Клинические проявления заболевания

Неинвазивная грибковая инфекция часто проявляется следующими характерными симптомами:

Мицетома:

•     Эпизодическая или постоянная головная боль;

•     Болевые ощущения в области зубов и верхней челюсти;

•     Затруднение носового дыхания и отёк носа;

•     Выделения из носа с неприятным запахом, реже с примесью крови.

Аллергический грибковый гайморит:

•     Ощущение распирания в пазухе, головные боли;

•     Выделения из носа слизистого и слизисто-геморрагического характера;

•     Полипы в носу;

•     Заложенность носа, потеря обоняния.

Эта форма редко протекает самостоятельно и обычно сочетается с бронхиальной астмой, хроническим аллергическим ринитом, крапивницей и многими другими, аллергическими заболеваниями. Для инвазивного грибкового гайморита при острой форме характерны следующие признаки:

•     Острая лихорадка;

•     Сильные головные и лицевые боли;

•     Затруднение носового дыхания и кровянистые выделения из носа;

•     Расстройства зрения.

При отсутствии лечения и прогрессировании заболевания развивается кома и наступает смерть пациента от осложнений грибковой инфекции.

Основные принципы терапии:

Возможно лечение сопутствующих патологий.

После исчезновения симптомов заболевания положительный эффект оценивается спустя неделю.

Грибковый гайморит плохо поддается лечению, поэтому оно занимает довольно длительное время.

Для полноценного лечения необходимо удалить грибковое тело из гайморовых пазух. Сделать это можно только путем оперативного вмешательства. В зависимости от характера и течения заболевания, назначают разные виды операции: эндоскопическую, операцию Денкера, классическую гайморотомию.

Помимо хирургического лечения, назначается медикаментозная терапия: противогрибковые, иммуномоделирующие, стероидные препараты:

Противогрибковые препараты требуются, чтобы предотвратить развитие рецидивов после операции, или для подавления грибков при консервативном лечении. Применяются такие лекарства: вориконазол, леворин, нистатин, тербинафин, флуконазол.

Кортикостероиды. Эти препараты обладают мощным противовоспалительным действием и укрепляют иммунитет, препятствуют рецидивам после операции. Как правило, они применяются местно в виде капель, реже в виде таблеток. При системном применении стероидов существует риск развития осложнений, поэтому необходим постоянный контроль за состоянием пациента.

Иммуномодуляторы укрепляют защитные силы организма, повышают сопротивляемость различным заболеваниям (в т.ч. и грибкового характера). Они могут быть растительными (женьшень, эхинацея) и синтетическими (Анаферон, Арбидол)

Лечить неинвазивные формы грибкового гайморита можно без применения системных препаратов. Для восстановления общего иммунитета и возвращения здоровья околоносовых пазух назначаются следующие методы терапии: Прием иммуномодуляторов для повышения функциональности иммунной системы. Разрешено применять как растительные, так и синтетические лекарства — Иммунорикс, Иммунал, Эхинацею, Тактивин и т.д. К этой же группе лекарств можно отнести и препараты, стимулирующие выработку интерферонов — Анаферон, Арбидол. Применение общеукрепляющих препаратов и адаптогенов — настоек элеутерококка, женьшеня, шиповника, аралии, левзеи и т.д. Орошение носа назальными глюкокортикостероидами практикуется при аллергическом грибковом гайморите для подавления воспаления в пазухах. Используются Назонекс, Фликсоназе, Авамис. Введение в нос противогрибковых препаратов в виде мазей, капель, гелей, спреев. Они включают такие действующие вещества, как тербинафин, кетоконазол, флуконазол, нистатин и т.д. Прием антигистаминных средств для подавления аллергической реакции — Лоратадин, Дезлоратадин, Зиртек. Местные обработки носа растворами хинозола, различных антисептиков.

 

 

 

 

 

Білет № 13

•    Клініка, діагностика та лікування хронічного мезотимпаніту

МЕЗОТИМПАНІТ

•     1. обідкова перфорація барабанної перетинки;

•     2. постійні чи періодичні виділення з вуха без неприємного запаху.

Мезотимпаніт – хронічний запальний процес у середньому вусі, який займає переважно середній і нижній поверхи барабанної порожнини (мезо- та гіпотимпанум) й обмежується слизовою оболонкою середнього вуха (переважно без ураження кісткової тканини). Мезотимпаніт протікає переважно хвилеподібно, коли періоди загострень чергуються з ремісіями. У періоді ремісії слизова оболонка середнього вуха майже нормальна, на її поверхні зберігається миготливий епітелій, який забезпечує дренажну функцію в напрямку слухової труби та носоглотки.

