Особливості фіксації, оцінки та перевірки показань свідка.

 

Показання свідка заносяться до протоколу, який складається слідчим з дотриманням правил, встановлених ст.ст.85, 170 КПК України. Протокол допиту свідка повинен відповідати всім тим вимогам, які пред'являються до протоколу будь-якої слідчої дії. В ньому зазначаються: місце і дата його складання; час початку та закінчення допиту; посада і прізвища особи, яка проводить допит, прізвище, ім'я та по-батькові свідка, його вік. громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим: посада та прізвища осіб, які брали участь у допиті; роз'яснення їх прав та обов’язків: адреси даних осіб.

У протоколі фіксуються відповіді свідка на запитання про його відносини з обвинуваченим та потерпілим. Запис у протоколі не повинен бути обмежений формулюваннями типу: "сусід", "товариш по службі", а показувати сутність даних відносин.

При заповненні протоколу допиту неповнолітнього у ньому повинні бути відображені відомості про батьків, навчання свідка, його роботу в тій чи іншій організації.

У протоколі робиться відмітка про те, що свідку роз'яснені його обов'язки і він попереджений про відповідальність за відмову від дачі та дачу завідомо неправдивих показань, Коли свідок попереджений про недопустимість розголошення даних попереднього слідства, то про це у нього відбирається підписка. Дана підписка може бути відібраною як у порядку допиту, так і у вигляді особливого процесуального документу.

Показання свідка записуються від першої особи і по можливості дослівно.[39] Це означає, що слідчий повинен зберегти в протоколі не тільки суттєвий зміст показань, але і всі характерні вирази, звороти мови та інші індивідуальні особливості, притаманні показанням даного свідка Літературна обробка показань неминуче пов'язана із перекручуванням як змісту, так і особливостей стилю мови свідка. Тому вони не допустимі, тому що можуть привести до неправильної о висновку при оцінці доказів.

У протоколі допиту зі всією повнотою, об'єктивністю та все сторонністю повинні бути зафіксовані дані, повідомлені свідком. Протокол повинен максимально відобразити не тільки підсумок, але і увесь процес допиту, щоб було можливо правильно оцінити показання свідка.

Записуючи показання свідка, слідчий повинен передбачати судову перспективу. Як правильно визначає А Р.Ратінов від якості протоколу залежить можливість використання встановлених даних у ході подальшого розслідуваний та судового розгляду.[40] Коли протокол складений слідчим у спілі, який не відповідає стилю свідка, то різниця, яка виявляється в суді між усними показаннями та протоколом допиту, може поставити під сумнів даний документ.

Показання записуються у такій послідовності, у якій вони були викладені свідком. Показання, отримані в процесі вільної розповіді та в результаті відповідей на запитання, фіксуються в протоколі окремо. У випадку необхідності до протоколу заносяться поставлені перед свідком запитання та відповіді на них.

Протокол допиту пред'являється для прочитання свідку чи на його прохання зачитується йому слідчим. Свідок має право вимагати доповненні протоколу та знесення в нього поправок. У протоколі робиться відмітка про те, чи особисто свідком був прочитаний протокол, чи він був зачитаний йому слідчим. Протокол допиту, а також власноруч по написані свідком показання підписуються свідком та слідчим. Коли протокол написаний на декількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо. Підписами свідка та слідчого засвідчуються всі доповнення та поправки, внесені до протоколу. Коли допит проводився за участю перекладача, то він також підписує протокол в цілому і кожну його сторінку в окремо, а свідок своїм підписом стверджує, що зроблений йому в усній формі переклад протоколу відповідає даним ним показанням.

Протокол підписується також і іншими особами, які були присутніми на допиті.

Під час долиту свідок може накреслити схему чи зробити малюнки для пояснення своїх показань. Дані матеріали повинні бути залучені до протоколу допиту.

