РОЗДІЛ I Поняття алкогольної залежності

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

“Соціальна робота з хворими на алкоголізм”

 

 

Виконала:

студент III курсу 28 групи

Жирнов Ігор Іванович

Науковий керівник:

Тищенко Н.І.

Чернігів 2008

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І Поняття алкогольної залежності

1.1 Формування залежності від алкоголю

1.2Стадії захворювання

1.3 Ступені алкогольного сп’яніння

РОЗДІЛ II Основні види проблем пов’язаних з уживанням алкоголю

2.1 Вплив алкоголю на нервову систему

2.2 Вплив на внутрішні органи

2.3 Соціальні наслідки алкоголізації

2.4 Особливості алкоголізму у жінок, чоловіків та молоді

РОЗДІЛ III Програми подолання алкогольної залежності

3.1 Програми профілактики

3.2 Програми лікувально-соціальної допомоги

3.3 Реабілітаційні програми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Алкоголізм, який розуміється як біопсихосоціальне захворювання, набув в останні роки масового характеру та поставив цю проблему в центр уваги соціальних працівників, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів, педагогів. Актуальність роботи полягає в тому, що алкоголізм є не тільки медичною, а перш за все соціальною проблемою. Це пов’язано з тим, що в результаті широкого розповсюдження серед населення звички вживати спиртні напої і збільшення осіб, що зловживають алкоголем, наноситься величезна шкоду не лише здоров’ю громадян, а усьому суспільству в цілому. Особлива небезпека цього негативного явища ще й в тому, що при загальній тенденції до зростання алкоголізм стає дедалі «молодшим» за віком і частіше набуває жіночого виразу.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стало насущною задачею. Розгляд проблеми передбачає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань. Епоха змін, сучасна соціально-економічна ситуація, зміни, які відбуваються в нашому суспільстві, практично зруйнували раніше існуючі уявлення про норму в поведінці. За відсутності соціальних перспектив це не може не впливати на фізичне та духовне здоров’я нації. Алкоголізм значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції. Тому проблема вивчення алкоголізму відмічається особливою гостротою.

Метою дослідження є визначення напрямків соціальної роботи з хворими на алкоголізм.

Об’єктом виступає алкоголізм, а предметом – соціальна робота з хворими на алкоголізм.

Завдання даної роботи полягають у наступному: дати визначення поняття алкогольної залежності; охарактеризувати основні види проблем пов’язаних з уживанням алкоголю; навести приклади програм подолання алкоголізму.

Розгляд таких аспектів в характеристиці алкоголізму необхідний як соціальним працівникам, так і просто педагогам та батькам, для розуміння сутності цієї поведінки та визначення змісту її профілактики та шляхів корекції, у відповідності з цим – і для розробки методів профілактики алкоголізму, і для відпрацювання найбільш застосовуваних та ефективних технологій. Це дасть можливість викоренити прояви алкогольної залежності та стане підгрунтям для побудови міцної сім’ї.

 

РОЗДІЛ I Поняття алкогольної залежності

Стадії захворювання

 

В основу сучасних класифікацій алкоголізму покладено клініко-динамічний принцип. У нашій країні прийнята класифікація, яка виділяє три стадії захворювання.

Важливою відмінністю першої стадії алкоголізму від перед хвороби є потяг до алкоголю навіть у тверезому стані. Залежність від алкоголю носить чисто психічний характер. Тепер уже людина ніколи не відмовляється від пропозицій випити і, більш того, сама починає шукати приводи до пиятики: організує вечірки, поїздки за місто, запрошує родичів або друзів на недільний обід; охоче йде в гості туди, де буде спиртне. Очікування застілля з пиятикою викликає в неї радісне збудження. Якщо ж ці наміри не здійснюються або виникає якась перешкода, то людина стає дратівливою, гнівається, висловлює незадоволення. При цьому вона здебільшого навіть не усвідомлює, що причина незадоволення – відсутність алкоголю, чи звичайно інші претензії та звинувачення оточенню. [17;222]

