Позитивне відношення оточення до наркотиків

Коли діти вважають, що від паління марихуани немає шкоди, тоді існує дуже велика імовірність того, що вони будуть вживати наркотики. В більшості випадків підлітки пояснюють своє поводження (вживання наркотиків,), з існуючими міфами типу «У будь-який момент я можу кинути», і т.д.

Міфи про наркотики й наркоманів, що існують у свідомості підлітків, зруйнувати дуже складно й часом просто неможливо. У цьому випадку ефективною може стати лише робота психолога, групова робота, спрямована на обговорення з підлітками цих міфів і вироблення в них свідомого, критичного відношення до наркотиків і наркоманів.

Суб'єктивні фактори:

До індивідуально-біологічних причин відносяться спадковість відносно психічних захворювань й алкоголізму, важкі соматичні захворювання й нейроінфекції в ранньому дитинстві. Велике значення для формування девіантної поведінки мають місце органічні захворювання головного мозку. Перераховані порушення є скоріше передумовами, тобто зумовлюють індивідуально-психологічні і особистісні психологічні причини. Зокрема, захворювання головного мозку впливають на психоемоційний стан, знижують здатність індивіда переносити фізичні й психологічні навантаження, протистояти стресу й негативним впливам навколишнього середовища. Це відбивається на адаптаційних можливостях людини, внаслідок чого формується девіація.

Індивідуально-психологічні причини – це особливості когнітивної, емоційно-вольової сфери, що зумовлюють виникнення й розвиток девіації. Прикладом тут може бути низька стійкість до емоційних навантажень, тривожність, імпульсивність, збудливість, несформованість мотиваційної сфери.

Закордонні дослідники до мотивів, які призводять до вживання підлітками й молоддю психоактивних речовин відносять: «вплив приятеля», «потреба в зміні свого стану», «бажання відійти за допомогою наркотиків від вирішення життєвих проблем, зняти емоційний дискомфорт» [3,С.148-163] У роботах вітчизняних вчених, присвячених вивченню мотивів вживання наркотиків, згадується про внутрішньогрупову конформність — бажанні «не відстати» від однолітків, про пошук незвичайних відчуттів і переживань.

Індивідуально-психологічні причини – це особливості особистості, яскрава виразність яких може підсилювати дію інших факторів.

Ряд авторів відзначає, що ступінь ризику виникнення наркоманії залежить від акцентуацій характеру підлітків й юнаків. С. П. Генайло встановив, що наркоманія формується переважно в підлітковому віці в осіб з вираженими тенденціями до самоствердження й негайного задоволення своїх потреб у сполученні зі здатністю до тривалої, цілеспрямованої діяльності, дратівливістю, схильністю до надлишкового фантазування, демонстративному прояву почуттів, наслідуванню й неправді. Ця обставина приводить до зниження соціальної адаптації й сприяє формуванню асоціальних форм поведінки, у тому числі вживанню психоактивних речовин. Ступінь виразності особистісних змін, їхні особливості обумовлюються порушеннями (гіпо- і гіперопіка) батьківського відношення й виховання. За даними В. С. Битенського, тип акцентуації характеру впливає на виникнення девіації й більше того, визначає вибір психоактивної речовини [13,С.121]. Так, наприклад, эпілептоїдний тип виявляє особливу цікавість до галлюциногенів та інгаляторів; підлітки з істероїдною акцентуацією віддають перевагу приємному стану або заспокоєнню - транквілізаторам; при шизоїдному типі проявляється тенденція до вживання опійних препаратів та гашишу. Відзначається також схильність до адиктивного поводження підлітків з нестійким, конформним, гіпертимним, циклоїдним типами акцентуації характеру. У більшості випадків виявлення підлітків, що зловживають психоактивними речовинами, відбувається пізно, коли їхня поведінка вже характеризується патохарактерологічними реакціями. Не можна вважати надійними результати, отримані переважно за допомогою «прямого» методу дослідження (клінічна бесіда, інтерв'ювання, анкетування) наркомана й опитування його батьків, викладачів. Можливо, що ті аспекти особистості, які інтерпретуються як причина вживання психоактивных речовин, є його наслідком.

