Криміналістична характеристика злочину.

Закон (ст. 190 КК України) визначає шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Від шахрайського розкрадання закон відрізняє заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства (ст. 192 КК). В таких випадках немає безпосереднього вилучення майна у власника або іншого власника — майнова вигода отримується шляхом несплати належного. З криміналістичної точки зору це те ж шахрайство, відмінне від останнього лише безпосереднім об'єктом злочинного посягання, а такожформою отримання майнової вигоди. Ці відмінності дуже неістотно впливають на методики розслідування двох названих видів злочинів. Шахрайство — це спосіб заволодіння чужим май­ном будь-якої форми власності.

Предметом безпосереднього заволодіння при шах­райстві є чуже майно, з котрим злочинець вступає у взаємодію. При цьому використовуються предмети, документи, механізми, комп'ю­терні пристрої і засоби зв'язку, посередники. Об'єктами посягання є не тільки чуже майно і право володіння ним, а й певні блага, дії на користь вимагача (зни­щення боргової розписки, прийняття на роботу з високою опла­тою, примушування до видачі того чи іншого документа — довід­ки, доручення і т. под.). У будь-якому разі механізм кожного злочи­ну складний і своєрідний, залежить від предмета злочинного посягання, обставин і особистих якостей шахрая і вимагача.

Одним із центральних елементів криміналістичної характерис­тики шахрайства є спосіб вчинення злочину.

 Колишні, "традиційні" способи шахрайства — самочинний обшук, використання різних "ляльок", "фармазонство", тобто продаж виробів зі скла і кольорових металів під виглядом коштовних каменів і виробів з благородних металів, в сучасних умовах поступилися місцем набагато більш небезпечним видам, що заподіюють невимірно більш значний збиток потерпілим: різні види банківських шахрайств, витончені способи використання підроблених документів тощо. Форми шахрайства досить різноманітні. Одним з поширених випадків є незаконне отримання по підроблених документах різних виплат: пенсій, допомоги і ін., отримання обманом різних виплат однією особою замість іншої, звертання в свою користь грошових коштів за фіктивними трудовими угодами і т. і.

Визначальною криміналістичною ознакою шахрайства служить спосіб його здійснення, який кінець кінцем зводиться до обману або зловживання довірою обдуреної особи або організації. У будь-якому випадку цей спосіб направлений на отримання майнової вигоди.

Способи шахрайства. За способом вчинення шахрайство від­різняється від інших злочинів тим, що власник майна (безпосеред­нього предмета посягання) свідомо і добровільно віддає його зло­чинцю, будучи введеним ним в оману і стаючи, таким чином, жертвою обману. Способи шахрайства дуже різноманітні, до них належать такі:

1) підміна предмета угоди: а) використання імітованої речі — «ляльки»; б) продаж товару вище призначеної ціни; в) продаж під­робок під благородні метали, дорогоцінні каміння;

2) нечесна гра — використання нечесних (шулерських) прийо­мів: а) при грі в карти, «наперсток», «лялечку», «ремінець» і т. ін.; б) організація лотерей; в) підкидання удаваної цінної речі і залучення в «поділ знахідки»; г) збирання «пожертвувань» на добро­дійні цілі;

3) представлення в організації підроблених і фальшивих документів для одержання матеріальних або грошових цінностей, наприклад, актів про виконання робіт з трудової угоди; кредитового авізо на переклад грошей в інший банк; чека з незабезпеченої фінансами лімітованої книжки на зняття грошей з розрахункового рахунку в банку; договори купівлі-продажу для одержання банківського кредиту або зняття з розрахункового рахунку готівки; гаран­тованого листа для одержання банківського кредиту; довідки, що
нібито підтверджує певний виробничий стаж або середній розмір
заробітку, необхідний для призначення пенсії; довідки про пільгове оподатковування та ін;

4) афери з одруженням на багатій нареченій, надання допомоги в придбанні квартир, цінних речей;

5) облудні конклюдентні дії, зокрема, використання фірмового
обмундирування правоохоронних органів і провадження неправдивих обшуків, виїмок документів;

6) різні банківські маніпуляції з грошовими документами, на­приклад, видача векселів, не забезпечених активами; створення псевдофірми, псевдобанку або страхової компанії; відкриття в банку додаткових рахунків, маніпуляції з кредитовими авізо, маніпуляції з пластиковими розрахунковими картками; внесення перекру­чень у комп'ютерні програми з метою заниження сум, нарахованих на банківські рахунки, і привласнення різниці між перерахованими і фактично нарахованими сумами.

Слідова картина шахрайства різноманітна. При­родно, переважають ідеальні відображення в пам'яті потерпілих, свідків-очевидців. Разом з тим залишається багато матеріальних слідів: слідів-предметів, слідів-відображень і слідів-речовин. Од­нак вони здебільшого є маловидимими і являють собою мікронакладення і мікрочастинки, що зобов'язує слідчого використовува­ти всі спеціальні знання і засоби для фіксації і дослідження слідів людей і речей, які вступають у взаємодію «людина - річ» при вчи­ненні цих злочинів.

Особа злочинця. Шахраї характеризуються досить високим професіоналізмом, технічною оснащеністю, вони володіють психологічними прийо­мами спілкування, можуть легко зацікавити потерпілого, вступити з ним у діловий контакт, створити видимість діловитості, респек­табельності, поінформованості у певній діяльності, наприклад, предметно-банківській, торгівлі нерухомістю, підприємництві і т. под. Вони легко входять у довіру, знають прийоми нечесної гри в карти, кістки, рулетку, «наперсток». Нерідко діють спільно. Так, при грі в карти для підглядання карт використовувалася система дзер­кал, телебачення. У шахраїв-рецидивістів існують спеціалізації за видом власності — фахівець з «державної і кооперативної», «при­ватної» власності.

Вивчення особи потерпілого також має істотне значення як для кримінально-правової кваліфікації злочину, так і для обрання так­тики на попередньому слідстві.

З особливостей криміналістичної характеристики шахрайства витікають ті основні елементи предмета доведення, які повинні бути встановлені:

а) по суб'єкту — хто скоїв злочин; якщо він носить груповий характер, хто був членом злочинної групи і як розподілялися між ними обов'язки по підготовці, здійсненню і прихованню злочину, хто саме з членів групи безпосередньо входив в довір'я потерпілому; чи не притягувався винний раніше за розкрадання або вимагання;

б) по суб'єктивній стороні — дії з прямим умислом, наявність цього умислу у всіх членів злочинної групи;

в) по об'єкту — характер і розмір майна, отриманого шахрайським способом, або зміст майнового права; розмір сукупного збитку, заподіяного злочином;

г)  по об'єктивній стороні — спосіб шахрайства, неодноразовість подібних посягань у минулому, якими способами вони скоювалися, чи не використовувалося винним своє службове положення, в чому це заключалося.

Поширеність шахрайських посягань, значний матеріальний збиток, заподіюваний багато ким з них, наявність у шахраїв корумпованих зв'язків серед владних структур обумовлюють необхідність широкого використання в боротьбі з ними засобів і рекомендацій криміналістики і теорії оперативно-розшукової діяльності, важливість виявлення шахрайства оперативним шляхом.