За ступенем використання засобів механізації

За технологічними ознаками

заготівельні,

 транспортні

 та монтажно-укладальні.

За режимом виконання

Неперервні

пере­ривчасті процеси.

За значенням у виробництві

 ведучі

сумісні.

За ступенем механізації  автоматичні, автоматизовані, комплексно-механізовані, механізо­вані та ручні.

До загальнобудівельних робіт належать земляні, бетонні, залізобе­тонні, кам'яні, опоряджувальні, покрівельні та інші роботи, а також мон­таж будівельних конструкцій.

Спеціальні роботи монтаж внутрішніх санітарно-техніч­них систем (водопроводу, каналізації, опалення, вентиляції і кондицію­вання), систем енерго й електропостачання, зв'язку, автоматики, тех­нологічного обладнання тощо.

 

До просторових параметрів належать фронт ро­біт, ярус, дільниця, монтажна дільниця, технологічний вузол, захватка, ділянка.

Ярус — частина умовного розчленування об'єкта будівництва по вертикалі з технологічних міркувань.

Дільниця — частина загального фронту робіт, що призначається для одного виконавця або для робітничої ланки, бригади.

Монтажна дільниця — сукупність захваток, на якій виконується цикл спеціалізованого потоку; частина будинку

Технологічний вузол — конструктивно відокремлена частина будівельної продукції, в просторових межах якої забезпечується вико­нання будівельно-монтажних робіт до технічної готовності, необхідної для проведення пусконалагоджувальних робіт, випробування агрегатів, механізмів і обладнання (різновид дільниці).

Потужність потоку — це обсяг будівельної продукції, шо випускається за одиницю часу.

До параметрів часу модуль циклічності, монтаж­ний модуль циклічності, крок потоку.

1

Будівельна продукція — це закінчені будівництвом І введені в експлуатацію будинки і споруди або їхні частини.

Будівельна про­дукція може мати промислове цивільне, сільськогосподарське та інше призначення у вигляді промислового підприємства, цеху, комплексу житлових будинків і споруд, окремих будинків, інженерних споруд або окремих конструктивних частин чи закінчених робіт

Будинки і споруди

різнорідні за призначенням,

 експлуатаційними характеристиками

дов­говічністю; різноманітні

 за архітектурно-конструктивними

 та інженер­но-технічними рішеннями;

 індивідуальні за природними

3

Будівельних робітників  розрізняють за фахом, спеціальністю і кваліфікацією.

 

Фах будівельного працівника визначається видом роботи, яку він виконує (наприклад, муляр, покрівельник, опоряджувальний).

Будівельні робітники, які мають певний фах, можуть спеціалізува­тись на виконанні окремих видів процесів у межах свого фаху, тобто мати спеціальність

 

Для виконання будівельних процесів потрібні робітники з різним рівнем підготовки, тобто різної кваліфікації, яка визначається наявністю у робітника певних знань і умінь для виконання прийомів і операцій певної складності за визначений час з додержанням нормативні) щодо якості продукції.

 

Показником кваліфікації робітника є його кваліфікаційний який встановлюється відповідно до тарифно-кваліфікаційної характе­ристики, що наведена для кожного фаху і кожного розряду в будівництві існує шість кваліфікаційних розрядів (шос­тий — найвищий).

Організація праці в будівництві заснована на розподілі і кооперації праці виконавців.

  Розподіл праці здійснюється за умов додержання поопераційного принципу виконання будівельних процесів.

Кооперація праці передбачає об'єднання зусиль групи виконавців для виконання одного і того самого процесу чи комплексу взаємозв'я­заних процесів. Основними формами кооперації в будівництві є ланка і бригада.

  Ланка — це найменша група виконавців, кількісний склад якої має обґрунтовану виробничо-технологічну доцільність.

Кілька ланок об'єднуються у бригади, на чолі яких стоять бригадири — досвідчені робітники V чи VI розряду.

 

 

4

Охорона праці — це комплекс взаємозв'язаних між собою техніч­них, санітарно-гігієнічних, законодавчих І організаційних заходів, спря­мованих на забезпечення здорових і безпечних умов праці у будівель­ному виробництві.

