ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

РОЗДІЛ 1. Форми організації навчання природознавства в початковій школі



Урок — основна форма організації процесу навчання

 

Процес навчання природознавства здійснюється в різних організаційних формах. Перш ніж назвати і охарактеризувати їх, слід чітко уявити сутність педагогічної категорії форми організації процесу навчання.

Звернемося до походження цього слова. У перекладі з латинської „forma” означає зовнішній вигляд, устрій. Поняття „форма” трактується у лінгвістиці як „зовнішній вигляд, обрис, тип, структура чогось, що зумовлено певним змістом”, а з філософської позиції це — „усякий зовнішній вираз якого-небудь змісту” [22]. Форма навчання, як дидактична категорія, означає зовнішній бік організації процесу навчання, що зумовлена кількістю учнів, часом, місцем, а також порядком реалізації.

В. Якупов називає формою навчання спеціальну конструкцію навчального процесу, характер якої зумовлюється змістом навчання, методами, прийомами, засобами діяльності вчителів і учнів, а як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов'язаний із кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення.

Отже, форма організації навчання — спеціально організована діяльність учителя й учнів, яка проводиться в установленому порядку і у певному режимі. Під час вивчення природознавства розрізняють такі організаційні форми: уроки, позаурочна та позакласна робота. Кожна з форм організації характеризується певною структурую, принципами упорядкування її структурних елементів та взаємозв’язків між ними [51].

Основною формою навчання є урок. Ще Я. Коменськой визначив найхарактерніші ознаки уроку. Він характеризується постійним складом учнів, точно регламентованим часом та змістом предмету, сталим розкладом, обов'язковим відвідуванням, єдиними навчальними програмами тощо [57].

І. Підласий дає визначення уроку як завершеному у змістовому, діяльністному та організаційному відношенні відрізок (етап, ланка, елемент) [55].

А. Кузьмінський та В. Омельченко, у свою чергу, визначають урок як форму організації навчання, коли учитель проводить заняття в класній кімнаті з постійним складом учнів, які мають приблизно однаковий рівень фізичного і психічного розвитку, за розкладом і регламентом.

Т. Байбара вказує, що урок — це логічно завершений цілісний елемент навчально виховного процесу, в якому в складному взаємозв’язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливості учителя і його майстерність, індивідуальні та вікові особливості учнів, здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку [6].

Саме форма навчальної діяльності, забезпечена відповідними дидактичними методами, прийомами, засобами, поставленими метою і завданнями, втіленням рекомендацій психологічної та педагогічної наук, здійснює стабілізацію та впорядкування навчально-пізнавальної діяльності учителів і учнів. Нині в Україні урок залишається основною формою навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів власності. Саме тому, починаючи з Я. Коменського і дотепер педагоги досліджують і удосконалюють урочну форму навчання: розробка і впровадження у навчальний процес проблемного навчання М. Махмутовим, лекціо-практичної системи в старших класах О. Хмурою, творчі підходи до викладання педагогів-новаторів Ш. Амонашвілі, І. Волкова, М. Гузик, В. Ільченко, В. Шаталова та багатьох інших.

Не залишилась ця проблема поза увагою науковців. Чимало цікавих досліджень з цього питання у Ю. Бабанського, І. Підласого, А. Фурмана, М. Фіцули, А. Кузьмінського, В. Омельченко, О. Вишневського та інших.

На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні й практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.

У початкових класах урок триває 35-40 хвилин. Він має початок і кінець, що є ознакою його як форми.

Урок має такі особливості, зазначають Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова [51]:

- він є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

- на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

- відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логічній послідовності;

- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

- спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи (класу) , створює можливості для згуртування колективу дітей;

- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів..

В. Пакулова та В. Кузнєцова [54] підкреслюють, що сучасний урок природознавства виконує у навчально-виховному процесі наступні функції:

1. Навчальна (пізнавальна) функція пов'язана із надбанням учнями систематичних знань, умінь і навичок з природознавства. Для цього учитель при підборі матеріалу виділяє головні і другорядні поняття, забезпечує їх розвиток з уроку в урок, підвищує якість знань учнів.