З поглибленням захворювання потяг до алкоголю посилюється. Якщо раніше, в перехідній стадії прагнення «добавити» спиртного виникало тільки в стадії сп’яніння і було ще контрольованим, то тепер бажання пити стає ненаситним, воно задовольняється в будь-якій ситуації. Таке посилення потягу зумовлене поступовим згасанням ейфоричного ефекту і прагненням хворого знову його отримувати. В першій стадії алкоголізму практично кожне вживання алкоголю закінчується глибоким сп’янінням. Людина вже втрачає контроль над кількістю випитого і п’є доти, доки є спиртне. Якщо ж зовнішні обставини зупинять її, зробивши подальше вживання алкоголю неможливим, то хворий заходить у стан дисфорії. Поступово зростає толерантність (перенесення), яка супроводжується зникненням захисного блювотного рефлексу. Разові дози стають все більшими. Добова доза спиртних напоїв становить понад 1 літр вина чи 500 мл горілки.

Слід зазначити, що відповідно до ступеня зростання потягу до алкоголю зовнішній контроль за поведінкою, вплив сім’ї, рідних та близьких стають для алкоголіка-початківця дедалі менш значущими. Ставлення хворого до навколишнього світу різко змінюється. Все, що пов’язане зі сп’янінням, сприймається ним у райдужному світлі: справжні друзі – ті, з ким завжди можна випити; гарна компанія – там, де п’ють; добра людина – та, яка пригостить спиртним або в якої можна позичити гроші.

На початку першої стадії хвороби у людини ще зберігаються неалкогольні захоплення та інтереси. Поступово змінюється ієрархія мотиваційної сфери, і за необхідності зробити вибір з кількох можливих дій вибирається вживання алкоголю. Спиртне стає міркою ставлення до навколишнього світу, міркою оцінки подій, своїх та чужих вчинків. Симпатії та антипатії розподіляються по полюсах «сп’яніння – утримання».

Загальний стан здоров’я, самопочуття на першій стадії алкоголізму залишаються поки що добрими. Але в тверезому стані людина вже відчуває деякі ознаки, що є свідченням подальшого розвитку захворювання. З’являються підвищена втомлюваність, певна нетямущість, легко розсіюється увага. На роботі така людина ніяк не може включитися до трудового ритму, ходить із місця на місце, чіпляється до співробітників зі сторонніми розмовами, витрачає час на сторонні справи, не пов’язані з робочими обов’язками. [12;4]

Як правило, алкоголіки на першій стадії не потрапляють в поле зору лікарів. Вони не вважають себе хворими і до лікаря не звертаються. У відповідь на тривожні розпитування, а тим більш докори рідних алкоголік-початківець намагається виправдовуватись, придумуючи ніби об’єктивні і поважні причини зловживання алкоголем. Розповідати про свої почуття він не збирається, тому близькі люди можуть тільки здогадуватися про наявність захворювання, ретельно і об’єктивно аналізуючи із і ставляючи факти.

У кінці першої стадії алкоголізму вже стають помітними зміни в зовнішності людини. Вона не завжди чепурна, «підтягнута», з’являється неохайність в одязі. Обличчя набуває рожевого відтінку; трохи набрякле, воно ніби «повніє». Очі втрачають яскравість. Волосся тьмяніє, скуйовджується.

Голос стає гучнішим, грубішим, втрачає м’які інтонації, виразність. При розмові у людини виникає ускладнення при виборі слів, вона часто повторює стереотипні, шаблонні звороти мови. Їй важко зосередитися.

Тривалість першої стадії алкоголізму коливається в середньому від одного до чотирьох років у залежності від інтенсивності зловживання алкоголем.

Таким чином, в першій стадії захворювання спостерігаються такі важливі симптоми алкоголізму: первинний патологічний потяг до алкоголю, втрата кількісного контролю і алкогольної амнезії.