Дослідження різних авторів показали, що існують загальні риси, властиві людям, що зловживають наркотиками: слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни; низька стійкість до всіляких впливів, невміння прогнозувати наслідки дій і переборювати труднощі; емоційна нестійкість і незрілість, схильність неадекватно реагувати на перешкоди, невміння знайти правильний вихід із психотравмуючої ситуації. Неважко помітити, що ці риси властиві не тільки наркоманам, але й погано соціально адаптованим людям. Крім того, такі особистісні характеристики часто проявляються в підлітковому віці, особливо, якщо цей період розвитку протікає з ускладненнями.

Можна й далі продовжувати перерахування причин наркотизації, виявлених різними фахівцями, однак, стає усе більше очевидним, що кількість причин вживання психоактивних речовин виявляється така ж нескінченна, як і кількість проблем, з якими може зустрічатися людина протягом свого життя.

У медичному підході до наркоманії надзвичайно важливе місце займає діагностика. Часто від її точності залежить кінцевий результат лікування й, як наслідок цього, доля пацієнта. Зупинимося на діагностичних критеріях наркоманії. Діагноз наркоманії залежить від багатьох факторів і не завжди його легко поставити. Основні критерії це:

Порушення поведінки

У людини, що почала вживати наркотики, насамперед, наступають помітні зміни в поведінці. Вони спровоковані не стільки самим наркотиком, скільки, власною реакцією на факт, що людина робить те, що недозволене, що спричиняє покарання або осуд сім'ї й суспільства.

У результаті з'являються безпричинні перепади настрою з гострими фазами депресії, коли хворий говорить мало й не проявляє бажання спілкування з іншими членами сім'ї, особливо з батьками.

У його поведінці домінує байдужність до всього, що відбувається навколо, і ця байдужність виражається в пасивному поводженні. Він може лежати годинами, дивлячись в одному напрямі. Реагує тільки на музику, - може без кінця слухати улюбленого виконавця або групу, не звертаючи уваги на те, що це комусь заважає. Він стає агресивним стосовно близького оточення, щодня йде з дому і пізно повертається. Для наркоманів характерна вимога грошей від батьків, з будинку зникають гроші й коштовні речі.

У хвилини самотності, особливо на початку формування наркотичної залежності, підліток аналізує свою поведінку й навіть кається в душі. Прагнучи захиститися від почуття провини, він намагається переконати себе, що в будь-який момент може покинути дурну звичку. Почуття провини він намагається заглушити, приймаючи наркотики, після чого знову випробовує каяття совісті й коло замикається. Одного разу він раптом усвідомлює, що він «на голці» і повинен приймати наркотики щодня.

Порушення сну

Характерним для наркоманів є чергування періодів сну із проміжками безсоння. Вони засинають перед світанком і прокидаються біля полудня. Найбільш активні наркомани вночі. У цей час їм не потрібно боятися, що хтось порушить їхню самотність. Поступово вони виробляють новий нічний і денний режим і пристосовуються до нього.

Розрив зі школою

Характерною рисою наркоманів, що відвідують школу, є те, що в них раптово знижується успішність. Непоганий донедавна учень зненацька починає одержувати незадовільні оцінки, все частіше прогулює уроки, на заняттях сидить байдужий, нічим не цікавиться. Погані оцінки його мало хвилюють. Іноді наркоман з'ясовує відносини з вчителями, стверджуючи, що вони його ненавидять, що стосовно нього необ'єктивні.

Кількість пропусків занять без поважних причин зростає. На початку, коли почуття відповідальності стосовно школи ще зберігається, він виправдує свою відсутність медичними довідками, нерідко фальшивими. Зрештою, залишає школу. Деякі наркомани, щоб заспокоїти себе й батьків, йдуть у вечірню школу, але не можуть здати іспитів і залишаються «вічними учнями».