До навчальної функції уроку відноситься також формування у молодших школярів системи загальнонавчальних і спеціальних практичних умінь і навичок. Загальнонавчальні уміння і навички: робота з підручником, зошитом; схематична замальовка на дошці і в зошитах і т. ін. Спеціальні уміння і навички: ведення фенологічних спостережень у природі, спостережень за працею людей у різні пори року; робота зі „Щоденником спостережень”; уміння орієнтуватися на місцевості, користуватися приладами, розпізнавати частини рослин, оформляти колекції, гербарії і т. ін.

2. Виховна функція уроку полягає у формуванні в молодших школярів під час навчання і розуміння основних законів розвитку природи й суспільства.

Зміст природознавчого матеріалу дозволяє вирішити завдання патріотичного, екологічного, трудового та естетичного виховання учнів. На уроках природознавства учитель розказує школярам про діяльність природоохоронних органів з охорони і відновлення природних ресурсів, турботу про здоров'я людини і покращення умов їх життя, вчить дітей правил поведінки в природі, бережливе ставлення до неї.

На уроках, узагальнюючи індивідуальні спостереження школярів за працею людей, учитель показує його значення для підвищення рівня життя українського народу, формує повагу до праці і людей праці, привчає дітей до загальнокорисної праці, формує у них трудові уміння і навички.

Вивчення тіл і явищ природи сприяє розвитку у дітей естетичного смаку, привчає їх бачити і чути прекрасне, цінувати його.

3. Розвивальна функція уроку включає в себе розвиток у молодших школярів якостей особистості зв'язаних з їх розумовими і пізнавальними здібностями. На уроках природознавства учитель розвиває мислення учнів, тренує їх пам'ять, виробляє їх увагу, спостережливість. З цією метою продумується спеціальна система завдань, які спрямовані на вирішення таких завдань, як формування в учнів уміння описувати об'єкти природи, виділяти головні і другорядні ознаки, порівнювати, узагальнювати і робити висновки в ході спостереження, проведенні найпростіших дослідів.

4. Стимулююча функція уроку пропонує таке навчання, яке викликає у всіх учнів стійку потребу в знаннях, інтерес до вивчення природи, активує пізнавальну діяльність.

Шкільний курс природознавства, його зміст, процес вивчення, матеріальна база володіють цілою системою стимулів, які сприяють розвитку у дітей інтересу до навчання. Це новизна навчального матеріалу, зв'язок із раніше засвоєним, опора на спостереження, практична значущість матеріалу, що вивчається, використання краєзнавчого матеріалу, проблемного підходу до навчання, організація пізнавальної діяльності дітей, розвиток їх самостійності, робота з натуральними об'єктами природи, найпростішими приладами, використання в навчальному процесі технічних засобів навчання і тощо.

5. Самоосвітня функція уроку пов’язана з навчанням школярів прийомам і методам самостійної роботи: з підручником природознавства, „Щоденником спостережень”, глобусом, географічною і контурною картою, таблицями і малюнками. Вона здійснюється на різних етапах уроку, а закріплюється в домашній роботі.

Готуючись до уроку, вчитель докладно продумує основні його етапи: формулює тему, визначає навчальну, виховну і розвивальну мету, продумує зміст уроку, послідовність застосування методів і прийомів навчання, форму і зміст самостійної роботи учнів, способи керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів, підсумок уроку, домашнє завдання. Отже, у підготовці й проведенні уроку виникає ланцюг взаємозв'язків: тема → мета → зміст → форми → методи → прийоми → результат уроку.

Уроки природознавства відрізняються від уроків з інших предметів не тільки змістом навчального матеріалу, а й характерними для цього предмета методами і прийомами: організацією спостережень за об’єктами та явищами природи , використанням приладів для проведення дослідів, практичних робіт, використанням краєзнавчого матеріалу, географічних карт.