У другій (розгорнутій) стадії симптоми, які спостерігалися у першій стадії, підсилюються, перебудовується обмін речовин. Присутність в організмі алкоголю стає необхідним для підтримки змінених обмінних процесів. Залежність від алкоголю набуває уже фізичного характеру. Загальне самопочуття погіршується, людина стає млявою, апатичною і виявляє активність тільки в тому випадку, якщо це необхідно для отримання алкоголю. Апетит відсутній, сон стає тяжким, неспокійним, з частими пробудженнями, і не приносить відпочинку. Хворий прокидається вранці у злобному, похмурому настрої. Щоб поліпшити свій стан, людині вже необхідно прийняти алкоголь. Тепер вживання алкоголю практично не дає ефекту ейфорії, і людина п’є тому, що її нормальне фізичне і психічне самопочуття неможливе без чергової дози.

Психобіологічний механізм описаних змін полягає в тому, що встановлюється алкогольний гомеостаз. Це означає, що як тільки звичний для алкоголіка рівень етанолу в крові знижується, у людини виникає компульсивний (тобто фізичний, який йде від тіла і тому в більшості випадків непідвладний свідомості) потяг до алкоголю. Слід наголосити, що компульсивний потяг настільки сильний, що діє, ніби проминаючи рівень свідомої регуляції поведінки, і реакція в даному випадку фактично інстинктивна, так само як ми інстинктивно робимо вдих при зниженні рівня кисню в крові. [14;352]

Формування компульсивного потягу до алкоголю, або, іншими словами, - виникнення вже фізичного узалежнення, свідчить про наявність абстинентного синдрому – основного критерію визначення другої стадії алкоголізму. Абстинентний синдром проявляється у стані гострого психічного та соматичного дискомфорту: тремтіння рук, спрага, відраза до їжі, головний біль, пітливість, болісні відчуття, що виходять зі всього тіла, пригнічений настрій, відчуття тривоги, остраху, нудьги.

Другій стадії відповідає ще більш висока переносимість алкоголю: в 4-5 разів більше порівняно з первісною кількістю, що викликала сп’яніння. Добова доза прийому спиртного може сягати 1,5-2 літри горілки. Захисний блювотний рефлекс на передозування цілком утрачений. Випадки сп’яніння з амнезією стають систематичними. Людина може виконувати тільки некваліфіковану роботу, і ту неякісно.

Алкоголік у другій стадії дедалі більше втрачає зв’язок з реальністю. Йому нікого і нічого не потрібно, окрім алкоголю. Навіть компанія пияків його не приваблює. Зауважую, що алкоголіки на другій стадії вже не являють собою колишній веселий гурт, що крокує вулицями у пошуках пригод або залюбки гомонить у дворі, як це було в першій стадії алкоголізму. Тепер алкоголіки якщо й збираються, то тільки з метою здобути спиртне, разом випити, а потім компанія швидко розпадається. Тривалість стадії становить 3-5 років.

У разі продовження вживання спиртних напоїв настає третя стадія алкоголізму, яка характеризується повним розпадом особистості людини та виснаженням всіх психофізіологічних функцій. [1;178]

Синдром психічного узалежнення від алкоголю змінюється за рахунок поглиблення та посилення фізичного узалежнення. Толерантність до спиртного знижується, і тепер уже людина швидко п’яніє, доходячи до тяжких станів інтоксикації навіть від малих доз. Амнезії майже постійні, глибокі та стійкі. В цій стадії алкоголік п’є запоєм: 3-4 дні безперервного вживання спиртного чергуються з 10-15 днями так званого світлого проміжку. Може бути й навпаки.

Алкоголіки в третій стадії зовнішньо схожі один на одного: спустошені, байдужі до оточення, з явними ознаками недоумкуватості. Можуть з’явитися системні порушення, мозкові синдроми. Порушенні координації рухів тощо. Хворі починають п’яніти від невеликих доз алкоголю (100-200 мл горілки).

Алкоголіки в третій стадії обов’язково хворі: цироз печінки, виразка шлунка, серцево-судинні захворювання тощо. Крім того,у цих хворих украй знижена опірність організму, в результаті чого вони вмирають не стільки від інфаркту, інсульту та інших небезпечних хвороб, скільки від звичайних, як правило, виліковних захворювань: грип, запалення легенів тощо.

Третя стадія в середньому формується через 8-10 років після початку зловживання алкоголем.

Варто розрізняти гострі стани сп’яніння, що викликаються прийомом алкоголю, і наслідки хронічного зловживання ним.