Конфлікти з батьками

Конфлікти з батьками трапляються все частіше й частіше. Спочатку вони мають характер багатогодинних дискусій, основною темою яких є нерозуміння молоді і її запитів людьми старшого покоління.

Коли наявний репертуар вичерпаний, наркоман починає ставати усе більше нетерпимим до чужої думки й демонструє відкриту ворожість, якщо не знаходить підтримки. У хід ідуть образи, а іноді й фізична сила. Таке поводження значною мірою є результатом серйозної психічної кризи, з якого наркоман не може знайти розумного виходу. Але, з іншого боку, таку реакцію можуть спровокувати й батьки, якщо почнуть всю провину за вічний конфлікт поколінь покладати винятково на молодь.

Характерною рисою наркомана стає неправда. Спочатку неправда є формою захисту Він обманює батьків, учителів, представників закону, лікарів.

Пізніше потреба в неправді стає функціонально незалежним мотивом. Практика показує, що наркомани можуть бути щирими тільки перед людьми, яким беззастережно довіряють, у чиїх добрих намірах вони колись неодноразово переконалися. Якщо цією людиною буде лікар, то, безсумнівно, це стане добрим знаком у процесі лікування.

Деякі батьки намагаються пояснити зміни в поведінці своїх дітей «важким віком» і пасивно чекають, поки це пройде. На жаль, такий самообман найчастіше обходиться занадто дорого.

Спілкування наркоманів

Всі наркомани використовують клички. Найчастіше вони не цікавляться справжніми іменами своїх приятелів. Під абстрактним прізвиськом вони намагаються «заховати» свою особистість.

Крім того, кличка має особливе психологічне значення. Вона позначає ту частину особистості, що збунтувалася й покинула суспільство, символізує одночасно інше Я наркомана й нові відомості про себе.

Багато наркоманів одержують перші прізвиська, пов'язані з особливостями характеру або поведінки. З іншого боку, справжнє ім'я служить трампліном у випадку повернення на «праведний шлях». У тому випадку, якщо кличка стає небезпечною, в упізнанні наркомана, її просто можна змінити. Деякі наркомани в такий спосіб намагаються «замести за собою сліди».

Наркомани спілкуються між собою специфічною мовою. Міжнародна термінологія наркоманів запозичена зі сленгу американських наркоманів, але багато виражень можуть звучати й рідною мовою.

Ці терміни, крім загальноприйнятого значення, мають свій додатковий, більше глибокий зміст, що стосується психологічних і соціальних причин походження наркоманії, і часто відбивають специфічні риси суспільства, у якому наркомани живуть.

Найчастіше вживаються багатозначні слова, але в значенні менш відомому.

Часто зустрічаються неперекладні вирази, вживані мовою оригіналу, що полегшує взаєморозуміння наркоманів різних країн. Ця мова забезпечує конспіративність спілкування. Незрозуміла простим смертним вона може бути досить зручний якщо буде потреба обговорення важливих справ у присутності небажаних свідків.

Жаргон відіграє важливу роль у процесі вивчення субкультури наркоманів. Починаючий наркоман разом зі звичкою вживання наркотиків переймає й жаргон.

Мода

Стиль, у якому одягаються наркомани, має індивідуальні риси. Частина наркоманів одягаються, дотримуючись законів моди, нічим не відрізняючись від інших молодих людей. Інші наслідують хіппі, і виділяються в загальній масі людей. Іноді вигляд їх стає просто карикатурним.

Чоловіки мають довге волосся, розпущені або заплетені в кіску, часто носять бороду. Можуть одягатися в ковбойському, циганському і в інших мальовничих стилях, часто голі до пояса. Наркомани носять вигадливі сорочки із психоделічним візерунком або прикрашені східним орнаментом.

Одяг дівчат і хлопців подібний, як правило, неохайний. Тільки одиниці піклуються про гігієну. Наркомани можуть не митися місяцями.