Загострення процесу у вусі спричиняють переважно потрапляння води у вухо, гострий нежить та ГРВІ. При загостреннях слизова оболонка середнього вуха гіперемується та набрякає, поверхня її стає горбкуватою, можливий розвиток грануляцій, з яких потім часто формуються поліпи. При гістологічному дослідженні - це різко змінена оболонка, насичена клітинами фібробластичного ряду та лейкоцитами, на значних ділянках якого миготливий епітелій відсутній. Такі патологічні тканини блокують вузькі місця середнього вуха (тимпанальний перешийок, адитус та вічко слухової труби), чим розділяють між собою порожнини, порушують аерацію та відтік ексудату в напрямку носоглотки.

Клініка

1. Постійні або періодичні слизово-гнійні виділення з вуха, майже завжди без запаху (його поява можлива лише у випадках недостатнього гігієнічного догляду за вухом, коли виділення довго затримуються у зовнішньому слуховому проході, спричиняючи запалення епідермісу).

2. Зниження слуху різного ступеня (через перфорацію барабанної перетинки, утворення рубців і руйнування ланцюжка слухових кісточок).

3. Біль і гнійні виділення з вуха спостерігаються при загостренні процесу, що буває у випадку потрапляння води у вухо, реінфекції або зміни збудника запалення.

Отоскопія

1.  Центральна (обідкова) перфорація барабанної перетинки, що розміщується в її натягнутій частині та не доходить до місця переходу перетинки у зовнішній слуховий прохід.

2.  Можливі грануляції чи поліпи на краях перфорації та на медіальній стінці барабанної порожнини.

•     Дослід Вебера – латералізація звуку у хворе вухо, дослід Ріне – негативний, дослід Швабаха – подовжений (ураження звукопровідного механізму).

•     Аудіограма – наявність повітряно-кісткового інтервалу, іноді підвищення кісткового порогу (погіршання слуху за звукопровідним або змішаним типом).

•      Проби Вальсальви та Політцера при загостренні переважно негативні, що вимагає катетеризації слухової труби; при ремісії - можуть бути позитивними.

Додаткові методи обстеження

•     Загальний аналіз крові: зміни у стадії ремісії зміни відсутні, при загостренні - незначний лейкоцитоз та прискорена ШОЕ;

•     Бактеріологічне дослідження гною на чутливість до антибіотиків (з метою вибору адекватної антибіотикотерапії - краще місцево).

•     Рентгенографія соскоподібних паростків – склероз соскоподібного відростка.

•     Комп’ютерна томографія та магніто-ядерно резонансне дослідження - виявлення склерозу скроневої кістки та невеликих порожнин, заповнених ексудатом; руйнування слухових кісточок; наявність грануляцій та поліпів у порожнинах середнього вуха тощо.

  Ускладнення

•     Дифузний зовнішній отит - через подразнення шкіри зовнішнього слухового проходу виділеннями з середнього вуха.

•       Епітимпаніт - при проникнені епідермісу з барабанної перетинки у барабанну порожнину.

•     Можливі внутрішньочерепні ускладнення.

Прогноз

При цьому захворюванні прогноз сприятливий, оскільки ускладнення при мезотимпаніті виникають рідко. Хворим не слід допускати потрапляння води у вухо (при вмиванні, купанні тощо), через що їм протипоказані заняття плаванням.

Лікування

Стійку хронічну перфорацію, яка буває у хворих на мезотимпаніт, можна закрити лише оперативно. Втручання – тимпанопластику – краще виконувати при відсутності виділень з вуха протягом 3 місяців перед операцією, хоча виділення з вуха не є протипоказанням до хірургічного лікування.

За наявності рясної гноєтечі з вуха показане регулярне (декілька разів на день) очищення вуха зондом з ватою чи промивання вуха антисептичними водними розчинами за допомогою гумового балончика. Після цього у вухо закапують антисептичні краплі, які вибирають з урахуванням чутливості мікрофлори. Хороший ефект дають глюкокортикоїди, які вводять у вухо у вигляді крапель чи мазей. Можна застосовувати краплі до вуха, які містять антибіотик та глюкокортикоїд (отофа, гаразон тощо).