Поряд з протоколом, який є основним та обов'язковим засобом фіксації свідоцьких показань, все більше знаходять своє застосування стенографування, звукозапис, кінозйомка та відеозйомка. Дані засоби фіксації показань надають можливість більш чітко, повно та об'єктивно закріпити показання свідка Рони дисциплінуючу, свідка, заставляють його більш відповідально відноситись до своїх показань. Застосування даних засобів полегшує працю слідчого. Взагалі, як показують експерименти, вивільнення слідчого від технічної праці дозволяє йому цілком та повністю зосередитися на проведенні допиту, що в жодній мірі підвищує якість даної слідчої дії[41].

Найбільш повне уявлення про зміст, обстановку та методи отримання показань, які були застосовані слідчим, дає звукозапис. Питання про застосування звукозапису як додаткового засобу фіксації показань знайшло вирішення у кримінально-процесуальному кодексі (ст. 85-1 КПК України).

Звукозапис може застосовуватись при допиті свідка при проведенні слідчих, дій під час досудового розслідування. При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.

Звукозапис допиту свідка надав додаткові можливості для перевірки та оцінки показань, які були отримані у ході попереднього слідства Використовуючи фонограму, суд має можливість перевірити умови та методи отримання показань, скласти уявлення про позицію, яку займав свідок на попередньому слідстві.

Особливо корисним є звукозапис показань неповнолітніх свідків, чиї особливості мови досить важко передати у протоколі допиту. Доцільно також застосування звукозапису при допиті свідків, по відношенню до яких є побоювання, що вони можуть не з'явитися до суду, при допиті свідка з перекладачем, при розслідуванні справи групою слідчих, при допиті на очній ставці.

Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватись при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій(ст.85-2 КПК України).

Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеозапису при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку закінченням попереднього, розслідування а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених ст.85-1 КПК України.

Удосконалення роботи як окремих слідчих, так і слідчих підрозділів необхідно здійснювати.на основі впровадження останніх досягнень науки та позитивного досвіду. В нових умовах діяльність слідчого уявляється як робота колективу у складі: слідчого, стенографіста, технічного помічника слідчого і консультанта з економічних питань. Необхідно повністю звільнити слідчого від усіх видів технічної роботи і спрямувати його творчі зусилля виключно на проведення слідства, тоді слідчий матиме змогу ретельніше готуватися до проведення слідчих дій, ретельно їх проводити, глибоко обдумувати версії та забезпечувати їх повне відпрацювання, якісно планувати роботу в кримінальних справах, застосовувати нові досягнення кримінальної науки і методики розслідування злочинів.

Оцінка показань свідка полягає у визначенні якостей та значенні відомостей про факти, які в них містяться для встановлення обставин, які підлягають доказуванню по справі.

Під оцінкою доказів в процесі доказування розуміють логічний процес -процес мислення визначення ролі та значення зібраних доказів для встановлення істини в справі. У літературі визначають оцінку доказів як логічний процес встановлення наявності та характеру зв'язків між доказами, визначення ролі, значення, достатності та шляхів використання доказів для встановлення істини. Для цього необхідно визначити їх допустимість, належність, достовірність, достатність, а також їх місце в системі доказів. Специфіка тут заключається в оцінці допустимості та достовірності показань, які визначаються у нерозривному зв'язку із оцінкою носія цих відомостей.

При цьому враховуються чотири основних фактори: умови формування показань /об'єктивні та суб'єктивні/, особливості особи допитуваного, його процесуальне положення, а також відношення до справи та осіб, які беруть участь в процесі.

Показання не випадково відносять до категорії “особистих доказів”[42]. Кожний із них відображає особливості особи допитуваного, які мають найбільший безпосередній вплив на сформування показань. Особливості органів почуттів індивідуальні. Тому при оцінці показань, коли виникає питання про здатність особи в конкретних умовах бачити, чути чи якось інакше правильно сприймати описуване явище, враховується стан органів почуттів, швидкість реакції, професійні та вольові якості, освіта, мотиви поведінки в тій чи іншій ситуації[43].

Саме дані, які характеризують особу допитуваного, у сукупності із фактами, які свідчать про його відношення до справи, допомагають визначити чи є він сумлінним та чи є достовірними його показання. При цьому поняття достовірності характеризує відповідність показань об’єктивній дійсності, обґрунтоване настільки повно, що не викликає сумнівів, а поняття сумлінності визначає суб’єктивне відношення допитуваного. Тому він може бути правдивим як у тому випадку, коли його показання відповідають дійсності, так і у тому, коли добросовісно помиляється.