Гострі стани, викликаються прийомом алкоголю, - це звичайне, або просте алкогольне сп’яніння, що виникає в результаті безпосередньої дії алкоголю на ЦНС, і патологічне сп’яніння, що є короткочасним психозом, якісно відмінним від простого алкогольного сп’яніння. [13;456]

Перша реакція на вжитий алкоголь - зміни в поведінці людини. Слід відзначити, що характер і швидкість реакції на дію алкоголю можуть бути різними. Вони залежать від типу і стану нервової системи людини, кількості й міцності алкогольного напою, ступеня звикання до алкоголю.

 

Профілактичні програми

 

Профілактичні програми передбачають первинну профілактику, спрямовану на запобігання вживанню, тобто це робота з тими, хто ще не знайомий зі смаком наркотичних речовин, свого роду “вакцинація” виникнення проблеми. Такі програми, головним чином, спрямовані як на дітей та підлітків індивідуально, так і на групи ризику. Такими вважають тих, у кого ризик виникнення проблем більший, ніж у інших. До групи ризику підлітків відносять того, у кого виявляється одна або кілька таких особливостей: патологія вагітності, ускладнені пологи, важкі або хронічні хвороби дитинства, струс головного мозку, виховання у неповній сім’ї, постійна зайнятість одного з батьків, алкоголізм або наркоманія у когось з членів родини тощо.

Профілактика алкоголізму повинна базуватися не на заборонах і боротьбі з негативним, а на сприянні росту можливостей особистості розв’язувати складні життєві ситуації і робити здоровий життєвий вибір.

Соціальні працівники мають сприяти тому, щоб батьки звертали увагу на профілактику вживання психоактивних речовин. Адже стандарти поведінки, які встановлюються вдома, дають дітям сильні стимули утримуватися від алкоголю і навпаки, іноді можуть провокувати експериментування з ними. [3;38]

Профілактика алкоголізму має починатися не в підлітковому віці, коли у дитини виникає потреба бути дорослою, яка часто реалізується через бунтарство та заперечення цінностей і норм, прийнятих в сім’ї, громаді, суспільстві, а значно раніше. Профілактику в сім’ї необхідно починати ще в ранньому дитинстві. Для цього важливо обговорювати існування корисних і некорисних продуктів, важливість турбуватися про своє здоров’я, існування небезпеки і не обов’язково у вигляді алкоголю. Вже в молодшому шкільному віці з дитиною варто обговорити вживання цигарок і алкоголю.

Але надання самої лише інформації про психоактивні речовини не є достатнім. Необхідно створення атмосфери довіри в сім’ї, чому можуть сприяти такі чинники: розвиток теплих стосунків у сім’ї та досягнення взаємодовіри; формування у дітей чітких уявлень про добро і зло; допомога дітям у визначенні для себе конкретних цілей; надання дітям можливості відчути себе частиною дружної сім’ї; пояснення дитині шкідливості алкоголю; дотримання сімейних цінностей членами родини.

Таким чином, важлива психологічна підтримка, яку члени родини можуть надити одне одному. Дитина повинна відчувати, що її люблять і приймають у сім’ї такою, якою вона є, з усіма її чеснотами і недоліками. Має бути встановлений міцний емоційний зв’язок між членами родини, зокрема між батьками і дітьми. Інакше дитина шукатиме інших джерел емоційних переживань. І якщо молода людина з тих чи інших причин спробує певну психоактивну речовину, отримавши в результаті переживання, яких не вистачало в житті, то існує великий ризик виникнення і закріплення адитивної поведінки. [11;167]

Соціальним працівникам годиться брати до уваги й те, що важливу роль у профілактиці відіграє школа. Програма профілактики у школі має носити системний характер і виконуватися впродовж всього періоду навчання. Така робота повинна мати інтерактивний характер і набувати різних форм, як-от: тренінги, тематичні зустрічі, дискотеки тощо. Адже, як свідчать українські дослідження, підлітки та молодь скептично ставляться до будь-яких лекцій і формальних заходів.