Основним завданням охорони праці є захист пра­цюючих від можливого впливу небезпечних і шкідливих виробничих чинників, профілактика травматизму і професійних захворювань, а та­кож збереження працездатності І попередження перевтомлення робіт­ників у процесі праці.

Правове регулювання охорони праці здійснюється тру­довим законодавством

Промислова санітарія на основі вивчення характеру впливу умов праці

Техніка безпеки в будівництві вирішує питання попередження травматизму і виключення нещасних випадків на вироб­ництві. Основні питання техніки безпеки в будівництві регламенту­ються у відповідних будівельних нормах, технічних умовах та Інструк­ціях з безпечної експлуатації будівельних машин

Будівельні майданчики і робочі місця мають бути оснащені: справни­ми (у необхідній кількості) засобами праці, допоміжними пристроями, інвентарем і будівельною оснасткою; засобами сигналізації і зв'язку

Питання пожежної безпеки мають бути розроблені у відповідних розділах технічного І робочого проектів, де наведено рішення щодо: складування й умов збереження легкозаймистих, горючих і вибухонебез­печних матеріалів, правила використання їх, а також видалення з робочих місць і будівельного майданчика залишків цих матеріалів та відходів

 

5

Одним із основних напрямів науково-технічного прогресу в бу­дівництві є підвищення рівня механізації і автоматизації будівель­них процесів через впровадження досконалішої системи машин і меха­нізмів, сучасних засобів автоматизації і систем інформаційного за­безпечення.

Механізація будівельних процесів — це заміна ручної праці роботою машин і механізмів під керуванням і контролем робітників-операторів.

Автоматизація будівельних процесів — це таке оснащення механізованого будівельного процесу, при якому функції керування і контролю за роботою машин і механізмів, що виконувались робітника-ми-операторами, передаються технічним засобам автоматичного керу­вання і контролю — автоматиці.

До основних властивостей

Щільністю р прийнято вважати масу 1 м³

Вологість до 5 % вважають сухими, понад 30 % — мокрими, 5...ЗО % — нормальної вологості.

Міцність ґрунтів характеризується їхньою властивістю чинити опір зовнішнім силовим діям.

Зчеплення визначається початковим опором зрушенню і залежить від виду ґрунту та ступеня його вологості.

Розпушуваність - здатність ґрунту збільшувати під час розроб­лення об'єм унаслідок втрати зв'язку між частинками.

Кут природного укосу характеризується фізичними властивос­тями ґрунту, при яких він перебуває в стані граничної рівноваги.

Усі ґрунти групують та класифікують за трудністю розроблення різними землерийними машинами та вручну для оцінки трудності розроблення ґрунту користуються показником питомого опору різанню

6 груп ґрунтів за величиною питомого опору копанню к_Р: до І та II груп належать слабкі (м'які) та щільні ґрунти (чорноземи, лес, суглинки й т.ін.), до III та I V — дуже щільні (важкі суглинки, глини тощо) та напівскельні грунти (сланці, алевроліти, аргіліти), до V та VI груп — відповідно добре та погано розпушені напівскельні та скельні ґрунти.

 

12

Відкритий водовідлив здійснюють у щільних, добре дренувальїшх ґрунтах викачуванням водн діафрагмовими, поршневими чи центробіжними насосами безпосередньо з виїмки під час розроблення ґрунту нижче рівня ґрунтових вод

Для збирання води дну виїмки надають незначного уклону в бік водозбірних приямків Стінки приямків закріплюють шпунтом чи дерев'яними ящи­ками без дна розміром 1 х 1 м, а на дно приямків насипають фільтрів­ний матеріал (щебінку чи гравій).

Легкі голкофільтрові установки (ЛГУ) застосовують переваж­но для осушення піщаних ґрунтів з коефіцієнтом фільтрації 1,5...2 м/добу. До комплекту ЛГУ належать голкофільтри (до 100 шт.), водозбірний колектор діаметром 100...200 мм та два центробіжних насоси для за­безпечення безперебійної роботи установки, один із яких є резервним Голкофільтр — це труба діаметром 38 чи 50 мм, до 8,5 м завдовжки, на нижньому кінці якої прикріплена ланка фільтра (рис. IV. 2, г), що складається з двох труб: внутрішньої — подовження загальної труби діаметром 38 мм - та зовнішньої діаметром 60 мм з рівномірно розпо­діленими отворами для пропускання води.