Це не применшує значення правильного визначення правдивості свідка. Оцінка показів з цієї сторони допомагає встановити причину їх невідповідності дійсності (коли така невідповідність мала місце) і намітити шляхи для уточнення отриманих при допиті показань.

Коли, наприклад, неправильне визначення відстані та швидкості є результатом оптичної ілюзії, за участю свідка чи потерпілого може бути проведено відтворення обстановки та обставин події як уточнення обставини, яка встановлюється. У тих випадках, коли свідок навмисно створює відомості про відстань та швидкість, поперед всього слід вияснити причини дачі неправдивих показань і спробувати ліквідувати їх.

Особливості особи допитуваного враховуються і при оцінці достовірності та повноти показань із врахуванням сприйняття, оскільки повнота та точність інформації залежить від об’єктів та характеру уваги, емоційного сприйняття, змісту діяльності особи, яка сприймає, її нахилів та ін. Тривалість збереження інформації залежить від індивідуальних відмінностей та особливостей, від переваги у даного свідка того чи іншого виду пам’яті (образної, механічної, емоційного, словесно-логічної, цифрової),від його нахилу до механічного чи усвідомлюваного запам’ятовування, що в значній мірі обумовлено інтересами та професійними навичками.

Образи та уявлення, які збереглися в пам'яті, є якби основою дня відтворювання. На шляху формування певної думки вона розвивається, усвідомлюється та складається у певну словесну форму. Звідси повнота та точність повідомлення свідком відомостей, якими він володіє, залежить від рівня володіння усною та письмовою мовою, здатності свідка правильно висловлювати свої думки.

Врахування впливу особливостей особи свідка на формування його показань набирає особливо важливого значення при оцінці показань неповнолітніх свідків[44].

Різні періоди розвитку дітей та підлітків характеризуються" певними ступенями доступності для їхнього розуміння явищ зовнішнього світу, і від того залежить здатність до сприйняття та відтворювання сприйнятого у процесі допиту. У неповнолітнього ще не вистачає знань, не накопичений життєвий досвід, не розвинуті в необхідній мірі аналітичні здібності. Діти та підлітки більше ніж дорослі піддані навіюванню та самонавіюванню, а до своїх особистих спостережень вони нерідко додають фантазійні вигадки.

Значення цих особливостей тим важливіше, чим менше вік допитуваної дитини. Людина запам'ятовує лише те, що доступно для її свідомого сприйняття. Безперечно, що чим молодше допитуваний, тим менше він міг сприйняти і тим менше запам'ятати.

Дефекти сприйняття та відтворення у малолітніх пояснюються неповним розвитком їх розумових здібностей.

Вони досить часто ще не можуть розмежувати події, визначати відстані, годину. Діти не здатні до довгої зосередженості та уваги. Відтворення сприйнятого ними обмежено також недостатнім володінням мовою.

Активізації пам'яті дорослих сприяє, як відомо, логічне відновлення подій, на що неповнолітні здатні в меншій мірі. Часто не володіючи здатністю охоплювати описувану подію в цілому, неповнолітні разом із тим нерідко утримують у пам'яті окремі деталі даної події і досить точно відтворюють їх в показаннях.

Усе це необхідно враховувати при формулюванні питань, які належить вияснити. Тут є потреба попередньо проаналізувати із врахуванням особи допитуваного, якою складною є для нього обставина, котру потрібно вияснити, відношення до нього особи, яка проводить допит.

Більшість підлітків у віці 14-16 років нездатні тривалий час утримувати у пам'яті результати випадкового сприйняття. Відомо, що забування є не тільки результатом зникнення старих вражень та асоціацій, але і втручанням нового, стиранням набутої інформації під впливом нових вражень. Життя дитини та підлітка у значній мірі, ніж життя дорослого, переповнено новими враженнями, які відволікають його від раніше сприйнятого.

