Поживність комбікормів та їх збагачення

Це однорідні кормові суміші заводського виготовлення, до яких входить багато компонентів, підібраних з урахуванням науково об­ґрунтованих потреб тварин певного виду і віку в поживних речови­нах для забезпечення повноцінного живлення.

Деякі корми не містять усіх необхідних поживних речовин для тварин. У разі змішування вони взаємно доповнюють один одного окремими елементами поживності й за відповідної комбінації до­сягається оптимальний рівень енергії, протеїну, амінокислот, міне­ральних речовин та вітамінів для задоволення фізіологічних потреб організму. В такому вигляді максимально використовуються пожив­ні речовини, і продуктивність тварин підвищується на 10 — 15 % і навіть на 25 — 30 %.

Рецептуру комбікормів розробляють науковці на основі сучасних знань про живлення окремих видів і вікових груп сільськогосподар­ських тварин та потреби їх у поживних речовинах. Кожному рецеп­ту комбікорму, призначеному для певного виду тварин, присвоюєть­ся певний номер. Згідно з інструкцією встановлено такий порядок нумерації:

для курей — 1 — 9; індиків — 10 — 19; качок — 20 — 29; гусей — 30 — 39; цесарок і голубів — 40 — 49;

свиней — 50 — 59; ве­ликої рогатої худоби — 60 — 69; коней — 70 — 79; овець — 80 — 89;кролів і нутрій — 90 — 99; хутрових звірів — 100 — 109;  ставової ри­би —110 — 119 і для лабораторних тварин — 120 — 129.

У межах окремого виду тварин кожному рецепту присвоюється порядковий номер. Вид комбікорму позначають літерами: ПК — повнораціонний комбікорм, К — концентрат, П —премікс. Напри­клад, ПК-18 — комбікорм для курок-несучок, 18-й рецепт. Останнім часом для свиней комбікорм позначають літерами СК — свинячий комбікорм.

В Україні виробляють повнораціонні комбікорми, комбікорми- концентрати, білково-вітамінні добавки (БВД), білково-вітамінно- мінеральні добавки (БВМД) і премікси.

Повнораціонні комбікорми збалансовані за всіма поживними речовинами залежно від групи тварин, їх випускають переважно для птиці та свиней.

Комбікормами-концентратами доповнюють основний раціон із грубих і соковитих кормів необхідною кількістю протеїну, міне­ральних речовин, вітамінів, їх виготовляють для великої рогатої худоби, овець, коней, свиней.

БВД і БВМД містять концентровані високопротеїнові корми (ма­куха, дріжджі, зерно бобових тощо), а також препарати вітамінів, макро- і мікроелементів, антибіотики та інші біостимулятори. їх уводять до складу комбікормів, які виробляють на основі власного фуражного зерна, а також як доповнювачі при балансуванні раціо­нів тварин із грубих, соковитих і зернових кормів безпосередньо у господарствах.

Премікси — це суміш біологічно активних речовин (вітаміни, мікроелементи, амінокислоти, антиоксиданти, фармакологічні пре­парати тощо) з наповнювачами (шрот, дріжджі, висівки). Їх уводять до складу комбікормів, білково-вітамінних добавок, замінників не­збираного молока в кількості 1 — 2 %. Премікси бувають вітамінні, мінеральні, вітамінно-мінеральні та ін.

Комбікорми випускають у розсипному, гранульованому і брике­тованому вигляді. Під час гранулювання й брикетування зменшу­ється об’єм комбікорму, він стає більш транспортабельним і краще зберігаються поживні речовини. Розсипний комбікорм у процесі транспортування самосортується: важчі частинки осідають на дно, і корм стає нерівноцінним за вмістом поживних речовин в окремих місцях.

Оцінюють комбікорм за зовнішнім виглядом, кольором, запахом, ступенем помелу зерна, наявністю механічних домішок.

Оцінка якості комбікормів

Зелені корми, характеризуючись високою поживністю та біологічною цінністю, не придатні для тривалого зберігання. Скошена трава у купах через 4–6 год зігрівається до 25–30?С і вище, що призводить до втрати енергії, протеїну, каротину, вуглеводів та інших поживних речовин, накопиченню продуктів розпаду білка, токсичних продуктів життєдіяльності мікроорганізмів, які негативно впливають на стан здоров’я тварин.

Оцінку якості зелених кормів проводять за фазою вегетації, ботанічним складом, наявністю шкідливих та отруйних рослин, а у лабораторних умовах визначають хімічний склад.

Оцінку якості сіна проводять на основі органолептичних показників і лабораторного аналізу. Пробу сіна відбирають із різних місць скирти чи сіносховища. Середня проба повинна відображати всю партію досліджуваного корму. Органолептично визначають загальний вигляд, однорідність, зовнішній вигляд, ознаки псування, які характеризують якість заготівлі та зберігання.

Колір якісного сіяного бобового сіна повинен бути від зеленого і зелено-жовтого до світло-бурого; сіяного злакового і природних кормових угідь – від зеленого до жовто-зеленого і зелено-бурого. Запах якісного сіна зазвичай від ароматно сінного до слабо вираженого і залежить від фази вегетації трав під час їх скошування, погодних умов при висушуванні, умов зберігання.

При загальній оцінці соломи і визначенні її типу (за стандартом) враховують вид рослин, з яких вона одержана, колір і запах, запиленість, горілість, вологість, вміст днища (підстіжка) і верхів'я скирти, а також засміченість її шкідливими й отруйними рослинами.

Колір соломи залежить від виду рослин, способів збирання і зберігання. Доброякісна солома пшенична яра, ячмінна, вівсяна – світло-жовтого кольору із світло-бурими вузлами, просяна – від зеленого до темно-зеленого кольору; озимих (жита, пшениці) за кольором дещо світліша від соломи ярих культур.

Згідно зі стандартом вологість сухої соломи не повинна перевищувати 14 %, соломи середньої сухості – 14–15, вологої – 16–20, сирої – більше 20 %.

За результатами органолептичної оцінки солому поділяють на три категорії: доброякісна, підозріла, непридатна до згодовування.

Якість борошнистих кормів визначають за кольором, запахом, смаком, чистотою, вологістю і наявністю комірних шкідників.

Оцінку якості макухи і шроту проводять за кольором: лляні – від сірого до світло-коричневого, соняшникові – сірий, кукурудзяні – сіро-коричневий, ріпакові – зелено-жовтий з домішкою бурих часток насіннєвої оболонки, суріпиці – темно-сірий.

Для визначення якості кормового борошна тваринного походження оглядають партію мішків. Звертають увагу на його однорідність, маркування. Потім відбирають середню пробу щупом (зверху, з середини і дна не менше як з 10% мішків). У лабораторних умовах визначають вологість, вміст протеїну, жиру, золи. За господарської оцінки звертають увагу на колір, запах, тонину помелу, наявність домішок.