Голкофільтри встановлюють по периметру осушуваної виїмки   на відстані 0,5 м від бровки укосу.

Установки з вакуумним, водозниженням (УВВ) доцільно застосо­вувати, якщо коефіцієнт фільтрації становить від 1 до 0,01 м/добу. Суть вакуумного водозниження полягає в тому, щоу ланці фільтра вакуум­ного голкофільтра та в оточуючому грунті створюється та безперервно підтримується негативний надмірний тиск, тобто вакуум

Він сприяє відсмоктуванню з грунту гравітаційної та капілярної води.

Ежекторні голкофільтрові установки (ЕГУ) застосовують для зниження рівня ґрунтових вод з коефіцієнтом фільтрації 1...40 м/добу з глибини до 20 м

Водо знижу вальні свердловини з глибинними насосами засто­совують для зниження рівня ґрунтових вод на глибину більш як 20 м, а також при глибині майже 20 м у разі великої товщини водоносного шару та тривалих термінів відкачування.

По периметру майбутньої виїмки пробурюють свердловини, в які опускають обсадні труби діаметром 90...400 мм, улаштовуючи піщано-гравійний фільтр заввишки 0,2...0,3 м. У кожен колодязь опускають насос із двигуном або артезіанські насоси, що мають довгий вал і електро­двигун, розміщений над устям свердловини.

24(25)

 

 

24/25

Заглиблення в ґрунт виготовлених заздалегідь паль:

забивають,

вдавлюють

за допомогою вібрації,

розмиву ґрунту водою 

загвинчують.

 

Машини, які підтримують палі в потрібному положенні (як правило, вертикально), а також робочий орган, за допомогою якого заглиблюють палі, називають копрами.

  Копри

спеціальних мостів

на рейковому ходу,

змонтовані на автомобілях,

тракторах,

екскаваторах

та стрілових кранах

 

Забивають палі молотами, (механічні, пароповітряні, дизельні, гідравлічні).

вдавлюванням виконують, коли не допустимі ди­намічні навантаження на ґрунт та на будівлі, які розташовані поряд.

вібрації заглиблюють палі з малим поперечним перерізом або трубчасті палі-оболонки з відкритим нижнім кінцем. водонасичених ґрунтах.

вібропривантаження — спеціально збільшують вагу вібратора або через поліспастову систему передають на палю частину ваги коперної установки.

підмиву виконують під час гідротех­нічного будівництва, де є достатня кількість води і не треба виконувати спеціальні роботи для відведення відпрацьованої води. Суть методу по­лягає в тому, що потужні струмені води із сопел, закріплених на нижньо­му вістрі палі, розмивають ґрунт, і паля заглиблюється в нього під дією своєї ваги. Після заглиблення порожнину навкруг палі замивають грунтом або палю дещо добивають. Тиск води має бути 0,4...2,0 МПа, а витрати води - 0,01...0,05 м³/с

 

26

За­глиблення палі від одного удару молота називається відмовою палі; на практиці вона визначається як середнє арифметичне від 10 ударів

Відмова може бути і фальшивою. Вона виявляється в піщаних та твердих ґрунтах за рахунок того, що під нижнім кінцем палі під час забивання ґрунт значно ущільнюється, І паля показує відмову, рівну проектній, не досягнувши проектної глибини. У такому випадку не слід зрубувати недобиту палю, а треба дати їй так званий відпочинок. За 3.,.6 днів під її нижнім кінцем відбудуться процеси релаксації і розущільнення ґрунту і після повторного її добивання виявиться дійсна відмова.

Якщо палю в твердих ґрунтах не можна заглибити на потрібну глиби-, ну І вона не має заданої несівної здатності, що контролюється відмовою, 1 то для її заглиблення застосовують лідерне буріння.

27

 

вдавлюванням виконують, коли не допустимі ди­намічні навантаження на ґрунт та на будівлі, які розташовані поряд.