На сьогодні існує п'ять моделей профілактики:

- модель моральних принципів підкреслює те, що використання психоактивних речовин є аморальним та неетичним; як правило, він набуває форми (кампаній публічного вмовляння, яке часто проводять релігійні групи, а також політичні та громадські рухи, що зважають на такі принципи, як патріотизм, самопожертва заради загального добробуту. Моральний підхід здається найефективнішим у часи широкого релігійного відродження, а також активних фаз соціальних рухів, коли більшість населення залучено до загальноальтруїстичних заходів і соціальний контроль індивідуальної поведінки є найбільш сильним;

- модель залякування ґрунтується на твердженні, що населення можна змусити не вживати наркотичні речовини, якщо інформаційні кампанії будуть підкреслювати небезпеку такої поведінки;

- модель фактичних знань, або когнітивна, докладає зусиль для покращання способів передачі та отримання інформації про наркотики; є думка, що програми фактичних знань ефективніші стосовно осіб, які мають певний досвід уживання наркотиків;

- модель афективного навчання полягає у застосуванні афективних підходів — навчальних методик, які фокусуються більшою,мірою на корекції деяких особистісних дефіцитів, ніж на проблемі власне вживання наркотичних речовин; визначальним принципом є той, що тенденція вживання може зменшуватися або зникнути, якщо такі дефіцити будуть подолані. Проблеми, які ідентифікують у таких програмах, стосуються самооцінки, визначення та прояснення особистісних цінностей, прийняття рішень, навичок подолання та зменшення тривоги, розпізнавання соціального тиску;

- модель покращання здоров'я може бути використана як непрямий підхід до освіти в галузі наркотиків. Оздоровчі програми заохочують розвиток альтернативних звичок. Цей підхід особливо корисний для людей, які

здач пі турбуватися про своє здоров'я;

профілактичну роботу з позицій підходу нормалізації базують на на-(гупнил принципах: 1) розширення розуміння причин, у зв'язку з якими людина звертається до наркотиків, вивчення цих причин; 2) важливість заходів, які не дозволяють випадковим споживачам стати залежними; 3) інформація щодо ризику вживання наркотиків повинна бути подана разом з інформацією про ризик, пов'язаний із вживанням алкоголю та тютюну; 4) образ залежної від наркотиків людини повинен бути зведений до реальних пропорцій. Саме на цю тему треба зняти табу. 5) ініціативи, які включають соціоекономічну та культурну емансипацію, здаються кориснішими, ніж залякуючи повідомлення. [15;123]

Отже, профілактика – це робота спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, виявлення негативного впливу на життя і здоров’я людини та запобігання такому впливу.

 

Реабілітаційні програми

 

Реабілітаційні програми позбавлення від залежності базуються на тому, що одужання людини відбувається при утриманні від психоактивних речовин і на можливості застосування власного потенціалу як особистості, на вірі в кожну особу, котра здатна зрозуміти власне зростання. Цей чинник життєво важливий для одужання від алкоголізму та наркоманії. [16;234]

Маємо такі принципи роботи з клієнтами із залежністю від психоактивних речовин:

- розуміння замість засудження. Кожну людину необхідно сприймати такою, якою вона є, надаючи їй можливості для прояву своїх як позитивних, так і негативних почуттів, не засуджуючи їх, а приймаючи і розуміючи;

- добровільності замість контролю. Кожна людина вільна самовизначатися в тому, яка допомога їй необхідна;

- конфіденційності. Кожна людина має право на повагу своєї особистої сфери;

- щирості та довірливості стосунків клієнтів і консультантів. Взаємини клієнта і консультанта будуються на відкритості, чесності та довірі;

- тісної співпраці з сім'єю клієнта. Захист та допомога кожному клієнту можуть бути забезпечені тільки у спільній роботі з сім'єю;

- допомоги для самодопомоги (активності замість пасивності). Консультант повинен надавати клієнту можливість для самостійної побудови життя;

- комплексної допомоги. Будь-яку допомогу слід розглядати у сукупному контексті проблемних життєвих обставин і здійснювати у співпраці з усіма зацікавленими соціальними інституціями та організаціями. [19;68]

У процесі подолання залежності варто робити акцент на формуванні нових адаптаційних механізмів особистості, на навичках пошуку ресурсів у собі та найближчому оточенні. Це потрібно для того, щоб людина могла максимально адекватно інтегруватися у суспільство (в макро- та мікросоціум) відповідно до індивідуальних особливостей, можливостей, а також з урахуванням реалій її сімейного та трудового досвіду й громади. Розв'язання таких складних проблем передбачає довготривалу реабілітацію людини із залученням до програми фахівців та людей, які навчилися жити із залежністю.