Природознавство тісно пов'язане з навколишньою природою і господарською діяльністю людей. Майже на всіх уроках учитель може використовувати краєзнавчий матеріал, пов'язуючи навчання з життям.

О. Вишневський [18] вирізняє різні підходи до класифікації уроків:

Ø за основними способами їх проведення (уроки-лекції, кіноуроки, уроки-бесіди і т. ін.);

Ø за характером пізнавальної діяльності (уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки сприйняття фактів, уроки утворення понять, уроки повторення і узагальнення);

Ø за мірою самостійної роботи учнів (уроки самостійної роботи учнів, уроки роботи вчителя з класом);

Ø за етапами засвоєння інформації (вступні уроки, уроки ознайомлення з навчальним матеріалом, уроки засвоєння знань, умінь і навичок, уроки застосування і закріплення інформації).

Однак найпоширенішою в педагогічній теорії і практиці є типологія уроків за основною дидактичною метою (В. Онищук, Г. Щукіна та інші).

Найпоширенішим типом у практиці школи, за словами О. Вишневського [18], є комбінований урок, але він є також найменш цінним, оскільки веде до стандартизації навчання, стереотипного поєднання ланок уроку. Виділення для кожного уроку іншої головної дидактичної мети дає можливість урізноманітнити способи і форми навчальної діяльності, забезпечує оригінальність і неповторність уроку.

Тип уроку визначається послідовністю його ланок — структурних елементів — і є їх конкретним, продуманим, однак гнучким, поєднанням. Іншими словами, до структури уроку належать різні варіанти поєднання його елементів.

Отже, кожен урок має свою чітку структурну побудову і є поєднанням різних елементів, таких як: актуалізація опорних знань учнів; засвоєння нових знань; формування умінь і навичок; закріплення і застосування знань, умінь і навичок; перевірка і оцінювання знань; пояснення домашнього завдання.

Творчий підхід до структурної побудови уроку означає відхід від стереотипного, жорсткого поєднання його елементів. Якщо тип уроку визначається за основною дидактичною метою, то вона у свою чергу, залежить від характеру майбутньої діяльності, педагогічної взаємодії, від тих ланок уроку, які переважатимуть (не за часом, а за значенням).

Чітко визначена мета уроку є головною для вибору типу уроку. Якщо за мету ставити засвоєння нових знань, то цю мету можна реалізувати на уроці засвоєння знань; якщо головною дидактичною метою є формування умінь і навичок, то за типом — це урок формування умінь і навичок; на уроці узагальнення і систематизації головною метою є узагальнення і систематизація знань учнів; на уроці формування умінь і навичок дидактичною метою є формування умінь і навичок у школярів; якщо всі дидактичні цілі рівнозначні і не можна виділити головної це буде комбінований тип уроку.

Мета(від грец. — за, після) — це те, що перебуває за чимось, наприклад, за фізикою (метафізика), логікою (металогіка), дидактикою (метадидактика). Але в будь-якому випадку мета трактується як наперед визначений кінцевий результат людської діяльності [45].

Ціль—це закон практики, яким визначається напрям і регулюється людська діяльність, спрямована на перетворення діяльності відповідно до усвідомлення людиною потреби [45].

У педагогіці мета і ціль ототожнюються і сукупно трактуються як ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання; те, до чого прагнуть учитель і учні.

Сучасні дидакти (О. Савченко, В. Лозова, Г. Троцко та інші) і зараз визначають три основні функції навчання: освітню, розвивальну та виховну відповідно до них вирізняють і три основні цілі (або мети) уроку [48].

В організації процесу навчання виходять із положення Л. Виготського, що навчання йде попереду розвитку і веде його за собою. Тому першою метою уроку є навчальна.Основними цілями якої є:

Ø забезпечення учнів знаннями основ сучасного виробництва, провідних напрямів науково-технічного прогресу;

Ø уміння застосовувати знання для розв'язання практично і технічно важливих завдань;

Ø бачення дії цих законів науки у техніці, у виробництві; підготовка учнів до обрання однієї з технічних професій; розвиток винахідницьких та конструкторських умінь.