Розроблена установка для вдавлювання паль на основі гусеничного крана, основним органом якої є вакуумний присос до поверхні землі з робочою площею 15 м². Така установка може розвивати 1000...1200 кН зусилля на вдавлювання

 

вібрації заглиблюють палі з малим поперечним перерізом або трубчасті палі-оболонки з відкритим нижнім кінцем. Цей метод застосовують у водонасичених ґрунтах.

Завдяки гідродинамічній силі, яка виникає під вібрації в ґрунті, руйнується зв'язок між твердими частинками грунту і між грунтом та палею, і вона під своєю вагою заглиблюється в ґрунт.

Гвинтові палі застосову­ють в однорідних ґрунтах без вкраплення твердих кусків. Вони сприй­мають досить великі вдавлювання, а також можуть бути ефективними анкерами.

підмиву виконують під час гідротех­нічного будівництва, де є достатня кількість води і не треба виконувати спеціальні роботи для відведення відпрацьованої води. Суть методу по­лягає в тому, що потужні струмені води із сопел, закріплених на нижньо­му вістрі палі, розмивають ґрунт, і паля заглиблюється в нього під дією своєї ваги. Після заглиблення порожнину навкруг палі замивають грунтом або палю дещо добивають. Тиск води має бути 0,4...2,0 МПа, а витрати води - 0,01...0,05 м³/с

Машини, які підтримують палі в потрібному положенні (як правило, вертикально), а також робочий орган, за допомогою якого заглиблюють палі, називають копрами.

  Копри

спеціальних мостів

на рейковому ходу,

змонтовані на автомобілях,

тракторах,

екскаваторах

та стрілових кранах

28

 

Буронабивні палі (рис. VI.4, /) виготовляють за найпростішою методикою — у вибурену свердловину укладають бетонну суміш. Якщо свердловина суха, то напівжорстку суміш трамбують, і вона, розпираючи свердловину, трохи обтискує ґрунт, що поліпшує контакт палі з ґрунтом

Пневмотрамбовані палі — це ті самі буронабивні палі, викона­ні в обводнених грунтах, але для ущільнення бетонної суміші застосо­вують спеціальну кесонну шлюзову камеру, яка розміщується на поверхні свердловини.

Частотрамбовані палі добре контактують з ґрунтом, грунт не вибурюється, а розсувається й ущільнюється металевою трубою діамет­ром 42 см. Нижній кінець труби закривають литим чавунним наконеч­ником, який потім залишається в ґрунті. Трубу поступово наповнюють бетонною сумішшю і виймають за допомогою пневмомолота подвійної дії.

Об'ємно-переставні опалубки

які демон­тують у горизонтальному

чи вертикальному напрямі.

що витягується горизонтально застосовують при зведенні монолітних багатоповерхо­вих будівель з несівними поперечними стінами. Це П-подібна металева конструкція з опалубними елементами перекриття та бокових стін. Використання ЇЇ зумовлює одночасне бетонування поперечних несївних стін та перекриття. Після бетонування блоки опалубки демонтують з використанням спеціальних пристосувань у прорізи зовнішніх стін або в прорізи у перекритті і переставляють на наступний поверх.

що демонтується у вертикальному напрямі, застосовують у процесі зведення монолітних будівель змінної конструктивної схеми (з поперечними та поздовжніми несівними стінами). Використання цієї опалубки дає змогу сумістити виготовлення зовнішніх і внутрішніх монолітних стін.

Котюча опалубка  — це опалубна форма з механічним пристроєм відривання, опускання чи стулювання, встанов­лена на візках, що переміщуються по колії. Цю опалубку застосовують для бетонування відносно довгих лінійних споруд постійного перерізу по довжині (тунелів, траншейних складів, протяжних стінових конс­трукцій). Бетонування конструкцій у котючій опалубці виконують ділян­ками. Після закінчення бетонування на ділянці опалубку переводять у транспортне положення І переміщують на суміжну ділянку.

 

 

41

 Ковзна опалубка  ( при переміщенні по висоті вона не відділяється від конструкції, яку бетонують, а ковзає по її поверхні за допомогою підйомних пристроїв).

 Таку опалубку застосовують для бетонування висотних будинків І спо­руд з незмінною за висотою формою плану

 

Натягування арматури

механічним і

електротермічним

самонапруженням.