Вони також носять різні прикраси: коралові намиста, сережки, безліч браслетів. [14, С.45-67]

Типи наркоманів

 

Деякі автори розрізняють два основних типи наркоманів - сикерс (англ. seekers - шукачі) і хедс (англ. heads - голови). Ці терміни, запозичені з англо-американського жаргону, в інших мовах не мають синонімів і їх не слід перекладати дослівно, інакше вони втрачають свій основний зміст.

а) Сикерс - це люди, які в пошуках істини проводять експерименти з наркотиками і їхніми ефектами, і, порівнюючи їх, знаходять новий сенс людського буття. Вони не вживають наркотики постійно, а тільки епізодично, а в перервах аналізують пережиті враження. По натурі вони, переважно, люди імпульсивні, схильні до самоаналізу, допитливі. Їхня первинна зацікавленість наркотиками виникає від нудьги й апатії. Ініціюючим фактором для них може стати спроба поліпшити настрій. Їхній інтерес до наркотиків, як правило, не підсилюється й після закінчення школи може зовсім зникнути.

б) Хедс - проявляються до і під час прийому наркотиків серйозні відхилення в поведінці. Через недозволені внутрішні конфлікти, постійно присутньої непевності й депресії вони починають вживати наркотики частіше, що приводить до яскраво вираженої психічної залежності. Так само, як і попередня категорія, ці наркомани приймають найрізноманітніші наркотики, але в набагато більших кількостях і набагато частіше. Їхні відмінності від нормальних ровесників характеризуються наступними рисами:

1. Постійно присутня легка депресія.

2. Занепокоєння.

3. Підозра, що ніхто їх не сприймає всерйоз.

4. Егоцентризм.

5. Часті міркування над власною індивідуальністю, незалежністю й свободою думок і слова.

6. Постійне повернення до наркотиків.

7. Труднощі у звичайному спілкуванні з оточуючими.

Цей тип наркомана характеризується серйозними порушеннями поведінкових реакцій, як це буває при ендогенних психозах і мозкових травмах. Але ці порушення в жодному разі не можна ідентифікувати із шизофренічним психозом або з наслідками травматичного ушкодження мозку. Скоріше, їх можна розцінити, як форму характерологічних змін, що виникли в результаті неефективного процесу соціалізації особистості, помилок у вихованні в сім'ї.

Гілмер виділив чотири групи наркоманів:

1. До першої групи відносяться особи, що приймають наркотики в певних ситуаціях. Наприклад, студенти, що приймають психостимулюючі засоби під час підготовки до іспитів для підвищення працездатності, жінки, що приймають таблетки, щоб схуднути, або водії, що приймають психостимулятори для поліпшення швидкості реакції й проти утоми, щоб не заснути за кермом у далеких рейсах. У цих особливих випадках у деяких осіб може виникнути психічна залежність.

2. Другу групу становлять так звані «аматори задоволень». Вони за допомогою хімічних засобів хочуть підняти собі настрій. Наркотик приймають не часто й не випробовують бажання повторювати подібні відчуття.

На відміну від хронічних наркоманів, що приймають наркотики поодинці або парами, «аматори задоволень», як правило, роблять це в спеціально відведених місцях. Їхнє поводження не вважається психопатологічним, особливо якщо це не повторюється часто.

3. Наступну групу осіб, що експериментують із наркотиками, Гілмер називає «дослідниками». Ці люди впевнені, що сучасні суспільні структури є помилковими і архаїчними, і що вони самі, досить незвичайним способом, тобто за допомогою психоактивних хімічних речовин, що розширюють грані свідомості, можуть знайти нову модель суспільного життя.

4. Нарешті, до четвертої групи належать хронічні наркомани, чиє існування повністю підпорядковане щоденному пошуку й вживанню наркотиків. Всі вони без винятку перебувають у психічній або фізичній наркотичній залежності і у значній мірі проявляють ненормальні риси особистості й психопатологічні форми поведінки. [21, с.63-74]