, як гру, задоволення, прояв ірраціонального та несвідомого начала в людині, бачили в ній спосіб самовираження та самосвідомості людства через особистість художника. Всі ці інтерпретації відображають накопичені знання про мистецтво та розкривають різноманітні грані культури.

РОЗДІЛ 2. ГІПОТЕЗИ ГЕНЕЗИСУ МИСТЕЦТВА

 

Найдавніші з відомих нам мистецьких витворів належать епосі пізнього (верхнього) палеоліту (20 – 30 тис. років до н. е.). Прагнення зрозуміти своє місце в оточуючому світі читається у тих образах, що донесли до нас гравійовані та живописні зображення на камені з Бурделя, Ель Парналло, Істюриця, палеолітичні "венери", живопис та петрогліфи (зображення, що видряпані чи висечені на камені) печер Ласко, Альтаміри, Ніо, наскальне мистецтво Північної Африки та Сахари. До відкриття у 1879 р. розписів в Іспанській печері Альтаміра дворянином Марселіном де Саутуолла серед етнографів та археологів ходила думка, що первісна людина була позбавлена будь-якої духовності та займалася лише пошуком їжі. Деякі вчені й досі спрощено підходять до оцінки образів первісного художньої творчості. Однак вже англійський дослідник первісного мистецтва від найпростіших спіралей і відбитків рук на глині через гравійовані зображення тварин на кістках, камені та розі до поліхромних (багатокольорових) розписів у печерах на величезних просторах Європи та Азії. Анрі Брейль був прихильником магічної теорії, згідно якої усі фрески, статуетки та гравіювання треба сприймати як об’єкти культури, напряму зв’язуючи їх з необхідністю заманювати тварин у мисливські угіддя.

Кажучи про первісне мистецтво, необхідно мати на увазі, що свідомість первісної людини представляло нероздільний синкретичний (від грец. synkretismos – з’єднання) комплекс, і усі у подальшому розвинуті у самостійні форми культури існували як одне ціле, були взаємопов’язані між собою. Мистецтво, фокусуючи ту міру соціальності, яка при суща Homo Sapiens, ставало і засобом спілкування між людьми та закріпляло притаманну йому здатність давати узагальнену картину світу у художніх образах. Відомий дослідник психології мистецтва Л.С. Вигодський прийшов до такого висновку: "Мистецтво є соціальним в нас... Суттєвіша особливість людини, на відміну від тварини, міститься у тому, що вона вносить та відділяє від свого тіла, і апарат техніки, і апарат наукового пізнання, які стають нібито знаряддями суспільства. Так само і мистецтво є суспільною технікою почуття, знаряддя суспільства, посередництвом якого вона заманює до кола соціального життя інтимні та найособистіші сторони нашого існування".

Існують і інші погляди щодо походження мистецтва. Одна з них пов’язана з ігровою концепцією культури та звертається до ідей Ф. Шиллера, І. Канта, Г. Спенсера. Найбільш довершенно цей погляд виражений у книзі голландського культуролога Йохана Хейзинги (1872 – 1945) "Homo Ludens. Досвід визначення ігрового елементу культури". Ще Г. Спенсер стверджував, що мистецтво бере свій початок у тих самих імпульсах, які спонукають до ігор. Мистецтво у цьому випадку розглядається як "незацікавлена гра". Й. Хейзинга пішов у дослідах ігрового елемента далі. Гра, як мистецтво, є діяльність невимушено-спокійна та творча. Якщо гра у її первісному вигляді притаманна дитині (тварини також "грають"), то ігрове начало не тільки включене у життя окремої людини, а й у життя соціуму. Елементи гри проявляються у різноманітних ритуалах, обрядах, присутні у святкуваннях, де фактично безпосередня весела гра зливається із самим життям (згадаємо взаємозв’язок середньовічного карнавалу з іскрометним сміхом Ф. Рабле, блискуче показану нашим вітчизняним літературознавцем М. Бахтіним). Й. Хейзинга у своїй книзі показав наявність ігрового начала у самих різноманітних проявах культури: праві, філософії, науці, релігії, особливо зупиняючись на співвідношенні гри та поезії, гри та мистецтва. "Гра-змагання як імпульс, більш старий, ніж сама культура, здавна заповняла життя, і наче дріжджі, спонукала до росту форми архаїчної культури, - пише у своїй книзі Й. Хейзинг. Культ розкривається у священній грі. Поезія народилася у грі та стала жити завдяки ігровим формам. Музика і танець були суцільною грою. Мудрість та знання знаходили своє вираження у освячених змаганнях... Висновок має бути єдиний: культура у її найдавніших фазах "грається". Вона не відбувається з гри, як живий плід, який відділяється від материнського тіла; вона розвертається у грі також і як гра". Гра, на думку Хейзинги, є критерієм оцінки усіх культурних явищ, у тому числі мистецтва, спорідненого їй за своєю природою. Таким чином, гра розглядається як імпульс виникнення мистецтва, а ігрова природа як одна з граней його існування.

Наступна концепція, пов’язана з генезисом мистецтва, носить ім’я "імітативної теорії". У ній стверджується, що в мистецтві проявляється інстинкт наслідування (Лукрецій Кар, О. Конт, Ж. Л. Даламбер та ін.). Античний мислитель Демокрит вважав, що мистецтво виникає з безпосереднього наслідування тварин (саме в античності з’являється термін "мімезис" - наслідування). Спостерігаючи за діями тварин, комах, птахів, люди навчилися "від павука – ткацтву, від ластівки – будуванню хатин, від співочих птахів – лебедя та солов’я – співу". Арістотель, розглядаючи проблему мімезису, вважав, що у мистецтві не просто створюються образи реально існуючих предметів та явищ, а й закладений імпульс порівняння з ними з ними.

Деякі вчені розглядають мистецтво як реалізацію "інстинкту прикрашення", засіб статевого приманювання (Ч. Дарвін, О. Вейнігер, К. Грос та ін.). Мабуть це один із можливих багатоманітних варіантів відповіді на питання про походження мистецтва, адже натільні прикраси та розмальовка тіла існують сьогодні в культурі племінних народів.

Якщо розглядати дану проблему в контексті генезису культури у цілому, то очевидно, що багато ідей та теорій можна екстраполювати в області мистецтва. Так, в якості імпульсів для виникнення мистецтва можуть виступати рефлексія, праця, расово-антропологічні особливості, процес сигніфікації, комунікації, позаземні та надприродні джерела.