Канали для напружуваної арматури влаштовують установленням до бетонування в конструкції каналоутворювачів із сталевих трубок, гумових рукавів з дротовим осердям, які через 2..Л год після бетону­вання виймають з конструкції, чи сталевих тонкостінних гофрованих трубок, які залишаються в бетоні (див. рис. VIII.12, ж). Після досяг­нення бетоном потрібної міцності у канали заводять напружувану ар­матуру Із стрижнів, канатів чи пучків (рис. УШ.12, є). Один кінець арматури закріплюють у торці каналу, а інший запресовують в анкер і муфтою з'єднують з гідравлічним домкратом одинарної чи подвійної дії (рис. VIII.12, з). Якщо довжина арматури більше ніж 10 м, її натя­гують одночасно з обох кінців двома домкратами.

Натягують арматуру плавно, збільшуючи зусилля натягу на 3...5 кН і доводячи його до значення, що перевищує розрахункове на 10%. Ви­тримавши в такому стані 8...10 хв, зусилля натягу зменшують до розра­хункового і закріплюють другий кінець напружуваної арматури. Якщо в перерізі конструкції є кілька напружуваних арматурних елементів, то натягування починають з елемента, розташованого ближче до середини. Елементи, що розміщені біля боків конструкції, натягують одночасно двома домкратами чи навперемінно. Після цього знову під­тягують середні елементи, натяг яких зменшується внаслідок укорочення бетону від стискання.

Відразу після натягування канали заповнюють цементно-піщаним розчином марки не менше 300. Нагнітають розчин розчинонасосом чи пневмонагнітачем з одного кінця каналу безперервно, починаючи з тис­ку ОД МПа і підвищуючи його до 0,4 МПа. Нагнітання зупиняють, коли розчин починає витікати з Іншого кінця каналу.

 

 

44/прод/

45

Подавання бетонної суміші.

Баддя — це зварна металева конструкція, яка має корпус, каркас, зас­лінку, важіль. Бадді бувають поворотні та неповоротні

Стрічкові пересувні конвеєри доцільно застосовувати для подаван­ня бетонної суміші у невеликі (площею 5...8 м²) монолітні конструкції

Стрічкові бєтоноукладальники застосовують для зведення масив­них конструкцій (фундаментів, плит тощо) з інтенсивністю бетонуван­ня 20...ЗО м³/добу.

Вібраційними установками подають бетонну суміш рухливістю 4...12 см вниз під кутом 5...20° на відстань до ЗО м при бетонуванні невеликих у плані конструкцій.

 

 

46

Улаштування робочих швів.

робочі шви — послаблене місце в конструкції, їх розташовують там, де несівна здатність конструкції не змінюється (рис. УШ.22). Так, у прогонових та рамних конструкціях їх розташовують у нульових точках розрахункових епюр моментів.

Перед відновленням бетонування поверхню вже утвореного бетону обчищають від цементної кірки. При цьому міцність бетону має бути не менше ніж 0,3; 1,5 або 5 МПа при обчищенні відповідно водяним або повітряним струменем; механічною металевою шіткою; гідропіща-ним струменем чи металевою фрезою.

Бетонування в місцях утворення робочого шва відновлюють після того, як бетон попередньо укладеного шару набере міцності не менше ніж 1,5 МПа

 

Укладання бетонної суміші. Залежно від виду монолітних конст­рукцій, легкоукладальності бетонної суміші і прийнятих на основі цьо­го засобів для її ущільнення бетонну суміш укладають або горизонталь­ними, похилими та східчастими шарами (рис. VIII.20, м), або окремими смугами-картами в один шар (рис. VIII.20, є, ж), або одночасно на всю висоту конструкції чи блока бетонування.

 

 

47

Укладання бетонної суміші.

  Залежно від виду монолітних конст­рукцій, легкоукладальності бетонної суміші і прийнятих на основі цьо­го засобів для її ущільнення бетонну суміш укладають або

1. горизонталь­ними,

2. похилими та

3. східчастими шарами (рис. VIII.20, м), або

4. окремими смугами-картами в один шар (рис. VIII.20, є, ж), або одночасно на всю висоту конструкції чи блока бетонування.

