Розділ 1. Природні умови українського полісся як частини поліської низовини

Чернігів - 2007

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Природні умови Українського Полісся як частини Поліської низовини

РОЗДІЛ 2. Характеристика та особливості природно-заповідних територій лісової зони

2.1 Природні заповідники

2.1.1 Природні заповідники Черемський природний заповідник

2.1.2 Поліський державний заповідник

2.1.3 Рівненський природний заповідник

2.2 Національні природні парки

2.2.1 Швацький національний природний парк

2.2.2 Мезинський національний природний парк

2.2.3 Деснянсько-Старогутський національний природний парк

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Українське Полісся, яке простягається із заходу на схід на 750 км і займає близько 20% території України, складає значну частину Поліської низовини - важливого регіону Європи в межах України, Білорусі, Росії та частково Польщі. Це унікальний регіон, на формування якого в антропогені мали вплив діяльність льодовика та його вод, неодноразові значні зміни клімату. За збереженістю природної рослинності Українське Полісся посідає перше місце серед регіонів рівнинної частини України.

Полісся - самобутний регіон щодо біологічного різноманіття, в тому числі фіторізноманіття. Тут зберігається значна кількість бореальних видів та угруповань, а в Західному Поліссі також центральноєвропейських.

У загальноекологічному аспекті це осередок специфічної постгляціальної рослинності та флори, в тому числі гляціальних реліктів, а також один з основних міграційних шляхів птахів.

За майже чверть сторіччя, що минула з того часу, значно зросла природно-заповідна мережа регіону. З'явились два нові природні заповідники Рівненський та Черемський (окрім існуючого тоді Поліського), три національні природні парки Шалький, Мезинський та Деснянсько-Староіутський, багато нових заказників та пам'яток природи, регіональні ландшафтні парки. Згідно з Зеленою книгою України були виділені рідкісні рослинні угруповання Українського Полісся.

Мета роботи – охарактеризувати природно-заповідний фонд лісової зони України.

Завдання роботи:

- проаналізувати природні умови українського полісся;

- охарактеризувати зонально-регіональні особливості природно-заповідних територій лісової зони.

РОЗДІЛ 2. Характеристика та особливості природно-заповідних територій лісової зони

 

Природні заповідники

 

Національні природні парки

 

ВИСНОВКИ

 

Кліматичні умови Українського Полісся сприятливі для формування широколистяних та мішаних лісів, які тут є зональними угрупованнями. Значне поширення флювіогляціальних відкладів зумовлює переважання піщаних ґрунтів і пов'язаних з ними соснових лісів. Високий рівень ґрунтових вод, знижений характер поверхні сприяють розвитку торфових боліт. Все це обумовлює формування різноманітного рослинного покриву.

Природна рослинність збереглась значною мірою. Розораність регіону досягає 30-40%, збільшуючись у південній та центральній частинах. Середня залісненість регіону за різними джерелами 26-29%, вона зменшується в напрямку з півночі на південь та із заходу на схід. Переважають і становлять 65-70% всіх лісів соснові та дубово-соснові ліси, співвідношення між ними в зв'язку зі збільшенням площі культур змінюється весь час на користь соснових насаджень. Заболоченість Українського Полісся до проведення осушувальної меліорації становила 6,3%, найбільша вона на Західному Поліссі. Нині близько половини площ боліт осушено та трансформовано. В останнє десятиріччя відбувається ренатуралізація осушених боліт.

Нині в регіоні налічується 3 природні заповідники, З національні природні парки (Мезинський НПП створений 10.02.2006 p.), 52 заказники та 18 пам'яток природи загальнодержавного значення. Запроектоване створення 5 національних природних парків. Для кожного із заповідників і парків висвітлюються його природні умови, рослинність та флора, їх раритетна компонента, наукова значущість їх територій. Дається ботанічна характеристика заказників та пам'яток природи загальнодержавного значення. Ряд існуючих та проектованих природно-заповідних територій охарактеризовані вперше - Рівненський природний заповідник, проектовані НПП „Прип`ять-Стохід", „Надслгучанський" та ін.

 

Чернігів - 2007

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Природні умови Українського Полісся як частини Поліської низовини

РОЗДІЛ 2. Характеристика та особливості природно-заповідних територій лісової зони

2.1 Природні заповідники

2.1.1 Природні заповідники Черемський природний заповідник

2.1.2 Поліський державний заповідник

2.1.3 Рівненський природний заповідник

2.2 Національні природні парки

2.2.1 Швацький національний природний парк

2.2.2 Мезинський національний природний парк

2.2.3 Деснянсько-Старогутський національний природний парк

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Українське Полісся, яке простягається із заходу на схід на 750 км і займає близько 20% території України, складає значну частину Поліської низовини - важливого регіону Європи в межах України, Білорусі, Росії та частково Польщі. Це унікальний регіон, на формування якого в антропогені мали вплив діяльність льодовика та його вод, неодноразові значні зміни клімату. За збереженістю природної рослинності Українське Полісся посідає перше місце серед регіонів рівнинної частини України.