І. Малафіїк відзначає, що розвивальні цілі мають охоплювати розвиток загальних та спеціальних пізнавальних здібностей людини і формування культури розумової праці. Учений формулює їх у такому вигляді:

• Сформувати та розвинути вміння порівнювати.

• Сформувати та розвинути вміння аналізувати.

• Сформувати та розвинути вміння здійснювати синтез.

• Сформувати та розвинути вміння здійснювати узагальнення, класифікацію, абстрагування.

• Сформувати та розвинути вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.

• Сформувати та розвинути вміння здійснювати перенесення дій з однієї галузі знань на іншу.

• Сформувати та розвинути вміння здійснювати прогнозування та планування своїх дій.

• Виробити вміння виокремлювати головне у прочитаному.

• Виробити вміння складати план прочитаного.

• Розвивати спостережливість.

• Розвивати культуру усного та писемного мовлення.

• Виробити вміння застосовувати індуктивний метод пізнання дійсності.

• Сформувати вміння застосовувати дедуктивний метод пізнання дійсності.

• Виробити вміння логічного мислення.

• Виробити вміння діалектичного мислення.

• Розвивати спеціальні здібності (інтелектуальні, математичні та ін.).

• Розвинути образну та смислову пам'ять.

Л. Рубінштейн визначав основні структурні складові особистості — це спрямованість (погляди, переконання, світогляд, ідеали), знання, вміння, навички та індивідуально-типологічні якості (задатки, здібності, інтереси, нахили). Саме процес виховання призводить до зміниоднієї або кількох із цих складових.

На думку І. Малафіїка, у навчанні завжди є якась доля виховання, а у вихованні — навчання. Суть навчання полягає у передачі і засвоєнні певних знань, у тому числі світоглядних, моральних, правових, естетичних та ін. Суть виховання в іншому, а саме, у формуванні ставлення, звичок соціально-ціннісної поведінки, вчинків, їх вироблення передбачає спеціальний поведінковий тренінг, систему поведінкових вправ, що адекватна загальнолюдським, моральним цінностям.

Як усяка складова діалектичної єдності, ні навчання, ні виховання не існують у чистому вигляді. У навчанні завжди присутні елементи виховання, а у вихованні — елементи навчання.

Виховання (частина освіти) — педагогічний процес, в якому школярі оволодівають знаннями основ наук, одержують моральні, правові, естетичні, екологічні та інші уявлення. Однак, ще А. Макаренко вважав, що зводити виховання до навчання не можна.

Таким чином, конкретні виховні цілі уроку можуть бути визначені так: сформувати у школярів науковий світогляд, наукові погляди і переконання, наукову картину світу, виробити звички культури поведінки, сформувати позитивні людські якості тощо [52].

Якість уроків природознавства залежить від їх наукового рівня, використання унаочнення та прийомів збудження інтересу, до навчального предмету. Залежно від змісту тем, вікових особливостей учнів, рівня їхнього розвитку, наявності обладнання, учитель визначає, який тип уроку природознавства слід застосувати:

Ø комбінований урок;

Ø предметний урок;

Ø урок-екскурсія;

Ø узагальнюючий урок;

Ø урок засвоєння нових знань.

На кожному уроці з природознавства розглядається певне питання навчальної програми. У той самий час кожний урок — це лише частина курсу цілого природознавства. Він завжди є продовженням попередніх уроків та опорою для наступних.

Як зазначає В. Онищук, кожен тип уроку має свою особливу мікро- та макроструктуру [53]. Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів структури уроку належать методи і способи розв'язання дидактичних завдань накожному його етапі.

Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв'язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.

Під структурою (побудовою) уроку, зазначають В. Горощенко та І. Степанов, розуміють, з яких етапів (елементів) складається урок, в якій послідовності ці елементи входять до заняття і як вони між собою пов'язані [25]. Залежно від типу уроку визначається його структура, розподіл робочих моментів (елементів, етапів) на уроці (у часі).





Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.242.55 (0.014 с.)