 

Вібрування бетонної суміші засноване на поширенні в ній механіч­них коливань у вигляді хвиль, що створюють динамічний тиск.

Тривалість вібрування становить ЗО...100 с. За цей час (залежно від умов вібрації) закінчується осідання бетонної суміші і на поверх­ні бетону виникають цементне молоко і бульки повітря, що свідчить про необхідність закінчення дії вібрації

Вібратори

низькочастот­них;( амплітудою до 3 мм ними ущільнюють крупнозернисті бетонні суміші)

середиьочастотні ( амплітудою 1,5...1,0 мм

високочастотні (амплітудою 1,0...0,1 мм.

 

Підводне бетонування

1. метод вертикально переміщуваної труби (ВПТ)

2. метод висхідного роз­чину (ВР).

3.

1 Метод ВПТ на глибинах до 50 м.

Для подавання бетонної суміші в огороджену залізобетонною опалубкою, шпунтом чи обсадною трубою конструкцію опускають бетонолитні труби діаметром 100...300 мм, які зібрані з легко рознімних ланок, що мають у верхній частині клапан та бункер для приймання бетонної суміші. Труби з бункером підвішують до підйомного механізму. Перед початком бетонування в трубу вводять пробку-пакет із мішкови­ни, м'який глиняний пиж чи металеву або дерев'яну пробку з ущільнен­ням і утримувальним канатом. У бетонолитну трубу подають бетонну суміш високої рухливості — 14...20 см. Пробка під вагою бетонної суміші опускається вниз труби, витискаючи воду. У міру подавання бетонної суміші й нарощування шару бетону в конструкції труби посту­пово піднімають; при цьому їхній нижній кінець має бути постійно заглиб­леним у бетонну суміш не менше ніж на 0,8 м, якщо глибина бетонування до 10 м, і не менше ніж 1,5 м, якщо глибина більша. Для запобігання розшаровуванню швидкість виходу бетонної суміші з труби обмежується 0,12 м/с; її регулюють зміною глибини заглиблення кінця труби в бетон­ну суміш. Після піднімання бетонолитної труби на висоту її ланки пода­вання бетонної суміші зупиняють, демонтують верхню ланку труби, пере­ставляють бункер, після чого відновлюють подавання бетонної суміші

Бетонування ведуть безперервно до рівня, який перевищує проектну позначку на 2 % висоти конструкції, але не менше ніж на 100 мм. Після досягнення бетоном міцності 2...2,5 МПа верхній слабкий шар бетону, ЩО прилягав до води під час робіт, вилучають до проектного рівня конструкції.

 

2.Метод ВР

в центрі блока бетонування встановлюють шахту з ґратчастими сітками, в яку опускають на всю глибину сталеву трубу діаметром 38... 100 мм. Шахту до 20 м завглибшки заповнюють бутовим каменем розміром 150...400 мм, а шахту до 50 м завглибшки — кам'яною накидкою роз­міром 40...150 мм. Після цього по трубах самопливом подають цемент­ний розчин Труби мають заглиблюва­тися в розчин не менше ніж на 0,8 м. У міру підвищення рівня розчину труби піднімають. При напірному бетонуванні труби встановлюють у кам'яній накидці без утворення шахт. Розчин у труби подають під тиском від розчинонасоса чи пневмонагнітача. Рівень розчину доводять на 10...20 см вище проектної позначки, а коли міцність накладки досягне 2...2,5 МПа, надлишок розчину вилучають.

 

3 .Методом утрамбовування

бетонної суміші зводять конструкції знач­ної площі з бетону класу до ВЗО, нижня частина яких занурена у воду до 1.5 м завглибшки. Бетонну суміш рухливістю 5...7 см спочатку уклада­ють від кута блока бетонування чи від однієї із стінок у вигляді виступного ³ коди острівця. Наступні порції суміші укладають на горизонтальну поверхню острівця по його контуру на відстані не менше ніж 0,5 м від краю води й утрамбовують, витісняючи зовнішню поверхню острівця у воду (рис. VIII.23, и). Утрамбовування також поєднують з глибинним вібру­ванням. Надводну поверхню укладеної бетонної суміші захищають від Розмивання водою і механічних пошкоджень, покриваючи брезентом, щита­ми, матами, та привантажують каменями чи мішками з піском. ^ Укладання бетонної суміші \

в мішках застосовують для вирівнювання основ під блоки, влаштування опалубки на глибині до 2 м

50

Торкретувапня (рис. VIII.23, б) - бетонування конструкцій методом нанесення цемент-гарматою на поверхню опалубки чи конст­рукції одного чи кількох шарів цементно-піщаного розчину (торкрет) або бетон-шприц-машиною бетонної суміші (набризк-бетон).