Наприклад, у денному відділенні Центру ресоціалізації наркозалежної молоді м. Києва впроваджено тримісячну амбулаторну програму, яка складається з групової та індивідуальної психотерапії, арт-терапії, інформаційно-мотиваційного тренінгу, тренінгу соціальних навичок, тренінгу профілактики зриву, соціального консультування тощо. Як складові елементи такої програми передбачені моніторинг та оцінка результатів її проходження. [4;239]

У нашій країні перспективним методом реабілітації людей із залежністю сьогодні вважають терапевтичні спільноти. Це можна пояснити, по-перше, незначною поширеністю такого методу реабілітації. По-друге, тим, що для повноцінної роботи спільноти необхідно залучати фахівців із соціальної роботи, які мають знання та досвід роботи у подібних спільнотах (яких не так багато в Україні). По-третє, потрібні початкові матеріальні вкладення, зокрема на придбання будинку для спільноти, необхідного обладнання тощо.

Терапевтична спільнота - це форма об'єднання людей, структурована з метою набуття вагомих терапевтичних ефектів. Терапія середовищем ґрунтується на психологічній атмосфері, утворюваній усіма учасниками спільноти. Отже, від кожного учасника програми очікують певного внеску у створення середовища, яке матиме цілющі властивості. У терапевтичній спільноті лікування розглядають не тільки як застосування фахівцями певних медичних засобів, а й як взаємодію членів спільноти. Тобто фактично спільнота лікує сама. Середовище в терапевтичній спільноті забезпечує високий рівень безпеки та захищеності людини. яка прагне одужати. Саме за таких умов людина може вільно навчатися нових способів поведінки, робити помилки і вчитися на них. [19;53]

Важливою умовою повноцінного функціонування терапевтичної спільноти є сформоване середовище, тобто сукупність об'єктивних чинників - організаційних (де саме, в якому закладі надається допомога) та функціональних (медичних, трудових, освітніх, виховних, психолого-психотерапевтичних, сімейних тощо), об'єднаних програмою реабілітації, яка впливає на відновлення та формування соціально прийнятних особистісних та поведінкових якостей людини, що сприяють її реабілітації та ресоціалізації. У формуванні реабілітаційного середовища необхідно дотримуватися принципу комплексності. У деяких реабілітаційних програмах акцент роблять на трудотерапії та встановленні ієрархічних відносин «табірного» або сектантського типу, що, безумовно, полегшує управління режимом спільноти. Зміст і форми роботи соціальних працівників у рамках реабілітаційної програми визначаються філософією закладу, який її впроваджує. Окрім консультативних ролей, вони також можуть здійснювати представництво інтересів клієнта (наприклад, за потреби відновити втрачені документи), сприяти працевлаштуванню й вирішенню фінансових питань, інформувати про доступні соціальні послуги та програми тощо.

У світі існує безліч різних реабілітаційних програм для людей із залежністю, і жодна з них не претендує на універсальність. Це свідчить про складність проблеми лікування хвороби. Тут зроблена лише спроба охарактеризувати найвідоміші тенденції крізь призму соціальної роботи. [7;57]

 

ВИСНОВКИ

Безперечно, алкоголізм відноситься до негативного прояву суспільства. Для того щоб людство не відходило від норм поведінки, необхідно своєчасно доносити до дітей негативні сторони життя. Адже саме в дитинстві закладається основа поведінки. Багато залежить від таких факторів, як виховання, освіта, соціальне положення в суспільстві, атмосфера в сім’ї.

Щороку 40 тисяч українців помирають від пияцтва. Причому близько 8 тисяч смертей припадає на отруєння алкоголем, стільки ж – на кардіопатію, а решта – наслідок захворювань, пов’язаних зі зловживанням спиртним.

