Клініка травми носа часто характеризується носовою кровотечею внаслідок
порушення цілості шкіри і слизової оболонки порожнини носа. Ступінь кровотечі
може бути різний, але постгеморагічна анемія буває рідко. Тфеба мати на зшазі,
що втрата крові до 50 мл у новонароджених призводить до порушення гемодинаміки, і тому необхідна своєчасна й ефективна патогенетична терапія.
Діти часто дістають тільки садна та забиття м’яких тканин носа без ушкодження кісткового скелета. Набряк м’яких тканин залежить від сили удару.
З’являються підшкірні крововиливи, в кон’юнктиву ока, інколи спостерігається
емфізема внаслідок розриву слизової оболонки порожнини носа.
У дітей старшого віку на рентгенограмах виявляють ушкодження кісток у вигляді ліній перелому або переломів між кістковими фрагментами. Емфізема очної
ямки має вигляд серпоподібної смужки просвітлення над очним яблуком.
Під час пальпації носа вказані вище симптоми легко виявляються. Також
можна визначити крепітацію внаслідок тертя осколків, їх рухливість і деформацію. Проте травма кісток носа найкраще виявляється за допомогою рентгенологічних досліджень у боковій і фасній проекціях. Можна застосовзгвати томографію
кісток носа. У дітей перших років життя тяжко розшифрувати рентгенограми у
зв’язку з тонкими і неповністю розвиненими кістками. Крім того, нашаровуються
інтенсивні тіні зубів і зубних зачатків. Д ля отримання більш чіткої інформації про
перелом кісток носа застосовується КТ.
Під час передньої риноскопії часто виявляють набряклу слизову оболонку порожнини носа, в окремих місцях спостерігаються її розриви і крововиливи. Необхідно оглянути перегородку носа, на якій нерідко бувають гематоми.
Функціональні методи дослідження вказують на порушення фізіологічних
функцій: дихальної, нюхової, калориферної, мукоциліарного кліренсу таін. Вказані фізіологічні зміни виникають у перші моменти травми носа і наростають в
наступні 2-3 дні, а потім зменшуються і відновлюються протягом 7-10 діб після
травми у разі раціонального лікування.
Серед загальних клінічних ознак спостерігаються типові явища з непритомністю, струсом головного мозку. С. Б. Безшапочний (1982) встановив за допомогою електроенцефалографії, що у разі травми носа легкого ступеня відбуваються
зміни гемодинЕіміки і біоелектричної активності головного мозку. Тому хворих з
травмами носа необхідно проконсультувати у невролога.
Лікування. Рани м’яких тканин зовнішнього носа лікують за загально-
встановленими правилами хірургії. Садна не потребують первинної обробки. Забруднені рани перед обробкою очищають за допомогою антисептичних розчинів, спиняють кровотечу. Краї рани змаззпоть 5% спиртовим розчином йод>% 70°
спиртом. Якщо таких лікарських речовин немає, то шкіру довкола рани промивають теплою перевареною водою з милом. Первинну обробку рани у дітей треба
робити надто обережно.
Хірургічна обробка рани може бути первинною (первинна рання - до 36 год,
відкладена - до 48 год, пізня - після 72 год) і вторинною - проведеною вдруге.
При застосуванні засобів протизапальної терапії прийнято накладати глухі по225
шарові шви на рану до 72 год з моменту травми з дрен)^анням рани протягом
2-3 діб. Для дренажу використовують гумові смужки або 2-3 дренажі з товстої
поліамідної лігатури. У разі нагноєння рани знімають 2-3 шви і дренують у нижньому полюсі. Шви знімають на 7-8 добу з наступним використанням еласто-
протекторів - контратубекс. цепан, ворен та ін. у вигляді легкого масажу або уль-
трафонофорезу протягом 2-3 міс (максимально до 6 міс) для формування еластичного атрофічного рубця.
Інколи різані незабруднені рани можна зашити рідкими швами без вирізання
країв ран після обробки шкіри йодом. Слід зауважити, що обробляти безпосередньо рану розчином йоду не можна. Також багаторазове змаззтвання шкіри в
дітей розчином йоду може спричинити опіки і ушкодження тканин. Пов’язку на-
ісладають старанно, укріплюючи її лейкопластирем. Потерпілим внаслідок поранення шкірних покривів слід завжди з метою профілактики вводити протиправцеву сироватку. Застосовують протишокові заходи. Як правило, за наявності перелому кісток носа проводять їх репозицію ендоназальним шляхом під
загальним знеболенням. До інтубаційного наркозу вдаються рідко. Застосовують різні види загальної анестезії: внутрішньовенний барбітуратовий наркоз,
рауш-наркоз, нейролептанальгезію. Слід зазначити, що вибір загального зне-
болешія проводиться індивідуально. Місцева анестезія застосовується рідко,
оскільки вона малоефективна у зв’язку зі складною іннервацією носа. Техніка
репозиції1 ака.
Хірургічні втручання у дітей здійснюють під наркозом. Мета - щадна репозиція та іммобілізація фрагментів кісток зовнішнього носа. У разі бокового зміщення кісток зовнішнього носа лікар проводитьїх вправляння за допомогою пальців своїх рук. Після цього на ділянку носа доціла.но накласти колодій ну, гіпсову
пов’язку або спеціальний пелот терміном на 6-8 днів для іммобілізації кісток носа.