Торкретуванням улаштовують

тонкостінні конструкції, забезпечують водоне­проникність поверхневого шару

виправляють дефекти бетонних та залізобетонних конструкцій чи

підсилюють їх.

Торкретування вико­нують на неармованій чи армованій поверхні.

До складу торкрету входять цемент і пісок (або гравій розмірами частинок до 8 мм), а до складу набризкбетону, крім того, ще додають крупний заповнювач розміром не більше ніж 25 мм.

Суха цементно-піщана суміш вологістю не більше ніж 8 % чи бетонна суміш під дією стисненого повітря із камери по шлангу подаються до сопла, де суха суміш зміщується з водою і з великою швидкістю (120...140 м/с) вилітає назовні. Частинки торкрету вдаряються об поверхню опалубки чи конструкції І, затримуючись на ній, утворюють щільний шар торкре­ту чи набризк-бетону.

Відстань між соплом і поверхнею під час нанесення розчину або бетонної суміші відповідно становить 0,7 та 1...1,2 м.

Товщина бетонних шарів не повинна перевищувати 50 мм на горизонтальних армованих поверхнях (які наносять знизу вгору) та 75 мм — на вертикальних поверхнях. Якщо роблять кілька шарів, то наступний наносять з таким інтервалом, щоб під дією струменя свіжої суміші не пошкоджувався попередній шар (як правило, цей інтервал становить не більше ніж 1...2 год).

 

51

Якщо температура від'ємна, припиняється сам процес твердіння бетону.

збільшення об'єму льоду до води на 10 % призводить до виникнення внутрішніх сил, що порушують кристалічні новоутворення

Мінімальну міцність, при якій замерзання бетону не є небезпечним, називають критичною.

Вистоювання бетону.

методи термоса;приготування протиморозних хімічних добавок;прогрівання чи обігрівання

52

Методом термоса

витримують масивні бетонні та залізобетонні конструкції, модуль поверхні яких не перевищує: 6 — при укладанні суміші на портландцементі; 10 — на швидкотверднучому портландце­менті (модуль поверхні конструкції визначається відношенням площі відкритої поверхні конструкції до ЇЇ об'єму).

Бетонну суміш температурою 15...40 °С укладають в утеплену опалуб­ку. За рахунок теплоти, внесеної бетоном, та теплоти, що виділяє цемент

Метод термоса найбільш економічний і простий, оскільки не потре­бує устаткування для обігрівання бетону в конструкціях, його обслуго­вування і витрат електроенергії, пари, палива.

Різновиди описаного методу — гарячий термос і термос із застосуван­ням хімічних добавок дають  змогу поширити його на конструкції з більшим М„.

 

Гарячий термос полягає в укладанні бетонної суміші, попередньо розігрітої до температури 60...80 °С та ущільненої в гарячому стані, і наступному термосному вистоюванні. Такий метод застосовують при зведенні конструкції з М_п < 12.

Розбирають опалубку при температурах бетону, що близькі до тем­ператури його замерзання, але обов'язково до примерзання опалубки до бетону.

 

53

Електропрогрівання бетону

застосовують для конструкцій з М_п від 8 до 20, а також для інших у разі потреби прискорити твердіння бетону.

Суть електропрогрівання полягає у використанні теплоти, що виділя­ється в бетоні в процесі проходження через нього змінного електричного струму Укладену й ущільнену суміш через 1...2 год вмикають до електро­мережі за допомогою металевих електродів. Перетворення електроенергії на теплову здійснюється безпосередньо в бетоні.

види електро­дів: пластинчасті, смугові, стрижневі, плаваючі й струнні.

