Негативні наслідки конфліктів між службовцями в органах внутрішніх справ

 

Перебування громадянина на державної посаді означає, що суб'єктивно цей громадянин має моральне право займати дану посаду, він не тільки володіє професійними якостями, але і позитивно характеризується з моральної сторони, має розвинене почуття чесності, обов'язку, совісті та відповідальності. Тому вимога про дотримання державним службовцем норм службової етики і встановленого в державному органі службового порядку є важливою, своєчасною і актуальною. В процесі становлення державної служби в органах внутрішніх справ одним з першочергових завдань є розроблення культурно-етичних норм і вимог до поведінки працівників цих органів. Така спроба зафіксована у Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України N 18 від 11 січня 1996 р. Особлива актуальність дослідження морально-етичних вимог до поведінки працівників органів внутрішніх справ обумовлена тими, що питання етики норм і правил поведінки державних службовців органів внутрішніх справ довгий час залишалося не врегульованим нормативно-правовими актами. «Практика, що склалася за попередньою системою, вважала людину простим «гвинтиком» і тим самим звільнила службовця від дотримання будь-яких норм поведінки. Від службовця вимагали «одноманітного» підходу, який не врахував специфіки особливих випадків. В бюрократичній машині було порушено зв’язок з безпосередньою діяльністю: бюрократ відслідковував лише хід і етапи справи (моральний бік проблеми його не цікавив), він задовольнявся відповідністю зовнішнім формам і не відчував необхідності, важливості змін та вдосконалення своєї поведінки» [17, с. 54]. На той час у представників державного апарату були інші уявлення про обов’язок, честь, мораль, ділові й особисті якості, а саме: 1) замість колективності керівництва - авторитарні, командні методи і підходи; 2) замість режиму діалогу, спору і відвертої розмови - режим директив; 3) замість компетентності, досвідченості, аналізу проблем - догматизм; 4) замість вивчення можливостей соціальних груп і осіб та створення умов для їх саморозвитку - нав’язування зверху схем діяльності; 5) замість доступності у спілкуванні, вміння привертати до себе людей, добиватися їх довіри - високомірність та відчуження; 6) замість поваги до особистої гідності співрозмовника, вміння прислухатися до точки зору компетентних спеціалістів - чванство; 7) замість диференційного підходу до представників різних прошарків населення - шаблонний підхід до людей; 8) замість досконалого знання потреб людей, здатності співчувати, допомогти у вирішенні життєвих проблем - формальне ставлення до людей [33, с. 185]. Все це надає особливої актуальності проблемам наукового осмислення етичної поведінки працівників органів внутрішніх справ.

Потрібно загострити увагу, що в нашій країні особистісні стосунки між службовцями органів внутрішніх справ не знайшли належного правового регулювання у чинному законодавстві. Але деякі особливості поведінки працівника органів внутрішніх справ України висвітлені у Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ України, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ України. Зокрема, у Кодексі честі зазначено, «що працівник повинен: з колегами додержуватись взаємоповаги, щирості, доброзичливості, товариської допомоги та вимогливості; своїми вчинками та поведінкою, способом життя стверджувати високі принципи безкорисливості, чесності та скромності у громадському та особистому житті, нетерпимо ставитись до будь-яких аморальних проявів, активно боротися з цими явищами в колективах органів внутрішніх справ».

Задля встановлення гармонійних між особистих відносин між працівниками Колегією МВС України 5 жовтня 2000 року схвалений Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України, який визначає, «що працівники органів внутрішніх справ у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці повинні бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності і внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, і зокрема мови»[8].

Опитування співробітників одного з підрозділів ОВС показав, що у них є ряд проблем при взаєминах з іншими людьми. Ці проблеми можна класифікувати в такі групи: переговори з вищестоящим керівником, керівниками об'єктів, іншими людьми - 27%; вплив на несумлінного підлеглого - 24%; різне розуміння шляхів вирішення проблеми начальником і підлеглим - 11%; зневажливе ставлення до підлеглих з боку вищого керівництва - 9%; неправомірні вимоги з боку вищого керівництва -7%. відмова підлеглого виконувати додаткову роботу - 6%; зловживання підлеглим спиртними напоями - 5%; конфлікт з колегою - 4%; боязнь публічного виступу - 3% [14, с. 213].

Отже, можна прослідкувати, що конфлікти <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%82>, що виникають під час спільної діяльності працівників органів внутрішніх справ при їх загальній кількості і різноманітті становлять в середньому 49%. Службові конфлікти багато в чому залежать від того, які функції <http://ua-referat.com/%D0%A4%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97> покладені на підрозділ. У більш невигідному становищі перебувають відділи дізнання, особливо відділи міліції, де підвищений рівень конфліктності і переважає домінування командного стилю керівництва. Так, блокування появи неформальних лідерів всередині колективу призводи до загального погіршення соціально-психологічного клімату працівників органів внутрішніх справ і провокує конфліктогенну обстановку.

