Просо. Значення, особливості будови, хімічного складу,

Показники якості

Просо – це одна із давніх теплолюбивих культур, батьківщиною якої є Індія. В давнину під посіви проса відводили великі площі. У значних кількостях його вирощували в Єгипті. Тепер світова посівна площа під просом невелика. Крім країн Азії та Америки, його вирощують у Європі.

Просо – це ярова культура. Жодна зернова культура не має такої великої кількості видів, як просо (близько 400). В Україні вирощують у незначних кількостях просо двох видів: посівне та італійське.

Посівне (звичайне) просо має найбільше промислове значення. Залежно від форми волості, звичайне просо поділяють на 5 підвидів, з яких найбільше сільськогосподарське значення має тільки один з них – просо похиле. За кольором плівок просо поділяється на біле, жовте, червоне, сіре, чорне, за формою зерна – кулясте та яйцеподібне (овальне). За консистенцією зерно проса буває склоподібне й борошнисте.

В Україні поширені такі районовані сорти посівного проса: “Харківське 8”, “Харківське 57”, “Подолянське 24/233” тощо.

Італійське просо дає дрібне зерно, тому воно не має великого сільськогосподарського значення. Одним із підвидів італійського проса, який вирощують в Україні на зерно, є чумиза. У перекладі з китайської «чумиза» означає “дрібне зерно”. Ця культура характеризується посухостійкістю і високою врожайністю. Зерно чумизи дуже дрібне, кількість плівок у ньому досягає 20%.

Кукурудза. Значення, особливості будови, хімічного складу,

Показники якості

Кукурудза звичайна або маїс (Zеа mауs) – цеоднорічна однодомна трав'яниста рослина родини злакових.

Плодом кукурудзи є зернівка, що зібрана в початки. Рослинна сировина цвіте у липні – вересні місяцях.

Вона походить з Центральної і Південної Америки. Поширена на всій території України. Її вирощують як одну з найважливіших зернових і силосних культур.

Ботанічні сорти кукурудзи поділяються на декілька груп: звичайна, зубоподібна, напівзубоподібна, крохмалиста, цукрова тощо.

В Україні поширені сорти звичайної кукурудзи, значно менше – зубоподібна і напівзубоподібна. Звичайна (кремениста) кукурудза має блискуче зерно з округлою випуклою верхівкою, ендосперм - склоподібний (рогоподібний), частково – борошнистий. Колір зерна звичайної кукурудзи – білий, жовтий, жовто-коричневий, червоний. Зерно зубоподібної кукурудзи велике, має видовжену форму і вдавлену верхівку, білого або жовтого кольору, блискуче тільки з боків, склоподібна (рогоподібна) частина розвинута на периферії.

Напівзубоподібна кукурудза є гібридом звичайної і зубоподібної кукурудзи. Зерно має білий або жовтий колір. В Україні вирощують такі районовані сорти кукурудзи: “Закарпатська”, “Воронезька”, “Одеська 10”, гібриди “Буковинський 3”, “Дніпропетровський 2” тощо.

З лікувальною метою використовують стовпчикиз кукурудзяними приймочками. Заготівлю приймочок проводять у період молочно-воскової стиглості початків.

Сировину сушать на відкритих майданчиках або в приміщенні, яке добре провітрюється, розклавши тонким (1-2 см завтовшки) шаром на тканині чи папері. Штучне сушіння проводять за температури 40°С. Вихід сухої сировини становить 22-25%.

Строк придатності до використання - 3 роки. Суха сировина дуже гігроскопічна, тому її зберігають у сухому приміщенні

Кукурудзяну олію використовують для профілактики й лікування атеро­склерозу та при гіпертонії, при появі нудоти й діареї. Відварена кукурудза корисна при запорах, хворобах печінки, подагрі, нефриті, при захворюваннях серцево-судинної системи.

Гречка. Значення, особливості будови, хімічного складу,

Показники якості

Зерно гречки належить до родини гречкових. Вона відрізняється від злакових культур будовою стебла, листя, суцвіття і плоду. Це однорічна прямовиста рослина від 15 до 60 см у висоту. На стеблі, що спочатку зеленого кольору, а з часом стає червоним, розташовуються на коротких черешках серцеподібні листки, рівні в довжину. В пазусі листків висять клубоподібні суцвіття з багатьма червоними (іноді білими) квітками. Плоди з гострими гранями, у дозрілому стані світло-коричневі.

Гречка цвіте із червня по вересень місяці. Батьківщиною гречки вважають Гімалайські гори. Світові посіви її невеликі. Цю культуру вирощують в Індії, Японії, США, Канаді, Франції, Польщі, Україні, Росії, Білорусії. Основні площі під посіви гречки в Україні зосереджені на Поліссі і в лісостеповій зоні. Ця культура вибаглива до грунту і вологи.

Розрізняють чотири види гречки: культурну (звичайну), татарську, округлу, напівокруглу. В Україні вирощують тільки культурну гречку. Татарська трапляється у посівах звичайної гречки і вважається бур'яном. При шеретуванні зерно такої гречки частково потрапляє у відходи, а частково залишається не шеретованим у крупах і вважається сміттєвою домішкою.

Залежно від урожайності, вегетаційного періоду, розміру зерна, плівчастості і виходу крупів розрізняють кілька ботанічних сортів звичайної гречки, з яких найбільш поширеними в Україні є “Богатир”, “Слов’янка”, “Срібляста”, “Ямпільська” тощо.

У медицині гречка використовується як трава з листками і квітами. Насіння гречки містить багато вітамінів, мінеральні речовини й цінний рослинний білок. Тому зерно є чудовим замінником зернових злаків. Траву збирають свіжою і сушать на повітрі. Насіння одержують змолочуванням дозрілих рослин.

У траві знаходиться рутин й інші флавоноїди, дубильні речовини, фагопірин. У насінинах багато мінеральних речовин, насамперед кальцію. Вони багаті вітамінами групи В, а також жирами й цінними білковими речовинами.

Крупу гречки включають у зміцнювальну дієту для людей похилого віку й хворих, які перенесли важкі захворювання. У деяких місцях за вечерею п'ють гречаний чай.