Народний танець в діяльності аматорських колективів

Важливим напрямом роботи клубних закладів, шкіл естетичного виховання в сучасних умовах є розвиток народної аматорської та дитячої творчості. Феномен хореографічного мистецтва полягає в постійному русі, як саме життя, тому його не можливо зупинити. Хореографічне мистецтво спрямоване до оптимізму, естетики самовираження, а його різновид – народний танець як першоджерело хореографічного мистецтва займає особливе місце у процесі формування духовного світу людини тому що його особливості у збереженні фольклорних традицій, ритмо-пластичних, емоційних кодів та розвитку усіх притаманних йому складових, збалансованих у контексті духовних, естетичних і технічних принципів. Українська народна хореографія являє собою потужний фактор відродження духовності і гуманізації суспільства.

Першим зацікавився новою естетикою і виразною динамікою творчості Вірського французький балетмейстер Григорій Лагойдюк який підносив українську танцювальну культуру в ансамблі «Запорожці» під Парижем у м.Шалет. В репертуарі цього колоритного колективу були переважно танці Василя Верховинця і старшого друга та наставника Г. Лагойдюка – Василя Авраменка. З 1960 рр. блискучі виступи ансамблю Вірського дали могутній поштовх подальшому розвитку французького ансамблю «Запорожці», а також міцним дружнім контактам з українськими фахівцями і просто мешканцями України. А коли у 1986р. в Україну прийшла Чорнобильська біда, Г. Лагойдюк очолив організацію «Діти Чорнобиля», він сприяв оздоровленню багатьох тисяч дітей з зони екологічного лиха у сім’ях Франції. Молода Українська держава не забула Григорія Лагойдюка. У 1992р. він перший з іноземних громадян отримав почесне звання – Заслужений діяч мистецтв України. Регіональна різноманітність, енергія яку випромінює український народно-сценічний танець, професійна досконалість, доступна мова принесли йому заслужену славу у всіх країнах світу, він став складовою у всесвітній скарбниці національних культур. Заслужений ансамбль танцю України “Полісянка”, який створено при міському Будинку культури м. Рівне в 1959 році. В репертуарі цього ансамблю за час його роботи накопичено значний обсяг хореографічних постановок на фольклорній основі та відроджених народних танців, де використовується автентична лексика українського Полісся. Серед таких танців слід згадати велике сюжетне полотно “Хустинка”, хореографічні композиції “Поліський привітальний” та “Погоринські польки”, танець-гру “Ремінець” (постановник – заслужений діяч мистецтв України Віктор Марущак), вокально-хореографічну композицію “Дівчина Уляна” (постановник Фаїна Земельська) та багато інших.

Перевага зайняття аматорською творчістю, перед іншими видами дозвілевої діяльності, в тому, що воно дає простір для самореалізації особистості, сприяє формуванню, починаючи з молодого віку високих естетичних смаків, активної громадянської позиції і завдяки державній підтримці доступне для різних категорій населення, незалежно від освітнього чи майнового цензу.

Часто це перший етап, поштовх, для подальшого професійного навчання мистецтву гри на музичних інструментах, хореографії, хоровому співу, театральному мистецтву, заняттям образотворчим мистецтвом тощо[[17]].

Участь у концертах, виставках, фестивалях, системне зайняття мистецтвом підвищують фаховий рівень учасників художніх колективів, гуртків, студій, прививають навички адаптації в колективі, що, безперечно, позитивно відобразиться у дорослому житті. Розвиток аматорського танцювального мистецтва українського народу виник пізніше, ніж хороводи. Його витоки - життєвий уклад народу, його нрави, мораль, етика, які відтворюються у танці, передаються показом умовного ігрового характеру взаємовідносин.

В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища з навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. Щодо тематики сюжетні танці аматорських хореографічних колективів можна розподілити на групи, де основною темою є: А) праця (“Шевчик”, “Коваль”, “Косар”, “Лісоруби”, “Льон” та ін.); Б) народна героїка (“Опришки”, “Аркан” тощо); В) народний побут (“Катерина”, “Коханочка”, “Волинянка”, “Горлиця”); Г) окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина в дії (“Гони вітер”, “Зіронька”, “Віз” та ін.); Д) звичаї птахів і тварин (“Гусак”, “Козлик”, “Бичок” та ін.).