До сучасних проблем, що стосуються внутрішніх взаємин службовців органів внутрішніх справ є проблема трансформації загальновизнаних та законодавчо закріплених моделей та способів поведінки у власні, усвідомлені, постійно відтворювані способи дії. Так, наприклад, звичаї та стереотипи службовця, що вже склалися на протязі довгого часу можуть стати перепоною для високої культури спілкування на принципах поваги честі і гідності свого співробітника або керівника, толерантності, взаєморозуміння.

Негативно позначається на діяльності працівників органів внутрішніх справ розрізненість джерел інформаційного забезпечення; невизначеність межі компетенції працівників органів внутрішніх справ і адекватних розвитку оперативної обстановки межі силового впливу; недосконала розробленість структури апаратів управління на всіх рівнях (і виконавча ланка); доводиться дублювати дії працівників інших пiдроздiлiв, що викликає ускладнення ділових стосунків та інше. Як правило, спрацьовує практика «часткових рішень», в той час як удосконалення діяльності працівників органів внутрішніх справ в умовах конфлікту передбачає якісні, структурні зміни.

При вирішенні конфліктних ситуацій в діяльності органів внутрішніх справ особлива роль належить своєчасній діагностиці конфлікту, але, на жаль, повсякденна практика діяльності правоохоронних колективів переконує нас саме у діагностичній неспроможності багатьох керівників.

Наслідки конфліктів в діяльності працівників органів внутрішніх справ умовно можна поділить на організаційні та психологічні.

Організаційні наслідки:

-   зниження ефективності управління,

    тертя між підрозділами всередині організації,

-   збільшення психологічної <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F> дистанції між співробітниками,

    активний чи пасивний опір і підозрілість,

    розпад колективу органів внутрішніх справ.

Психологічні <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3> наслідки:

-   почуття озлобленості на колег або на керівника,

    почуття приниженості власної гідності,

    стрес,

    стан пригніченості.

Проблема конфлікту в органах внутрішніх справ, її соціальна значущість багато в чому залежить від позиції керівника. Він <http://ua-referat.com/%D0%92%D1%96%D0%BD> інтегрує всі внутрішні імпульси і проблеми організації, повинен знати її сильні і слабкі сторони, мати <http://ua-referat.com/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B8> інформацію про стан справ у найбільш напружених підрозділах. Один з найбільш важливих аспектів у діяльності будь-якого органу внутрішніх справ полягає у співвідношенні формальної (офіційної) структури організації і неформальних <http://ua-referat.com/%D0%9D%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BB>, ніде не зафіксованих реальних відносин між людьми. У ході спільної роботи відбувається стихійний розподіл авторитету і поваги один до одного, що має істотне значення з точки зору ефективності організації. Якщо формальна і неформальна <http://ua-referat.com/%D0%9D%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BB> структура правоохоронного підрозділи перебувають у стані збігу (ідентифікації), то в ньому складається більш-менш сприятлива обстановка для міжособистісних відносин. У разі ж невідповідності або відкритого конфлікту між цими структурами ефективна діяльність організації може бути повністю блокована [25, С. 315-317].

Недооцінювання значущості дотримання етичних вимог працівниками органів внутрішніх справ може поширити тенденції розвитку непотрібних «перегинів», наполегливості і безцеремонності у стосунках зі співробітниками і підлеглими. Отже, критерій відбору службовця за відповідністю його моральних якостей не повинні займати останні місця під час вступу на державну службу, а також під час просування його по службі у правоохоронних органах. Так, наприклад, Управління МВС в Полтавській області у поточних новинах заявило,що «професійна етика для працівників правоохоронних органів не менш значуща, ніж юридичні знання і практичний досвід». Для підкріплення такої заяви на базі Полтавського відділення Національної Академії внутрішніх справ 20 січня 2012 року для працівників патрульної служби, дільничних інспекторів міліції та спецпідрозділу «Беркут» було проведено заняття з професійної етики. «Такий підхід випробуваний світовою практикою, - підкреслив значущість занять начальник Полтавського відділення навчально-наукового інституту заочного та дистанційного навчання Національної академії МВС, капітан міліції Євген Сліпченко, - на сучасному етапі підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів безпосередньо пов’язане з підвищенням іміджу міліції серед населення. За цих умов професійна етика для працівників правоохоронних органів не менш значуща, ніж комплекс юридичних знань».

Питання дотримання працівниками органів внутрішніх справ етичних норм поведінки правоохоронці обговорювали з кандидатом історичних наук Наталією Гончаренко. За словами Наталії Іванівни, вказаний курс лекцій має за мету вдосконалити психологічні навички працівників міліції, необхідні для спілкування з людьми, а також опанувати різноманітні форми коректної поведінки, адекватні тій чи іншій життєвій ситуації [49].