Полісся - самобутний регіон щодо біологічного різноманіття, в тому числі фіторізноманіття. Тут зберігається значна кількість бореальних видів та угруповань, а в Західному Поліссі також центральноєвропейських.

У загальноекологічному аспекті це осередок специфічної постгляціальної рослинності та флори, в тому числі гляціальних реліктів, а також один з основних міграційних шляхів птахів.

За майже чверть сторіччя, що минула з того часу, значно зросла природно-заповідна мережа регіону. З'явились два нові природні заповідники Рівненський та Черемський (окрім існуючого тоді Поліського), три національні природні парки Шалький, Мезинський та Деснянсько-Староіутський, багато нових заказників та пам'яток природи, регіональні ландшафтні парки. Згідно з Зеленою книгою України були виділені рідкісні рослинні угруповання Українського Полісся.

Мета роботи – охарактеризувати природно-заповідний фонд лісової зони України.

Завдання роботи:

- проаналізувати природні умови українського полісся;

- охарактеризувати зонально-регіональні особливості природно-заповідних територій лісової зони.

РОЗДІЛ 1. Природні умови Українського Полісся як частини Поліської низовини

 

Українським Поліссям називають частину Поліської низовини, яка знаходиться в межах України. Поліська низовина включає частину Білорусі, України, Росії та Польщі. На півночі вона обмежена Біморуською височиною, на сході - Середньоруською височиною, на сході - Подільською височиною, Придніпровською височиною та Придніпровською низовиною. Південна межа добре виявлена на заході (під Західного Бугу до Горині) та на сході (в Сумській області). Українське Полісся являє собою південну частину цієї низовини.

Характерними рисами поліських ландшафтів є слабо почленований р0лм:ф, значне поширення водно-льодовикових піщаних відкладів, велика заболоченість. Бідність ґрунтів, сформованих на пісках, та заболоченість сприяли збереженню тут природної рослинності, яка займає близько двох третин території (разом з луками).

Річкові долини на Поліссі здебільшого широкі і слабо врізані. Відносні висоти на поперечних профілях через долини і межиріччя здебільшого знаходяться в межах 20-50 м. Надзаплавні тераси мають нечіткі зовнішні межі, у сусідніх річок вони часто зливаються. Інший характер мають долини Тетерева, Ужа, Случі, Уборті та їх приток на ділянках, де вони перетинають Український кристалічний щит. Тут долини мають меншу ширину, береги круті, з відслоненнями твердих порід. На Українському Поліссі відомі прадолини льодовикового віку, найбільші з яких - Стир-Словечна, яка проходить від центральної чистини Волинської області до пониззя Прип'яті на території Білорусі і Замглай на Чернігівському Поліссі.

На Західному Поліссі багато озер. Серед них Шацька група озер, до якої належать найбільші на Українському Поліссі озера - Світязь ( 27,5км²) і Пулемецьке (16,5 км²). У формуванні багатьох західнополіських озер велику роль відіграють карстові процеси.

Полісся є неоднорідним за геологічною будовою. Центральне (Житомирське) Полісся знаходиться в межах Українського кристалічногощита. Тут близько до поверхні підходять докембрійські кристалічні породи, які в долинах річок, а інколи і за їх межами, виходять на поверхню. Найбільш піднятою частиною Житомирського Понісся (і Українського Полісся в цілому) є Словечансько-Овруцькависочина з максимальною висотою 3 16 м над р.м. Частина цього кряжу вкрита лесовими відкладами, в яких розвинена густа мережа ярій.

На захід, схід і північ від Центрального Полісся кристалічні породи занурюються. В західній частині Українського Полісся близько до поверхні залягають породи крейдового та третинного піку, переважно карбонатні. Вони мають суцільне поширення, залягають вище базису ерозії, с ґрунтотворними на значній площі, в основному на півдні. Поширення карбонатних порід зумовлює наявність на Волинському Поліссі карстових форм рельєфу. На Київському та Чернігівському Поліссі дочетвертинні породи є здебільшого некарбонатними (піски, глини). Карбонатні породи крейдового віку характерні також для Новгород-Сіверського Полісся. Вони відслонюються у долині Десни.