Звідси ймовірно, що перекручування при відтворюванні можуть статися них більш частіше, ніж у дорослих.

Особливістю відрізняється і мотивація неправдивих показань неповнолітніх у віці 10-12 років. Коли для дорослих та підлітків причиною недостовірних показань є запам'ятовування, помилкова думка чи неправда, то діти нерідко перемішують правду із вигадкою без усяких на те причин. Неправдиві показання у таких випадках є їхньою фантазією. Певна річ, що ї неповнолітні діти до 12 років і навіть малолітні можуть давати неправдиві показання із страху відповідальності /перед особою, яка допитує, чи батьками/, із-за сором'язливості, бажання помститися, під впливом заінтересованих осіб і т.д., однак, у показах дітей частіше зустрічається беззмістовна неправда[45].

Фантазуючи, діти здатні висвітлювати свої показання видумуванням подробиць, які звичайно будуть менш правдоподібнішим чим молодше допитуваний /із-за недостатньої здатності до розумового моделювання розвитку ситуації/, тому деталізація їх показань - ефективний засіб виявлення “лжесвідоцтва”.

Підвищена піддатливість дітей та підлітків до навіювання і привела до ствердження, що повторний допит неповнолітніх та малолітніх є нетканим -' такій категоричній формі це ствердження не можна визнати правильним

Необхідність у повторному допиті може виникнути із незалежних від слідчого причин, наприклад, у зв'язку із необхідністю вияснити нові обставини. Повторний допит у ряді випадків може мати бажані результати: неповнолітній може повідомити нові дані, про які він злякався сказати раніше чи забув Нарешті, до повторного допиту слідчий завжди краще підготовлений оскільки мас не тільки результати першого допиту неповнолітнього, але і, як “правил”, інші дані.

Від показань свідка нерідко залежить доля справи. Тому він досить часто буває під впливом зацікавлених осіб. А тому у всіх випадках, коли свідок у своїх показаннях навмисно перекручує дійсність, було б доречно перевірити, чи не учинений на нього вплив зі сторони зацікавлених осіб, оскільки практиці відомі випадки, коли поради чи умовляння зі сторони обвинувачених та їх родичів приводять до дачі неправдивих показань.

Слід зазначити, що у випадку повторного розслідування та розгляду справи свідок, який вже приймав участь у провадженні в даній справі, в значній мірі проінформований про всі обставини злочину. Таке спрямування у матеріалах справи накладає відбиток на його показання Він переймається впевненістю чи сумнівом у правоті своїх слів, співчуття чи антипатією до обвинуваченого чи потерпілого і все це впливає на його показання У зв'язку з цим з особливою обережністю слід підходити до оцінки достовірності показань неповнолітніх та малолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про певні обставини та інші чинники, що впливають на процес формування показань.

При оцінці доказів необхідно керуватись тільки законом. Це означає, що суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобов'язані постійно стежити за дотриманням в процесі доказування вимог кримінально-процесуального закону. Жодні докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка проводить дізнання, не мають наперед встановленої сили Цього правила повинні беззастережно дотримуватися усі посадові особи, які здійснюють оцінку доказів.

Важливе значення має зіставлення відомостей, що містяться в свідоцьких показаннях, з іншими доказами у кримінальній справі. При оцінці свідоцьких показань необхідно з'ясувати також їх конкретність і повноту. Адже чим конкретніші і детальніші показання, тим більше доказового матеріалу в них міститься. Зміст цих показань повинні складати відомості, які підлягають встановленню, мають відношення до обставин злочину, що розслідується, а інакше вони просто втрачають значення.

Оцінюючи покази свідка, потрібно враховувати умови формування, запам'ятовування й відтворення свідком показань.

Перевірка показань свідка починається ще у процесі допиту. Таким чином, допит, перевірка та оцінка показань представляють собою як би визначену систему дій, які об'єднані єдиною метою: отримання достовірних доказів.

У всіх випадках при допиті свідка повинно бути встановлено питання, звідки свідку відомо про згадані ним факти. Вияснення цього питання може полегшити оцінку показань свідка.