 

Індукційне прогрівання (рис. VIII.29) застосовують для густо- і рів-номірноармованих конструкцій балок, ригелів, прогонів, колон та склад­них монолітних стиків. Для цього навколо залізобетонного елемента влаш­товують спіральну обмотку — індуктор з ізольованого проводу - і вми­кають до мережі. Під дією змінного електричного струму сталева опалуб­ка чи арматура, що виконує роль осердя (соленоїда), нагріває і передає теплоту бетону. Індуктор улаштовують до укладання бетонної суміші, що дає змогу попередньо відігрівати ним арматуру і металеву опалубку.

55

тем­пературою вище ніж 25 °С і відносною вологістю повітря менше ніж 50%.

Як добавку застосовують

вуг­лекислий калій-поташ,

нітрит натрію

хлорид кальцію (СаС1₂),

сечовину,

аміачну воду ШН₄ОН), нітрит-нітрат-хлорид каль­цію та ін.

 

Хімічні добавки кількістю до 2...З % маси цементу діють як приско­рювачі

Введення більшої кількості добавок (від 3 до 15 % маси цементу) знижує температуру замерзання ( протиморозними.)

 

При їх застосуванні бетонну суміш температурою 25...35 °С уклада­ють в утеплену опалубку, якщо температура зовнішнього повітря ста­новить -15...-20 °С, суміші

Бетони з протиморозними добавками допускається застосовувати, якщо забезпечено набрання ними до замерзання критичної міцності не менше ніж 20 % марочної.

У разі бетонування армованих конструкцій перевагу надають добав­кам, що не викликають корозії арматури (поташ, нітрит натрію), а хло­риди використовують для неармованих конструкцій.

Бетони з протиморозними добавками не можна застосовувати при  

динамічним навантаженням;

попе­редньо напружуваною арматурою;

розміщених у зоні змінного рівня води;

залізобетонних, що експлуатуються в агресивних середовищах, зонах блу­каючих струмів, під напругою постійного струму та в інших випадках.

 

57(56)

Монтаж будівельних конструкцій здійснюють за допомогою підйомних І підйомно-транспортних машин та механізмів. Основними монтажними машинами є крани.

Стрілові монтажні крани на гусеничному, пневмоколісному, автомо­більному ходу та спеціальному шасі належать до мобільних

Баштові, козлові, залізничні, мостові, кабельні крани, а також само-підйомні крани, щогли і портали вважають обмежено мобільними

Шеври, портали, стрічкові підйомники, гвинтові щоглово-стрілові крани належать до немобільних

Технічними І технологічними параметрами, за якими відрізняються стрілові крани Основними технічними характеристиками баштових кранів є вантажний момент, найбільший виліт стріли і висота підйому гака.

 

Для збільшення вильоту стріли застосовують додаткове обладнання

1. гусачки 

2. клюви з допоміжним гаком,

3. спеціальні оголовки -жорсткі та вилкуваті

Монтаж колон.

Для підготовки колон під монтаж слід нанести з чотирьох боків зверху колони і на рівні верху фундаментів осьові риски.

Перед монтажем у разі потреби колони оснащують хомутами або струбцинами з розчалками, драбинами і монтажними столами, начеплю-_ють монтажне обладнання.

Процес монтажу колон включає такі операції: стропування, підніман­ня, переміщемня, орієнтування на місце встановлення, встановлення, ви­вірення, тимчасове і постійне закріплення.

 

 

60

Постійне закріплення забезпечує стійкість конструкцій у проект­ному положенні на період виконання післямонтажиих робіт і експлуа­тації. Постійне закріплення є завершальною операцією монтажного процесу і закінчується електрозварюванням закладних частин або арма­тури, встановленням болтів, заклепок, бетонуванням стиків

Замонолічування стиків і швів виконують переважно в залізобе­тонних конструкціях з метою закріплення їх у проектному положенні

 

 

64

Монтаж ферм балоків

Ферми до 24 м завдовжки доставляють у цілому вигляді, ЗО м завдовжки і більше — окремими елементами, які укруп­нюють на будівельному майданчику на спеціальних стендах. Монтаж ферм і балок допускається тільки після остаточного закріплення всіх розташованих нижче конструкцій.

Підготовка до монтажу