На більшій частині території поверхня складена четвертинними відкладами. Найпоширенішими є флювіогляціальні (воднольодовикові) відклади, переважно піщаного та супіщаною механічного складу. На великій площі, особливо у Волинській області, центральній та східній частинах Житомирської області, поверхня сформована льодовиковими відкладами (мореною), яка являє собою переважно валунні суглинки та супіски. Дуже поширені алювіальні відклади - як сучасні (в заплавах) так і давні (на надзаплавних терасах та в прадолинах). Потужність четвертинних відкладів на Поліссі в межах України невелика, здебільшого не перевищує 40 м, тоді як на території Білоруського Полісся часто перевищує 150 м.

Під час максимального зледеніння більша частина Українського Полісся була вкрита льодовиком. У сучасному рельєфі льдовикові форми найпомітніші на заході Полісся. Тут між Західним Бугом і Горинню знаходиться Волинська моренна гряда, яка піднімається приблизно на 30 м над навколишніми землями.

Українське Полісся, займаючи північну і північно-західну частину України, характеризується відповідно дещо нижчими, ніж у середньому по Україні, температурами і дещо вищою кількістю опадів. У межах Українського Полісся середня температура найтеплішого місяця липня варіює у вузьких межах - від +18,5 °С на заході до +19,2 °С на сході. Значно крутішим є градієнт середніх температур найхолоднішого місяця року - січня. Середні січневі температури на заході Українського Полісся близько 4,5 °С, на сході - близько -8 °С. Середня річна кількість опадів знаходиться переважно в межах від 500 до 600 мм. При цьому немає істотних відмінностей за кількісно опадів ні між західною і східною частинами Українського Полісся, ні між північною і південною його частинами. На Українському Поліссі середньорічна кількість опадів близька до середньорічної випаровуваності і, як правило, дещо вища за випаровуваність. Показник гумідності-аридності клімату (різниця опадів і потенційної випаровуваності) для Полісся вищий, ніж для більшої частини України. Він на Поліссі зростає з півдня на північ, а в західній частині Полісся - зі сходу на захід. В Україні вищі значення цей показник має в Карпатах, у верхній частині Кримських гір, а на рівнині - в західних лісових районах у Львівській та Івано-Франківській областях.

Для ґрунтового покриву Полісся характерна висока мозаїчність. Це пояснюється, з одного боку, високим різноманіттям ґрунтотворних порід (долини мають велику ширину, межиріччя тут не вкриті однорідними лесами, як у південніших регіонах України), з іншого боку, — великими відмінностями у зволоженні, які в свою чергу пов'язані з високим середнім рівнем залягання ґрунтових вод і переважно легким механічним складом грунтів, які з цієї причини слабо втримують воду і легко пересихають. Підвищення поверхні ґрунту лише на кілька десятків сантиметрів на Поліссі, як правило, викликає великі зміни у ґрунтотворних процесах і рослинності.

Торфові поклади товщиною понад 0,7 м займають близько 4,3% території. (Брадіс та ін., 1973) Значному розвитку заболочування і торфоутворення на Поліссі сприяє слабо дренована поверхня, що зумовлює високий рівень ґрунтових вод і їх повільний рух, а також достатньо вологий клімат. За фізико-географічним районуванням України (Географічна.... МЖ) Поліська провінція включає області Волинське Полісся, Мале Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся. Волинське Полісся знаходитися на захід від Українського кристалічного щита, який тут досить швидко заглиблюється. Область характеризується значним поширенням карбонатних порід і наявністю карстових процесів. Житомирське Полісся це частина Полісся в межах кристалічного щита. Київське Полісся знаходиться на східному схилі щита, на захід від Дніпра. Чернігівське Полісся - лівобережна частина Полісся в межах Донецько-Придніпровської западини. Новгород-Сіверське Полісся знаходиться на схід від Чернігівського, на західному схилі Воронезького кристалічного масиву. Тут, як і на Волинському Поліссі, поширені карбонатні породи, які знаходяться вище базису ерозії і відслонюються. Рельєф досить погорбований. Кліматичні умови Полісся сприятливі для розвитку широколистяних лісів, які тут є клімаксовими зональними угрупованнями. Значне поширення піщаних відкладів зумовлює велику площу соснових лісів. Високий рівень ґрунтових вод, їх повільний рух внаслідок рівнинного і низовинного характеру місцевості сприяють поширенню тут болотної рослинності. Клімат, хоч і не дуже гумідний, дозволяє розвиток торфових боліт, і вкомплексі з мінеральною бідністю формуючих поверхню порід, приводить до утворення сфагнових боліт. Перераховані особливості разом із високою строкатістю ґрунтового покриву є причинами формування різноманітного рослинного покриву.