Hitmo зміщення носа відбулося в передньозадньому напрямку, репозиція проводиться за допомогою елеваторів Ю. Н. Волкова (1958) або інших інструментів:
зігнутим зажимом, распатором, пінцетом, обмотгіним ватою, або гумовими трубочками та ін. При сідлоподібній деформації репозицію здійснюють двома елеваторами одночасними рухами вперед і догори.
Під час передньої риноскопії елеватор уводиться в порожнину носа і здійснюється редресація кісток зовнішнього носа. Одночасно за допомогою пальців моделюють спинку носа. Далі проводиться передня тампонада марлевими тампонами, змащеними антисептичними мазями або парафіном, терміном до 6-7 днів.
Передня тампонада фіксує уламки носа, а протягом 6-7 днів вони зростаються.
Звичайно проводиться зовнішня фіксація носа. Проте й досі не розроблено ефективних методів фіксації. В післяопераційний період призначають антибіотики.
При відкритій травмі зовнішнього носа з ушкодженням кісток проводиться
первинна хірургічна обробка рани під загальним знеболенням або рідше під місцевою сінестезією. Видаляють вільні кісткові відломки, краї кісткової рани видаляють кістковими щипцями до появи капілярної кровотечі і рівняють іх рашпилем. По^гім роблять ревізію раневої поверхні, промивають антисептиками або антибіотиками. М’які тканини мобілізують, рану зашивають тонкою капроновою
ниткою або японською лескою діаметром 0,2- 0,3 мм, але не товстим шовком, що
призводить до утворення грубих рубців. р£шу зашивають після репозиції кісток
зовні]пнього носа наглухо і не дренують. За показаннями проколюють крильні
хрящі і хрящ перегородки носа, гематоми перегородки носа широко дренують на
226
2-3 дні, порожнину гематоми промивають антисептиками або антибіотиками і
роблять передню тампонаду. В післяопераційний період перорально чи парентерально призначають антибіотики.
При відриві кінчика носа, крильних хрящів проводиться первинна хірзфгічна
обробка і кінчик носа пришивають, починаючи з хрящів.
Якщо травми носа сзчіроводжуються струсом головного мозку, оперативне
втручання відкладається на 7-10 днів. При травматичному шоку репозицію кісток носа роблять після виведення пацієнта з шокового стану.
Слід мати на увазі, що внаслідок травм носа нерідко бувають гематома і абсцес
перегородки носа. У такому разі треба зробити розріз слизової оболонки перегородки носа з двох боків, але не один навпроти одного, а з одного боку розріз роблять ближче до входу в ніс, а з іншого - далі від входу на 5-10 мм. Таким чином,
у післяопераційний період не утвориться наскрізний отвір у перегородці носа.
Порожнину абсцесу промивають концентрованими розчинами антибіотиків або антисептиками. Рану дренують гумовими смужками або вводять марлеві
тампони, змочені гіпертонічним розчином для ефективнішого відсмоктування
eкcyдa^y^ У післяопераційний період призначаються антибіотики. Якщо дренаж
недостатній або перебіг абсцесу відбувається без хірургічного лікування, можуть
бути тяжкі ускладнення.
Дефекти ран закривають місцевими тканинами. Д ля заміщення дефектів хрящових відділів носа використовзпють вільну пластику за Сусловим. Cjnrb останньої
полягає у пересадці в дефект носа вільного шкірно-хрящового клаптя з вушної раковини (частина завитки). Якщо батьки принесли клапті тканин носа чи вуха, то
реплантують останні, попередньо обробивши антисептичними розчинами. Якщо
тканини не здатні повністю прижитися, то за цей час рана встигає заповнитися
грануляціями, що дає змогу зменшити площу дефекту. У післяопераційний період застосовують гіпотермію реплгштованої частини протягом 2-3 діб, інколи
гірудотерапію, антибактеріальну та протизапальну терапію.
Первинна обробка укушених ран собаками, лисицями, борсуками, куницями,
вовками має свої особливості. Насамперед рану обробляють 10% розчином господарського мила, нежит^гездатні тканини висікають, дренують протягом 5-7
днів, проводять антирабічну вакцинацію проти сказу, бо вірус поширюється периневрально зі швидкістю 3-5 мм за годину (консультація рабіолога). Для вакцинації проти сказу використовують 2 типи вакцин: із мозіу овець типу Фермі та
культуральну антирабічну вакцину, яка виготовлена з клітин нирок сирійського
хом’яка, антирабічний у-глобулін вводять відразу після укусу хижаками. Вирішується питання щодо проведення протиправцевого щеплення.
При хворобі «кошачої подряпини» (кошачої корости, доброякісного лімфогра-
доброякісного лімфогра-
нуломатозу, хвороби Дебре) виникає лімфаденіт, збудником якого є особливі хламідії, які гематогенно поширюються, викликаючи інтоксикацію. Інкубаційний
період 7-14 діб (інколи до З міс). На місці укусу виникає папула з червоним обідком навколо, далі - пустула, виразка, є висипка на шкірі.
Лікубаннл проводиться разом з інфекціоністом - преднізолон протягом 7 діб,
розтин абсцесу за показанням або вузол видаляють. Призначають УВЧ, фізіотерапію на збільшені лімфатичні вузли. Прогноз сприятливий.