Громадська рада, її роль в системі охорони здоров’я

 

Громадська рада (ГР) при МОЗ України була створена на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1375 від 15.10.2004 р. та затверджена Наказом МОЗ України № 198 від 28.04.2005 р. Згідно з цією Постановою такі ради організовані при всіх міністерствах і відомствах. Ще тоді, у 2005 році, ми звернулись до обласних управлінь охорони здоров’я з ініціативою про створення подібних рад на місцевих рівнях, аж до лікувальних закладів. До речі, створення наглядових рад при лікувальних закладах передбачено існуючим законом про охорону здоров’я, але майже ніде не виконується. Тоді, у 2005 році, ГР провела 4 організаційні засідання, було створено 8 робочих комісій і прийнято Положення про ГР. Але протягом останніх місяців активність Ради дещо знизилась у зв’язку з відсутністю підтримки та зацікавленості з боку Міністерства.

Громадська рада не є ні організацією, ні юридичною особою, а тому не зазнає ніякого впливу чи тиску з боку Міністерства охорони здоров’я. Вона побудована на принципі представництва громадських організацій. Щодо складу ГР, то на сьогодні до Ради входять представники 60 громадських організацій, включаючи організації пацієнтів, професійні асоціації лікарів (наприклад, Клуб пластичних хірургів, Товариство перинатологів України, Всеукраїнська наркологічна асоціація), а також благодійні та інші організації, що опікуються проблемами охорони здоров’я, та представники засобів масової інформації. У складі Ради сформовано 8 комісій за напрямами. Наприклад, є комісії щодо системи реформування охорони здоров’я, надання медичної допомоги, із тендерних закупівель, міжнародної діяльності та ін.

Основна ідея діяльності ГР – донесення точки зору громадськості до державних органів, у даному випадку до МОЗ України, а також намагання долучитися до тих питань, стосовно яких приймаються рішення МОЗ. Наприклад, якщо розробляється певна концепція чи програма надання допомоги хворим або наказ, що стосується організації медичної допомоги; створення закону стосовно охорони здоров’я, то думка громадськості повинна бути врахована під час прийняття такого роду документів. Раніше представників громадськості не запрошували до участі у роботі над подібними документами, або ті, кого запрошували, не були виразниками суспільної думки [5].

Завданням діяльності ГР є долучитися до прийняття будь-яких рішень в охороні здоров’я, до створення нормативних документів, наказів, ініціювання їх зміни, тобто впливати на прийняття рішень в охороні здоров’я. ГР має співпрацювати з МОЗ як партнер. Найголовніше, щоб рішення не приймалось чиновником одноособово, закрито, без участі тих людей, яких воно буде безпосередньо стосуватися. А це можливо шляхом залучення до прийняття рішень громадськості та засобів масової інформації. Наші засідання проходять відкрито, будь-хто може бути на них присутній і брати участь в обговоренні. До речі, при Комітеті Верховної Ради з охорони здоров’я створений дорадчий консультативний орган – Дорадча рада, куди входять 150 осіб і яка вирішує законодавчі питання. ГР співпрацює з Дорадчою радою. Створення і обговорення нових законів проходить через таку раду при комітеті. Виконавча влада, до якої входить і МОЗ, розробляє механізми запровадження того, що ВР прийняла. І через ГР ми долучені до відпрацювання виконавчих механізмів. Співробітництво між Верховною Радою, Дорадчою радою, МОЗ України та Громадською радою дає можливість громадськості впливати на всі рішення, що стосуються охорони здоров’я на всіх рівнях.

До складу ГР входять представники лікарських асоціацій та асоціацій пацієнтів. Громадські організації, особливо всеукраїнського рівня, представляють ту чи іншу спільноту; вони є виразниками суспільної думки з якоїсь проблематики чи питання. Асоціації пацієнтів виражають думку достатньо великої кількості пацієнтів. Тож точка зору пацієнтів та лікарів буде врахована у разі прийняття стратегічних рішень та вирішення поточних питань. Звичайно, лікарі та пацієнти отримають документи, у розробці яких вони через представників асоціацій безпосередньо брали участь. Таким чином, з одного боку держава отримує захист і запевнення, що інтереси громадськості певною мірою враховані, з іншого – захист отримують пацієнти, оскільки вони мають змогу викласти свою точку зору з того чи іншого питання [10].