Продування слухових труб за Вальсальвою і Політцером є діагностичним і лікувальним заходом. При негативних наслідках цих дослідів проводять катетеризацію слухових труб, при якій через слухову трубу у барабанну порожнину вводять антибіотики, глюкокортикоїди та ферменти.

Поліпи, що утворюються у вусі, видаляють вушними мікрощипцями чи петлею, грануляції – припікають 10-20 % р-ном нітрату срібла.

Відсутність ефекту лікування або поява кров’янистих виділень дають підставу запідозрити туберкульоз або пухлину вуха.

Профілактика

При відсутності виділень хворі повинні обережно сякати (очищати) ніс при нежитях, щоб запобігти закиданню інфікованого вмісту з носа та носоглотки через слухову трубу в барабанну порожнину та реінфікуванню вуха. “Вологе” вухо краще не закривати ватою, оскільки це сприяє затримці ексудату, розвитку мікроорганізмів і подразненню шкіри зовнішнього слухового проходу.

За наявності патології носа і носоглотки (викривлення перегородки носа, аденоїдних вегетацій, гіпертрофії носових раковин) їх треба усунути для відновлення прохідності слухової труби, але операцію проводять лише після досягнення стійкої ремісії.

2)Хондроперехондрит гортанні. Етіологія, клініка, діагностика та лікування

Хондроперихондрит - воспаление надхрящницы и хрящей гортани. Первой, как правило, поражается надхрящница, в ближайшее время в воспалительный процесс вовлекается и хрящ. Клинически различают острый и хронический хондроперихондрит, а также гнойную и склерозирующую (фиброзную) его формы. Гнойная форма встречается при травмах, инфекционных процессах, склерозирующая развивается при хронических воспалительных процессах, заканчивающихся вторичными рубцовыми (фиброзными) изменениями.

Этиология. Одним из наиболее частых этиологических факторов хондроперихондрита является травма. В военное время преобладают огнестрельные травмы, в мирное - резаные, колотые, тупые повреждения гортани, в результате которых повреждается хрящ и проникает инфекция. Воспаление хрящей гортани может возникнуть также вследствие повреждения слизистого покрова гортани при бронхоскопии, при бужировании пищевода, после интубации и трахеотомии.

В ряде случаев после лучевой терапии при бластоматозных процессах может возникнуть ранний или поздний хондроперихондрит гортани.

Воспаление надхрящницы и хряща при инфекционных заболеваниях (ангина, рожистое воспаление, тиф) возможно контактным и гематогенным путем.

При туберкулезных язвах и инфильтратах, проникающих до надхрящницы и хряща, может развиться как специфический, так и не специфический хондроперихондрит на почве вторичной инфекции.

Клиника. Клинические проявления хондроперихондрита гортани зависят от его этиологии и локализации. Обычно воспаленный участок хряща становится твердым, болезненным при пальпации, возникает инфильтрация мягких тканей. При ларингоскопии определяются участки инфильтрации и отека слизистой оболочки, суживающие просвет гортани. Течение заболевания, как правило, длительное, оно может продолжаться несколько месяцев и закончиться некрозом хряща.

Хондроперихондрит щитовидного хряща характеризуется появлением болезненной твердоэлластической припухлости в области проекции хряща на стороне поражения. Кожа в месте воспаления гиперемирована, утолщена, увеличены шейные лимфатические узлы. При ларингоскопии изменений со стороны слизистой оболочки почти не отмечается. Поражение внутренней стороны щитовидного хряща сопровождается припухлостью слизистой оболочки, в этом месте она гиперемирована и отечна. Как правило, в воспалении участвует черпалонадгортанная складка. Воспалительный инфильтрат может прикрывать голосовую щель и вызывать удушье.

При хондроперихондрите надгортанника возникает резкое его утолщение, ригидность, отек и инфильтрация чаще гортанной поверхности. При таком состоянии появляется поперхивание при глотании за счет попадания частичек пищи в гортань. Болевая симптоматика особенно выражена при поражении черпаловидных хрящей. В этом случае область пораженного хряща становится похожей на шар. Отек может распространяться на черпалонадгортанную складку, грушевидный синус, при этом нарушаются дыхательная и голосо-образовательная функции.