Перевірка включає як аналіз інформації, яка міститься в показаннях свідка, так і порівняння цієї інформації з доказами, які вже є у справі чи спеціально зібраними після допиту, в тому числі із повторними показаннями тієї ж особи.

При визначенні достовірності відомостей про факти, які містяться в показаннях, враховуються положення науки, психології, досвід, накопичений слідчою та судовою практикою.

Можливість того, що описане показаннями явище є достовірним, зростає у тих випадках коли при порівняльному аналізі різних елементів одного показання встановлюється, що його незалежні деталі відносяться до однієї і тієї ж події і при цьому підкріплюють одна одну.

При перевірці отриманих показань аналізуються не тільки кінцеві міркування свідка, але і реальність їхньої чуттєвості.

Для того, щоб перевірити повноту виявлення інформації, яка знаходиться у розпорядженні, необхідно прослідкувати увесь процес утворювання понять, міркувань та висновків свідка до їх джерел.

При аналізі показань дуже важливо відрізняти в них висновки та факти, а останні у свою чергу розмежовувати на факти, безпосередньо сприйняті допитуваним, та факти, відомості про які він отримав з іншого джерела.

Відомості, які повідомив свідок зі спів інших осіб, частіше бувають неточними, а в деяких випадках можуть відповідати тому, про що розмовляли дані особи. Свідок міг не зрозуміти їхньої розповіді, міг перекрутити її, допустити перебільшення і т.д. Тому перевірка свідоцьких показань, які являють собою похідні докази, як правило, здійснюється '. шляхом допиту осіб чи огляду документів, на які свідок посилається як на джерело повідомлених ніж відомостей. При втраті початкового джерела чи його недоступності, встановлюється факт його існування та факт передачі відомостей допитуваній особі.[46]

Показання свідка сприймаються особою, яка проводить допит, і яка перероблює отримані відомості у своїй свідомості, а опісля фіксує їх у встановленому процесуальному порядку. Тому потрібно враховувати можливу втрату чи перекручування інформації, яка міститься у свідоцьких показаннях при їх фіксації. Слідчий чи секретар суду досить часто переказує покази своїми словами, вкладаючи у вуста свідка промову, яка не відповідає рівню його розвитку, містить непритаманні йому вирази. Правильному розумінню змісту показань може перешкоджати неправильне розуміння сказаного слідчим, упередженість, захоплення певною версією, що приводите до того, що людина часто чує: не те, що було сказано в дійсності, а те, що вона очікувала почути.

Помилки при фіксації можуть бути викликані особливостями мови показань. Причиною непорозуміння виявляється застосування свідком спеціальних термінологій, жаргонних слів, чи неточних виразів. Все це обумовлює необхідність аналізу не тільки змісту оцінюваних показань, але і всієї дії допиту, формулювання питань та характеру використаних тактичним прийомів. Можливості перевірки значно підвищуються, коли допит супроводжується звукозаписом.

Порівнювання магнітофонних записів різних допитів однієї і тієї ж особи сприяє виявленню змін в показаннях. Визначення причин даних змін є важливим елементом оцінки показань.

Достовірність показань перевіряється при порівнюванні з результатами інших слідчих дій.

Показання можуть бути уточнені і в результаті їхньої перевірки у ході процесу на місці пригоди, пред'явлення для впізнання і т.д.

За допомогою огляду чи обшуку можуть бути перевірені показання свідка про місцезнаходження слідів та предметів, а при допомозі експертизи - показання про походження та особливості слідів та предметів.

Належить вияснити, чи володіє суб'єкт необхідними якостями, які дозволяють належним чином сприйняти ті події, про які він повідомляє у своїх показаннях, а також з яких об'єктивних умовах сталося це сприйняття. Здатність свідка до сприйняття тих чи інших обставин може бути з успіхом перевірена за допомогою відтворення обставин та обстановки події, що дозволяє, наприклад, встановити, чи має можливість він бачити чи чути те, про що повідомив у своїх показаннях.