Унаслідок пияцтва матерів фіксується 25-30% випадків дитячої патології новонароджених. Близько 40% дітей від 14 до 18 років вже приохотилися до випивки. При алкоголізмі людина, як правило, психічно деградує, втрачається не тільки здоров’я, а і людська гідність.

Алкоголіком стає один з десяти випивох-українців. А загальний показник вживання спиртних напоїв в Україні сягнув 12 літрів на людину щороку. Алкоголь - третій чинник у рейтингу ризиків смерті, другий – серед причин смертності населення працездатного віку і перший – у середовищі молодих людей віком 25-40 років. Така статистика шокує!

В боротьбі з алкоголізмом світові важко подолати традиції пов’язані з способом життя, соціальною психологією людини. На даний час не всі розуміють і тверезо оцінюють всі ускладнення роботи.

В науці соціальні причини пияцтва і алкоголізму потребують нові підходи в вирішенні проблеми виховання населення з ухилом психології і людини сьогодення.

Слід відмітити єдність думок про важливість сімейного виховання. Сім’я завжди вважалась агентом соціалізації індивіда в суспільстві. В сім’ї формуються не тільки соціально значимі якості особистості, але і властиві їй оціночні критерії; вплив сім’ї на підлітка значно сильніший за вплив школи, суспільства загалом. Наприклад, варварський принцип „око за око, зуб за зуб” здається підлітку, який виріс в асоціальній сім’ї, природнім і справедливим, це негативно впливає на неповнолітніх, оскільки вони намагаються досягти бажаного будь-яким шляхом.

Безперечно, що ще маленькі діти починають формувати свої поняття про правильну поведінку. Підготовка профілактичних заходів для дітей молодшого віку ефективніша, ніж спроба змінити порівняно міцно укорінене уявлення про негативні прояви поведінки у підлітків старших класів, однак головна відповідальність за виховання дитини звичайно лежить на батьках. Правильне виховання полягає в тому, щоб батьки усвідомили, який глибокий вплив вони мають на дітей і їх поведінку. Батьки - це перші вихователі, що формують погляди, схильності і особистість у дитини.

Важко уявити як можуть виховувати дітей батьки, які самі страждають на відхилення у поведінці. Навіть якщо спробувати уявити, що дитині в такій сім’ї приділено належну увагу (що мало ймовірно), то все одно дітям властиво копіювати поведінку своїх батьків, особливо в дошкільний період, коли вони шукають зразок відповідної до ситуації поведінки. Допомогти таким людям можуть активно діючі спільно соціальні і медичні працівники, викладачі шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів, працівники правоохоронних органів. Батьки не повинні займати пасивну позицію - вони зобов’язані постійно проводити виховну роботу, бесіди, обговорення. Захопленість молодих людей у будь-якій області знань або мистецтва (поезії, літературі, музиці та ін.) - один з дієвих шляхів нормального, нічим не порушеного психофізичного розвитку, що віддаляє молодих людей від девіантної поведінки. Правильним вихованням можна приглушити схильність до асоціальних проявів. Тому при вихованні „важких дітей” і підлітків необхідний максимум уваги і турботи з профілактики можливих відхилень у поведінці.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.Анисимов Л.Н. Профилактика пьянства и наркомании среди молодёжи. - М., 1989. - С.178,183.

2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. — К., 1995. – С.62.

3. Енакеева Д.Д.Пограничные состояния у детей и подростков. - М., 1998. - С.23,38.

4. Життєві кризи особистості. У 2т./За ред. В.М.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань. - К.,1998. - С.134,239.

5.Зайцева З. Важковиховувані підлітки. - К., 1991. - С.98.

6.Каган В.Е. Тоталитарное сознание и ребёнок: семейное воспитание//Вопросы психологии. - 1992, № 2. - С.20.

7.Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Социологическая теория девиантного поведения//Социально-политический журнал. - 1993. - № 4. С.48,57.

8. Личко А.Е., Битенский В.С. Подростковая наркология. - М., 1991. - С.180.

9. Марчук А.І. Судова психіатрія. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – С.133,139,141.