При воспалении перстневидного хряща процесс локализуется в подголосовом пространстве, где имеется клетчатка. В этом месте наступает выраженное сужение просвета гортани, в результате нарушается дыхательная функция. Для ликвидации стеноза требуется срочная трахеостомия

Воспаление перстневидного хряща происходит после трахеотомии, когда трахеотомическая трубка прилежит к нижнему краю перстневидного хряща и травмирует его.

При поражении всех хрящей гортани возникает гиперемия, припухлость мягких тканей всей гортани. Вход в гортань резко сужен, у передней комиссуры нередко видны грануляции, свищ, из которого выделяется гной. При вовлечении в воспалительный процесс тканей гортаноглотки отмечается вынужденное положение головы больного.

Развитие описанной симптоматики сопровождается общей интоксикацией организма, повышением температуры тела до фибрильных цифр.

Диагностика основывается на данных анамнеза, осмотра больного, инструментальных, рентгенологических и эндоскопических методов исследования. Непрямая ларингоскопия не всегда удается при выраженном воспалении хрящей гортани. Необходимо дифференцировать от острого тиреоидита, парезов и параличей гортани, ревматических анкилозов суставов гортани.

Лечение. При остром хондроперихондрите гортани назначается противовоспалительная терапия; антибиотики (цефазолин, кейтен, аугментин, сумамед, таривид и др.), сульфаниламидные препараты, антигистаминные средства (кларитин, фенкарол и др.), дезинтоксикационная терапия, анальгетики, симптоматические средства.

Лечение хондроперихондрита перстневидного хряща, возникшего после трахеотомии в связи с давлением на хрящ трахеотомической трубки, необходимо начинать с перемещения трахеостомы на более нижний отдел трахеи.

С целью повышения общей реактивности организма показаны аутогемотерапия, биостимуляторы, витаминотерапия.

В дальнейшем, когда стихают острые явления, рекомендуются физиотерапевтические воздействия (УВЧ, лазеротерапия, фоно-электрофорез с противовоспалительными препаратами, электрофорез с йодидом калия, хлористым кальцием и др.).

В случае образования абсцесса показано хирургическое вмешательство с целью опорожнения гнойника и удаления некротических тканей. Наличие свищей также является показанием к операции, которая выполняется с целью вскрытия и дренирования свища. Выбор способа хирургического вмешательства зависит от характера, локализации, распространенности процесса. При внутреннем перихондрите можно начинать с эндоларингеальных операций, при наружном необходим наружный хирургический подход. Широкое распространение приобрела окончатая (подслизистая) фенестрация гортани как щадящий метод дренирования гнойного воспаления хрящей гортани. В случаях когда имеется стойкий стеноз дыхательных путей, необходима предварительная трахео- или ларингостомия.

 

 

 

3)Гострий фронтит, симптоматика, діагностика та лікування

Етіологія Найчастішими збудниками є пневмокок, гемофільна паличка,мораксела. Провідну роль в патогенезі гострого фронтиту відіграє обструкція спричинена запальним набряком або гіперплазією слизової оболонки порожнини носа,різноманітними аномальними особливостями остеомеатального комплексу. В анатомічно вузьких щілинах остеомеатальної ділянки (лобна вивідна протока) концентрується значна частина вдихуваного повітря з бактеріальними і вірусними антигенами, які осідають і зумовлюють запалення у зазначених ділянках. За порушення функції миготливого епітелію блокується евакуація слизу з синусів з подальшим виникненням латентного запального процесу в них.

Проявами загальної реакції організму на запалення служать

гарячковий стан і типові зміни в крові

загальне нездужання,

слабкість,

головні болі

загальна слабкість або стомлюваність

розбитість, погіршення пам'яті

вигляді підвищеної дратівливості або пригніченості

 Головні болі є одним з провідних симптомів гострих фронтитів. Їх поява пояснюється впливом запального вогнища на оболонки мозку внаслідок анатомічної близькості придаткових пазух з порожниною черепа, наявності широких зв'язків між судинної, лімфатичної та нервової системами порожнини носа, придаткових пазух і мозкових оболонок.. Так, при фронтиті боль зазвичай локалізуються в надбрівної області Іррадіація болів можлива у віддалені області внаслідок великих нервових зв'язків.

Порушення носового дихання особливо різко ці зміни виникають в горизонтальному положенні хворого

зниження гостроти нюху

патологічні виділення з носа

затікання гною в глотку і як наслідок цього подразнення слизової оболонки глотки і гортані

Об'єктивні симптоми