Перевірка правильності відтворення досягається у процесі допиту шляхом постановки перед допитуваним контрольних питань та отримання від нього максимально деталізованих показань про обставини, які можуть бути перевірені за допомогою інших доказів.

Зазначений прийом допомагає не тільки виявити та усунути помилки, які були допущені добросовісним свідком, але і викрити особу, яка дала неправдиві показання. Важливе значення мають повторні допити свідків з обставин, достовірність повідомлень про які викликає сумнів.

Примусивши допитуваного через деякий час, постановивши йому відповідні запитання, ще раз повторити свої показання про ті чи інші обставини, слідчий тим самим має можливість в деякій мірі визначити, що в них є правдою, а що неправдою.

Як правило, та частина показань, яка відповідає дійсності, у своїй основі залишається незмінною, в той же час, як видумані деталі постійно знаходяться у варіаціях, в них з'являються протиріччя. Дані протиріччя повинні бути ліквідовані, оскільки показання, які не узгоджуються із фактичними обставинами справи, не можуть бути використаними для обґрунтування обвинувального висновку[47].

Якщо наявні протиріччя дають можливість запідозрити неправду, то їх відсутність ще не є свідченням про достовірність показань через те, що у повторних показаннях досить часто спостерігається явище, яке називається "репродукцією" /відтворенням/, коли свідок відтворює не те, що в свій час він сприйняв, а свої первинні покази. Про прагнення свідка зберегти минулі показання без змін говорять текстуальні повтори, небажання вийти за межі викладеного, ухилення від оголошення обставин, які не були предметом першого допиту. При оцінці повторних показань присутність подібної репродукції завжди повинна спонукати до порівняльного аналізу змісту покаянь, а при необхідності і до доповнення інформації у ході нового допиту.

Виявивши під час порівнювання оціночних показань з іншими матеріалами справи які-небудь протиріччя чи їх невідповідність іншим доказам, потрібно вияснити дійсну причину цього, без чого неможливо правильно оцінити показання, а отже, і визначити їх значення для справи.

У тому випадку, коли протиріччя усунути не виявляється можливим, слідчий та суд повинні прийняти одні та відкинути інші показання.

Крім цього перевірка показань здійснюється за допомогою слідчих дій. Однією з слідчих дій, за допомогою якої визначається достовірність свідоцьких показань, є очна ставка. Для перевірки показань широко використовуються відтворення обстановки і обставин події за участю свідка. Дана слідча дія дає можливість краще з'ясувати обстановку події та перевірити на місці відповідність показань свідка дійсним обставинам справи. З цією ж метою можуть здійснюватись й інші процесуальні дії.

Перевірка показань свідка може здійснюватись і не процесуальним шляхом, за допомогою оперативно-розшукової діяльності. Матеріали цієї діяльності можуть сприяти як перевірці наявних доказів та їх джерел, так і вказати шляхи одержання нових, тобто вони здатні реально вплинути на прийняття певних процесуальних рішень у справі. Таким чином, перевірка свідоцьких показань провадиться, як правило, не одним якимось способом, а цілим комплексом заходів і здійснюється протягом всього періоду розслідування. Логічним завершенням перевірки показань є оцінка доказової інформації, що в них міститься.

Слідчий та суд приходять до висновку про достовірність чи недостовірність показань не відразу, а в результаті аналітичної діяльності, яка має ряд етапів. Дана діяльність починається з моменту, коли слідчий приймає рішення про виклик свідка, тому що в основу даного рішення покладена пропозиція, яка витікає із матеріалів справи, що особа, яка викликана на допит, знає про обставини, які мають значення для справи. Оцінка супроводжує отримання показань та їх перевірку, а завершується співставленням відомостей про факти, які містяться в показаннях, із всією сукупністю доказів Дані докази разом із отриманою від даної особи інформацією повинні складати єдину систему фактичних даних. Суд, який має справу із матеріалами закінченого попереднього слідства, відразу може оцінити кожне показання у сукупності з іншими доказами, але це не спрощує завдання, яке стоїть перед ним, оскільки ця сукупність доказової" інформації у ході судового розгляду справи може зазнати суттєвих змін.