10.Мороз О.Г. Захистити дитинство//Рідна школа. - 1994, №7. - С.4,10.

11.Невский И.А. Учителю о детях с отклонениями в поведении. - М., 1990. – С.167.

12.Нравственность, агресія, справедливость//Вопросы психологии. 1992, №1-2, С.4,28.

13.Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник - Кондор, 2005. - С.456.

14.Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. - М.: Владос, 1995. - С.352,355.

15.Селецький А.І., Тарарухін С.А. Неповнолітні з відхиленою поведінкою. - К., 1991. - С.123.

16.Соціальна педагогіка/За ред. проф. Капської А.Й. - К.:Центр навчальної літератури, 2003. - С.207,234.

17.Социальная педагогіка: Курс лекций/Под общей ред. Галузовой М.А. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - С.222.

18.Сущенко Л.П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини/ Запоріз. держ. ун-т. - Запоріжжя, 1999.- С.208.

19.Тагирова Г.С. Психолого-педагогическая коррекционная работа с трудными подростками. - М., 2003. - С.50,53,68.

20.Ширев П.Н. Жить без алкоголя? Социально-психологические проблемы п’янства и алкоголизма. - М., 1998. - С.97,108,123.

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

“Соціальна робота з хворими на алкоголізм”

 

 

Виконала:

студент III курсу 28 групи

Жирнов Ігор Іванович

Науковий керівник:

Тищенко Н.І.

Чернігів 2008

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І Поняття алкогольної залежності

1.1 Формування залежності від алкоголю

1.2Стадії захворювання

1.3 Ступені алкогольного сп’яніння

РОЗДІЛ II Основні види проблем пов’язаних з уживанням алкоголю

2.1 Вплив алкоголю на нервову систему

2.2 Вплив на внутрішні органи

2.3 Соціальні наслідки алкоголізації

2.4 Особливості алкоголізму у жінок, чоловіків та молоді

РОЗДІЛ III Програми подолання алкогольної залежності

3.1 Програми профілактики

3.2 Програми лікувально-соціальної допомоги

3.3 Реабілітаційні програми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Алкоголізм, який розуміється як біопсихосоціальне захворювання, набув в останні роки масового характеру та поставив цю проблему в центр уваги соціальних працівників, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів, педагогів. Актуальність роботи полягає в тому, що алкоголізм є не тільки медичною, а перш за все соціальною проблемою. Це пов’язано з тим, що в результаті широкого розповсюдження серед населення звички вживати спиртні напої і збільшення осіб, що зловживають алкоголем, наноситься величезна шкоду не лише здоров’ю громадян, а усьому суспільству в цілому. Особлива небезпека цього негативного явища ще й в тому, що при загальній тенденції до зростання алкоголізм стає дедалі «молодшим» за віком і частіше набуває жіночого виразу.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стало насущною задачею. Розгляд проблеми передбачає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань. Епоха змін, сучасна соціально-економічна ситуація, зміни, які відбуваються в нашому суспільстві, практично зруйнували раніше існуючі уявлення про норму в поведінці. За відсутності соціальних перспектив це не може не впливати на фізичне та духовне здоров’я нації. Алкоголізм значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції. Тому проблема вивчення алкоголізму відмічається особливою гостротою.

Метою дослідження є визначення напрямків соціальної роботи з хворими на алкоголізм.

Об’єктом виступає алкоголізм, а предметом – соціальна робота з хворими на алкоголізм.

Завдання даної роботи полягають у наступному: дати визначення поняття алкогольної залежності; охарактеризувати основні види проблем пов’язаних з уживанням алкоголю; навести приклади програм подолання алкоголізму.

Розгляд таких аспектів в характеристиці алкоголізму необхідний як соціальним працівникам, так і просто педагогам та батькам, для розуміння сутності цієї поведінки та визначення змісту її профілактики та шляхів корекції, у відповідності з цим – і для розробки методів профілактики алкоголізму, і для відпрацювання найбільш застосовуваних та ефективних технологій. Це дасть можливість викоренити прояви алкогольної залежності та стане підгрунтям для побудови міцної сім’ї.

 

РОЗДІЛ I Поняття алкогольної залежності